Ухвала

від 24.04.2025 по справі 334/3128/25

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 24.04.2025

Справа № 334/3128/25

Провадження № 1-кс/334/1059/25

УХВАЛА

про арешт майна

24 квітня 2025 року слідчий суддя Ленінського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання слідчого СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025082050000763, внесеному 19.04.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 121, частиною першою статті 122 КК України,

встановив:

слідчому судді надійшло клопотання слідчого ОСОБА_3 , погоджене заступником керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя ОСОБА_4 , в якому слідчий просить накласти арешт на особисті речі ОСОБА_5 , а саме: рюкзак чорного кольору, кросівки, труси, футболку та кофту, вилучені в приміщенні КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР.

Слідчий ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився. У клопотанні просив розглянути його без його участі.

Представник володільця майна КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР у судове засідання не з`явився. Подав заяву про розгляд клопотання без його участі.

Неприбуття учасників провадження у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання, що передбачено частиною першою статті 172 КПК України.

У зв`язку з неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється, що відповідає положенням частини четвертої статті 107 КПК України.

Дослідивши клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Відповідно до положення статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди..

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що передбачено в частині першій статті 98 КПК України.

Слідчим відділенням Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12025082050000763, внесеного 19.04.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 121, частиною першою статті 122 КК України. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюють прокурори Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 19.04.2025 приблизно о 02.48 годині ОСОБА_6 , знаходячись на території дитячого майданчику поблизу четвертого під`їзду будинку № 60 по вулиці Товариській у місті Запоріжжя, в ході словесного конфлікту з ОСОБА_5 , виниклого на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи прямий умисел, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень, діючи умисно, розуміючи суспільно- небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, тримаючи у руці предмет, схожий на ніж, наніс ним не менше одного удару в область черевної порожнини ОСОБА_5 чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення передньої черевної стінки з пошкодженням тонкої кишки та великого чепця.

20.04.2025 під час огляду речей у приміщенні КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР слідчим вилучені особисті речі ОСОБА_5 , а саме: рюкзак чорного кольору, кросівки, труси, футболка та кофта.

Відповідно до статті 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: (1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; (2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; (3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; (4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Положеннями частини другої статті 168 КПК України передбачено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час обшуку, огляду.

Згідно з частиною п`ятою статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна 21.04.2025 в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 171 КПК України.

Слідчий суддя встановив, що зазначене у клопотанні майно відповідає критеріям, визначеним частиною першою статті 98 КПК України, оскільки зберегло на собі сліди кримінального правопорушення.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя враховує, що правовою підставою арешту майна є збереження речового доказу, який може бути використаний як доказ у кримінальному провадженні, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для його власника.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси володільця майна КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може призвести до його втрати, перетворення або іншої передачі майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання слідчого є обґрунтованим, оскільки вказане майно є речовими доказами у кримінальному провадженні. У разі його повернення власник або володілець майна може знищіти, зіпсувати, приховати або відчужити майно, яке має важливе значення для встановлення об`єктивних обставин під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, оскільки є речовим доказом.

Керуючись статтями 132, 170-173, 175 КПК України, слідчий суддя

постановив:

клопотання про арешт майна задовольнити.

Накласти арешт на рюкзак чорного кольору, кросівки, труси, футболку та кофту, які належать ОСОБА_5 та які були вилучені 20.04.2025 у приймальному відділенні КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР.

Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Копію ухвали надіслати слідчому та володільцю майна.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1