Постанова

від 22.04.2025 по справі 211/7588/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3398/25 Справа № 211/7588/24 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року м. Кривий Ріг

справа № 211/7588/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кривому РозіДніпропетровської області,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 грудня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування заяви зазначено, що 30 травня 2014 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який був зареєстрований Довгинцівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 165. Від шлюбу народився спільний син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на постійній основі останні сім років проживає разом з заяником. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не склався.

При цьому з кінця 2013 року заявник та заінтересована особа почали жити разом в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала чоловікові та його батькові в якій, за власні збереження заявника, був здійснений ремонт, придбано нові меблі та побутову техніку.

Під час вагітності заявника, яка виявилась складною із необхідністю перебування у лікарні, ОСОБА_2 не надавав заявнику ніякої допомоги та підтримки, натомість почав влаштовувати скандали через ремонт, яким на період перебування в лікарні вона не могла займатись. Більші проблеми в родині почалися з початком декрету. Заявник мала заощадження, але тепер витрачала їх тільки на дітей, сума була невелика, все було витрачено на ремонт, і з боку колишнього чоловіка почалася агресія. Він вперше підняв на заявницю руку, коли молодшому сину ОСОБА_5 не було і місяця. Це було пізно ввечері, вдома, ОСОБА_6 сильно штовхнув заявницю, коли вона колисала дитину і вкладала спати. Далі скандали, бійки, вибачення. Але життя вже не було. У догляді за дитиною колишній чоловік ніколи не допомагав, не доглядав за сином, не ходив на прогулянки.

Не вистачало грошей, збереження заявниці закінчувались. Дитині не було ще року, як заявниця влаштувалася на роботу, вона IT спеціаліст, працювала віддалено у зв`язку з чим найняла няню, щоб доглядала дитину, коли працює. Вся праця по дому була на заявниці, допомагав тільки старший син, він вчився в 11 класі. Але проблеми з агресією чоловіка ставали тільки сильнішими. Гроші вона витрачала на дітей, сумісного бюджету в них ніколи не було. Жили тільки на заробіток заявниці. Вона сама сплачувала за квартиру, хоча ні вона, ні діти там не зареєстровані, чоловік не хотів реєструвати (прописувати), пояснював це тим, що штамп про прописку в паспорті в нього є, а прописка у виконкомі відсутня, тому комунальні вона сплачувала тільки за одного прописаного - його батька і по лічільниках. Заявниця сама купувала продукти, одяг дітям, йому, оплачувала репетиторів старшому сину, хотіла, щоб все владналося. Але чоловік завжди шукав причину для своєї люті. Скандали, погрози, побої відбувались, коли старшого сина не було вдома.

Потім заявник вийшла з декрету на основну роботу і продовжувала працювати як підприємець на другій роботі. Вони всі разом, діти, заявниця, колишній чоловік переїхали жити до міста Києва, вона винайняла там квартиру.

Чоловік пішов з роботи в відпустку по догляду за дитиною, але за дитиною продовжувала доглядати заявниця та її старший син ОСОБА_7 . Вже через місяць колишній чоловік сказав, що їй треба винайняти няню, він не збирається бути нянькою. При цьому працювати не хотів.

В Києві прожили разом тільки 9 місяців, з березня 2019 року по листопад 2019 року. В березні 2020 року через карантин, вона була переведена на роботу в режимі онлайн, вирішила приїхати до батьків у місто Кривий Ріг. На фоні стресу через карантин, та з вибаченнями з боку колишнього чоловіка, погодилась повернутись у квартиру до чоловіка, де нею був зроблений ремонт та були створені для дітей необхідні умови проживання.

Але, невдовзі, коли старший син ОСОБА_7 був вдома, вже близько о 23:00 годині, вони вкладалися спати в його дитячій кімнаті, бо вже нестерпно було слухати крики і образи на її адресу, маленький плакав і хотів спати. Син наполіг, щоб чоловік покинув кімнату і залишив нас у спокої, чоловік став випихувати сина з квартири, кричав, що він тут ніхто у зв`язку з чим зав`язалась бійка. Зранку колишній чоловік поїхав з дому та згодом повідомив заявницю що зняв побої і зараз у відділку поліції готовий писати заяву про напад, але заявниця може вирішити це питання, якщо заплате йому гроші, на що вона не погодилася. Насилля було з боку чоловіка, а не сина, який вступився за матір та молодшого трирічного брата. Такі випадки стали частими.

ОСОБА_2 не зупиняла навіть дитина на руках. Він виганяв нас з дому, але заявниця не мала куди йти, в належній заявниці квартирі жили батьки колишнього чоловіка, які перетворили житло в непридатне до проживання там. Вона пропонувала йому почекати закінчення карантину і вони знову повернуться до Києва. Але він увесь час агресував і не давав спокійно існувати в одному приміщенні.

З 05 грудня 2020 року старший син заявниці ОСОБА_7 пішов служити в ЗСУ на строкову службу. Після цього, розуміючи, що матір немає кому захистити, поведінка колишнього чоловіка стала взагалі не адекватною.

У січні 2021 року стався останній випадок, після якого заявниця була вимушена піти від чоловіка. Це було ввечері, коли ОСОБА_6 в черговий раз прийшов додому на підпитку, він почав сварку, почав виганяти її з дитиною, вона відмовилась. Тоді він підійшов, вимкнув світло, вдарив заявницю по голові, син був на руках, вона впала разом з дитиною. ОСОБА_8 був сильний, вона ледь прийшла до тями, син ОСОБА_5 дуже сильно кричав. Вона дуже злякалась і не розуміла в темряві, чи постраждала дитина. Це була остання крапля, більше піддавати дитину небезпеці вона не могла, пішла від чоловіка. Жили вдома у її сестри, почала робити ремонт в своїй квартирі. Намагалась забрати в свою квартиру хоча б деякі меблі та побутову техніку, але колишній чоловік їй погрожував, що звернеться до суду на розподіл її заошчаджень. Змогла забрати тільки меблі з дитячої кімнати. Жили у сестри, але колишній чоловік і там не давав спокою. Увесь час приїздив, як родини сестри не було вдома, лазив через паркан, погрожував забрати дитину. Це все відбувалося в присутності дитини. Всі зазначені факти та випадки насилля можуть підтвердити члени сім`ї заявниці та близькі: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Напривеликий жаль, весь цей час заявниця не зверталась до органів поліції та суду, навіть не зафіксувала за допомогою судово-медичної експертизи спричинені їй тілесні ушкодження. Тяжка робота, пологи, тягар утримання всієї родини був на ній, була виснаженою фізично та заляканою колишнім чоловіком. Все це зрозуміти вона змогла тільки після того, як дистанціювалась від нього. Факт розлучення через насилля в сім`ї був досліджений судом під час розлучення, про що зазначено в рішенні суду про розірвання шлюбу.

Коли почалась війна, заявниця виїхала в Польщу разом з сином. Перебували там до літа 2024 року. Це було спокійне мирне життя, без скандалів і бійок, нарешті, дитина заспокоїлася.

Але за цей час вони приїздили двічі в Україну, коли у старшого сина були відпустки, колишній чоловік приходив без попереджень, коли йому заманеться, вибивав двері, поки не відчиню. Забирав дитину. Син став його боятися.

У батьків було трохи спокійніше, при батьках, хоча б, не було вибивання дверей, бійок і образ на її адресу. Але, тим не менш, колишній чоловік сидів у нас під вікнами кожен день, з самого ранку. Дзвонив на телефон, у домофон. Коли, на прохання родини колишнього чоловіка (бабусі), з численними запевненнями, що дитині шкоди не буде, брав дитину, постійно повторювався сценарій, забирав рано вранці і привозив пізно ввечері. Хоча, перед тим, як взяти, ми обговорювали час повернення, який ОСОБА_6 ніколи не дотримував, привозив дитину пізно вночі, після 21:00. Дитина не встигала прокинутись, погано снідала, бо не висипалася. Вона просила, привозити сина на обід і потім забирати, але колишній чоловік грубо відмовляв. Її мама намагалася обговорити цю проблему з колишнім чоловіком, пояснювала, що дитині потрібно правильно і своєчасно харчуватись, що потрібно вчити уроки, але він і з неї насміхався. Але після двох днів такого раціону в дитини болів живіт, знову були скандали.

Дитина не могла нормально займатися уроками, адже з польської школи нам задавали класне і домашнє завдання, яке потрібно було своєчасно виконувати. Дитина просилася в гості до двоюрідного брата, вони дуже добре спілкуються, дружать. Але позиція сили батька лякала його. Син ОСОБА_5 просив його не віддавати на ці прогулянки, бо йому на них нудно: вони або сидять вдома, батько перед телевізором, а дитина просто сидить без іграшок, телефону і чекає час повернення додому, або те саме відбувається в гаражі або СТО. ОСОБА_5 не хотів їздити на ці побачення. Але ОСОБА_6 це ніколи не цікавило.

Були ще такі факти, які розповідала дитина про прогулянки з батьком: можна не їздити без паска безпеки в авто, хоча вона залишила колишньому чоловіку якісне автокрісло, яке купувала сама для дитини; ОСОБА_6 іноді влаштовував на світлофорі перегони з іншим авто, з дитиною в салоні (заявниця була свідком такої поведінки), розмови з колишнім чоловіком на цю тему викликали тільки нові обурення і образи в її сторону.

Після повернення в Україну влітку 2024 року, заявниця намагалася приховати від колишнього чоловіка їх приїзд додому. Вона купила затишне житло, квартиру АДРЕСА_2 , де вони по теперішній час проживають разом з сином ОСОБА_5 , оформила сина в школу. Він дуже радів своїй просторій кімнаті, з новенькими меблями, великим телевізором.

Через її рідних та знайомих на її адресу від колишнього чоловіка ОСОБА_6 почали надходити погрози забрати сина, позбавити її батьківських прав. Свій терор почав зі школи, хотів дізнатись нашу адресу проживання, здійснював наклеп на неї, як на матір: що вона, нібито, не забезпечую дитину належними умовами проживання, не займається його вихованням та розвитком. Тероризував вчителів, соціальних працівників школи, директора, знімаючи їх на відео, бо вони відмовляли йому у наданні адреси, маючі рішення суду про розлучення з вказанням причини фізичного насильства.

Також ОСОБА_12 здійснив неодноразові спроби забрати сина зі школи, переривав урок, вимагав пояснення відсутності в класі дитини, це відбувалося при інших дітях. Один зі скандалів бачили вчителі і батьки, які в якості свідків підтверджують зазначені факти.

Також зі слів сусідів знаю, що випитував інформацію про заявницю, його дуже цікавило, чи придбала вона цю квартиру, чи орендую. Питань про сина не ставив.

Протягом вересня 2024 року намагався неодноразово потрапити до неї додому, через сусідку, але його зупинило те, що квартира на охороні. Тому більше до нас додому не приходив.

У зв`язку з зазначеними переслідуваннями та погрозами заявниця зараз вимушена звернутись до правоохоронних органів та органів суду з приводу психологічного насилля, та застосування до ОСОБА_2 обмежувальних заходів, та з позовом до суду з приводу визначення місця проживання сина ОСОБА_5 з нею, як мамою.

Заявниця категорично відмовляється задовольнити вимоги ОСОБА_2 про надання йому будь-якого доступу до дитини.

Станом на теперішній час син ОСОБА_5 боїться батька, дитина вийти з під?їзду боїться, поки заявниця не подивиться і скаже йому що все безпечно, можна йти. Заявниця з сином відвідують психолога, щоб прибрати цей страх. Дитина почала спати з нею, хоча завжди мав своє окреме ліжечко. Син їй розповідає, що хоче жити вільно, ходити до школи, не боячись, що його забере до себе батько, гуляти на вулиці з друзями, не озираючись. Постійно запитує, коли нас перестане переслідувати батько.

З приводу психічного стану сина вимушена звернутись до дитячого психіатра, син проходить лікування.

І заявниця, і син ОСОБА_5 , потерпають від психологічного насильства. Дане насильство проявляється у погрозах життю та її здоров`ю, застосуванню нецензурної лексики образливого характеру, переслідуванні проти її волі та волі сина, неодноразовому акті фізичного насильства щодо неї. ОСОБА_12 позиціонує себе як батько, який начебто приймає участь у житті і вихованні сина, але замість цього, починаючи з вересня 2024 року, вислідивши де навчається син, без будь-яких контактів з заявницею, через директора школи намагається демонстративно контролювати виконання нею її обов`язків як матері, може вриватись на уроки і вимагати пояснень у вчителів з приводу навчання сина. Неодноразово у її присутності та у присутності класного керівника сина ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , намагався проти волі сина вимагати забрати сина зі школи.

В листопаді місяці 2024 року через зазначені дії ОСОБА_14 , вимушена звернутись до дитячого психіатра через погіршення стану здоров`я сина ОСОБА_5 , зараз син проходить курс лікування, зі слів лікаря, якщо стан дитини не покращиться, рекомендація з боку лікаря буде у вигляді зміни місця проживання, тобто виїхати за межі міста.

Квартира, у якій проживає заявниця та її син належить на праві приватної власності їй. Вона повністю забезпечую нормальний рівень життя сина.

На підставі наведеного вище заявник просила суд видати строком на шість місяців обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , що мешкає за адресою: 07 червня 1981 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 ; відоме місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_3 ; паспорт НОМЕР_2 , виданий 12 грудня 2006 року Саксаганським РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області; засоби зв`язку - НОМЕР_3 , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_1 та їх спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_4 ; заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці навчання сина - Криворізькій гімназії № 130 Криворізької міської Ради (ідентифікаційний код 20221683) з ОСОБА_1 та їх спільним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_5 ; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та їх спільним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року заяву задоволено, видано строком на шість місяців обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , що мешкає за адресою: 07 червня 1981 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 ; відоме місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_3 ; паспорт НОМЕР_2 , виданий 12.12.2006р. Саксаганським РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області; засоби зв`язку - НОМЕР_3 , яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_1 та їх спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_4 ; заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці навчання сина - Криворізькій гімназії №130 Криворізької міської Ради /ідентифікаційний код 20221683/ з ОСОБА_1 та їх спільним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_5 ; заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та їх спільним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видано строком на 6 місяців. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису віднесено на рахунок держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявника ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_2 не був повідомлений судом першої інстанції про розгляд заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, тому не міг заперечувати проти поданої заяви.

Апелянт та його представник категорично заперечують проти доводів, викладених заявником ОСОБА_1 в її заяві про видачу обмежувального припису посилаючись на те, вони не доведені належними та допустимими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, заінтересовану особу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, заявника ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_15 , які, кожна окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи частково вимоги заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на їх доведеність та обґрунтованість, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного зясування обставин, що мають значення для справи, у порушення норм процесуального права, оскільки рішення суду було ухвалено без участі заінтересованої особи ОСОБА_2 , який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце засідання суду, та обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, що відповідно дост.376 ЦПК Україниє підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини є Закон УкраїниПро запобігання та протидію домашньому насильству, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Закон УкраїниПро запобігання та протидію домашньому насильству, положеннями якого заявник обґрунтовує свої вимоги, та нормистатей 350-1 - 350-8 Цивільного процесуального кодексу України, які визначають підстави для видачі обмежувального припису, набрали чинність 07 січня 2018 року.

РозділIVглави13 Цивільного процесуального кодексу Українивизначає порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону УкраїниПро запобігання та протидію домашньому насильствудомашнє насильствоце діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильствоце форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильствоце форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильствоформа домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону УкраїниПро запобігання та протидію домашньому насильству).

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, щовраховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).

Тобто, оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20) та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/19409/19 (провадження № 61-6763св20).

У частині другій статті 26 Закону УкраїниПро запобігання та протидію домашньому насильствуобмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з пунктом 3 частини першоїстатті 350-4 ЦПК Україниу заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першоїстатті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 14 січня 2020 року в справі № 754/6995/19 (провадження № 61-16980св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) вказано, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеномуЗаконом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Необхідність видачі обмежувального припису, заявниця ОСОБА_1 обґрунтовувала вчиненням щодо неї з боку ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства, яке виражається в насильстві, яке проявляється у погрозах життю та її здоров`ю, застосуванню нецензурної лексики образливого характеру, переслідуванні проти її волі та волі сина, неодноразовому акті фізичного насильства щодо неї.

На підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї та сина, заявницяпосилається на пояснення свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 .

Разом з цим, наведені заявницею обставини не є достатніми для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , оскільки заявницеюне надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення останнім систематичного домашнього насильства щодо неї у розумінніЗакону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов`язком згідно із ст.ст.12,81 ЦПК України.

Сам лише факт неприязних стосунків, конфліктів між колишнім подружжям та відчуття дискомфорту, не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.

За результатами розгляду заяви по суті колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_2 чинить насильство над колишньою дружиною та сином. Крім того, заявник не надала судам першої та апеляційної інстанцій належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення насильства стосовно неї та дитини, зокрема того, що вона зверталася до компетентних органів із заявами щодо вирішення даного питання.

Отже, заявницею не надано жодного доказу на підтвердження того, що на час звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису існувала вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Встановивши фактичні обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність вимог заяви ОСОБА_1 та відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 тимчасових обмежень його прав у вигляді обмежувального припису стосовно.

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , задовольнити.

РішенняДовгинцівського районногосуду м.Кривого РогуДніпропетровської областівід 09грудня 2024рокускасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 ,заінтересована особа ОСОБА_2 ,Виконавчий комітетДовгинцівської районноїв містіради,про видачуобмежувального припису відмовити.

Компенсувати ОСОБА_2 судовийзбір заапеляційний розглядсправи урозмірі 908грн 40коп зарахунок державиу порядку,встановленому КабінетомМіністрів України

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 25 квітня 2025 року.

Головуючий:

Судді: