Ухвала

від 25.04.2025 по справі 640/3752/19

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

25 квітня 2025 року м. Рівне№640/3752/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П. розглянувши в письмовому провадженні процесуальне питання, пов`язане з розглядом справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські Ласощі" доГоловного управління ДПС у м. Києві про скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки,В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ № 17768 від 06.12.2018 Головного управління ДФС у місті Києві "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі»".

Ухвалою суду від 12.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що приймаючи наказ №17768 від 06.12.2018 про проведення документальної позапланової перевірки, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми ПК України, якими визначено підстави для проведення документальної перевірки платника податків, але при цьому у відповідача були відсутні правові підстави, що саме зумовили необхідність проведення перевірки. Позивач вважає, що оскаржуване ним рішення контролюючого органу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

26.04.2019 через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що документальну позапланову перевірку позивача проведено на підставі вимог Податкового кодексу України. Зазначає, що оскаржуваний наказ був реалізований його застосуванням, за результатами проведеної перевірки 27.12.2018 складено акт документальної перевірки. Відповідач зауважує, що при прийнятті спірного рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

04.04.2025 позивачем подано до суду додаткові пояснення, у яких більш детально конкретизовано доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наведено аргументи на спростування тверджень відповідача.

Ухвалою суду від 12.04.2019 у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/3752/19 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" до Головне управління ДФС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про скасування Наказу №17768 від 06.12.2018 року. Замінено Головне управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 44116011). Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

22.04.2025 Головним управління ДПС у м. Києві подано клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивовано тим, що оскаржуваний наказ був реалізований його застосуванням, за результатами проведеної перевірки 27.12.2018 складено акт документальної перевірки. Тобто оскарження наказу після завершення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

25.04.2025 представником позивача подано заперечення на клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі. У запереченні представник позивача категорично не погоджується з обґрунтуваннями відповідача та вказує, що платник податків звернувся з позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва 05 березня 2019 року, що вбачається з відтиску штампа канцелярії, а судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постанова по справі №826/17123/18 була винесена 21 лютого 2020 року. Тобто, висновок судової інстанції вищого рівня щодо питань захисту своїх прав платниками податків зазнав змін після прийняття Окружним адміністративним судом м. Києва справи №640/3752/19 до свого провадження.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши вказане клопотання, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Так, судом встановлено, що 06.12.2018 Головним управлінням ДФС у місті Києві видано наказ № 17768 «"Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські Ласощі»" за яким наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку з 13.12.2018 по дату завершення перевірки, тривалістю 5 робочих днів в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські Ласощі», з метою дотримання норм валютного законодавства при здійсненні операцій за зовнішньоекономічними контрактами від 20.03.2017 № 200317, від 10.10.2017 № 101017 та від 04.12.2017 № 041217 за період з 01.07.2018 по дату завершення перевірки.

Головним управління ДФС у м. Києві видано направлення на проведення перевірки від 13.12.2018 № 3517/26-15-14-06-05.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт документальної позапланової виїзної перевірки № 1528/26-15-14-06-05/38092323 від 27.12.2018, в якому зафіксовані виявлені під час перевірки порушення вимог валютного законодавства України.

25.01.2019 на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002981406 (форми «С» ) яким застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7063254,05 грн.

Водночас позивач, звертаючись із цим позовом до суду, просить визнати протиправним наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, який, на його думку, прийнятий без дотримання вимог та умов, встановлених ПК України (у зв`язку із процедурними порушеннями з боку контролюючого органу).

Розглядаючи клопотання представника відповідача, матеріали адміністративної справи та вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду справи у порядку адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За визначенням, наведеним в частині першій статті 4 КАС України:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1);

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7);

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пунктом 19).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

У постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення пункту 19 частини першої статті 4 КАС України у взаємозв`язку із рішеннями Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 та від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008, дійшла висновку, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Поряд із цим, ВП ВС зауважила, що хоча неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, однак може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Крім того, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановою від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, де у випадку, якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 17.06.2022 у справі №826/9184/18, від 10.03.2023 у справі № 140/2022/18, від 31.10.2023 у справі № 380/1802/20, від 10.11.2023 у справі № 815/2627/18, від 23.11.2023 у справі № 160/7797/23.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки: непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення); оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

З матеріалів справи судом встановлено, що акт індивідуальної дії, а саме спірний у цій справі наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 06.12.2018 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські Ласощі»» реалізовано його застосуванням.

Перевірка відбулася, за результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт документальної позапланової виїзної перевірки №1528/26-15-14-06-05/38092323 від 27.12.2018, в якому зафіксовані виявлені під час перевірки порушення валютного законодавства та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002981406 від 25.01.2019.

Відтак, правомірність наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 06 грудня 2018 року № 17768 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські Ласощі»може бути оцінена при розгляді позову про визнання протиправним рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки, у випадку зазначення про це у підставах адміністративного позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 дійшла висновку, що наказ контролюючого органу про проведення перевірки, після його реалізації, не може бути оскаржений до суду, та, відповідно, такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому поняттяспір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинстваслід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

З урахуванням висловленої вище позиції Верховного Суду з даного питання, не потребує роз`яснення право позивача щодо звернення до суду, що уповноважений розглядати даний спір, оскільки такий спір не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд, врахувавши суть спірних правовідносин дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

Суд роз`яснює позивачу, що згідно із частиною другою статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Приписами частини 6 статті 143 КАС України встановлено, що у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Отже, судовий збір може бути повернутий позивачу у разі подання відповідної заяви, що узгоджується з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" та частиною 6 статті 143 КАС України.

Керуючись статтями 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання представника Головного управління ДПС у м. Києві про закриття провадження у справі задовольнити.

Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські Ласощі» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений дата 25 квітня 2025 року.

Суддя Д.П. Зозуля