Ухвала

від 23.04.2025 по справі 910/12331/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/12331/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. - головуючого, Булгакової І.В., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025

у справі № 910/12331/24

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макелсан Сервіс»

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 560 555,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель») 17.04.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/12331/24 (повний текст постанови складено - 31.03.2025).

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ДП МОУ «АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «МАКЕЛСАН СЕРВІС» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 560 555, 43 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 0716.12.2024 у справі №910/12331/24/24 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ «Макелсан Сервіс» на користь ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» пеню у розмірі 336 333, 26 грн та судовий збір у розмірі 6 726, 66 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 залишено без змін.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель», Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 ГПК України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 7 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 910/12331/24 є стягнення є стягнення штрафних санкцій у розмірі 560 555,43 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 514 000,00 грн), тому в розумінні ГПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вважає що суди неправильно застосували норми частини 3 статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій у цій справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, що викладені в постановах від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.

Проте, посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не є доводами, які у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Також, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вказує, що касаційна скарга подається з метою формування єдиної правозастосовчої практики у зв`язку неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Водночас Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/12331/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» про відстрочення сплати судового збору та про розгляд справи в закритому судовому засіданні Суд залишає без розгляду.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/12331/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос