Постанова від 01.04.2025 по справі 752/16515/19

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 квітня 2025 року місто Київ

справа № 752/16515/19

апеляційне провадження № 22-ц/824/8383/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Кордюквої Ж.І. від 16 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант капітал" про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ "Фінансова компанія "Гарант капітал" про визнання правочину недійсним.

Позов мотивовано тим, щоз 2 серпня 2008 року вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 . Під час шлюбу за спільні кошти ними була придбана трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,67 кв.м, на 23 поверсі. Цей договір був укладений ОСОБА_3

30 серпня 2018 року між АТ АКБ "Банк Аркада" (правонаступником якого з січня 2021 року є ТОВ "Фінансова компанія "Гарант капітал"), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підписано договір про уступку права вимоги № 80702/1, за яким майнові права на квартиру були відступлені на користь ОСОБА_4 .

У подальшому, 26 вересня 2019 року між АТ АКБ "Банк Аркада", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір про уступку права вимоги № 80702/2, за яким майнові права на квартиру були відступлені на користь ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 зазначає, що вказані правочини є незаконними, оскільки спірне майно належить до спільної сумісної власності подружжя, а її згоди на його відчуження, передбаченої частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України, надано не було, що порушує її права як співвласника та завдало їй збитків.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просилавизнати недійсним договір про уступку права вимоги від 30 серпня 2018 року № 80702/1, укладений між АТ АКБ "Банк Аркада", ОСОБА_3 ,ОСОБА_4 щодо відступлення майнових прав на квартиру, яка розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 81,67 кв.м, на 23 поверсі, згідно з договором № 80702 про участь у фонді фінансування будівництва від 19 травня 2017 року; визнати недійсним договір про уступку права вимоги від 26 червня 2019 року № 80702/2, укладений між АТ АКБ "Банк Аркада", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо відступлення майнових прав на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямГолосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд, встановивши, що кошти, внесені відповідачем ОСОБА_3 для фінансування будівництва спірного майна, є його особистими, а відповідач ОСОБА_5 є добросовісним набувачем цього майна, дійшов висновку, що позивач обрала неналежний спосіб захисту, оскільки не заявила жодних інших вимог для захисту своїх майнових прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Скаржник вказує на помилковість висновку суду першої інстанції щодо встановлення факту, що кошти, внесені відповідачем ОСОБА_3 для фінансування будівництва спірного майна, є його особистою власністю, а не спільно нажитими коштами подружжя.

Крім того, майнові права на спірний об`єкт були відступлені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 без надання компенсації. Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України, у разі безвідплатного набуття майна від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати таке майно навіть у добросовісного набувача. Позивач не заявляла вимогу про витребування майна, що, на думку суду, свідчить про неефективність обраного способу захисту.

Водночас скаржник наполягає, що спосіб захисту є адекватним, оскільки спрямований на визнання недійсними правочинів як передумови подальшого врегулювання спору в досудовому порядку. Позивач усвідомлює добросовісність набуття майна ОСОБА_5 і тому утрималася від заявлення вимоги про його витребування. З урахуванням того, що продавець ОСОБА_4 має достатнє майно для компенсації, скаржник вважає, що питання повернення коштів може бути вирішене в майбутньому без судового витребування об`єкта.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

У відзивах на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_4 , представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 просять у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , зокрема, звертає увагу суду на те, що кошти, які були внесені відповідачем ОСОБА_3 для фінансування будівництва складаються із його особистих коштів, отриманих від продажу будинку та земельної ділянки.

Від ТОВ "Фінансова компанія "Гарант капітал" відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник позивача- ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 2 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року.

9 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку, за умовами якого останній отримав у дар житловий будинок з господарськими та побутовими надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 106,5 кв.м, оцінений сторонами в розмірі 322 751 грн.

В цей же день між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки, за умовами якого останній отримав у дар земельну ділянку кадастровий номер 3221482201:01:019:0005 для будівництва і обслуговування житлового будинку загальною площею 0,1178 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , оцінену сторонами в розмірі 92 743 грн 44 коп.

2 березня 2016 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_8 вищезазначену земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок за ціною 150 400 грн.

19 травня 2017 року ОСОБА_3 , за згодою дружини ОСОБА_1 , продав ОСОБА_9 належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , за ціною 791 802 грн.

19 травня 2017 року між АКБ "Банк Аркада" та ОСОБА_3 було укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 80702, за умовами якого останній надав свою згоду на участь у фонді фінансування будівництва виду А "Еврика" за програмою ТОВ "Аркада-будівництво" та з метою отримання у власність об`єкта інвестування (квартири у житловому будинку АДРЕСА_4 , № об`єкта інвестування 323, площа 81,67 кв.м, кількість кімнат 3) передав управителю в управління кошти для фінансування будівництва в сумі 1 031 289 грн 80 коп. протягом 2 банківських днів з моменту підписання цього договору.

Пунктом 10.2. договору про участь у Фонді фінансування будівництва від 19 травня 2017 року № 80702 передбачено, що оформлення операції уступки (відступлення) прав вимоги за цим договором на користь третіх осіб після сплати довірителем управителю винагороди за оформлення операції уступки (відступлення) права вимоги на користь третіх осіб у встановленому цим договором розмірі управитель відповідно до заяви довірителя оформлює тристоронній договір про уступку права вимоги за формою, визначеною управителем, який підписується довірителем, наступним довірителем та управителем.

Договір про участь у Фонді фінансування будівництва від 19 травня 2017 року № 80702 підписаний ОСОБА_3 .

Письмова згода ОСОБА_1 на укладання її чоловіком зазначеного договору не надавалася.

23 липня 2018 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про участь у Фонді фінансування будівництва (договір від 19 травня 2017 року № 80702), об`єкт будівництва - квартира, номер об`єктів 323, поверх 23, кількість кімнат 3, загальна площа 81,67 кв.м. сума внесених довірителем коштів - 1 011 695 грн 29 коп.

30 серпня 2017 року між АТ АКБ "Банк Аркада", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був підписаний договір про уступку права вимоги № 80702/1, за яким майнові права на об`єкт будівництва (квартиру) були відступлені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 без надання компенсації.

Письмова згода ОСОБА_1 на укладання її чоловіком зазначеного договору не надавалась.

26 червня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір про проведення розрахунків за відступлення права вимоги за договором від 19 травня 2017 року № 80702 в сумі 1 200 000 грн.

26 червня 2019 року між АТ АКБ "Банк Аркада", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір про уступку права вимоги № 80702/2, за яким майнові права на об`єкт будівництва (квартиру) були відступлені на користь ОСОБА_5 .

26 червня 2019 року ОСОБА_5 перерахувала на користь ОСОБА_4 1 200 000 грн за відступлення права вимоги за договором № 80702 від 19 травня 2017 року (квитанція № 3619875 від 26 червня 2019 року, платіжне доручення № 1 від 26 червня 2019 року, виписка по особовим рахункам ОСОБА_5 за період з 25 червня 2019 року по 26 червня 2019 року).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 констатувала, що "застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини 3 статті 368 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Статтею 65 СК України встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частини 2, 4 статті 369 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 сформульовано правовий висновок, що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Водночас у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного висновку шляхом уточнення, указавши, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором (пункт 8.67 постанови).

Отже, презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказано, що "відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.67)). В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової

вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала" (пункти 74-77 постанови).

У справі, що переглядається, підставою позову ОСОБА_1 вказувала те, що відповідач ОСОБА_3 без її згоди здійснив уступку права вимоги, за яким майнові права на спірний об`єкт будівництва перейшли до ОСОБА_4 , незважаючи на те, що майнові права було набуто у власність ОСОБА_3 під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за їх спільні кошти, тобто, є їхньою спільною сумісною власністю. У зв`язку з цим відповідач ОСОБА_3 порушив її права як співвласника та завдав збитків, а отже правочин є недійсним, як і наступний правочин, за яким ОСОБА_4 у подальшому здійснила уступку права вимоги на вказане майно ОСОБА_5 , за що отримала відповідну компенсацію.

Водночас, встановленим є факт, що кінцевий набувач спірного майна - ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, що визнається і позивачем.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , у разі доведеності їх порушення, є стягнення грошової компенсації вартості її частки у відчуженому спільному майні.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 8 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на встановлену добросовісність набуття спірного майна відповідачкою ОСОБА_5 . Водночас, як встановлено під час апеляційного перегляду, мотиви відмови в позові, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Так, дійшовши фактично до висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції без достатніх правових підстав здійснив оцінку джерела походження коштів, за рахунок яких було профінансовано будівництво об`єкта нерухомості, та визнав їх особистими коштами ОСОБА_3 .. Однак така оцінка має значення лише за умови пред`явлення вимог, належним чином спрямованих на захист права на частку в спільному майні подружжя, а не в межах обраного у цій справі способу захисту.

За таких обставин оцінка доказів щодо спростування презумпції спільності майна подружжя, не є доречною та правомірною в межах цього провадження, оскільки така правова кваліфікація виходить за межі предмета спору.

Доводи апеляційної скарги про те, що обраний позивачем спосіб захисту є належним, оскільки його метою є виключно визнання недійсними правочинів без витребування майна, з огляду на добросовісність набуття його ОСОБА_5 , не спростовують правильності висновку суду про юридичну неефективність такого способу захисту. Суд не може задовольнити позовні вимоги лише з мотивів подальшого можливого мирного врегулювання спору або гіпотетичної можливості отримання компенсації від третьої особи.

Визнання правочинів недійсними є самостійним способом захисту цивільного права, проте його застосування можливе лише за умови наявності правових підстав і належного обґрунтування порушення суб`єктивного права чи інтересу позивача саме в такий спосіб. За відсутності відповідних вимог про повернення майна або компенсацію, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, суд не має правових підстав задовольняти позов навіть у частині.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині шляхом викладення її у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: