Постанова

від 16.04.2025 по справі 176/3072/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3116/25 Справа № 176/3072/24 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Лопаковій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2024 року у складі судді Крамар О.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у період з 17 червня 2024 року по 02 серпня 2024 року перебував у трудових відносинах із ДП «СхідГЗК», працюючи на посаді старшого інспектора з кадрів.

02 серпня 2024 року був звільнений із ДП «СхідГЗК» за власним бажанням за п. 1 ст. 38 КЗпП України.

В день звільнення відповідач не здійснив виплату належних йому коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України. Остаточний розрахунок по заробітній платі відповідачем станом на 01 листопада 2024 року не проведено.

Згідно довідки ДП «СхідГЗК» від 30 жовтня 2024 року № 289, заборгованість по заробітній платі за серпень 2023 року складає 3506,85 грн.

Відповідно до довідки ДП «СхідГЗК» від 30 жовтня 2024 року № 288 його середній місячний заробіток становить 16144,35грн., середньоденний відповідно 750,90 грн.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2024 року по 01 листопада 2024 року (66 робочих днів) становить 6449559,40 грн. виходячи із розрахунку: 750,40 х 66 робочих днів = 64619,97 грн, які позивач просив стягнути з відповідача на свою користь разом із заборгованістю по нарахований, але невипаленій заробітній платі.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ДП «СхідГЗК» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 53066,25 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ДП «СхідГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки виплата всіх сум, належних позивачу в день звільнення відповідачем не була здійснена, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки підприємства, тому останній має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

Не погодившись з таким рішення суду ДП «СхідГЗК» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду в частині стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 3506,85 грн. скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову, а в частині визначеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити, зменшивши розмір середнього заробітку до 5000,00 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінку тому факту, що 12 листопада 2024 року відповідачем самостійно перераховано на користь позивача заборгованість по заробітній платі та визначена судом до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує суму заборгованості та є очевидно непропорційним наслідкам правопорушення, що на думку останнього, не відповідає вимогам справедливості та співмірності.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 17 червня 2024 року по 02 серпня 2024 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «СхідГЗК», працюючи на посаді старшого інспектора з кадрів, що підтверджується записами у трудовій книжці.

Наказом ДП «СхідГЗК» №995-ОС від 02 серпня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Відповідно до довідки ДП «СхідГЗК» № 289 від 30 жовтня 2024 року, станом на 30 жовтня 2024 року заборгованість по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 складає 3506,85 грн. Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно із ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок по заробітній платі ДП «СхідГЗК» станом на 01 листопада 2024 року з ОСОБА_2 не проведено.

Таким чином, оскільки позивач був звільнений з роботи 02 серпня 2024 року, час затримки кінцевого розрахунку при звільненні з 02 серпня 2024 року по 01 листопада 2024 року, складає 66 робочих днів. Отже, середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні з урахуванням довідки ДП «СхідГЗК» №288 від 30 жовтня 2024 року про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , складає 49559,40 грн., виходячи із розрахунку: 750,90 грн. середньоденна заробітна плата х 66 кількість робочих днів.

Враховуючи, що позивачу не було виплачену заробітну плату, останній має право на стягнення її недоплаченої частини на підставі наявних у справі доказів, зокрема довідок відповідача про нараховану заробітну плату за серпень 2024 року у розмірі 3506,85 грн. Разом з цим, наведений судом першої інстанції розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правильним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції проігноровано факт не співмірності заявленого до стягнення розміру середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості у звіз із чим дійшов невірного висновку про задоволення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки при визначенні до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції керувався принципами розумності, справедливості та добросовісності, що не суперечить висновкам Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні є завищеним, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у разі порушення роботодавцем положень ч.1 ст.116 КЗпП, стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні направлене на компенсування працівникові несвоєчасність фактично виплачених коштів роботодавцем. Доказів наявності підстав для зменшення вказаної суми, матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 квітня 2025 року.

Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2025 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна