Постанова

від 24.04.2025 по справі 572/387/24

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2025 року

м. Рівне

Справа № 572/387/24

Провадження № 22-ц/4815/267/25

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,

секретар судовогозасідання: Хлуд І.П.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Сарненська міська рада, ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гожого М.С. на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2024 року, ухвалене в складі судді Ведяніної Т.О., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі № 572/387/24

в стан овив :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Сарненської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що рішенням загальних зборів пайовиків СФГ «Осінь» від 26 березня 2005 року в рахунок погашення майнового паю передано ОСОБА_1 1/2 частину приміщення зерносховища, що знаходиться у АДРЕСА_1 та знято з балансу господарства.

Вказує, що зареєструвати своє право власності не може через втрату частини документів та неможливість їх поновлення через припинення у 2009 році юридичної особи СФГ «Осінь» та реорганізації Тутовицької сільської ради після 2015 року. Вважає, що набув право власності на вказану вище частину приміщення зерносховища в порядку, визначеному законодавством, однак, зареєструвати своє право власності не може через втрату частини документів, що і стало підставою для звернення із цим позовом до суду.

Просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину приміщення зерносховища (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 705619956254), що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Сарненської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину приміщення зерносховища (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 705619956254), що знаходиться по АДРЕСА_1 відмовлено повністю, за безпідставністю заявлених вимог.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував що позивач не може зареєструвати право власності на отриману частину зерносховища будь яким іншим способом, окрім як звернутися до суду. Судом не враховано, що позивач не може відновити правовстановлюючі документи на отримати свідоцтво про право власності на майновий пай у зв`язку із припиненням у 2009 році СФГ «Осінь» та реорганізацію сільської ради під час якої не збереглися документи. Покликається на правові позиції Верховного Суду у аналогічних правовідносинах.

Вказує, що судом не досліджено належним чином та не надана правова оцінка доказам у справі. Вважає, що наявні у справі докази підтверджують факт належності спірного приміщення СФГ «Осінь» та внесення його до статутного капіталу господарства, а також обґрунтовують підстави набуття права на це приміщення саме ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У частині третій статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПКУкраїни передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Встановлено, що відповідно до Витягу з протоколу №2 від 09 березня 2002 року засідання зборів пайовиків СФГ «Осінь» затверджено комісію по розподілу майна в СФГ «Осінь» та надано дозвіл співвласників господарства на розподіл майна комісії.

Рішенням загальних зборів СФГ «Осінь» від 26 березня 2005 року вирішено: видати в рахунок майнового паю «зерносховище - 12 163 грн, 1 чоловік (список додається) ОСОБА_1 і зняти з балансу СФГ «Осінь».

Згідно копії акту прймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 02 червня 2005 року на підставі рішення загальних зборів від 26.03.2005 проведено огляд зерносховища вартістю 12165 грн, який приймається (передається в експлуатацію від СФГ «Осінь»; джерело придбання «одержано від реформування КСП «Горинь»; підстава переміщення зерносховища: «видача майнового паю». Заключення комісії: «передати зерносховище ОСОБА_1 в рахунок майнового паю і зняти з балансу СФГ «Осінь».

Також встановлено, що власником 1/2 частини цього приміщення є ОСОБА_2 , що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №332770072 від 18 травня 2023 року.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивстановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23)).

За статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до змісту статей 7,8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Питання розподілу та використання майна реорганізованих колективних підприємств, визначення розміру майнових паїв та їх документального посвідчення врегульоване постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки».

Згідно з підпунктом 10 пункту 4 Типового положення комісія вносить пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів із складу майна реорганізованого підприємства та передачі їх у спільну власність.

Рішення комісії оформляються протоколом, що підписується головою і секретарем комісії, а затверджується зборами співвласників у порядку, встановленому співвласниками (п. 15 Типового положення).

Відповідно до пункту 13 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.

Згідно з пунктом 9 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, на виділення із складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення загальних зборів співвласників.

Пунктом 15 цього Порядку передбачено, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Такі ж норми містить пункт 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 25.12.2015 р. № 1127.

Таким чином належним доказом виділення майна в натурі конкретному власнику є акт приймання-передавання майна з відміткою про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай.

У позивача відсутнє свідоцтво про право власності на майновий пай з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільсько господарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства і печаткою та акт приймання-передачі ним нерухомого майна.

Перевіряючи доводи позивача щодо порушення його прав як власника нежитлової будівлі зерносховища, що знаходиться у АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам у справі.

Так, витяг з протоколу №2 від 09 березня 2002 року засідання зборів пайовиків СФГ «Осінь» не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався із заявою до СФГ «Осінь», як підприємства-користувача реформованого КСП «Горинь» про виділ його частки майна реформованого КСП.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що рішення загальних зборів СФГ «Осінь» від 26 березня 2005 року не містить підпису секретаря зборів та голови зборів; не вказано кількість присутніх пайовиків; відсутній затверджений зборами співвласників перелік майна, яке виділяється для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність.

Отже, рішення загальних зборів СФГ «Осінь» від 26 березня 2005 року, прийняте за відсутності інших співвласників, які володіють більше ніж 2/3 пайового фонду, а тому в силу вимог закону не може бути правомочним, оскільки майно колективних сільськогосподарських підприємств належить на праві спільної часткової власності його членам, а тому його співвласники здійснюють свої права за спільною згодою і жоден з співвласників самостійно або за згодою декількох власників не вправі вирішувати долю спільного майна без згоди всіх співвласників, рішення щодо виділення в натурі частки з майна повинно прийматися на загальних зборах співвласників одностайно.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 8 квітня 2019 року у справі № 132/2483/16-ц (провадження № 61-4128св19).

Будь-яких протоколів зборів засновників СФГ «Осінь» щодо надання права на вчинення дій від імені СФГ, як товариства-правонаступника КСП «Горинь», на ім`я ОСОБА_3 матеріали справи не містять і позивачем до суду першої інстанції не було надано.

У зв`язку з наведеним не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позову.

Позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав набуття права власності на спірне майно та у передбачений законом спосіб, відтак і наявність підстав для захисту права власності у порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Устатті 392 ЦК Українизазначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18 (адміністративні провадження №К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) зауважено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Таким чином, позивачем не надані до суду докази на підтвердження того, що він набув право власності на спірну будівлю у встановленому законом порядку і відповідно його право власності є порушеним, а також втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З оглядуна викладенесуд першоїінстанції дійшовправильного висновкупро відсутність підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне приміщення зерносховища.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК Українивідсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гожого М.С. залишити беззадоволення.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2024 року залишитибез змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 квітня 2025 року

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Ковальчук Н.М.

Шимків С.С.