Постанова

від 24.04.2025 по справі 280/1047/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 280/1047/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Міністерство внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2024 в адміністративній справі №280/1047/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Запорізькій області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та забов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних виплат та соціального захисту щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності;

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду, відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015, прийняти відповідне рішення;

зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повторно надіслати Міністерству внутрішніх справ України документи для прийняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України з 31.01.2005, до звільнення на пенсію проходив службу на посаді заступника начальника Мелітопольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області. На підставі наказу Управління МВС України в Запорізькій області від 31.01.2005 № 44 о/с позивача звільнено із займаної посади з 31.05.2005. В подальшому, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 21.04.2005 року № 142 о/с до вказаного наказу від 31.01.2005 № 44 о/с було внесено зміни стосовно підстав звільнення: позивача було звільнено за ст. 64 п. б Положення (через хворобу). 28.04.2022 позивачу було встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується копією довідки ОМСЕК № 1 серії 12 ААВ № 628750. Згідно п. 9 вказаної Довідки, причина інвалідності травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Також, відповідно до довідки МСЕК від 30.08.2023 року серії АГ № 0016579 позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 70%. 31 травня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області в особі Ліквідаційної комісії із заявою про призначення одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ № 850 від 21.10.2015. 06.11.2023 Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області направлено лист № 29/10 до Міністерства внутрішніх справ України, а саме висновок та матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги. Листом від 04.01.2024 № 278/49-2024 Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних питань та соціального захисту повідомило про повернення матеріалів, оскільки, відповідно до вимог наказу МВС України від 27.12.2002 № 1346, не складалися акти за формами Н-5 та Н-1 (НТ) та при проведенні медико-соціальної експертизи позивачу представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучались, що унеможливлює прийняття рішення за надісланими матеріалами. Позивач звертає увагу на те, що травму він отримав 02.08.2001, що майже на півтора року раніше, ніж було прийнято зазначений наказ МВС України від 27.12.2002 № 1346, тобто, обов`язок щодо складання актів за формами Н-5 та Н-1 (НТ) відносно позивача у УМВС України в Запорізькій області, правонаступником якого є ГУМВС України в Запорізькій області, відсутній. Пакет документів, наданий Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області було повернуто без розгляду, рішення по даному пакету документів прийнято не було. Позивач вважає протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних питань та соціального захисту, яка полягає в поверненні пакету документів, які направлялися Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області для прийняття рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних виплат та соціального захисту, оформлені листом від 04.01.2024 №278/49-2024 щодо повернення заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ без прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повторно надіслати Міністерству внутрішніх справ України документи для прийняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи та заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ і за наслідками повторного розгляду прийняти відповідне рішення, передбачене пунктом 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апеляційну скаргу подало Міністерство внутрішніх справ України, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Матеріалами справи встановлено, що позивач є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України з 31.01.2005, до звільнення на пенсію проходив службу на посаді заступника начальника Мелітопольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

На підставі наказу Управління МВС України в Запорізькій області від 31.01.2005 № 44 о/с позивача звільнено із займаної посади з 31.05.2005.

В подальшому, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 21.04.2005 № 142 о/с до вказаного наказу від 31.01.2005 № 44 о/с було внесено зміни стосовно підстав звільнення: позивача було звільнено за ст. 64 п. б Положення (через хворобу).

28.04.2022 позивачу було встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується копією виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 628750. Згідно п. 9 вказаної Довідки, причина інвалідності травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Також, відповідно до довідки МСЕК від 30.08.2023 серії АГ № 0016579 позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 70%.

31 травня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області в особі Ліквідаційної комісії із заявою про призначення одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ № 850 від 21.10.2015.

06.11.2023 Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області направлено лист № 29/10 до Міністерства внутрішніх справ України, а саме висновок та матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Листом від 04.01.2024 № 278/49-2024 Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних питань та соціального захисту повідомило про повернення матеріалів, оскільки, відповідно до вимог наказу МВС України від 27.12.2002 № 1346, не складалися акти за формами Н-5 та Н-1 (НТ) та при проведенні медико-соціальної експертизи позивачу представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучались, що унеможливлює прийняття рішення за надісланими матеріалами.

Пакет документів, наданий Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області було повернуто без розгляду, рішення прийнято не було.

Про повернення пакету документів позивача було повідомлено листом-відповіддю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 29.01.2024.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних питань та соціального захисту, яка полягає в поверненні пакету документів, які направлялися Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області для прийняття рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника міліції, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (далі - Закон №565-XII) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, приписами частини 6 статті 23 Закону №565-XII передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

До набрання чинності Законом України № 580-VIII, тобто до 07 листопада 2015 року, право та порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано статтею 23 Закону України № 565-ХІІ та Порядком № 850, відповідно.

На реалізацію вимог статті 23 Закону України №565-XII Кабінет Міністрів України 21 жовтня 2015 року ухвалив постанову №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі по тексту - Порядок № 850), що визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС України в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги (пункту 8 Порядку № 850).

Згідно із пунктом 9 Порядку № 850 МВС України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що п. 9 Порядку № 850 носить імперативний характер, яким встановлено обов`язок МВС прийняти одне із двох можливих рішень: або про призначення грошової допомоги, або про відмову у призначенні грошової допомоги, із зазначенням мотивів такої відмови.

Матеріалами справи підтверджено, що рішення щодо призначення чи відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не приймалося.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не прийнято рішення за результатами розгляду заяви щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу, згідно з пунктом 9 Порядку №850, то має місце протиправна бездіяльність МВС України.

Враховуючи вищевикладені правові норми та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши обставини справи та доводи сторін, що відповідач, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано та незаконно.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2024 року в адміністративній справі №280/1047/24 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддяС.В. Сафронова

суддяА.О. Коршун

суддяД.В. Чепурнов