Постанова

від 15.04.2025 по справі 911/1136/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/1136/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Круш Т. О.( прокурор за посвідченням),

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

третьої особи-4 - Старика В. М. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Інститут садівництва Національної Академії Аграрних Наук України,

2) Державне підприємство "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

3) ОСОБА_1 ,

4) ОСОБА_2 ,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - Сільрада) про:

- усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора Гаращенка В. В. від 26.11.2020, індексний номер 55363249, про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850 (далі - спірна земельна ділянка), за відповідачем з одночасним припиненням його речових прав на спірну земельну ділянку;

- усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровим номером 3222484400:09:004:5850, сільськогосподарського призначення шляхом її повернення на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог, зокрема статей 78, 116 Земельного кодексу України, оспорюваним рішенням державного реєстратора було видалено власника спірної земельної ділянки Державного підприємства "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" (далі - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України") та додано нового власника - відповідача, а також замінено державну форму власності земельної ділянки на комунальну.

На думку прокурора, внаслідок прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення державу в особі позивача позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України права користування, спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 31.03.2023 відмовлено у задоволенні позову.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною. У той же час зазначений факт, у разі його належного підтвердження на підставі доказів, що подаються сторонами у справу, може мати істотний вплив для визначення добросовісності набуття такої земельної ділянки певним суб`єктом господарської діяльності.

При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що обраний прокурором у позовній заяві спосіб захисту прав є неефективним та не може призвести до належного поновлення прав держави в особі позивача.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 змінено шляхом викладення його в редакції цієї постанови.

Постанову мотивовано тим, що внаслідок висновку щодо відмови у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту, відповідні аргументи щодо суті спору не є предметом оцінки в межах цього провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 911/1136/22, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на порушення норм процесуального права (статті 2, 3, 76- 79, 86, 236, 269 ГПК України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статті 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)) та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від. 16.11.2023 у справі № 11-228сап21, відповідно до якого суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки, яка у законний спосіб не вибувала з державної власності, або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, відповідно до яких виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасуванню документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та інших, відповідно до яких, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою виконувача обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 922/2085/24 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.04.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Сільради від 28.12.1994, який 17.02.1995 зареєстровано за № 4, Дослідному господарству "Дмитрівка" (перейменовано на ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України") надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 763,3 га на території Сільради для сільськогосподарського виробництва.

10. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.06.2017 № 35930100 за ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" на підставі зазначеного державного акта зареєстровано право постійного користування спірною земельною ділянкою, кадастровий номер 3222484400:09:004:5612, площею 22,88 га.

11. Листом від 05.12.2018 № 20584/0-11733/0/17-18 ГУ Держгеокадастру надано згоду ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" на поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:09:004:5612.

12. В результаті поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:09:004:5612, утворено земельну ділянку, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850, площею 17,09 га та земельну ділянку, кадастровий номер 3222484400:09:004:5852, площею 5,74 га.

13. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 № 46186203 за ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" зареєстровано право державної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850.

14. Між ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та ТОВ "Оазис-ДМ" укладено договір користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 26.09.2019 № 1458 строком на 1 рік.

15. На зазначеній земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна гідроспоруда № 2 площею 35,9 м2, який торгово-енергетична корпорація "Акорд" за договором купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1709 відчужила ТОВ "Оазис-ДМ". Прокурор зазначає, що право власності на зазначений об`єкт за договором купівлі-продажу від 17.11.2020 № 24631 набув Устенко С. П.

16. В подальшому рішенням державного реєстратора Гаращенка В. В. від 26.11.2020 № 55363249 видалено власника земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850, - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та додано нового власника -Сільраду та замінено державну форму власності щодо земельної ділянки на комунальну. Підставами для таких дій зазначено постанову Української академії аграрних наук від 26.08.2004; протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" земельних ділянок загальною площею 470 га; технічний паспорт виданий 10.08.2018 видавник - ТОВ ФБК "РА ГРУП" на об`єкт нерухомого майна - гідроспоруду № 2 площею 35,9 м2; лист ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" від 11.04.2019 № 43 щодо надання згоди на вилучення з користування підприємства земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850; договір купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1709; статтю 377 Цивільного кодексу України; статтю 141 Земельного кодексу України; відомості з Державного земельного кадастру № 29797009.

17. Прокурор у позові зазначив, що в результаті таких дій державного реєстратора фактично з постійного користування ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та державної власності вибула земельна ділянка, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850, площею 17,09 га.

18. Відповідно до листа НААН України згоду на вилучення земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850, площею 17,09 га Президія не надавала, а постанову Української академії аграрних наук від 26.08.2004 протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" земельних ділянок загальною площею 470 га скасовано постановою Президії Української академії аграрних наук від 22.06.2007 протокол № 11.

19. Таким чином, незважаючи на викладене та наявність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, без прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про передачу земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850, площею 17,09 га із видаленням власника - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України", та видалення підстави для державної реєстрації за підприємством зазначеної земельної ділянки - державного акта на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Сільради від 28.12.1994, який 17.02.1995 зареєстровано за № 4, із земель державної власності у комунальну власність, державним реєстратором Гаращенком В. В. рішенням про державну реєстрацію від 26.11.2020 № 55363249 та видалено власника земельної ділянки, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850, - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" і додано нового власника -Сільраду, а також замінено державну форму власності на комунальну.

20. Прокурор позовні вимоги обґрунтовує тим, що при прийнятті рішення № 55363249 щодо державної реєстрації комунальної форми власності на спірну земельну ділянку за Сільрадою, державним реєстратором Гаращенком В. В., в порушення вимог статей 78, 116 Земельного кодексу України та його Перехідних положень, статей 10, 23, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 40, 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, за відсутності згоди Президії НААН України не встановлено невідповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, невідповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному земельному кадастрі, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, внаслідок чого державу в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України права користування, земельною ділянкою площею 17,09 га, кадастровий номер 3222484400:09:004:5850.

При цьому, за переконанням прокурора, враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірних земель та передачу їх у комунальну власність не приймалось, президія НААН України в добровільному порядку від спірної земельної ділянки не відмовлялась, будь-яких організаційно-розпорядчих документів щодо земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України не приймалось, тому право постійного користувача та дійсного володільця спірних земель до цього часу у законний спосіб не припинене, що свідчить про те, що право комунальної власності на спірні землі у відповідача не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок.

Позиція Верховного Суду

21. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

23. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

24. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

25. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

26. Колегія суддів звертає увагу на те, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

27. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

28. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до Сільради про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку за відповідачем з одночасним припиненням його речових прав на спірну земельну ділянку та повернення її на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача.

29. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи прокурору у позові, виходили з того, що прокурор обрав спосіб захисту прав, який є неналежним та не може призвести до поновлення прав держави в особі позивача.

Так, суди попередніх інстанцій врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17:

- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387- 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

- витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387- 388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння");

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));

- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37));

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));

- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

30. У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що в порушення основоположних принципів господарського судочинства, незважаючи на те, що суд першої інстанції фактично погодився з доводами прокурора про наявність порушеного права, вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції не вжив заходів щодо повної та об`єктивної перевірки доводів прокурора, на яких ґрунтується позов, одночасно в такий спосіб самоусунувшись від обов`язку створення необхідних рівних умов усім без винятку учасникам судового процесу для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування норм законодавства, чим не врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 16.11.2023 у справі № 11-228сап21 відповідно до якої суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

До того ж Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.06.2021 у справі № 11-104сап21, на яку посилається скаржник, дійшла висновку, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду; це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

31. Посилання скаржника на загальні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 11-228сап21 та від 10.06.2021 у справі № 11-104сап21 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі та які враховані судами попередніх інстанцій, що вбачається з і змісту оскаржуваних судових рішень).

33. Велика Палата Верховного Суду погодилась по суті з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки, яка у законний спосіб не вибувала з державної власності, або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

34. Відповідно до правового висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 (позов про скасування державної реєстрації права власності і визнання недійсним договору купівлі-продажу), на який посилається скаржник у касаційній скарзі: "За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, на які також посилається скаржник у касаційній скарзі.

35. Наведені скаржником висновки Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020) стосуються такого способу захисту права як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, зміст яких зводиться до того, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

При цьому, зміст наведених скаржником постанов, свідчить про те, що Верховний Суд зазначав про можливість застосування такого способу захисту як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, однак, зважаючи на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, колегія суддів дійшла висновку про відсутність протиріч між процитованими скаржником висновками Верховного Суду і висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

36. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків стосовно способу захисту, викладених у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, оскільки наведені скаржником у касаційній скарзі цитати правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є загальними висновками щодо способів судового захисту. При цьому, у кожній з наведених справ відповідні рішення Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом були ухвалені з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.

Водночас у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій з огляду на предмет і підстави заявленого позову, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, дійшли висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права та інтересу держави, з чим погодився і суд касаційної інстанції.

37. Скаржник у касаційній скарзі також посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування судами принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та інших, вирішуючи спір у справі, що розглядається, зазначеного принципу не застосували, а тому надали неправильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам.

Разом з тим, як вже зазначалось, суди попередні інстанцій у справі, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, ураховуючи правову природу спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини справи, дійшли висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту шляхом звернення до суду з негаторним позовом, з чим погодився суд касаційної інстанції, тобто надали правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам.

Отже, наведені судами попередніх інстанцій висновки не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

38. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

39. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

40. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

41. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

42. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

43. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 911/1136/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай