Постанова

від 23.04.2025 по справі 207/343/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3059/25 Справа № 207/343/24 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Середня загальноосвітня школа № 9» Кам`янської міської ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплати компенсацій за весь час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В:

22 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження в справі, поновивши строки розгляду, по причині розгляду справи, щодо визнання наказу незаконним у Верховному Суді України і очікуванням на його рішення; скасувати наказ про звільнення № 19-к/тр від 28 січня 2022 року, який визнано незаконним Верховним судом України в частині формулювання причини звільнення; поновити його на роботі; стягнути з Відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що на день подання заяви становить 257544 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що з 26 липня 2021 року працював у в КЗ «СЗШ№9» КМР на посаді вчителя математики відповідно до наказу № 69-к/тр на умовах строкового трудового договору. 28.01.2022 р. подав заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, ану заяву в усному порядку не було погоджено, та почалося судове розбирання в Баглійському районному суді, Апеляційному суді та Верховному суді.

У березні 2022 року позивач звернувся до суду (справа 207/828/22) з позовом до Комунального закладу «Середня загальноосвітня школа № 9» Кам`янської міської ради про визнання незаконним наказу в частині формулювання причини розірвання трудового договору, зобов`язання внесення запису до трудової книжки про причини розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, стягнення суми вихідної допомоги.

Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду (провадження № 61-4090св23) від 23 листопада 2023 року касаційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 22 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині позовних вимог про визнання незаконним наказу в частині формулювання причини розірвання трудового договору скасовано.

Позовні вимоги до КЗ «СЗШ № 9» про визнання незаконним наказу в частині формулювання причини розірвання трудового договору задоволено. Визнано незаконним наказ КЗ «СЗШ № 9» від 28 січня 2022 року № 19-к/тр в частині формулювання причин звільнення ОСОБА_1

15 грудня 2023 року позивач подав до Верховного Суду заяви аналогічного змісту, в яких просив роз`яснити постанову Верховного Суду від 23 листопада 2023 року. Відповідь отримав 19.01.24. Отже, згідно рішення касаційної інстанції, наказ визнано незаконним. Касаційний суд визнав, що даний наказ є незаконним, винесений з порушенням норм чинного трудового законодавства, а отже, повинен бути скасований. Підходячи формально, якщо у наказі прибрати формулювання причин звільнення, то не буде підстав для самого звільнення. Касаційний суд цілком справедливо визнав, що відповідач неправомірно та за власною ініціативою змінив формулювання причин звільнення і розірвав трудовий договір з Позивачем, зазначивши іншу причину звільнення. Формально інших підстав для звільнення не існувало.

Отже визнання Касаційним судом незаконності наказу вимагає його відміни. Як вказано у постанові Касаційної інстанції «проте суди, дійшовши висновок про незаконність наказу про звільнення в частині формулювання причин розірвання трудового договору, повинні були скасувати цей наказ, а не відмовляти у задоволенні такої вимоги з посиланням на не пред`явлення позивачем вимог про поновлення на роботі.». Отже зазначений незаконний наказ підлягає скасуванню, а Позивач поновленню на роботі із компенсацією всіх нарахувань за вимушений прогул.

Розрахунок компенсації всіх нарахувань за вимушений прогул.

Сумарна кількість відпрацьованих днів за останні два календарні місяці ( листопад та грудень ), які передують місяцю звільнення - 12+ 22 = 34 роб. дн.

Заробітна плата за фактично відпрацьований час за останні два календарні місяці - 6 509 грн. 17 коп. +10 895 грн. 86 коп. = 17 405 грн. 03 коп.

Середньоденна заробітна плата - 17 405 грн. 03 коп. : 34 = 511 грн. 91 коп.

Середня кількість робочих днів у кожному місяці 21.

Середньомісячна заробітна плата 21*511=10731 грн.

Поновлення на роботі має відбутися після рішення суду. Касаційна інстанція надала свої роз`яснення, після яких можна судити про незаконність звільнення 19.01.24. Позивач звертався до Відповідача з питанням поновлення, не отримав відповіді, натомість Відповідач звернувся про пояснення до Верховного суду. Звільнено позивача було 28.01.22. Отже слід вважати, що з моменту звільнення пройшло 24 календарні місяці, за які він мав отримувати заробітну платню.

Сума компенсації всіх нарахувань за вимушений прогул: 24 місяці*10731=257544 грн. Сума компенсації всіх нарахувань за вимушений прогул, 257544 грн. (а.с.а.с. 2-4,22).

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу «Середня загальноосвітня школа № 9» Кам`янської міської ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплати компенсацій за весь час вимушеного прогулу - відмовлено (а.с.53-56).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.61-65) .

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу № 69к/тр від 22 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 призначений на посаду вчителя математики з 26 липня 2021 року по 31 травня 2022 року до Комунального закладу «Середня загальноосвітня школа № 9» Кам`янської міської ради. 28 січня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням , у зв`язку з порушеннями роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору. Наказом № 29-к/тр від 28 січня 2022 року звільнено вчителя математики ОСОБА_1 з займаної посади з 28 січня 2022 року у зв`язку з достроковим розірванням працівником строкового трудового договору, ч. 1 ст. 39 та ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України за сукупністю.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з відповідним позовом, який передбачено ст.233 КЗпП України, та відсутності підстав для його поновлення.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами сторони позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.

Так, Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 4 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Згідно ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу .

Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник .

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору , власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить скасувати наказ про звільнення № 19-к/тр від 28 січня 2022 року, який визнано незаконним Верховним судом України в насінні формулювання причини звільнення, проте Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2023 року «визнано незаконним наказ Комунального закладу «Ліцей № 9» Кам 'янської міської ради від 28 січня 2022 року № 19-к/тр в частині формулювання причин звільнення ОСОБА_1 ».

Судом 1 інстанції вірно зазначено, що Верховний Суд під час винесення постанови не вбачав за необхідне скасовувати наказ про звільнення в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що на день подання заяви становить 257544 грн. суд 1 інстанції зазначив, наступне. Позивач просить стягнути середній заробіток по день фактично розрахунку, який вже було стягнуто постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року по справі № 207/828/22: «Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 22 листопада 2022 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Комунального закладу «Ліцей №9» Кам`янської міської ради (ЄДРПОУ 23642273) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 3583,37 грн.».

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше за шість місяців.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 до КЗ «Ліцей №9» КМР щодо стягнення середнього заробітку по день фактичного розрахунку вже розглянуті судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум. що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Яв вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з займаної посади 28 січня 2022 року. Копію наказу позивач отримав на електронну пошту 31 січня 2024 року, що ним підтверджується особисто у позовній заяві по попередній справі - справа № 207/828/22, яку позивач просить оглянути під час поточного розгляду справи. Ця обставина також встановлена в постанові Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, копія якої додана до письмових пояснень.

Зазначені обставини підтверджують матеріали справи № 207/828/22. З цією позовною заявою позивач звернувся до суду 07 березня 2022 року, тобто з пропуском місячного строку на звернення до суду.

В подальшому, після винесення Верховним Судом постанови від 23 листопада 2023 року по справі №207/828/22, в якій суд визнав незаконним наказ від 28 січня 2022 року в частині формулювання звільнення, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з поточним позовом про поновлення на роботі, дата звернення - 22 січня 2024 року.

Постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року отримана позивачем через систему електронний суд на початку грудня 2023 року. Відповідно позивачем пропущений місячний строк на звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі.

Виходячи з того, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з відповідним позовом, який передбачено ст.233 КЗпП України, та відсутності підстав для його поновлення, колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції, що позовні вимоги про поновлення на роботі та інші вимоги похідні від цієї вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, які відповідають вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують.

Так, доводи, вказані в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з`ясував обставини по справі, необґрунтовані та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Вступна та резолютивна частини проголошені 23 квітня 2025 року.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2025 року.

Судді: