Ухвала

від 23.04.2025 по справі 910/20104/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 910/20104/23

Провадження № 12-24гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Банаська О. О.,

суддівБулейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 23 травня 2024 року

у складі судді Головіної К. І.

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2024 року

у складі колегії суддів Кравчука Г. А. (головуючого), Коробенка Г. П., Тарасенко К. В.

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до:

1. Київської міської ради,

2. Громадської організації «Ветеранів та інвалідів АТО»

про визнання незаконним та скасування рішення про надання земельної ділянки, припинення права постійного користування, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації права,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст і підстави заявлених позовних вимог

1. У грудні 2023 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави з позовом до Київської міської ради та Громадської організації «Ветеранів та інвалідів АТО» (далі -ГО «Ветеранів та інвалідів АТО») про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року № 2790/2831 «Про надання Громадській організації «Ветеранів та інвалідів АТО» земельної ділянки в постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Канальній, 10 у Дарницькому районі міста Києва» (далі - рішення від 07 жовтня 2021 року № 2790/2831), а також припинення ГО «Ветеранів та інвалідів АТО» права постійного користування земельною ділянкою площею 1,27 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0012) на вул. Канальній, 10 у Дарницькому районі міста Києва шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14 грудня 2022 року, індексний номер 65771179, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення Київської міської ради про надання громадській організації земельної ділянки в постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та об`єктами соціально-побутової інфраструктури суперечить частині другій статті 134 Земельного кодексу України (далі -ЗК України), а передача такої земельної ділянки повинна здійснюватися на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 910/20104/23 у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не доведено того факту, що спірне рішення від 07 жовтня 2021 року № 2790/2831 прийнято Київською міською радою з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим підстави для визнання його незаконним та скасування - відсутні, а відтак, позовні вимоги прокурора в цій частині задоволенню не підлягають. При цьому, оскільки відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення від 07 жовтня 2021 року № 2790/2831, то похідні вимоги щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійсненої на його підставі державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, також не підлягають задоволенню.

Подання касаційної скарги

5. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

6. На обґрунтування підстав касаційного оскарження прокурор посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України та зазначає, зокрема, що судом апеляційної інстанції було застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 18 вересня 2024 року у справі № 924/797/22 (пункт 4.58) та від 15 листопада 2024 року у справі № 905/20/23 (пункти 8.107 -8.109, 9.6) - щодо застосування положень статей 92, 116, 134, 152 ЗК України при наданні земельних ділянок в постійне користування;

- від 03 квітня 2018 року у справі № 815/3059/17 (пункт 15), від 23 січня 2020 року у справі № 620/1058/19 (пункт 28), від 28 жовтня 2020 року у справі № 819/1976/17 (пункт 53), від 22 жовтня 2020 року у справі № 815/7279/16 (пункти 28, 29), від 29 березня 2021 року у справі № 2040/6485/18 (пункти 13, 19), від 13 квітня 2021 року у справі № 818/1470/18 (пункти 29 -33), від 29 жовтня 2021 року у справі № 340/1039/20 (пункти 23, 24), від 29 листопада 2021 року у справі № 340/1037/20 (пункти 29, 30), від 15 липня 2021 року у справі № 520/3930/19 (розділ VII), від 25 травня 2022 року у справі № 620/1060/21 (пункти 34, 35) та від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22 (пункти 53 -57) -щодо застосування статті 136 ЗК України в частині неможливості відчуження, передачі в заставу, надання в користування земельних ділянок, включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги до завершення торгів;

- від 29 квітня 2020 року у справі № 712/6577/18 (пункти 43 -47) щодо застосування статті 114 ЗК України в частині неможливості будівництва житлових будинків в межах санітарно-захисної зони.

7. Прокурор також зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують доводи позову щодо неможливості надання вільної земельної ділянки в постійне користування громадській організації для забудови.

8. Крім того, скаржник заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми.

Рух касаційної скарги

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 23 травня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 910/20104/23.

10. 12 березня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу № 910/20104/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, а саме у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

11. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що питання застосування статті 92 ЗК України щодо можливості надання земельної ділянки в постійне користування громадській організації для цілей, що не пов`язані з її статутною діяльністю, для комерційної мети - має характер виключної правової проблеми.

12. Так, колегія суддів зазначила, що спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям Київською міською радою на підставі статті 92 ЗК України спірного рішення, яким було затверджено проект землеустрою та передано ГО «Ветеранів та інвалідів АТО», яке є непідприємницьким товариством та неприбутковою організацією, в постійне користування земельної ділянки площею 1,27 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0012) для цілей, не пов`язаних з її статутною діяльністю, а саме для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та об`єктами соціально-побутової інфраструктури на вул. Канальній, 10 у Дарницькому районі міста Києва.

13. Проаналізувавши положення статей 92, 95, 96 ЗК України та правовідносини, які склались в межах цієї справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував, що виключна правова проблема полягає у необхідності вирішення питання стосовно того чи може бути громадська організація осіб з інвалідністю України належним суб`єктом для отримання у постійне користування земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури з огляду на те, що така громадська організація не зможе самостійно забезпечити використання такої земельної ділянки відповідно до її цільового призначення з урахуванням предмета статутної діяльності без залучення третіх осіб.

14. За твердженням колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, існування зазначеної виключної правової проблеми обумовлено відсутністю чіткого законодавчого регулювання мети права постійного користування земельною ділянкою з огляду на функціональну діяльність суб`єктів, яким таке право надано, що дозволяє суб`єктам, визначеним статтею 92 ЗК України, зокрема, громадським організаціям осіб з інвалідністю України, набуваючи право постійного користування земельними ділянками, уникати конкурсних процедур отримання земельних ділянок, зокрема, для комерційної забудови.

15. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з огляду на явну проблематику в цьому питанні Законом України від 08 жовтня 2024 року № 3993-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин» внесено зміни до статті 92 ЗК України в частині скорочення переліку суб`єктів права постійного користування та виключено пункт «б» частини другої статті 92 ЗК України.

16. Разом з тим, приписами пункту «б» частини другої статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у даній справі) передбачалось, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувалось громадськими організаціями осіб з інвалідністю України, їх підприємствами (об`єднаннями), установами та організаціями.

17. Колегія суддів зауважила, що на відміну від релігійних організацій України (пункт «в» частини другої статті 92 ЗК України), яким земельні ділянки надаються в постійне користування виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також співвласників багатоквартирного будинку (пункт «д» частини другої статті 92 ЗК України), яким земельні ділянки надаються в постійне користування для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку, положення статті 92 ЗК України не містять вказівки на мету надання земельних ділянок в постійне користування як громадським організаціям осіб з інвалідністю України, їх підприємствам (об`єднанням), установам та організаціям, так і іншим суб`єктам права постійного користування земельною ділянкою.

18. Також, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду зазначено, що така законодавча невизначеність, беручи до уваги обставини даного спору, надає можливість ГО «Ветеранів та інвалідів АТО», користуючись пільговим правом на отримання землі в постійне користування, набути таке право землекористування для комерційної забудови спірної земельної ділянки, сплачуючи при цьому лише земельний податок, максимальний розмір якого істотно нижчий за максимальний розмір орендної плати.

19. Колегія суддів вважає, що з огляду на обставини спору у справі, що розглядається, відсутність усталеної судової практики, зокрема, у застосуванні пункту «б» частини другої статті 92 ЗК України, свідчить про наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми можуть виникати у майбутньому при отриманні земельних ділянок в обхід процедури земельного аукціону громадськими об`єднаннями осіб з інвалідністю (із врахуванням того, що, як зазначає прокурор, таких організацій діє в Україні понад 100).

20. Також, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу на доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі стосовно того, що відповідно до загальнодоступної інформації, яка розміщена на офіційному вебсайті Київської міської ради, на розгляді останньої перебуває ще декілька проектів рішень про передачу ГО «Ветеранів та інвалідів АТО» вільних земельних ділянок на території міста Києва під комерційну забудову на позаконкурентних засадах, що, на думку колегії суддів, свідчить про те, що мета отримання ГО «Ветеранів та інвалідів АТО» (яка є неприбутковою організацією) в постійне користування спірної земельної ділянки спрямована на її комерційну забудову, що суперечить положенням статуту і принципам функціонування громадської організації осіб з інвалідністю.

21. У контексті обґрунтування якісних та кількісних критеріїв, що свідчать про існування виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що обставини перебування на розгляді Київської міської ради проектів рішень про передачу ГО «Ветеранів та інвалідів АТО» вільних земельних ділянок на території міста Києва під комерційну забудову на позаконкурентних засадах, а також перебування у провадженні Господарського суду Львівської області справи № 914/3146/23 з аналогічними правовідносинами до даної справи додатково свідчать про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду з наведеного питання.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

22. Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.

23. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо критеріїв виключної правової проблеми

24. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників (ухвали від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18, від 29 березня 2023 року № 910/17401/21 тощо).

25. За усталеним підходом Великої Палати Верховного Суду, для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;

- існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема:

а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20, від 29 березня 2023 року у справі № 748/1335/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 369/6092/20, від 20 листопада 2024 року у справі № 307/3096/22, від 29 січня 2025 року у справі № 910/2201/24 тощо).

26. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

27. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

28. Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та / або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.

29. Відтак, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.

30. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

31. Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України випливає, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему;

2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

Щодо обґрунтування наявності виключної правової проблеми в цій справі

32. Посилаючись на наявність виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтовує наявність цих ознак, натомість зазначає загальні формулювання без конкретної вказівки в чому полягає, насамперед, якісний критерій, не вказує чому порушені питання не можуть бути вирішені ним під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

33. Зазначаючи про відсутність усталеної судової практики з окресленого питання, що унеможливлює ефективний захист та поновлення інтересів держави у подібних правовідносинах, колегія суддів посилається на лише на одну постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 924/797/22 (в якій суд касаційної інстанції погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для отримання в постійне користування земельних ділянок поза процедурою для будівництва багатоквартирного житлового будинку) та акцентує увагу на відсутності в ній висновків щодо застосування положень статті 92 ЗК України при наданні земельних ділянок в постійне користування громадськими організаціями осіб з інвалідністю для цілей, не пов`язаних із статутною діяльністю.

34. Разом з тим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не виклав проблемного правозастосування при вирішенні справ у подібних правовідносинах, в яких судами різних юрисдикцій чи інстанцій було б сформовано різну практику, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

35. Отже, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не зазначив жодної справи, яка б містила в собі наведену ним виключну правову проблему (кількісний критерій), приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій), а також не навів аргументів чому дане правове питання не може бути вирішене самим Касаційним господарським судом під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

36. Так, відповідно до статті 286 ГПК України судом касаційної інстанції у господарських справах є Верховний Суд. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

37. Питання застосування норм матеріального та процесуального права вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передано питання, яке може бути вирішено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду як належним судом.

Щодо суті прийнятого процесуального рішення

38. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

39. З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, зазначені в ухвалі від 12 березня 2025 року, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а висновок про таку виключність за відсутності кількісного та якісного критеріїв є передчасним, що не позбавляє Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розтлумачити вищезазначену правову проблему самостійно (подібні за змістом висновки містяться в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 307/3096/22, від 29 січня 2025 року у справі № 910/2201/24).

40. За викладених вище обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для прийняття справи № 910/20104/23 до розгляду та повертає справу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Справу № 910/20104/23 (провадження № 12-24гс25) разом з касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури нарішення Господарського суду міста Києва від 23 травня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2024 року повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. БанаськоСудді: О. Л. Булейко М. В. Мазур Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова С. О. Погрібний О. А. Губська О. В. Ступак Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич С. І. Кравченко Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова