Рішення

від 05.12.2024 по справі 911/2870/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2870/23

Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: заступника керівника Київської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі

позивача-1: Фонду державного майна України

позивача-2: Державного агентства меліорації та рибного господарства України

позивача-3: Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України

відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Сквираплемрибгосп

відповідача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

про визнання недійсним договору та повернення у власність держави спірного майна

за участю представників:

прокурор: Гущесова О.В., посвідчення №069069 від 01.03.2023;

від позивача 1: Ломако Є.О., виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ

від позивача 2: Бондарчук В.Є., виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ

від позивача 3: не з`явився

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Зікрата М.М., виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ

СУТЬ СПОРУ

Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі прокуратура, прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі Фонд, позивач-1), Державного агентства меліорації та рибного господарства України (далі Держрибагентство, позивач-2) та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (далі Агентство відновлення, позивач-3) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. № 15/4-286вих-23 від 05.09.2023 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (далі ТОВ «Сквираплемрибгосп», відповідач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, відповідач-2), в якій просить суд:

1)визнати недійсним договір № 18/20 купівлі-продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу від 04.12.2020, укладений між РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «Сквираплемрибгосп»;

2)повернути у власність держави спірне нерухоме майно гідротехнічні споруди ставків у складі:

- ставка № 7 «Лебідь» (інвентар. № 169), реєстраційний номер ОНМ 1613270932240, а саме: дамба довжиною 175 м; гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,2 м;

- ставка № 6 «Середній» (інвентар. № 168), реєстраційний номер ОНМ 1613260932240, а саме: гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,87 м;

- ставка № 5 «Новий» (інвентар. № 167), реєстраційний номер ОНМ 1613252532240, а саме: дамба довжиною 110 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом 6 м;

- ставка № 4 «Берізка» (інвентар. № 166), реєстраційний номер ОНМ 1613240732240, а саме: дамба довжиною 102 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 14 м;

- ставка № 3 «Монах» (інвентар. № 165), реєстраційний номер ОНМ 1613230132240, а саме: дамба довжиною 73 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м;

- ставка № 1 «Хіполя» (інвентар. № 163), реєстраційний номер ОНМ 1613215032240, а саме: дамба довжиною 130 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м, шляхом його витребування у ТОВ «Сквираплемрибгосп» на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог приватизаційного законодавства при відчуженні РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, як державним органом приватизації, на користь ТОВ «Сквираплемрибгосп» об`єктів державної власності гідротехнічних споруд ставків, розташованих на території Сквирського району Київської області, у поза конкурентний спосіб, шляхом їх викупу на підставі положень ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Разом із цим у позовній заяві містилося клопотання про витребування доказів у РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2023 означену позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Водночас 26.09.2023 канцелярією господарського суду зареєстровано подану заступником керівника Київської обласної прокуратури заяву про забезпечення позову, яку Господарський суд Київської області у складі судді Кошика А.Ю. ухвалою від 28.09.2023 задовольнив, шляхом накладення арешту на нерухоме майно (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1613270932240; 1613230132240; 1613215032240; 1613260932240; 1613252532240; 1613240732240).

Ухвалою суду від 02.10.2023 позовну заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду, Держрибагентства та Агентства відновлення залишив без руху в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

11.10.2023 на адресу суду від Київської обласної прокуратури надійшла заява, в якій прокурор повідомив про усунення недоліків, що зумовили залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 20.10.2023 прийнято позовну заяву прокурора до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2870/23 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.11.2023 о 13:45 та встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

06.11.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву разом з додатками, а також про поновлення строку на його подання.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- керуючись дискреційними повноваженнями, РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях як орган приватизації обрало спосіб приватизації майна шляхом викупу об`єктів державної власності, які не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, але перебувають на їх обліку, та які були створені внаслідок приватизації;

- закріплення в Плані приватизації положення про те, що майно, яке не підлягає приватизації, залишається на балансі підприємства, використовується за призначенням, утримується в технологічно справному стані та управління ним здійснює Державний комітет рибного господарства України, не свідчить про те, що функції з управління таким майном безумовно та автоматично перейшли до цього комітету, оскільки відповідні повноваження залишилися за РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях; а тому твердження прокурора про те, що органом управління спірного майна виступає Державний комітет рибного господарства України є передчасними та необґрунтованими;

- прокурор намагається перебрати дискреційні повноваження органу приватизації, помилково обґрунтовуючи прийняті органом приватизації рішення як незаконні;

- відповідно до наданих актів приймання-передачі від 24.09.2003 розподільчу дамбу, залізобетонний міст (які були складовими компонентами об`єкта за інв. № 189) та розподільчу дамбу (яка була складовим компонентом об`єкта за інв. № 186), що розташовані в с. В. Половецьке, було передано до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України, проте зазначені об`єкти не є предметом спірного договору купівлі-продажу, який оспорює прокурор;

- у даному спорі не встановлено порушення інтересів жодного з позивачів, визначених прокурором;

- спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» (із внесеними змінами) не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України, у зв`язку з чим не набув чинності та не створює юридичних наслідків, а також не був виконаний у встановлений місячний строк;

- використовуючи принципи ефективного управління, досягнення максимального державницького інтересу, пріоритетності у виборі способів управління державним майном, РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях підстав для передачі спірних об`єктів на баланс ДП «Укрриба» не знайшло та у зв`язку з тривалістю підготовки його до приватизації, передало спірне майно в оренду;

- спірні об`єкти гідротехнічних споруд ставків за своєю природою не є водними об`єктами у розумінні Водного кодексу України; до захисних гідротехнічних споруд загальнодержавного значення не відносяться;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження права власності позивачів на спірне майно, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

10.11.2023 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшло клопотання про продовження строку для подання заперечень на відзив.

13.11.2023 через систему «Електронний суд» від позивача-3 надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких останній зазначає, що:

- жодна з перерахованих гідротехнічних споруд не перебувала та не перебуває на балансі та в управлінні Агентства відновлення;

- згідно із актами приймання-передачі, наказами Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України, відповідні об`єкти були передані до сфери управління Київського облавтодору, а згодом до компетенції Київської обласної державної адміністрації як складова частина автомобільної дороги загального користування місцевого значення;

- Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України не є органом приватизації спірного нерухомого майна, а тому в даному випадку не може вважатися органом, уповноваженим на здійснення функцій, спрямованих на захист інтересів держави;

- прокурором обрано неналежний спосіб захисту;

- розгляд даної справи позивач просить здійснювати без його участі, за наявними в матеріалах справи документами.

Також 13.11.2023 на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову прокурора та поновити відповідачу строк на подання цього відзиву.

20.11.2023 на адресу суду від позивача-1 надійшли пояснення щодо позовної заяви заступника керівника Київської обласної прокуратури, в яких Фонд державного майна України просить позов залишити без задоволення, обґрунтовуючи свою позицію тим, що процедура приватизації гідротехнічних споруд, які не є захисними, проведена в межах та в спосіб передбачений законодавством України.

21.11.2023 на адресу суду від відповідача-1 надійшла заява про застосування позовної давності.

Ухвалою суду від 23.11.2023, зокрема:

- задоволено клопотання прокурора, що міститься в позовній заяві, про витребування доказів;

- витребувано у РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській належним чином засвідчені копії усіх матеріалів приватизаційної справи щодо приватизації ТОВ «Сквираплемрибгосп» спірних гідротехнічних споруд, які є безпосереднім предметом вищезазначеного договору купівлі-продажу № 18/20 від 04.12.2020, на підставі яких органами приватизації ухвалювались відповідні рішення про їх включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, про приватизацію об`єкта малої приватизації та укладався оспорюваний договір купівлі-продажу;

- поновлено відповідачу-2 строк для подання відзиву на позов та прийнято його до розгляду;

- продовжено строк для подання відповіді на відзив, заявлений прокурором у клопотанні від 10.11.2023;

- повернуто без розгляду відзив ТОВ «Сквираплемрибгосп» та заяву про застосування позовної давності, у зв`язку з недотримання відповідачем положень абз. 2 ч. 4 ст. 170 ГПК України;

- відкладено підготовче засідання на 25.01.2024 о 14:00.

24.11.2023 через систему «Електронний суд» від РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях надійшла заява в порядку статті 42 ГПК України, у якій відповідач-2 просить долучити до матеріалів справи заяву про застосування строку позовної давності.

27.11.2023 через систему «Електронний суд» від ТОВ «Сквираплемрибгосп» надійшла заява про застосування строків позовної давності.

12.12.2023 канцелярією суду зареєстровано, сформований ТОВ «Сквираплемрибгосп» 27.11.2023 в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, згідно змісту якого відповідач просив суд, зокрема, поновити йому процесуальний строк на його подання та долучити означений відзив разом із доданими до нього документами до матеріалів справи № 911/2870/23.

Відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог прокурора, обґрунтовуючи свою позицію такими доводами:

- гідротехнічні споруди, за винятком розподільчих дамб, розташованих у с. Великополовецьке (які є складовими об`єктів за інв. №№ 189 та 186), що були передані 24.09.2003 ВАТ «Сквирасільрибгосп» до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України, не були передані на баланс ДП «Укрриба» з огляду на необхідність їх використання у господарській діяльності ВАТ «Сквирасільрибгосп». Це узгоджується з положеннями ст. 2 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», який передбачає збереження профільності, технологічної єдності виробництва та цілісності майнових комплексів при приватизації;

- з метою використання гідротехнічних споруд у господарській діяльності, ВАТ «Сквирасільрибгосп» уклало відповідні договори оренди спірних гідроспоруд з Фондом державного майна України;

- наказом № 577 від 22.08.2019 РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, який залишається чинним, прийнято рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації шляхом викупу ТОВ «Сквираплемрибгосп»;

- спірні гідротехнічні споруди не є захисними, а отже, не підпадають під заборону приватизації відповідно до чинного законодавства;

- спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України, тому не набрав чинності та не породжує юридичних наслідків;

- наявність укладених договорів оренди не виключає можливості перебування орендованих гідроспоруд на балансі ВАТ «Сквирасільрибгосп», оскільки укладання таких договорів було необхідним для їх тимчасового використання до моменту оцінки та подальшої приватизації;

- ТОВ «Сквираплемрибгосп», як правонаступник ВАТ «Сквирасільрибгосп», на балансі якого перебувало спірне майно, має виключне право на його приватизацію шляхом викупу відповідно до ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». З цією метою товариство подало заяву відповідно до Порядку, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.05.2018 № 675, зареєстрованим у Мін`юсті 20.06.2018 за № 730/32182;

- приватизація спірних гідротехнічних споруд була здійснена з дотриманням вимог чинного на той момент законодавства;

- щодо об`єктів, які були передані до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України, відповідач-1 зазначив, що вони не входили до складу об`єктів малої приватизації та не відносяться до спірних гідроспоруд.

Підсумовуючи свої заперечення щодо позовних вимог ТОВ «Сквираплемрибгосп» пославшись на положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини вказав, що право власності охоплює не лише фактичне володіння майном, але й наявність у особи «правомірних очікувань» щодо стабільності правового статусу такого майна.

У цьому випадку спірні гідротехнічні споруди, які були включені до переліку об`єктів малої приватизації у 2019 році та перебували на балансі відповідача, набували правового режиму об`єктів, що підлягали приватизації.

За таких умов, відповідач-1 вважає, що відсутні правові підстави для покладення на нього негативних наслідків, пов`язаних із можливими помилками державних органів у процесі приватизації. Відповідач діяв добросовісно, відповідно до чинного законодавства та затверджених процедур, і тому має підстави розраховувати на захист свого права власності та стабільність набутого правового статусу.

13.12.2023 до суду від РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях надійшла заява щодо долучення документів до матеріалів справи.

21.12.2023 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшли заперечення, за змістом яких прокурор заперечив щодо заяв відповідачів про застосування строків позовної давності та вказав, що позовна давність для пред`явлення цього позову не сплила.

22.12.2023 канцелярією суду зареєстровано, сформовану прокуратурою 21.12.2023 в системі «Електронний суд», відповідь на відзиви відповідачів.

01.01.2024 канцелярією суду зареєстровано, сформовані ТОВ «Сквираплемрибгосп» 29.12.2023 в системі «Електронний суд», додаткові пояснення у справі та клопотання про зупинення розгляду справи № 911/2870/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

10.01.2024 через систему «Електронний суд» прокуратурою надіслано заяву, за змістом якої прокурором наведено додаткові пояснення щодо строків позовної давності.

Ухвалою суду від 25.01.2024, зокрема, поновлено відповідачу-1 строк на подання відзиву на позовну заяву та відкладено підготовче засідання на 13.02.2024 о 10:00.

05.02.2024 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли заперечення на клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, в яких прокурор висловив незгоду із зупиненням провадження.

Ухвалою суду від 13.02.2024 клопотання ТОВ «Сквираплемрибгосп» про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження у справі № 911/2870/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Непогоджуючись з означеною ухвалою заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.02.2024 у справі № 911/2870/23.

Господарський суд Київської області супровідним листом № 02-04/911/2870/23 від 26.03.2024 надіслав до Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 911/2870/23.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 ухвалу Господарського суду Київської області від 13.02.2024 у справі № 911/2870/23 скасовано та передано справу для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

10.07.2024 на адресу суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 911/2870/23.

Ухвалою суду від 15.07.2024 господарський суд призначив підготовче засідання у цій справі на 01.08.2024 о 13:45.

30.07.2024 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 01.08.2024 підготовче провадження у справі № 911/2870/23 закрито та призначено справу до розгляду по суті на 22.08.2024 о 14:00.

20.08.2024 канцелярією суду зареєстровано клопотання відповідача-1, сформоване ним 19.08.2024 у системі «Електронний суд», про приєднання доказів до матеріалів справи. Водночас у судовому засіданні 22.08.2024 за усним клопотанням відповідача-1 про відкликання вказаного клопотання, суд залишив без розгляду клопотання б/н від 19.08.2024.

19.09.2024 через систему «Електронний суд» ТОВ «Сквираплемрибгосп» надіслало клопотання про приєднання до матеріалів справи докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу. Суд долучив означені докази до справи.

16.10.2024 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі, згідно яких прокурор просив відмовити ТОВ «Сквираплемрибгосп» у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Судові засідання, в яких суд розглядав справу по суті, неодноразово відкладалися, зокрема до 05.12.2024.

У судове засідання 05.12.2024 з`явилися прокурор, представники позивача 1 і 2 та відповідача-2, натомість представники позивача-3 та відповідача-1 не з`явилися. Водночас суд враховує, що позивач-3 у поданих 13.11.2023 поясненнях просив розгляд справи проводити без участі його представника, до того ж явка в судове засідання судом обов`язковою не визнавалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, неявка в судове засідання 05.12.2024 представника відповідача-1, якого належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без участі представника відповідача-1.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію учасників справи, суд встановив.

Позов прокурора мотивовано тим, що за опрацюванням відкритих джерел інформації, розміщених на офіційному сайті електронної торгової системи «Прозорро.Продажі» прокуратурою виявлено перелік об`єктів державної власності:

- гідротехнічні споруди ставка № 7 «Лебідь» (дамба довжиною 175 м; гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,2 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 6 «Середній» (гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,87 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 5 «Новий» (дамба довжиною 110 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом 6 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 4 «Берізка» (дамба довжиною 102 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 14 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 3 «Монах» (дамба довжиною 73 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 1 «Хіполя» (дамба довжиною 130 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м), що розташовані в с. Рогізна Сквирського району Київської області та, які згідно наказу Фонду державного майно України від 27.12.2018 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» з урахуванням змін внесених наказом Фонду державного майно України від 16.08.2019 № 825, підлягають приватизації.

Однак, як твердить прокурор, на сайті «Прозорро.Продажі» відсутні будь-які дані та документи щодо ходу приватизації спірних гідротехнічних споруд.

Натомість на офіційному сайті Фонду державного майна України розміщено інформацію про те, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (правонаступником якого є РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях) № 577 від 22.08.2019 прийнято рішення про приватизацію вказаних об`єктів і наразі зазначені об`єкти малої приватизації державної власності мають «статус» та «категорію» як продані.

Прокуратурою за результатами опрацювання даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що право власності на вказані вище об`єкти нерухомості (гідротехнічні споруди ставків) за реєстраційними номерами: 1613270932240, 1613260932240, 1613252532240, 1613240732240, 1613230132240, 1613215032240 зареєстровано 10.12.2020 за ТОВ «Сквираплемрибгосп» на підставі договору № 18/20 купівлі-продажу об`єктів державної власності, шляхом викупу від 04.12.2020.

Так прокурор зазначає, що 04.12.2020 між РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «Сквираплемрибгосп» укладено договір № 18/20 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації гідротехнічних споруд ставків, які під час приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ «Сквирасільрибгосп» (правонаступник ТОВ «Сквираплемрибгосп»), за змістом п. п. 1.1, 1.3, 2.1, 4.2 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації окреме майно гідротехнічні споруди ставків у складі: ставка № 7 «Лебідь» (дамба довжиною 175 м; гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,2 м); ставка № 3 «Монах» (дамба довжиною 73 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м); ставка № 1 «Хіполя» (дамба довжиною 130 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м); ставка № 6 «Середній» (гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,87 м); ставка № 5 «Новий» (дамба довжиною 110 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом 6 м); ставка № 4 «Берізка» (дамба довжиною 102 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 14 м), що знаходяться за адресою: Київська обдасть, Сквирський район, село Рогізна, вулиця Франка, 44, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені у цьому договорі умови.

Об`єкт приватизації належить Державі Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (правонаступник РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях).

Земельна ділянка, на якій розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації.

Ціна продажу об`єкта приватизації встановлена на підставі висновку про вартість майна, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 29.11.2019 № 271, становить 201 210, 00 грн.

Передача об`єкта приватизації продавцем і прийняття його покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності).

08.12.2020 сторонами означеного договору підписано акт приймання-передачі вказаного вище державного майна.

Спірний договір укладено на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 22.08.2019 № 577 «Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації», за змістом якого прийнято рішення про приватизацію об`єкта державної власності окремого майна гідротехнічних споруд ставків у складі: ставка № 7 «Лебідь» (дамба довжиною 175 м; гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,2 м); ставка № 3 «Монах» (дамба довжиною 73 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м); ставка № 1 «Хіполя» (дамба довжиною 130 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м); ставка № 6 «Середній» (гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,87 м); ставка № 5 «Новий» (дамба довжиною 110 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом 6 м); ставка № 4 «Берізка» (дамба довжиною 102 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 14 м), що знаходяться за адресою: Київська обдасть, Сквирський район, село Рогізна, вулиця Франка, 44, які під час приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ «Сквирасільрибгосп» (правонаступник ТОВ «Сквираплемрибгосп»), шляхом викупу.

В контексті викладеного прокурор зазначає, що за загальним правилом, об`єкти малої приватизації продаються виключно на електронних аукціонах, а викуп об`єктів малої приватизації є особливим неконкурентним способом приватизації, який може бути застосований органом приватизації у виключних випадках, які передбачені ст. 16, 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

За результатами опрацювання отриманих від РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фонду державного майна України відповідей на запити прокуратури, прокурором установлено, що приватизація спірного майна відбулася особливим позаконкурентним способом, передбаченим ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», а саме шляхом його викупу ТОВ «Сквираплемрибгосп», як балансоутримувачем майна, яке під час приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Сквирасільрибгосп», правонаступником якого є ТОВ «Сквираплемрибгосп».

Прокурор зазначає, що такі дії вчинені з грубим порушенням вимог ч. 2 ст. 345 Цивільного кодексу України, ст. 10, 11, 15, 16, 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269-VIII, ст. 25 Закону України «Про оренди державного і комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (що діяв на момент видання РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях наказу від 22.08.2019 № 577), оскільки відчуження спірного майна було здійснено не шляхом відкритого аукціону та не відповідно до виключного правила викупу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в контексті викладеного прокуратурою зазначено, що Сквирське сільськогосподарське-рибоводне господарство утворено на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 25.11.1998 № 5-25-6/483 «Про реструктуризацію Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства», згідно з яким указане державне підприємство поділено на окремі структурні підрозділи Білоцерківське державне сільськогосподарське рибоводне підприємство, Сквирське сільськогосподарсько рибоводне господарства, Таращанське сільськогосподарсько рибоводне господарство з передаванням останнім державного майна згідно розподільчого балансу.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 12.08.1999 № 5-25-7/15 Сквирське сільськогосподарське-рибоводне господарство перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп» (далі ВАТ «Сквирасільрибгосп») та у подальшому реорганізовано у ТОВ «Сквираплемрибгосп».

План приватизації Сквирського сільськогосподарського-рибоводного господарства (далі план приватизації) було затверджено 11.08.1999 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

Згідно із матеріалами плану приватизації Сквирського сільськогосподарського-рибоводного господарства вбачається, що до переліку переданого нерухомого майна у власність новоутвореного ВАТ «Сквирасільрибгосп» увійшли такі об`єкти нерухомості: склад міндобрив (інвентар. № 48), склад міндобрив (інвентар. № 50), будинок бригадний (інвентар. № 51), склад гранул кормів (інвентар. № 53), склад ПММ (інвентар. № 45), будинок контори (інвентар. № 46), вагова з прохідною (інвентар. № 47), будка пересувна (інвентар. № 52), будинок-вагон (інвентар. № 54), покриття доріг тверде (інвентар. № 821), електромережа із зборками (інвентар. № 819), сарай (інвентар. № 750), сарай (інвентар. № 751).

Водночас матеріалами плану приватизації визначено перелік основних засобів, які входили до складу зазначеного господарства, однак які не підлягали приватизації відповідно до ст. 3, 4, 5, 6 Водного кодексу України, а саме: ставок № 1 «Хиполя» (інвентар. № 163); ставок № 3 «Монах» (інвентар. № 165); ставок № 4 «Берізка» (інвентар. № 166); ставок № 5 «Новий» (інвентар. № 167); ставок № 6 «Середній» (інвентар. № 168); ставок № 7 «Лебідь» (інвентар. № 169); ставок «Галецький» (інвентар. № 171); ставок «Сільський» (інвентар. № 172); ставок «Боговик» (інвентар. № 173); ставок «Нижній» (інвентар. № 174); ставок «Коханський» (інвентар. № 175); ставок «Лазурівський» (інвентар. № 176); ставок «Панський» (інвентар. № 178) ставок «Мельниківський» (інвентар. № 179); ставок «Верхній» (інвентар. № 180); ставок № 4 (інвентар. № 182); ставок № 5 (інвентар. № 183); ставок № 1 (інвентар. № 186); ставок № 2 (інвентар. № 187); ставок № 3 (інвентар. № 188); ставок «Нагульний» (інвентар. № 189); ставок «Нагульний» Н-І (інвентар. № 190); ставок зимувальний 3с-1 (інвентар. № 192); ставок зимувальний 3с-2 (інвентар. № 193), а також два житлових будинки по вул. Жовтневій в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області.

Загальна вартість майна, що залишилася в державній власності склала 203 386, 00 грн, зокрема: вартість державного житлового фонду 56 235, 00 грн та вартість об`єктів, які не підлягали приватизації 147 151, 00 грн.

Положеннями плану приватизації також визначено, що майно, яке не підлягає приватизації залишається на балансі підприємства, використовується за призначенням і утримується в технологічно справному стані. Управління цим майном здійснює Державний комітет рибного господарства України, що входив до структури Міністерства аграрної політики України.

22.02.2000 наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за № 5-25-11/3 приватизацію ВАТ «Сквирасільрибгосп» визнано завершеною.

При цьому прокурор наголосив, що з метою забезпечення єдиного методологічного підходу при приватизації підприємств і організацій рибної галузі Фондом державного майна України та Державним комітетом рибного господарства України затверджено спільний інструктивний лист щодо об?єктів, які не підлягають приватизації (погоджений від 16.10.1998 за № 4-8-6/1878 та № 10-30-10465), за змістом якого визначено, що відповідно до абз. 18, 19 пп. «г» п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягали наступні водогосподарські об`єкти: земляні греблі та дамби; водозабірні споруди; повеневі водоскиди; донні водоспуски; водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали; споруди та канали (водовипуски, бистротоки, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди); рибовловлювачі; камери облову; насосні станції, причали. Зазначені об`єкти вилучаються із цілісних майнових комплексів підприємств і організацій рибної галузі, що приватизуються.

У 2005 році дію вказаного листа скасовано затвердженим новим спільним між Фондом державного майна України та Міністерством аграрної політики України інструктивним листом щодо об`єктів, які не підлягають приватизації (погоджений від 02.08.2005 за № 10-21-12089 та від 08.08.2005 за № 37-30-7/11928), який за змістом ідентичний попередньому листу. Водночас цим листом додатково покладено обов`язок вирішення питань щодо віднесення такого роду гідротехнічних споруд до споруд, що виконують функції захисного характеру на комісію з приватизації з пропозицією представника Міністерства, що в подальшому потребувало узгодження з цим державним органом при погодженні приватизації окремих об`єктів державної власності з Кабінетом Міністрів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 803.

В обґрунтування змін щодо інструктивного листа, який Фондом державного майна України погоджено з Державним комітетом рибного господарства України, а потім з Міністерством аграрної політики України прокурором зазначено, що спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом від 01.10.2003 № 356/1742) гідротехнічні споруди, включаючи рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машин і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

Додатком до зазначеного вище наказу є перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, серед яких наявне ВАТ «Сквирасільрибгосп», майно яких передано на баланс Державного підприємства «Укрриба» (далі ДП «Укрриба») та частково до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України.

Підсумовуючи прокурор зазначає, що уповноваженими органами управління спірного державного майна, яке на момент приватизації не увійшло до статутного капіталу фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп» та не підлягало приватизації були:

- у більшій частині майна, зокрема в частині інвентарних об`єктів №№ 163, 165, 166, 167, 169 Міністерство аграрної політики України, правонаступником якого з питань рибного господарства на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1523 став Державний комітет рибного господарства, що реорганізований на підставі Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 в Державне агентство рибного господарства України, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2021 № 539 перейменовано на Державне агентство меліорацій та рибного господарства України (позивач-2);

- в частині інвентарних об`єктів, зокрема № 168 (у зв`язку із знаходженням на них об`єктів автодорожнього транспорту) Державна служба автомобільних доріг України, яка згідно Указу Президента України від 06.04.2011 № 370 реорганізована в Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор), яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 29 перейменовано в Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури (позивач-3).

Однак, як зазначає прокурор, достеменно знаючи про існування чинного управлінського рішення уповноважених державних органів, а саме спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», зокрема необхідність передати майно, що належить державі, його уповноваженим органам управління та балансоутримувачам, ВАТ «Сквирасільрибгосп» тривалий час ігнорувало це рішення та не виконувало його, натомість оформило право оренди на спірні гідротехнічні споруди.

В контексті викладеного прокурор зазначає, що ВАТ «Сквирасільрибгосп» неодноразово намагалось придбати / приватизувати вказані об`єкти гідротехнічні споруди, про що свідчать, зокрема, матеріали господарської справи № 32/50, що розглядалася Господарським судом міста Києва за позовом ВАТ «Сквирасільрибгосп» до Фонду державного майна України про визнання права на приватизацію державного майна та зобов`язання відповідача розглянути питання щодо включення до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу гідроспоруд ставків з вищевказаними інвентарними номерами у зв`язку з їх суттєвим поліпшенням.

Ця справа перебувала у провадженні господарських судів усіх інстанцій та за наслідками її розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 позов ВАТ «Сквирасільрибгосп» залишено без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання й неподання витребуваних судом документів.

Водночас в межах цього провадження судами було встановлено та містять такі документи:

- 03.12.2004 між ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області укладені договори оренди за №№ 120-123 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, на підставі яких ВАТ «Свкирасільрибгосп» в строкове платне користування були передані гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 176, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області;

- ВАТ «Сквирасільрибгосп» здійснило суттєве поліпшення гідроспоруд, на суму, що перевищує 20% вартості останніх;

- наказами Фонду державного майна України від 09.08.2001 № 1442 та від 20.08.2001 № 1516 група інвентарних об`єктів (усі гідроспоруди ставків), що раніше знаходилися на балансі Сквирського сільськогосподарського-рибоводного господарства, однак не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп» були включені до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу;

- в подальшому, на виконання листів Міністерства аграрної політики України від 23.03.2005 № 37-24-1-7/3558 та заступника Генерального прокурора України від 23.03.2005 № 07/1/2-13991-05 за зверненням Міністра аграрної політики України щодо невиконання спільного наказу від 06.05.2003 № 126/752 в частині передачі на баланс ДП «Укрриба» майна від ВАТ «Сквирасільрибгосп», Фонд державного майна України 29.04.2005 прийняв наказ за № 1119, пунктами 7-10 якого виключено з переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, групу інвентарних об`єктів, що знаходяться на балансі ВАТ «Сквирасільрибгосп», а саме: гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області;

- листом Регіонального відділення Державного майна України по Київській області від 22.04.2005 № 14-14-439 проінформовано ВАТ «Сквирасільрибгосп» про необхідність вжиття дієвих заходів для виконання спільного наказу від 06.05.2003 № 126/752 та підготувати всю необхідну документацію по об`єктам державної форми власності, зокрема за інвентарними №№ 163, 165, 166, 167, 168, 169, для їх передачі на баланс ДП «Укрриба».

Указані матеріали достовірно засвідчують, що спірні гідротехнічні споруди з 2004 року перебували в оренді ТОВ «Сквираплемрибгосп», що на думку прокурора, спростовує навіть гіпотетичну можливість товариства бути одночасно їх балансоутримувачем увесь цей час за відсутності будь-яких правових підстав для їх обліку / перебування на балансі товариства, оскільки держава владним управлінським рішенням, яке є чинним, однозначним та зрозумілим для всіх учасників спірних правовідносин чітко визначила балансоутримувачем спірного майна ДП «Укрриба» та щодо інвентарного об`єкта, зокрема № 168 відповідний орган управління державним майном Державну службу автомобільних доріг України через розташування на ньому об`єктів автодорожньої інфраструктури.

Щодо визначення правового статусу спірних гідротехнічних споруд прокурор посилається на поняття, які визначають що таке водний об`єкт, водогосподарські системи, рибогосподарські технологічні водойми, гідротехнічні споруди та зазначає, що такий об`єкт, як гідротехнічна споруда ставка або водосховища, є нерухомим майном (земельним поліпшенням), який нерозривно пов`язаний із землею, і його існування неможливе без існування водного об`єкта.

Гідротехнічні споруди, зокрема земляні греблі, дамби, водонапускні та водоскидні споруди шлюзного типу, призначені для створення та функціонування штучних ставків руслового типу на земельних ділянках водного фонду, мають спеціальне цільове призначення та не можуть передаватися у приватну власність за жодних умов відповідно до вимог чинного законодавства.

Також прокурором зазначено, що положення Водного кодексу України передбачають право надання водних об`єктів у користування на умовах оренди, однак за наявності паспорта водного об`єкта. Натомість прокуратурою в матеріалах приватизації ТОВ «Сквираплемрибгосп» частини гідротехнічних споруд не виявлено жодних паспортів штучних водних об`єктів чи інформації щодо паспортизації безпосередньо гідротехнічних споруд.

Крім того, на підтвердження неможливості приватизації спірного майна прокурор також послався на матеріали кримінального провадження № 42023112030000038, процесуальне керівництво у якому здійснюється Білоцерківською окружною прокуратурою, за фактом незаконного заволодіння державним майном шахрайським способом, а саме гідротехнічними спорудами, розташованими в с. Великополовецьке, с. Рогізна та с. Красноліси Білоцерківського району Київської області.

Прокурором зазначено, що під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження було витребувано робочий проект реконструкції водойм Білоцерківського рибкомбінату, а саме гідротехнічної частини реконструкції ставків дільниць «Рогізно» та «Красноліси». Згідно з цим проектом встановлено, що рибницькі ставки «Хиполя», «Монах», «Берізка», «Новий», «Середній» та «Либідь» є вирощувальними ставками, побудовані каскадом і відмежовані один від одного греблями.

Відтак з урахуванням приписів Закону України «Про аквакультуру», п. 1.9.18 Методики, ДБН В.2.4-3:2010, ДСТУ 3517-97, Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661, місця розташування та типу спірних гідротехнічних споруд, частина приватизованих земляних дамб, які насправді є греблями, та водоскидні споруди, які є об?єктом відчуження на користь ТОВ «Сквираплемрибгосп», окрім цілей аквакультури виконують функцію захисту від шкідливої дії вод, а тому взагалі не можуть бути об?єктом приватизації в силу положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Окрім того, прокурор акцентував увагу на тому, що зазначені в документах «дамби», які розташовані на всіх руслових ставках, де знаходяться спірні гідротехнічні споруди, насправді є греблями. При цьому прокурор послався на лист Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 28.10.2022 № 681/02-1.

Підсумовуючи прокурор зазначає, що свідомі порушення відповідачами умов та порядку приватизації призвели не тільки до недоотримання державою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом, а й позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати державне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу державного майна. При цьому орендар, відповідно отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом, а РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, розпорядившись таким способом державним майном, діяло всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря й інших потенційних покупців державного майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Більше того, як твердить прокурор, зважаючи на реальну характеристику водних об`єктів та невірно визначене функціональне призначення розташованих на них спірних гідротехнічних споруд, наявності прямої заборони, згідно норм профільного закону щодо приватизації водосховищ і водогосподарських каналів комплексного призначення, гідротехнічних захисних споруд, здійснення їх приватизації РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на користь ТОВ «Сквираплемрибгосп» за договором купівлі-продажу № 18/20 від 04.12.2020 свідчить про недотримання в ході приватизації імперативних заборон та обмежень на їх вилучення із державної власності.

Враховуючи викладене, прокурор вважає, що з метою забезпечення захисту порушених інтересів держави необхідно визнати вказаний правочин недійсним відповідно до положень ст. 13, 203, 215 Цивільного кодексу України, а також витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння ТОВ «Сквираплемрибгосп» на користь держави в особі уповноважених органів, які здійснюють контрольні та управлінські функції щодо державного майна.

Водночас, за доводами прокурора, Агентство відновлення та Держрибагентство є уповноваженими органами управління спірним майном, які не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду в інтересах зазначених органів.

Крім того, вказаний позов пред`являється також в інтересах Фонду державного майна України, оскільки саме Фонд безпосередньо здійснює контрольні функції з організації та проведення приватизації державного майна, а також з повернення у державну власність державного майна, яке було приватизовано з порушенням вимог законодавства.

В контексті зазначених обставин та наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі Фонду державного майна України, Держрибагентство та Агентства відновлення прокуратура зазначила, що:

- 03.09.2022 Київська обласна прокуратура направила до Фонду державного майна України лист № 15/4-248вих22 про надання інформації щодо можливих порушень вимог приватизаційного законодавства при набутті права власності ТОВ «Сквираплемрибгосп» на спірні гідротехнічні споруди з проханням викласти обґрунтовану позицію відносно намірів вжиття заходів на усунення порушень;

- Фонд державного майна України листом від 14.10.2022 № 10-50-14739 скерував лист прокуратури до РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, оскільки всі матеріали приватизації спірних гідротехнічних споруд перебувають в останнього; при цьому Фонд не знайшов підстав для самостійного вжиття заходів реагування;

- 28.09.2022 Київська обласна прокуратура направила до Державного агентства автомобільних доріг України лист № 15/4-242вих22, яким повідомила останнього про виявленні порушення та просила надати інформацію про вжиття заходів на усунення порушень інтересів держави, у тому числі у судовому порядку;

- 11.10.2022 Державне агентство автомобільних доріг України надіслало відповідь № 2228/1/10-02/15-1533/10-22 на лист прокурора, в якому зазначило, що спірні гідроспоруди на балансі новоствореного Дочірнього підприємства «Київський облавтодор», який є правонаступником Київського обласного управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг, відсутні;

- 30.09.2022 Київська обласна прокуратура направила до Держрибагентство лист № 15/4-247вих22 з метою отримання інформації про вжиття уповноваженим органом заходів на усунення порушень інтересів держави;

- 07.10.2022 Держрибагентство надало відповідь № 3-11.1-9/4230-22 на лист прокуратури, яким пропонувало звернутися до Фонду державного майна України, оскільки він є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації. До того ж Держрибагентство повідомило, що гідротехнічні споруди, які під час приватизації не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп», відповідно до спільного наказу Фонду та Міністерства аграрної політики України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» не були передані на баланс ДП «Укрриба»;

- 27.12.2022 Київська обласна прокуратура надіслала Фонду, Держрибагентству та Державному агентству автомобільних доріг України листи-повідомлення № 15/4-310вих-22 та № 15/4-309вих-22 про намір пред`явлення нею позову до Господарського суду Київської області;

- 31.08.2023 Київська обласна прокуратура повторно надіслала Фонду, Держрибагентству та Агентству відновлення (у 2023 році перейменоване Державне агентство автомобільних доріг України) лист № 15/4-275вих-23 в порядку вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Натомість Фонд державного майна України (позивач-1) не погоджується з позовними вимогами прокурора, зокрема, посилаючись на норми права, які регулюють сферу діяльності та повноваження Фонду зазначає, що наказом Фонду від 22.05.2018 № 675, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.06.2018 за № 730/32182, було затверджено Порядок подання та розгляду заяв про включення об`єктів державної власності до відповідного переліку об`єктів малої приватизації.

ТОВ «Сквираплемрибгосп» подало відповідні заяви від 20.08.2018 (№ 05-50-3803, № 05-50-3804, № 05-50-3805, № 05-50-3806) про включення об`єктів державної власності до цього переліку.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, правонаступником якого є РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, листом від 11.06.2019 № 46-02-2611 надало Фонду паспорт 19-П-03/2 рибогосподарських технологічних водойм дільниці «Рогізна», розташованих на території Рогізнянської сільської ради Сквирського району Київської області. У цьому паспорті зазначалося, що гідротехнічні споруди не мають захисного характеру.

На підставі поданих матеріалів наказом Фонду від 16.08.2019 № 825 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 № 1637 «Про затвердження переліків об?єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» (із змінами)» до переліку окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році (додаток 3 до наказу) було включено спірні гідротехнічні споруди ставків.

Таким чином, позиція Фонду державного майна України ґрунтується на дотриманні затвердженої процедури включення об`єктів до переліку малої приватизації. Фонд вважає, що включення спірних гідротехнічних споруд до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, було здійснене на законних підставах, з урахуванням наданих РВ ФДМУ документів та відсутності ознак, що виключали би можливість приватизації вказаного майна.

Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (позивач-2) не заперечує проти позовних вимог та підтримує позов прокурора.

Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (позивача-3) у своїх письмових поясненнях на позовну заяву зазначило, що жодна з перерахованих гідротехнічних споруд не перебувала та не перебуває на балансі Агентства відновлення. Накази та документи, зокрема, спільний наказ № 1547/448 від 02.09.2003, протокол комісії від 24.09.2003, акт приймання-передачі № 4 підтверджують, що гідротехнічні споруди з інвентарними номерами: № 190 (с. Антонів), № 172 (с. Антонів), № 168 (с. Рогізна), № 178 (с. Красноліси), № 189 і № 186 (с. Великополовецьке) були передані з балансу ВАТ «Сквираплемрибгосп» до Київського облавтодору, а не безпосередньо до Агентства відновлення.

Враховуючи викладене позивач-3 стверджує, що не є органом, уповноваженим на здійснення функцій спрямованих на захист інтересів держави у цьому випадку.

Крім цього Агенство відновлення вважає, що прокурором обрано неефективних спосіб захисту, остільки відповідно до п. 2 розділу І Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, об`єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об`єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу, а тому вимога про витребування у відповідача-1 спірного майна на користь Агентства відновлення не є належним способом захисту порушених на думку прокурора інтересів держави.

Позивач вважає, що оскільки Фонд здійснює повноваження власника державного майна, то Агентство відновлення не є компетентним органом у цій справі та позов має бути залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Як вже зазначалося судом, ТОВ «Сквираплемрибгосп» та РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях заперечують проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність обраного позаконкурентного способу приватизації спірного майна шляхом викупу. Відповідачі також зазначають про відсутність у спірних гідротехнічних споруд захисного функціонального призначення, а також про відсутність порушених прав і законних інтересів позивачів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов таких висновків.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

Так, згідно положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Звертаючись з розглядуваним позовом до суду прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним договору № 18/20 купівлі-продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу, укладеного 04.12.2020 між РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач-2) і ТОВ «Сквираплемрибгосп» (відповідач-1), а також витребування майна в ТОВ «Сквираплемрибгосп» на користь Фонду державного майна України, Державного агентства меліорації та рибного господарства України (наразі Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм) та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Щодо визначення в якості позивача Фонду державного майна України, суд зазначає, що відповідно до ст. 1, ч. 1, 2, 3 ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України»:

- Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності;

- Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва);

- до структури Фонду державного майна України входять апарат та регіональні відділення (представництва). Фонд державного майна України утворює, реорганізовує та ліквідовує регіональні відділення (представництва) на підставі рішення Голови Фонду державного майна України. Регіональні відділення (представництва) Фонду державного майна України утворюються та діють як відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

- регіональні відділення (представництва) діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.

Згідно приписів ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва в районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації.

З огляду на приписи ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належить здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

Викладене свідчить про те, що Фонд державного майна України може виконувати як безпосередньо функції державного органу приватизації, так і контрольні функції, зокрема, за дотриманням приватизаційного законодавства у правовідносинах з організації та проведення приватизації підпорядкованими йому іншими органами приватизації, з одночасною можливістю повернення у державну власність майна.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2024 у справі № 918/7/23 зазначив, що з вимогою про повернення чи витребування державного майна повинен звертатися державний орган, до повноважень якого належить управління таким майном, або прокурор в особі такого органу, якщо цей орган неналежно виконує свої функції щодо забезпечення контролю за використанням майна.

У даному випадку РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях визначено як орган приватизації стосовно спірного майна.

Враховуючи викладене, оскільки Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, який наділений повноваженнями контролю підпорядкованих йому органів у сфері організації та проведення приватизації державного майна, тоді як стороною оспорюваного правочину виступало РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, як продавець та орган приватизації, суд дійшов висновку, що прокурором правомірно визначено Фонд державного майна України позивачем, як органом управління та контролю у процесі приватизації, підзвітним та підконтрольним якому є відповідач-2.

Таким чином, з урахуванням статусу Фонду державного майна України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації та контролю за її проведенням, та зважаючи на підпорядкованість РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях як органу приватизації, саме Фонд державного майна України має належну процесуальну правосуб`єктність для звернення з позовом у справах щодо відновлення прав держави на майно, яке відчужене з порушенням вимог законодавства.

Щодо визначення позивачем Державного агентства меліорації та рибного господарства України (19.01.2024 постановою Кабінету Міністрів Україн № 57 перейменовано на Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм), суд зазначає таке.

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом від 01.10.2003 № 356/1742), з метою організації ефективного використання гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства вирішено передати до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку.

Так, у додатку до цього наказу наведено перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації), яке передається на баланс ДП «Укрриба», зокрема, ВАТ «Сквирасільрибгосп», крім інвентарних об`єктів №№ 190, 172, 168, 178, 189, 186, які передаються до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1523 був утворений Державний комітет рибного господарства України, як центральний орган виконавчої влади, який є правонаступником Міністерства аграрної політики з питань рибного господарства.

В подальшому відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державне агентство рибного господарства України (Держрибагентство), реорганізувавши Державний комітет рибного господарства України, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2021 № 539 перейменовано в Державне агентство меліорацій та рибного господарств України, та постановою Кабінету Міністрів Україн від 19.01.2024 № 57 перейменовано на Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895 (зі змінами) затверджено Положення про Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, зокрема згідно із п. п. 1, 3 якого, Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих программ (Держрибагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, продовольчого забезпечення, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

Основними завданнями Держрибагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; 2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.

Водночас згідно із положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, зокрема, є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності.

Отже на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895 (зі змінами), положень ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та ст. 15, 16, 318, 326 Цивільного кодексу України, а також з урахуванням положень спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752, суд дійшов висновку, що Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) є належним та уповноваженим державним органом, який має повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що стосуються об`єктів державної власності у сфері рибного господарства.

В контексті викладеного суд відхиляє твердження відповідачів, що спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 не породжує для сторін жодних обов`язків, оскільки не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України, з огляду на наступне.

Так, згідно із п. 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 (в редакції станом на 06.05.2003), на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Водночас приписами п. 5 даного положення передбачено, що на державну реєстрацію не подаються акти: а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми; в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення); г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів; д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм.

З аналізу спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 вбачається, що ним вчинялись дії щодо передачі до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічних споруд, які на момент приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, тобто вони мали оперативно-розпорядчий характер та вичерпувались одноразовим застосуванням.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 не підлягав обов`язковій державній реєстрації відповідно до чинного на той час Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 731, а відтак відсутність його державної реєстрації не впливає на чинність наказу та не позбавляє його юридичної сили.

Щодо визначення позивачем Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 1 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 439 від 10.09.2014, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (Агентство відновлення) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; реалізує державну політику в частині здійснення заходів з будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту), ремонту, модернізації інфраструктури, об`єктів житлової нерухомості, громадського призначення, виробничого комплексу, соціальної сфери, сфери житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, управління побутовими відходами (об`єктів оброблення відходів, полігонів), інженерно-транспортної, енергетичної інфраструктури, захисних споруд цивільного захисту, інших об`єктів, що мають вплив на життєдіяльність населення, військових об`єктів та майна, у сферах авіаційного, залізничного (крім утримання), морського та внутрішнього водного транспорту, автомобільного транспорту загального користування, міського електричного транспорту, у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель, а також щодо об`єктів і споруд оборонного та спеціального призначення.

Одним із основних завдань Агентства відновлення, зокрема, є управління об`єктами державної власності (п. 3 Положення).

Як випливає з матеріалів справи, спільним наказом Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 № 1547/448 до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України вирішено передати державне майно, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп», зокрема, розподільчу дамбу, розташовану в с. Рогізна, ставок Середній, інвентарний номер 168.

Проколом комісії від 24.09.2003, утвореної відповідно до наказу по Київському облавтодору № 123 від 23.09.2003 постановлено передати гідроспоруди, які рахуються на балансі ВАТ «Свкирасільрибгосп» але не увійшли до статутного фонду і являються державним майном з балансу ВАТ «Свирасільрибгосп» на баланс Київського облавтодору без гідрорегулючих споруд.

Відповідно до акта приймання-передачі № 4 від 24.09.2003, затвердженого головою Державної служби автомобільних доріг України, розподільчу дамбу на автодорозі Великі Єрчики Рогозіна (яка була складовим компонентом об`єкта за інв. № 168), що розташована в с. Рогізна, було передано на баланс Київського облавтодору.

Отже Агентство відновлення, згідно з п. 1 та п. 3 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 439 від 10.09.2014, є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства, зокрема управління об`єктами державної власності, що включають інфраструктурні споруди, пов`язані з автомобільними дорогами загального користування.

Оскільки, відповідно до спільного наказу Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 № 1547/448, розподільча дамба (інв. № 168) була передана до сфери управління саме Державної служби автомобільних доріг України, а на сьогодні Агентство відновлення є правонаступником повноважень у сфері управління державними автодорожніми об`єктами, в силу положень ст. 15, 16, 318, 326 Цивільного кодексу України Агентство відновлення є уповноваженим державним органом, що має право реалізовувати функції з управління таким майном.

Відповідно приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, прокурор дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом надіслання на адресу позивачів повідомлень № 15/4-248вих22 від 03.09.2022, № 15/4-242вих22 від 28.09.2022, № 15/4-247вих22 від 30.09.2022, № 15/4-310вих-22 та № 15/4-309вих-22 від 27.12.2022, № 15/4-275вих-23 від 31.08.2023 про виявлені прокуратурою порушення.

Відтак, зверненню прокурора з розглядуваним позовом передувало відповідне листування з позивачами, з якого вбачається, що компетентні органи були обізнані з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснили самостійний захист інтересів держави в суді, що свідчить про бездіяльність уповноважених органів щодо захисту інтересів держави.

З викладених підстав суд дійшов висновку про доведення підстав для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Фонду державного майна України, Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Стосовно суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Приписами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно із ч. 4 ст. 55 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції.

До того ж за приписами ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Серед способів набуття права власності ч. 1 ст. 345 ЦК України визначає, зокрема, приватизацію державного майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 145 ГК України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна визначено Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Так згідно із п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна (далі приватизація) платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього закону можуть бути покупцями.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 4 вказаного Закону, до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим законом та іншими законами України.

Приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об`єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів малої приватизації належать: 1) єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації; 2) окреме майно. Окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації; 3) об`єкти незавершеного будівництва (будівлі, споруди, передавальні пристрої, які не введені в експлуатацію), законсервовані об`єкти; 4) об`єкти соціально-культурного призначення; 5) пакети акцій акціонерного товариства, утвореного у процесі приватизації або корпоратизації, акції (частки), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності та розташованих на території України або за її межами, крім пакетів акцій акціонерних товариств, що належать до об`єктів великої приватизації; 6) інші об`єкти, що не належать до об`єктів великої приватизації.

Як випливає з матеріалів справи, відповідно до додатка «Перелік окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році» до наказу Фонду державного майна України від 16.08.2019 № 825 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації включено наступні гідротехнічні споруди:

- гідротехнічні споруди ставка № 7 «Лебідь» (дамба довжиною 175 м; гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,2 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 6 «Середній» (гідроспоруда типу «Монах» зі шлюзом шириною 1,87 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 5 «Новий» (дамба довжиною 110 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом 6 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 4 «Берізка» (дамба довжиною 102 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 14 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 3 «Монах» (дамба довжиною 73 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 12 м);

- гідротехнічні споруди ставка № 1 «Хіполя» (дамба довжиною 130 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовиводом довжиною 18 м), що розташовані в с. Рогізна Сквирського району Київської області.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», на момент виникнення спірних правовідносин чинне законодавство передбачало заборону на приватизацію гідротехнічних споруд, у тому числі й тих, що виконують захисні функції.

За таких обставин вирішальним у цій справі є питання чи є гідротехнічними захисними спорудами група інвентарних об`єктів, які були приватизовані на підставі наказів Фонду державного майна України.

водними ресурсами.

За визначенням, викладеним в абз. 31 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», рибогосподарський водний об`єкт (його частина) водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.

Згідно із визначеннями викладеними у ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», зокрема:

рибогосподарська технологічна водойма штучно створена водойма Згідно із положеннями Водного кодексу України, водний об`єкт природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Ставком називається штучна водойма з об`ємом води менше 1 млн куб. м, а водосховищем штучна водойма, яка має об`єм більше 1 млн куб. м.

- Водогосподарські системи це комплекс пов`язаних між собою водних об`єктів та гідротехнічних споруд, призначених для управління спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та / або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об`єктів аквакультури;

- гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски. водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252, встановлено, що гідротехнічні споруди це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно із ДСТУ 3517-97 «Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять» гідротехнічна споруда це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод.

Згідно із ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення» гідротехнічні споруди це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Для з`ясування правового статусу гідротехнічних споруд та встановлення, чи мають вони ознаки захисних споруд, визначальне значення мають документи, які підтверджують їх функціональне призначення та технічні характеристики. Зокрема, таким документом є паспорт водного об`єкта, в якому зазначається цільове призначення водойми, склад та тип гідротехнічних споруд, а також наявність або відсутність у них функції захисту від шкідливої дії вод.

Із листа Державного агентства водних ресурсів України (Держводоагенства) від 12.01.2023 № 191/4/1/11-23 наявного в матеріалах справи випливає, що для руслових ставків та водосховищ розробляється паспорт водного об`єкта. Порядок розроблення паспорта водного об`єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99. До Держводоагенства не надходили на розгляд паспорти водних об`єктів, що перебувають у користування ТОВ «Сквираплемрибгосп».

До того ж, згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось Державного агентства водних ресурсів України від 28.10.2022 № 681/02-1, усі водні об`єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є русловими ставками.

В означеному листі вказано, що рибдільниця «Рогізно» водні об`єкти розташовані у верхів`ї струмка (без назви), який протікає через село Рогізно. На струмку розташовані ставки: «Дубок», «Лебідь», «Монах», «Хіполя», «Середній», «Березки» та «Новий». Греблі наявних ставків побудовані із грунтових матеріалів. Водорегулюючі споруди типу «монах» з металевими трубопроводами.

Тобто, руслові водосховища та ставки (побудовані в руслах річок), які наповнюються до нормального підпертого рівня стоком річок природним шляхом (без застосування або із застосуванням додаткових водонапускних споруд і пристроїв) не можуть бути віднесені до технологічних водойм. Разом з тим, русловий ставок може бути рибогосподарським водним об`єктом, як такий, що використовується для рибогосподарських цілей.

Відтак, руслові ставки рибдільниці «Рогізна» безумовно не є технологічними водоймами, оскільки розташовані у верхів`ї струмка та наповнюються природнім шляхом завдяки річковому стоку.

Як убачається з матеріалів справи, останні містять паспорт Рибогосподарський технологічних водойм рибдільниці «Рогізна» розташованих на території Рогізнянської сільської ради Сквирського району Київської області, який розроблено ТОВ «Гарант Будпроект» та складено у 2019 році на замовлення ТОВ «Сквираплемрибгосп».

Це також підтверджується листом Держводоагенства від 12.01.2023 № 191/4/1/11-23.

Суд дослідивши матеріали означеного паспорта технологічних водойм встановив, що за його висновками, гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм не відносяться до захисних споруд.

Натомість суд зазначає, що для руслових ставків та водосховищ розробляється паспорт водного об`єкта в порядку та формі, передбаченій Порядком розроблення паспорта водного об`єкта, затвердженим наказом Міністерства екології та природніх ресурсів України від 18.03.2013 № 99, який підлягає погодженню з Держводагентством, а не паспорт рибогосподарської технологічної водойми відповідно до Порядку розроблення паспорта рибогосподарської технологічної водойми, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.12.2013 № 74.

Таким чином, наявний у справі паспорт рибогосподарських технологічних водойм, складений на замовлення ТОВ «Сквираплемрибгосп», не може вважатися належним доказом правового статусу спірних гідротехнічних споруд, оскільки ці споруди розташовані на руслових ставках, для яких відповідно до чинного законодавства має розроблятися паспорт водного об`єкта. Відсутність такого паспорта, погодженого з Держводагентством у встановленому порядку, свідчить про неналежне документальне оформлення об`єктів і виключає можливість достовірного підтвердження, що вони не є захисними гідротехнічними спорудами.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 ГПК України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В контексті викладеного суд вважає, що усі водні об`єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є природними русловими ставками, та не є штучно створеними водоймами спеціального технологічного призначення, тобто не відносяться до рибогосподарських технологічних водойм.

Відтак з огляду на приписи Закону України «Про аквакультуру», п. 1.9.18 Методики, ДБН В.2.4-3:2010, ДСТУ 3517-97, з урахуванням місця розташування та типу спірних гідротехнічних споруд, суд дійшов висновку, що усі водні об`єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є природними русловими ставками, а самі гідроспоруди, окрім цілей аквакультури, одночасно виконують функції захисту від шкідливої дії вод, а тому вони не можуть бути об`єктом приватизації в силу положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», як такі, що відносяться до гідротехнічних захисних споруд.

Щодо посилання відповідача-2 на висновок № 2505/11-15 від 09.08.2011 комплексної судової інженерно-технічної експертизи, проведеної у межах справи № 32/50-11/270 на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 04.03.2011, як на доказ того, що спірні гідротехнічні споруди не є захисними (окрім гідроспоруди за інвен. № 168), суд зазначає, що цей висновок оцінював віднесення споруд до захисних загальнодержавного значення відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного майна», який втратив чинність на момент укладення спірного договору. Натомість правовідносини у цій справі регулюються чинним Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», який встановлює заборону на приватизацію як захисних, так і гідротехнічних споруд у загальному розумінні. Таким чином, зазначений висновок експертизи не є належним доказом у межах цієї справи.

Також судом враховано, що згідно ст. 3, 6 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать, зокрема, в складі поверхневих вод: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти.

Води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

При цьому слід врахувати, що гідротехнічні споруди будь-якої рибогосподарської водойми (як штучно створеної на природньому водному об`єкті, так і технологічної) не є самостійним об`єктом господарських правовідносин, оскільки в силу положень ст. 181, 183, 186-187, 190 ЦК України, ст. 1, 14 Закону України «Про аквакультуру» є приналежністю до головної речі водного об`єкта як складові конструктивні елементи таких рибницьких ставків.

Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії води. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/909/16 та від 24.09.2024 у справі № 902/1123/23 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

Перебування гідротехнічних споруд у приватній власності суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях ст. 377 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України.

Тобто, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 вказано, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Таким чином, набуття ТОВ «Сквираплемрибгосп» у приватну власність гідротехнічних споруд фактично створює передумови для незаконного використання та прихованого набуття у власність земельних ділянок, на яких вони розміщені, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у ст. 215 ЦК України, ч. 1 якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Враховуючи, що спірні гідротехнічні споруди не підлягали приватизації, суд дійшов висновку, що укладений 04.12.2020 договір № 18/20 купівлі-продажу об`єкта державної власності шляхом викупу суперечить вимогам ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та, відповідно до ст. 203 і 215 ЦК України, є підстави для визнання його недійсним.

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в ст. 216 ЦК України, в якій вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

У подальшому, застосовуючи ст. 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в п. п. 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення «status quo anteу» фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.

Отже, оскільки прямим наслідком визнання договору недійсним є застосування реституції, що спрямована на відновлення правового стану сторін, який існував до укладення недійсного правочину, суд дійшов висновку, що майно підлягає поверненню особі, яка його відчужила.

В контексті викладеного суд вважає обґрунтованою вимогу прокурора про повернення спірного майна у власність держави.

Водночас прокурор просить повернути спірне майна на користь Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України та Фонду державного майна України.

У цьому контексті суд враховує приписи ч. 11 ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», яка передбачає, що порядок повернення в державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України. Порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України.

Фонд державного майна України наказом № 1331 від 18.10.2018 затвердив Порядок повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів (далі Порядок).

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку об`єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об`єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу.

Розділом IV Порядку передбачено, що повернення у державну (комунальну) власність об`єкта приватизації у примусовому порядку поширюється на випадки розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду у зв`язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу або визнанням його судом недійсним.

Таким чином, як положення законодавства про приватизацію, так і норми ЦК України передбачають, що у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, відповідне майно підлягає поверненню органу приватизації, яким у даному випадку є РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, тобто відповідач-2.

У розумінні ч. 2 ст. 5 ГПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В такому випадку, суд враховує висновки, викладені у п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, які передбачають, що застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц вказала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (п.31).

Оскільки метою позову прокурора є поновлення права державної власності на спірні гідротехнічні споруди, а їх відчуження за недійсним договором здійснено РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, суд, керуючись ст. 216 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», п. 2 розділу І Порядку, дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині витребування майна, шляхом його витребування у ТОВ «Сквираплемрибгосп» на користь вказаного органу приватизації РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Крім того, у цьому випадку суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, які передбачають, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 виснувала, що у такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції.

Інше тлумачення ст. 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

Із цих підстав, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 відступила від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та зазначила, що буквальне тлумачення змісту ст. 216 ЦК України дає підстави для висновку про те, що якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Враховуючи, що на виконання умов договору № 18/20 купівлі-продажу об`єкта державної власності шляхом викупу від 04.12.2020 ТОВ «Сквираплемрибгосп» здійснило оплату в сумі 201 210,00 грн, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, фактом передачі та реєстрації спірного майна за відповідачем, а також не заперечувалося сторонами під час судового розгляду, суд дійшов висновку про необхідність застосування двосторонньої реституції у спірних правовідносинах. З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, з державного органу приватизації підлягає стягненню на користь ТОВ «Сквираплемрибгосп» сплачена сума в розмірі 201 210,00 грн у зв`язку з визнанням договору недійсним.

Окрему увагу слід приділити заявленому відповідачами клопотанню про застосування строку позовної давності, питання щодо якого суд розглядає після оцінки обставин справи.

Так, в силу положень ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Судом застосовується позовна давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його не обґрунтованість.

Отже, обґрунтовуючи свої заяви про застосування строків позовної давності, відповідачі зазначають, що прокурором було пропущено тримісячний строк позовної давності, визначений абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». На думку відповідачів, цей строк слід обчислювати з моменту, коли прокурор повідомив уповноважені органи про виявлене порушення приватизаційного законодавства (07, 11 та 14 жовтня 2022 року), а отже, він сплив у січні 2023 року.

Натомість прокурор, заперечуючи проти тверджень відповідачів, вказує, що строк позовної давності не є пропущеним, оскільки відповідно до положень Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» доповнені п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Враховуючи, що можливість встановлення скороченої позовної давності іншими законами передбачена у ст. 258 ЦК України, прокурор вважає, що скорочена позовна давність у три місяці, передбачена абз. 3 п. 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», також продовжується на строк дії карантину.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб`єктів цивільних прав.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна», під регулювання якого підпадають спірні у цій справі правовідносини у сфері приватизації, унормовує особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна, зокрема питання позовної давності.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 30 цього Закону строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20).

За змістом ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

При застосуванні наведених положень законодавства про позовну давність також слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, відповідно до якої ці правила пов`язані не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що спірний договір № 18/20 купівлі-продажу об`єкта державної власності в межах процедури приватизації було укладено 04.12.2020. Відтак саме з цієї дати Фонд державного майна України, як один із позивачів та уповноважений державою орган, наділений зокрема контрольними повноваженнями у сфері приватизації, мав як можливість, так і обов`язок дізнатися про потенційне порушення своїх прав, що й визначає початок перебігу позовної давності.

З урахуванням положень абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», строк позовної давності становить три місяці, а отже, він сплив 04.03.2021. Таким чином, строк звернення прокурора до суду в інтересах Фонду державного майна України сплив 04.03.2021.

Строк позовної давності для звернення до суду в інтересах Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта державної власності, укладеного 04.12.2020, суд також вважає, що сплив 04.03.2021.

Твердження відповідачів про те, що перебіг тримісячного строку позовної давності має обчислюватися з моменту повідомлення прокурором уповноважених органів про виявлене порушення, є юридично необґрунтованим. Такий підхід суперечить положенням ст. 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Це означає, що перебіг строку позовної давності починається не лише з моменту фактичного знання про порушення, але й з моменту, коли особа мала об`єктивну можливість дізнатися про нього.

З матеріалів справи, зокрема із наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752, спільного наказу Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 № 1547/448, а також наказу по Київському облавтодору № 123 від 23.09.2003, вбачається, що позивачам 2 та 3 було відомо або мало бути відомо про правовий статус спірного майна, яке мало бути передане до сфери їх управління або залишатися у державній власності як таке, що не увійшло до статутного капіталу приватизованого підприємства ВАТ «Сквирасільрибгосп».

Суд вважає, що наявність цих документів свідчить про поінформованість уповноважених державних органів ще з 2003 року щодо правового режиму зазначених гідротехнічних споруд, зокрема, що вони підлягали переданню до сфери управління відповідних державних органів та не могли бути відчужені у приватну власність.

Однак, незважаючи на це, зазначені об`єкти були приватизовані шляхом укладення договору № 18/20 купівлі-продажу продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу від 04.12.2020.

Враховуючи викладене, державні органи мали змогу виявити це правопорушення одразу після укладення договору, а тому початок перебігу строку позовної давності слід обчислювати саме з моменту укладення договору № 18/20 від 04.12.2020.

Щодо посилань прокурора на продовження строків позовної давності у зв`язку із Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність скорочена або більш тривала порівняно із загальною.

Тобто в контексті викладеного, такою спеціальною нормою є положення абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», відповідно до якого строк позовної давності у спорах щодо визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу становить три місяці.

Водночас Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» доповнив Прикінцеві та перехідні положення ЦК України пунктом 12, яким передбачено, що «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Однак суд зазначає, що наведений перелік є вичерпним і не містить посилання на інші нормативно-правові акти, у тому числі на положення спеціального законодавства у сфері приватизації. Відповідно, положення абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону «Про приватизацію державного і комунального майна» не входять до сфери дії пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а Закон України від 30.03.2020 № 540-IX не змінював і не скасовував спеціальні строки, встановлені іншими законами.

Таким чином, застосування положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX до спірних правовідносин, що регулюються спеціальною нормою Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», є юридично недоцільним та не відповідає принципу правової визначеності. А тому прокурором пропущено спеціальний тримісячний строк позовної давності, який не може бути продовжений шляхом застосування загального правила, передбаченого пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Оскільки відповідачі заявили про застосування строків спеціальної позовної давності, а прокурор не довів наявність поважних причин її пропуску, означене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури заявлених в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Щодо інших доводів учасників справи, викладених в обґрунтування своїх правових позицій, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах цього спору, оскільки наведені вище аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.94, серія A, № 303-A, п. 29).

Суд також ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006, зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладаються на прокуратуру.

До того ж суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 9, 10 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З огляду вказаного, враховуючи ухвалення судом рішення щодо повної відмови у задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури, суд дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі № 911/2870/23.

Керуючись ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на Київську обласну прокуратуру.

3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі № 911/2870/23.

Повне рішення складено 25.04.2025.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.