Ухвала

від 22.04.2025 по справі 925/464/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

про закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову

м. Київ

22.04.2025Справа № 925/464/24

За позовом процесуального позивача - Керівника Золотоніської окружної прокуратури (19700, м. Золотоноша, вул. Шевченка, 153)

в інтересах держави в особі Іркліївської сільської ради Золотонівського району Черкаської області (19950, Черкаська обл., Золотоніський район, с. Іркліїв, вул. Соборності, 2)

до 1) Черкаської обласної військової адміністрації (18001, м. Черкаси, бул. Шевченка, 185)

2) Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131)

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

Суддя Бондаренко-Легких Г.П.

Секретар судового засідання Боровик В.В.

Представники сторін:

Від прокуратури: Ханчич Г. О. (в залі суду) - службове посвідчення.

Від позивача: не прибув.

Від відповідача-1: не прибув.

Від відповідача-2: не прибув.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 керівник Золотоніської окружної прокуратури (процесуальний позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Іркліївської сільської ради Золотонівського району Черкаської області (позивач) з позовом до Черкаської обласної військової адміністрації (відповідач-1), Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області (відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальності «Перша стивідорна компанія» (відповідач-3, щодо якого Господарський суд міста Києва закрив провадження ухвалою від 21.01.2025) з негаторним позовом, в якому просить суд:

- усунути Іркліївській сільській раді Золотонівського району Черкаської області (код 34177193, Черкаська обл., Золотоніський район, с. Іркліїв, вул. Соборності, 2) перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду площею 10 га з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413, що розташована по вул. Приморська, 74, с. Скородистик, Золотоніський район, Черкаська область, шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 12.08.2020 №516 «Про надання ТОВ «Адміністрація річкових портів України» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель та спору річкового транспорту».

- усунути Іркліївській сільській раді Золотонівського району Черкаської області (код 34177193, Черкаська обл., Золотоніський район, с. Іркліїв, вул. Соборності, 2) перешкоди у користуванні земельною ділянкою водного фонду площею 10 га, що розташована по вул. Приморська, 74, с. Скородистик, Золотоніський район, Черкаська область, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413 площею 10 га.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10.04.2024 у складі судді Г. М. Скиби, матеріали позову передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

25.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №925/464/24. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Бондаренко-Легких Г. П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 задоволено частково заяву керівника Золотоніської окружної прокуратури про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони Товариству з обмеженою відповідальності «Перша стивідорна компанія» вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельну ділянку із кадастровим номером 7125182800:05:000:0413;

- заборони відповідачам та іншим особам вчинення дій щодо поділу, об`єднання, зміни координат поворотних точок, меж, мір ліній по периметру, площі земельної ділянки з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413.

02.05.2024 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 02.05.2024 для усунення недоліків позовної заяви.

09.05.2024 від прокуратури надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою прокуратура усунула недоліки, встановлені ухвалою суду від 02.05.2024.

13.05.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження, та підготовче засідання у справі призначив на 02.07.2024.

28.05.2024 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

14.06.2024 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

18.06.2024 від відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

01.07.2024 від прокуратури надійшло клопотання про залучення до справи співвідповідача - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

01.07.2024 від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 02.07.2024 суд на місці ухвалив: відмовити у задоволенні клопотання прокуратури про залучення співвідповідача та відкласти підготовче судове засідання на 27.08.2024.

22.07.2024 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-3.

01.08.2024 від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 27.08.2024 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 08.10.2024.

25.09.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

У судовому засіданні 08.10.2024 суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні по суті до 26.11.2024.

25.11.2024 від ліквідатора відповідача-3 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 26.11.2024 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 21.01.2025.

09.01.2025, а також 03.03.2025 від прокуратури надійшли заперечення проти клопотання про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 21.01.2025 суд заслухавши думку присутніх учасників справи дійшов висновку про часткове задоволення клопотання ліквідатора відповідача-3 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-3 на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, в іншій частині у задоволенні клопотання відмовив, про що постановив відповідну ухвалу.

Також суд ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 18.03.2025.

У судовому засіданні 18.03.2025 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 22.04.2025.

18.04.2025 від прокуратури надійшла письмова промова у судових дебатах.

У судове засідання 22.04.2025 прибув прокурор, інші учасники справи не прибули, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

У статтях 5, 7 та 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція).

Поняття "суд, встановлений законом " стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Також у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17 дійшла висновку, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, визначала: (1) суб`єктний склад правовідносин, (2) предмет спору та (3) характер спірних матеріальних правовідносин. Вказувала, що крім того, таким критерієм може бути (4) пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №910/8322/19, від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).

Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів:- стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України; - стаття 20 Господарського процесуального кодексу України; - статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм процесуального права, Верховний Суд, а також Велика Палата Верховного Суду висновували таке:

- до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див. постанову Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 480/749/23);

- адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо - розпорядчої діяльності публічних органів (див. постанову Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 120/19700/21-а);

- приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 463/6961/18). Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватно-правових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16).

Прокурор у позові стверджує, що з 27.05.2021 власником спірної земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413, та яка розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, Іркліївська територіальна громада, за межами с. Скородистик - є Іркліївська територіальна громада в особі уповноваженого органу - Іркліївської сільської ради.

При цьому, предметом спору у цій справі є розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 12.08.2020 №516 «Про надання ТОВ «Адміністрація річкових портів України» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель та споруд річкового транспорту», на підставі якого у подальшому, а саме 16.02.2022, була проведена державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413 як об`єкта речового права, проте без надання відповідних прав на нерухому річ будь-якій особі та без реєстрації в реєстрі речових прав на земельну права будь-якого права будь-якої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 судом було закрито провадження у справі №925/464/24 в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальності «Перша стивідорна компанія» (відповідач-3) на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, ТОВ «Перша стивідорна компанія» (попередня назва - ТОВ «Адміністрація річкових портів України») з 07.10.2024 є припиненим шляхом ліквідації без правонаступництва.

Попри зазначене, на думку прокурора, предмет спору продовжує бути нерозривно пов`язаним з порушенням майнових прав Іркліївської територіальної громади на спірну земельну ділянку, з чим суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Із 01.01.2013 набув чинності Закон України №5245-VI «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон №5245-VI), за змістом підпункту "б" пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до підпункту "г" пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закон №5245-VI у державній власності залишаються: усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

У подальшому, Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (надалі - Закон №1423-ІХ) були внесені зміни до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, згідно з якими з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням переліку земель, зазначених у підпунктах "а"-"е" абзацу 1 цього пункту.

Абзацом 2 пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України в редакції Закону України №1423-ІХ визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Абзацом 2 пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України в редакції Закону України №1423-ІХ визначено, що інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 12.08.2020) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 12.08.2020) визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно частини 1 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 12.08.2020) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно абзацу першого частини 2 статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 12.08.2020) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з частиною 6 статті 186 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 12.08.2020) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Вказаний висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц, в які Велика Палата Верховного Суду резюмувала, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 у справі №826/5735/16 по справі також виснувала, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття. Схожі висновки послідовно викладені і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 19.06.2018 у справі № 922/864/17.

Відтак, правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не підпадають під визначення приватно-правових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.

При прийнятті такого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим (пункти 31-33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц).

Отже, при прийнятті розпорядження від 12.08.2020 №516, Черкаська ОДА реалізувала власні владно-управлінські функції щодо розпорядження землями, які станом на серпень 2020 перебували у державній власності.

Судом вище вже зазначалось, що адміністративні суди розглядають публічно-правові спори - такі, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади. Якщо в результаті їх здійснення приймається рішення, на підставі якого особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватно-правових відносин і має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №809/739/17).

Втім, у даному випадку, внаслідок прийнятого розпорядження Черкаської ОДА від 12.08.2020 №516 «Про надання ТОВ «Адміністрація річкових портів України» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель та споруд річкового транспорту», не виникло жодного речового права на земельну ділянку, а ні у позивача, а ні у будь-якої третьої особи, зокрема ТОВ «Перша стивідорна компанія» (тобто ТОВ «Адміністрація річкових портів України»), у зв`язку з чим, у Іркліївської територіальної громади міг би виникнути майновий спір.

Таким чином, вимога у даній справі щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Черкаської ОДА від 12.08.2020 №516 «Про надання ТОВ «Адміністрація річкових портів України» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель та споруд річкового транспорту» підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина 9 статті 79-1 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлює Закон України "Про Державний земельний кадастр". За ст. 1 цього Закону державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частинами 1, 2 статті 6 Закон України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки (ст. 9 цього Закону).

Зі змісту статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", якою визначається порядок здійснення державної реєстрації земельної ділянки, вбачається, що до повноважень державного кадастрового реєстратора центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить як здійснення державної реєстрації земельної ділянки, так і її скасування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин - 16.02.2022 (дата державної реєстрації земельної ділянки), відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Верховний Суд у постановах від 27.07.2022 у справі № 640/10412/21, від 11.03.2024 у справі № 480/749/23, від 04.05.2022 у справі № 817/154/18, від 28.08.2024 у справі № 120/19700/21-а, від 04.02.2025 у справі №560/6086/24 дійшов висновку, що державна реєстрація земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру передбачених законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера є результатом реалізації органами Держгеокадастру належних їм контрольних функцій у сфері управлінської діяльності.

Отже, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не є тотожним поняттю "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вжитому у пункті 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Прийняття рішення щодо державної реєстрації земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку.

У постанові від 20.05.2022 у справі № 802/1840/18-а Верховний Суд сформував схожий висновок про те, що дії стосовно державної реєстрації земельної ділянки спрямовані на визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав (формування земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру, що є основою для розмежування поняття "земля" від поняття "земельна ділянка") та не стосуються реєстрації речових прав на неї.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 23.08.2023 року у справі №810/2133/17 відповідно до якої при розмежуванні юрисдикції спору важливим є момент реєстрації права власності на земельну ділянку.

У постанові від 12.12.2018 року у справі №617/1315/15-ц: Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для визначення юрисдикції суду важливим є не лише участь у відповідних правовідносинах суб`єкта владних повноважень, а й встановлення факту реалізації його рішень і державної реєстрації за набувачем земельної ділянки права власності на неї. Якщо на момент звернення до суду з позовом така реєстрація не була проведена та відсутня державна реєстрація речового права на цю земельну ділянку чи її частину за іншою особою, спір належить до юрисдикції адміністративного суду.

Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413 була сформована лише 16.02.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.02.2022, від 28.06.2024.

Згідно зазначених Витягів з Державного земельного кадастру, інформації про зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку відсутня. Також, безпосередньо і прокурор у позові зазначає, що на сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413 жодних речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано (протилежного не було встановлено судом і під час розгляду справи у суді).

Отже, ГУ Держгеокадастру у спірних правовідносинах діє саме як суб`єкт владних повноважень, на якого в особі державного кадастрового реєстратора покладені функції, серед іншого, щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок (у визначених законом випадках).

Таким чином, вимога прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413 площею 10 га також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки реалізація повноважень щодо реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі була пов`язана виключно з її формуванням та присвоєнням кадастрового номеру й не зумовила зміни права власності на цю ділянку, не спричинила переходу такого права до інших осіб або виникнення на неї іншого речового права, зокрема права користування.

Жодних інших вимог, пов`язаних із оспорюванням права власності інших осіб, позивач не заявляв.

На переконання суду, дії відповідачів жодним чином не пов`язанні з реалізацією чи порушенням майнових прав Іркліївської територіальної громади, а отже майновий спір між позивачем та відповідачами відсутній.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що спір у справі №925/464/24 не пов`язаний з вирішенням питань приватно-правового характеру, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єктів владних повноважень, які реалізували у цих правовідносинах надані їм чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою відносно земель, що на той момент перебували у державній власності та не були сформовані, а також подальшого формування такої земельної ділянки з визначенням її меж та присвоєнням кадастрового номеру.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України

На виконання приписів частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд роз`яснює прокурору, що такий спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Приймаючи до уваги відсутність поданого клопотання про повернення сплаченої суми судового збору, судом наразі не вирішується питання стосовно розподілу судових витрат та повернення судового збору з бюджету.

Щодо скасування заходів забезпечення позову суд зазначає наступне.

Ухвалою від 02.05.2024 Господарський суд міста Києва вжив заходи забезпечення позову по справі №925/464/24 шляхом:

- заборони Товариству з обмеженою відповідальності «Перша стивідорна компанія» вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельну ділянку із кадастровим номером 7125182800:05:000:0413;

- заборони відповідачам та іншим особам вчинення дій щодо поділу, об`єднання, зміни координат поворотних точок, меж, мір ліній по периметру, площі земельної ділянки з кадастровим номером 7125182800:05:000:0413.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина 1 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (частина 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частина10 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що провадження у справі №924/464/24 підлягає закриттю, суд з власної ініціативи скасовує заходи вжиття забезпечення позову, які були вжити ухвалою суду від 02.05.2024 на підставі частини 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 145, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі №925/464/24 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

2. Роз`яснити керівнику Золотоніської окружної прокуратури, який звернувся з позовом в інтересах держави в особі Іркліївської сільської ради Золотонівського району Черкаської області, що даний спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

3. Скасувати заходи забезпечення позову у справі 925/464/24, які були вжиті на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 02.05.2024.

4. Згідно з частиною 1 статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 24.04.2025.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких