Ухвала

від 24.04.2025 по справі 909/504/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 909/504/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Ємця А.А. і Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - Піун С.П. - адвокат (довіреність від 10.12.2024 № 19/12-2024/10),

відповідача - акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної Системи "Івано-Франківськгаз" - Данилюк Г.Й. - адвокат,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.11.2024

(суддя Стефанів Т.В.) та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025

(головуючий - суддя Зварич О.В., судді: Кравчук Н.М. і Панова І.Ю.)

у справі № 909/504/24

за позовом Компанії

до акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної Системи "Івано-Франківськгаз" (далі - Товариство)

про стягнення заборгованості у розмірі 54 300 079, 70 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулася з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за зобов`язаннями з договору купівлі-продажу природного газу на суму 54 300 079, 70 грн., з яких: 27 703 188, 25 грн. - сума основного боргу, 10 981 637, 36 грн. - пеня, 14 020 499, 66 грн. - штраф, 794 873, 60 грн. - 3 % річних та 799 880,83 грн. - інфляційні втрати.

Позов мотивовано тим, що позивач поставив відповідачу природний газ за період з червня 2022 року по вересень 2023 року, який відповідачем в порушення умов договору сплачений частково, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Також за прострочення виконання грошових зобов`язань відповідачу нараховано 3% річних, інфляційні збитки, штраф та пеню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.11.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025: позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Компанії 27 703 188,25 грн. основного боргу, 5 490 818,68 грн. пені, 7 010 249,83 грн штрафу, 799 880,83 грн. інфляційних збитків, 794 873,60 грн. - 3 % річних та 651 600,96 грн. судового збору; у частині стягнення 5 490 818,68 грн. пені та 7 010 249,83 грн. штрафу відмовлено.

Рішення мотивовані підтвердженням факта отримання відповідачем послуг за спірним договором та порушення ним договірних зобов`язань щодо їх оплати, правомірністю заявлення до стягнення як суму основної заборгованості так і додаткових нарахувань, наявністю підстав для зменшення пені та штрафу на 50% на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Компанія просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5 490 818,68 грн. пені та 7 010 249,83 грн. штрафу і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19.

Доводи іншого учасника справи

Товариство у відзиві на касаційну скаргу посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Компанією (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу від 21.06.2022 № 101/ПГ-3268-ОГРМ (далі - Договір), який регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу на умовах, встановлених цим договором.

На виконання умов Договору, позивач у період з червня 2022 року по вересень 2023 року, передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 392 542 401,73 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Оплату за переданий газ відповідач здійснив частково на суму 364 839 213,48 грн., що відображено у паперовій роздруківці "Взаєморозрахунки (субконто) зі споживачами природного газу" за підписом начальника супроводу юридичних осіб І.Чорного та не заперечується сторонами. Несплаченою залишилася заборгованість у розмірі 27 703 188,25 грн.

Внаслідок порушення строків оплати позивачем, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу, нараховано відповідачу пеню за неналежне виконання умов договору в розмірі 10 981 637,36 грн. та штраф в розмірі 14 020 499,66 грн. на підставі пункту 6.3 Договору, а також 794 873,60 грн. - 3% річних та 799 880,83 грн. інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, встановили, що позивач в період з червня 2022 року по вересень 2023 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 392 542 401,73 грн., за який відповідач оплатив грошові кошти частково у розмірі 364 839 213,48 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг за Договором та факт порушення договірних зобов`язань щодо їх оплати, суди визнали правомірними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати основного боргу у розмірі 27 703 188,25 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши подані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат визнав їх правильними у розмірі 794 873,60 грн. - 3% річних та 799 880,83 грн. інфляційних втрат.

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованому збагаченню однієї з сторін за рахунок іншої, з урахуванням обставин про критичний майновий стан відповідача, відсутність доказів, які свідчили б про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення в господарській діяльності чи завдання збитків в результаті дій відповідача, а також те, що на відшкодування майнових втрат позивача на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати та 3 % річних, прийшов висновку, що справедливим та доцільним є зменшення розміру пені та штрафу на 50%, а саме до 5 490 818,68 грн. пені та 7 010 249,83 грн. штрафу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Компанії з оскаржуваними судовими рішеннями в частині розміру стягнення пені та штрафу (висновками судів щодо наявності підстав для їх зменшення). В іншій частині судові рішення не оскаржуються жодним учасником справи.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження за касаційною скаргою в даній частині у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду, колегія суддів виходить з такого.

На підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені). Висновок щодо застосування цих норм права в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Верховний Суд також звертається до правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Верховний Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Так, у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на яку посилається скаржник, у питанні застосування судами положень частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України Верховний Суд виснував, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Зокрема, у постановах від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, на які посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.

У оцінці доводів скаржника про неврахування наведених висновків Верховного Суду, колегія суддів першочергово враховує те, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

При цьому, аналіз висновків, зроблених судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі щодо зменшення пені і штрафу, не свідчить про їх невідповідність висновкам щодо застосування статей 551 ЦК України та 233 ГК України, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Ці висновки (щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених у кожній конкретній справі. Зокрема, у наведених скаржником справах та у справі, рішення в якій переглядаються, судами досліджувались різні за змістом докази, які подавалися сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення.

Суд наголошує, що висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України у наведених скаржником справах є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Крім того, Верховний Суд у перелічених справах також не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним, а тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції.

У справі, що розглядається (№ 909/504/24) суди попередніх інстанцій, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін, реалізувавши свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України, визнали підстави для зменшення пені і штрафу на 50%.

При цьому суди навели достатні аргументи і мотиви з яких вони виходили, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені і штрафу. Водночас Верховним Судом не вбачається, що сторони надали докази, а суди їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи та/або встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Крім того суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України до переоцінки доказів вдаватись не може.

У свою чергу, в означених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. Отже, застосування судами означених норм матеріального права у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені скаржником справи є неподібними зі справою, що розглядається за змістовним критерієм.

Натомість справи, на які посилається скаржник (№№ 908/1453/14, 918/116/19, 920/1013/18, 902/417/18, 904/2847/19), лише демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги у вирішенні питання зменшення неустойки і враховані Верховним Судом під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та які не можуть вважатися подібними з фактичними обставинами, що встановлені судами у справі, яка розглядається.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 909/504/24.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною ухвалою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтями 234, 235 та пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 зі справи № 909/504/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос