Постанова від 24.04.2025 по справі 541/3908/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/3908/24 Номер провадження 22-ц/814/914/25Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О.А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: головуючого судді Карпушина Г.Л.; суддів Одринської Т.В., Панченко О.О., при секретарі судового засідання Буйновій О.П.-

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів залісуду цивільнусправу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 листопада 2024 року по справі за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна, заінтересована особа Виконавчий комітет Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області,-

В СТ АН ОВ ИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна, заінтересована особа Виконавчий комітет Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

В обгрунтування вказаної заяви посилалась на те, що відповідно до рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 08.09.2023 року було визнано її батька ОСОБА_2 недієздатним та призначено опікуна ОСОБА_3 , яка є її бабусею.

ІНФОРМАЦІЯ_1 опікун батька ОСОБА_3 померла.

З метою встановлення опіки над своїм батьком, вона звернулася до суду із заявою, в якій просили визнати ОСОБА_2 недієздатним та призначити її опікуном.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна, заінтересована особа Виконавчий комітет Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, - повернуто заявнику.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вона має право на звернення до суду з заявою ро призначення її опікуном свого батька, оскільки опікун батька померла, а орган опіки та піклування не звертається до суду для призначення нового опікуна.

Зазначає, що дана ухвала перешкоджає її доступу до правосуддя.

Розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно з п.6 ч.1ст.374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 ч.1ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Статтею 9 Конституції Українипередбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Устатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»тастатті 10 ЦПК Українизазначено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).

Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК Українита іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд з`ясовує, зокрема, чи відповідає заява за формою та змістом вимогам статей175,177 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначенихстаттями 185-186 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно достатті 55 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно з частиною першоюстатті 60 ЦК Українисуд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до частин четвертої та п`ятоїстатті 63 ЦК Україниопікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Згідно з частиною першоюстатті 67 ЦК Україниопікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі за текстом - Правила опіки та піклування).

Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 08 вересня 2023 року заяву ОСОБА_3 про визнання недієздатним фізичної особи та встановлення опіки задоволено. Визнано ОСОБА_2 недієздатним та встановлено над ним опіку та призначено його опікуном матір ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 опікун батька ОСОБА_3 померла.

З метою встановлення опіки над своїм батьком, вона звернулася до суду із заявою, в якій просили визнати ОСОБА_2 недієздатним та призначити її опікуном.

У зв`язку з зазначеними обставинами, потребою недієздатної особи у догляді та піклуванні, а також смертю попереднього опікуна, ОСОБА_1 , яка є дочкою недієздатного ОСОБА_2 звернулася із заявою до суду.

Вирішуючи питання про повернення заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертоїстатті 185 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 не має процесуальної дієздатності звертатися із заявою про встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатним братом, оскільки з вказаною заявою на підставі вимог частини другоїстатті 300 ЦПК Україниможе звертатися лише орган опіки та піклування.

Окрім того судом зазначено, що законодавством не передбачено, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов`язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі. Оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною під час розгляду заяви фізичної особи, яка бажає стати новим опікуном, про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 300 ЦПК Українисуд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Частиною другоюстатті 300 ЦПК Українивизначено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.

Вказаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна. У свою чергу,у частині п`ятій Правил опіки та піклування надано чітке розмежування правового механізму звільнення опікунів (піклувальників) від їх обов`язків та підстави і умови припинення опіки (піклування). Так, зокрема, визначено, що опіка припиняється унаслідок смерті опікуна.

Таким чином, у випадку смерті призначеного судовим рішенням опікуна не може відбуватися звільнення його від повноважень та заміна на нового опікуна у порядку частини другоїстатті 300 ЦПК України. Це при тому, що відповідно до ч.3 ст. 296 ЦПК України заявниками по вказаній категорії справ можуть бути члени сімї фізичної особи, яка визнана недієздатною.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 545/1691/16-ц (провадження № 61-4475св18) сформульовано висновок про те, що законодавством не передбачено обов`язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов`язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі. Оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною під час розгляду заяви фізичної особи, яка бажає стати новим опікуном, про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогамиЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

При цьому колегія суддів зауважує, що законодавцем вказано саме про подання органу опіки і піклування, а не про звернення останнім до суду із відповідною заявою та не наведено обмежень щодо правового механізму отриманнявідповідного подання під час розгляду заяви у судовому порядку.

Відповідно до змістустатті 294 ЦПК Українипід час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованихКонституцією ізаконами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

У порушення наведених положень процесуального закону суд першої інстанції не вирішив питання про відкриття провадження у справі, що дало б змогу суду вирішити у подальшому питання про отримання від органу опіки і піклування відповідного подання, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 залишилася неприйнятною.

Колегія суддів нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом та бути почутим.

Постановляючи ухвалу про повернення заяви заявнику, суд першої інстанції не врахував відсутності імперативної заборони у процесуальному законі щодо звернення особи з заявою про встановлення опіки, не навів достатнього тлумачення норм права та належним чином не мотивував своє рішення.

Суд зобов`язаний тлумачити норму права, використовуючи при цьому як загальний, так і казуальний підхід, самостійно застосовувати право до фактичних обставин спору(da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин та тлумаченні права.

Системне тлумачення норм права, зокремастатей 296, 300 ЦПК України,статті 60 ЦК України, свідчить про відсутність імперативної заборони щодо звернення особи, яка має намір стати опікуном, із заявою про встановлення опіки над недієздатним, а отже, і підстав для повернення такої заяви заявнику.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що заявниця не може звертатися до суду із заявою про призначення опікуна з посиланням на частину другустатті 300 ЦПК України, є помилковим та свідчить про неправильне тлумачення і застосування судами норми права, оскільки указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна, а не призначення недієздатній особі опікуна у разі припинення опіки у зв`язку зі смертю попереднього опікуна.

При цьому законодавством не передбачено обов`язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов`язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі, оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною при розгляді заяви ОСОБА_1 про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається. Вказані обставини можуть бути усуненні у спосіб зобовязання заявника уточнити свої вимоги та привести їх у відповідність з вимогами процесуального законодавства.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу районного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 374,379,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П ОС ТА НО ВИ В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

УхвалуМиргородського міськрайонногосуду Полтавськоїобласті від07листопада 2024року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2025 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

Т.В. Одринська

---

О.О. Панченко