Рішення

від 24.04.2025 по справі 918/897/24

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.2025м. СумиСправа № 918/897/24Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №918/897/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Стоун Компані»

(вул. Словацького, 4/6, м. Рівне, Рівненська область, 33028,

код ЄДРПОУ 45123852)

до відповідача: Приватного підприємства «Інвестрембуд»

(вул. Партизан Глухівщини, 23, м. Глухів, Сумська область, 44300,

код ЄДРПОУ 32064510)

про стягнення 259 388 грн 02 коп.,

Суть спору. Відповідно до позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 259 388,02 грн, в тому числі: основна сума боргу у розмірі 196 020,00 грн; інфляційні втрати у розмірі 3 136,04 грн; 20% річних 19 625,00 грн; пеню в розмірі 26 884,87 грн; 7% річних в розмірі 13 721,40 грн, а також стягнути судові витрати.

04.12.2024 ухвалою Господарського суду Рівненської області постановлено позовну заяву надіслати за підсудністю до Господарського суду Сумської області.

10.01.2025 справа № 918/897/24 надійшла на адресу Господарського суду Сумської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2025 справу № 918/897/24 розподілено судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №918/897/24 та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

13.01.2025 копія ухвали Господарського суду Сумської області від 13.01.2025 про відкриття провадження у справі №918/897/24 була отримана позивачем в електронний кабінет системи «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

22.01.2025 копія ухвали суду від 13.01.2025 про відкриття провадження у справі №918/897/24, надіслана на адресу відповідача, що зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: Приватне підприємство «Інвестрембуд» - вул. Партизан Глухівщини, 23, м. Глухів, Сумська область, 44300, була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Разом з тим, відповідно до інформації, що міститься в копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Приватного підприємства «Інвестрембуд» (код ЄДРПОУ 32064510) є вулиця Садовий бульвар, буд. 9, місто Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100.

Ухвалою суду від 03.03.2025 відкладено розгляд справи по суті на 14.03.2025, з зазначенням, що справа буде розглянута без проведення судового засідання.

11.03.2025 копія ухвали суду від 03.03.2025 у справі №918/897/24, надіслана на адресу відповідача - Приватного підприємства «Інвестрембуд» (код ЄДРПОУ 32064510), що зазначена в копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вулиця Садовий бульвар, буд. 9, місто Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100, була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Водночас, копія ухвали суду від 03.03.2025 у справі №918/897/24, надіслана на адресу відповідача, що зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: Приватне підприємство «Інвестрембуд» - вул. Партизан Глухівщини, 23, м. Глухів, Сумська область, 44300, була отримана представником відповідача, що підтверджується відповідною відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи (а.с.105).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Проте, відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог в установлений судом строк суду не подав.

Розгляд справи 14.03.2025 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 14.03.2025 по 31.03.2025, у відпустці з 01.04.2025 по 03.04.2025.

Ухвалою суду від 04.04.2025 (з урахуванням ухвали суду від 08.04.2025) призначено розгляд справи по суті на 24.04.2025, з зазначенням, що справа буде розглянута без проведення судового засідання.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої четвертої статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Стоун Компані» (далі ТОВ «Транс Стоун Компані», Постачальник, Позивач) та Приватним підприємством «Інвестрембуд» (далі ПП «Інвестрембуд», Покупець, Відповідач) був укладений Договір поставки №24/05-2023Щ від 24.05.2023 (далі Договір).

За умовами п. 1.1. Договору якого Постачальник зобов`язується проводити поставку (продаж) Відповідачу у власність щебінь та відсів із природного каменю (далі за текстом «Товар»), окремими партіями, відповідно до Замовлення Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору асортимент, найменування, кількість, одиниця виміру, ціна та загальна вартість Товару зазначаються у первинних документах Постачальника, які після підписання Сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України, та є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 2.1. Договору загальна кількість Товару: згідно із накладними на відвантаження Товару.

Умовами Договору встановлено, що Постачальник здійснює поставку Товару партіями на умовах СРТ - місце поставки вказується згідно заявки Покупця та/або FCA - місце відвантаження, відповідно міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року, якщо інше письмово не погоджено Сторонами (п.4.1. Договору).

У відповідності до умов Договору п. 3.1: ціна Товару узгоджується шляхом підписання первинних документів Сторонами. Конкретні ціни за одиницю виміру Товару, що визначені у видаткових накладних, встановлені Сторонами виключно для цього Договору, не поширюються на інші договори, що укладені або будуть укладені між Сторонами, і не можуть розглядатись у якості доказу усталеної практики визначення цін у договірних відносинах між Сторонами.

Відповідно до п. 3.6 Договору розрахунки за кожну партію Товару що поставляється, здійснюється Покупцем в національній валюті України безготівковим перерахунком коштів на поточний рахунок Постачальника на умовах 100% попередньої оплати.

Згідно з п. 5.1. Договору право власності на Товар, а також ризик його втрати чи псування переходить від Постачальника до Покупця у момент передачі Товару за видатковою накладною, залізничною накладною (залежності від умов поставки) та/або товарно-транспортною накладною Покупцю або Перевізнику.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що в разі прострочення оплати Товару, Покупець за вимогою Постачальника сплачує на користь Постачальника суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20 (двадцяти ) процентів річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченої заборгованості.

Цей Договір вважається укладеним набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п. 8.1. Договору).

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору, та закінчується 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань Сторонами відповідно цього Договору (п. 8.2. Договору). Дія цього Договору вважається продовженою строком на один календарний рік у випадку відсутності заперечень Сторони проти такого продовження строку дії цього Договору (п.8.3. Договору).

16.03.2024 з метою виконання своїх зобов`язань за Договором, Постачальник здійснив поставку Товару належним чином, до складу Покупця, на суму 46920 грн 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №16 від 16.03.2024 (а.с.9).

19.03.2024 з метою виконання своїх зобов`язань за Договором, Постачальник здійснив поставку Товару належним чином, до складу Покупця, на суму 149100 грн 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №17 від 19.03.2024 (а.с.10).

Отже, загальна сума Товару, поставленого Позивачем Відповідачу, складає 196020,00 грн. Товар був переданий Покупцю відповідно до умов Договору, що підтверджується підписаними видатковими накладними (а.с.9-10) та актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2024 р. до 22.03.2024 р. відповідно до Договору №24/05-2023Щ від 24.05.2023 (а.с.11).

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між Сторонами Договору не здійснив оплати за поставлений Товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем в сумі 196020 грн 00 коп. Окрім цього, Позивачем нараховано Відповідачу 3136 грн 04 коп. інфляційних втрат, 19625 грн 00 коп. 20% річних, 26884 грн 87 коп. пені та 13721 грн 40 коп. 7 % річних (штрафу) за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки №24/05-2023Щ від 24.05.2023.

13.08.2024 Позивачем з метою досудового врегулювання спору направлено Відповідачу претензію вих.№09.08-02 від 09.08.2024 з вимогою про сплату суми заборгованості за спірним Договором.

Водночас, на час розгляду справи доказів погашення зазначеної заборгованості, суду не надано.

У силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та §3 Глави 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Суд встановив, що факт поставки Позивачем Відповідачу Товару за Договором поставки №24/05-2023Щ від 24.05.2023 на загальну суму 196020 грн 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема видатковою накладною №16 від 16.03.2024, видатковою накладною №17 від 19.03.2024 та актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2024 р. до 22.03.2024 р. відповідно до Договору №24/05-2023Щ від 24.05.2023, що підписані сторонами, підписи скріплені печатками (а.с.9-11).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що розрахунки за кожну партію Товару що поставляється, здійснюється Покупцем в національній валюті України безготівковим перерахунком коштів на поточний рахунок Постачальника на умовах 100% попередньої оплати.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки Позивачем Відповідачу Товару за видатковою накладною №16 від 16.03.2024, видатковою накладною №17 від 19.03.2024 та факт підтвердження Відповідачем отримання поставленого Товару, у зв`язку з відсутністю від Відповідача доказів сплати заборгованості, що є предметом спору, вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 196020 грн 00 коп. визнаються судом законними та обґрунтованими.

Стосовно вимоги про стягнення пені та штрафу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що в разі прострочення оплати Товару, Покупець за вимогою Постачальника сплачує на користь Постачальника суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20 (двадцяти ) процентів річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченої заборгованості.

При цьому, суд звертає увагу, що конструкція «за кожний день прострочення оплати», встановлена в п. 6.2. Договору є порядком нарахування пені, а не строком. Відповідно до висновків, викладених у постанові ВП ВС від 16.10.2024 у справі №911/952/22, застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України строку нарахування пені.

Відтак, в даному випадку, пеня має розраховуватися до переддня фактичної оплати, або до відповідної дати через шість місяців після спливу строку оплати.

Водночас, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 6520 грн 08 коп. пені за період з 16.03.2024 по 20.09.2024 (по видатковій накладній №16 від 16.03.2024) та 20364 грн 79 коп. пені за період з 19.03.2024 по 20.09.2024 (по видатковій накладній №17 від 19.03.2024) (а.с.16-17). Загальна сума пені заявлена до стягнення Позивачем складає 26884 грн 87 коп.

Суд перевіривши доданий Позивачем розрахунок заборгованості по пені, дійшов висновку, що пеня нарахована Позивачем поза межами строку (понад 6 місяців), який визначений у ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Судом проведено перерахунок здійснених Позивачем нарахувань пені за період з 16.03.2024 по 16.09.2024 (по видатковій накладній №16 від 16.03.2024) та за період з 19.03.2024 по 19.09.2024 (по видатковій накладній №17 від 19.03.2024) з урахуванням розміру заборгованості Відповідача. Відповідно до здійсненого судом перерахунку: грошовий розмір пені по видатковій накладній №16 від 16.03.2024 становить 6386 грн 76 коп., грошовий розмір пені по видатковій накладній №17 від 19.03.2024 становить 20258 грн 86 коп., загальна сума пені за спірним Договором складає 26645 грн 62 коп.

Таким чином, нарахування пені у розмірі 239 грн 25 коп. є необгрунтованим, а тому суд відмовляє у позові в цій частині.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2024.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки пеня та штраф є відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що в разі прострочення оплати Товару, Покупець за вимогою Постачальника сплачує на користь Постачальника суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20 (двадцяти ) процентів річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченої заборгованості.

Згідно з поданим Позивачем розрахунком (а.с.17) сума штрафу становить 13721 грн 40 коп.

Відповідач контррозрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Розглянувши та перевіривши розрахунок штрафу, наведений Позивачем в позовній заяві, що стягується (а.с.17), суд встановив, що даний розрахунок є обгрунтованим та арифметично правильним.

Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі.

Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки (штрафу, пені) та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи викладене вище, суд приймає до уваги відсутність обгрунтованих доказів на підтвердження понесення Позивачем збитків внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з діями Відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахованої пені на 25 % - до 19984 грн 22 коп. та зменшити розмір нарахованого штрафу на 25 % - до 10291 грн 05 коп. В іншому відмовити.

Щодо стягнення інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на свою користь: 750 грн 72 коп. - інфляційних збитків, нарахованих за період квітень 2024 року по серпень 2024 року (по видатковій накладній №16 від 16.03.2024); 2385 грн 60 коп. - інфляційних збитків, нарахованих за період квітень 2024 року по серпень 2024 року (по видатковій накладній №17 від 19.03.2024), загальна сума інфляційних збитків складає 3136 грн 32 коп. (а.с.16).

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом проведено перерахунок здійснених Позивачем нарахувань інфляційних втрат по кожній з видаткових накладних (а.с.9-10) за період квітень 2024 року по серпень 2024 року відповідно до якого загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з Відповідача становить 7129 грн 13 коп. (тобто за розрахунком суду розмір інфляційних витрат є більшим ніж заявлено в позові).

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог, позовні вимоги Позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в сумі 3136 грн 32 коп.

Щодо стягнення відсотків за користування коштами позивача.

Позивач обгрунтовує вимоги щодо стягнення 19625 грн 00 коп. процентів пунктом 6.2. Договору відповідно до якого встановлено, що в разі прострочення оплати Товару, Покупець за вимогою Постачальника сплачує на користь Постачальника суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20 (двадцяти ) процентів річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченої заборгованості.

При цьому, Позивач правову природу зазначених відсотків у позові не обґрунтовує, а надає суду розрахунок (а.с. 16).

Проаналізувавши умови договору у частині нарахування процентів (п. 6.2. Договору), суд зазначає наступне:

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 627 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також ч. 2 та 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Наведені положення договору визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом ч. 2 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Право на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено у ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За своєю правовою природою проценти, передбачені ст. 536 ЦК України, є винагородою (платою) за користування грошовими коштами протягом часу, коли боржник має право правомірно не сплачувати борг кредитору (наприклад, позика).

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанови від 10.10.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 34), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

При цьому в обох значеннях не йдеться про «користування» боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо).

Тому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.

Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 37), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що поведінка боржника не може бути однозначно правомірною та неправомірною, тому регулятивні норми і охоронні норми не можуть застосовуватися одночасно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 96)).

Зі змісту частини другої статті 625 ЦК України випливає, що проценти, передбачені цією частиною, мають такі ознаки: 1) проценти є грошовою сумою; 2) їх розмір визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим; 3) проценти підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Та обставина, що законом диспозитивно встановлений розмір процентів (три проценти) саме за період прострочення протягом року, не означає, що ознакою процентів є їх нарахування саме за річною ставкою, оскільки встановлення договором розміру процентів за інший період (день, місяць тощо) завжди можна математичним способом перетворити у проценти за річною ставкою (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 30)). Зазначений висновок підтверджується численною судовою практикою, за якою у разі, коли період прострочення не є кратним року, здійснюється перерахунок річних процентів шляхом їх множення на кількість днів прострочення та ділення на кількість днів у році.

За другою із ознак, наведених вище (розмір процентів визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим), проценти за частиною другою статті 625 ЦК України відрізняються від збитків, розмір яких залежить від майнових втрат кредитора, наперед невідомий і підлягає доведенню позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.23)).

Натомість до даних спірних відносин сторін слід застосовувати частину третю статті 692 ЦК України, якою встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому розмір таких процентів у зазначеній частині не встановлений.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №904/2295/22 зазначено:

«Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов`язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під «процентами за користування чужими грошовими коштами», про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.»

Таким чином, сума названа сторонами у п.6.2. спірного Договору «проценти за користування чужими грошовими коштами», є 1) грошовою сумою, 2) її розмір визначений договором, тобто цей розмір є наперед відомим, 3) підлягає сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, зазначені проценти мають всі ознаки процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Якщо об`єкт має всі ознаки певного поняття, то він входить до об`єму цього поняття. А тому, у пункті 6.2. Договору сторони передбачили сплату процентів за частиною другою статті 625 ЦК України і встановили договірний розмір цих процентів, а саме 20% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті.

Таким чином заявлені Позивачем до стягнення з Відповідача 20% річних за своєю правовою природою є відсотками, нарахованими відповідно до ч.3 ст.692 ЦК України, а отже відсотками, нарахованими в порядку ст.625 ЦК України.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, яка викладена у постанові від 18.03.2020, вказала: «З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок з обставин справи №902/417/18, в якій сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 суд має право на зменшення розміру заявлених на підставі ст.625 ЦК України відсотків саме у випадку їх збільшення сторонами у договорі.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.02.2024 у справі №915/1723/21, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, за час затримки розрахунку за договором, оскільки, вказані нарахування спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Водночас, зменшуючи нараховані відсотки річні, на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, необхідно враховувати, що таке зменшення можливе за умови, якщо такі відсотки річні передбачені у договорі у розмірі більшому, ніж визначено положеннями ст. 625 ЦК України, тобто більше ніж 3 % річних (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Відповідно до розрахунку заявленої Позивачем до стягнення суми 20% річних за вказаний Позивачем період по видатковій накладній №16 від 16.03.2024 та видатковій накладній №17 від 19.03.2024, загальний розмір 20% річних складає 19625 грн 00 коп. (а.с.16).

Водночас, суд об`єктивно оцінивши спірні відносини, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 20% річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, обмежити розмір процентів до 3%, а тому, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягатиме сума відсотків річних (на рівні 3% від суми прострочених платежів з врахуванням умов укладеного між сторонами Договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу) 726 грн 88 коп. по видатковій накладній №16 від 16.03.2024 за період з 16.03.2024 по 20.09.2024 та 2273 грн 16 коп. по видатковій накладній №17 від 19.03.2024 за період з 19.03.2024 по 20.09.2024, загальна сума 3% річних складає 3000 грн 04 коп.

В решті відповідних позовних вимог на суму 16624 грн 96 коп. в позові відмовити.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати Позивача зі сплати судового збору в розмірі 3887 грн. 32 коп. покладаються на Відповідача, в інший частині на Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Стоун Компані» до Приватного підприємства «Інвестрембуд» про стягнення 259 388 грн 02 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Інвестрембуд» (вул. Партизан Глухівщини, 23, м. Глухів, Сумська область, 44300, код ЄДРПОУ 32064510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Стоун Компані» (вул. Словацького, 4/6, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 45123852) 196 020 грн 00 коп. основного боргу, 19 984 грн 22 коп. пені, 10 291 грн 05 коп. штрафу, 3 136 грн 32 коп. інфляційних втрат, 3000 грн 04 коп. 3% річних, а також 3 887 грн. 32 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 24.04.2025.

СуддяС.В. Заєць