Постанова

від 25.04.2025 по справі 460/27616/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/27616/23 пров. № А/857/18066/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача:Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 460/27616/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій,

суддя у І інстанції Поліщук О.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 12 червня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі також відповідач-2), в якому просила суд:

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку;

- зобов`язати відповідача-1 призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 11 серпня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, однак рішенням відповідача-2, який визначений для розгляду поданих документів за принципом випадковості, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з тим, що відсутній необхідний період проживання в забрудненій зоні. Позивач вважає, що має право на призначення пенсії, відтак, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 172650007214 від 10.11.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06.11.2023, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір в сумі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість грн 80 коп).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норми матеріального та процесуального права.

Зазначає, що період постійного проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення до 01 січня 1993 року становить 01 рік 03 місяця 03 дні (з 13.07.1988 по 10.09.1988, з 30.07.1989 по 04.09.1990) є недостатнім для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Вказує, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 Закону № 796 зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Просить скасувати Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримала позовні вимоги, заперечила проти задоволення апеляційної вимоги, просила рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією.

06.11.2023 позивач звернулась до територіального пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.11.2023 № 172650007214, визначеним за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, оскільки період проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення до 01 січня 1993 року становить 01 рік 03 місяця 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Відповідач-2 в оскаржуваному рішенні зазначає, що до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року згідно з довідкою № 624.02-17, наданої ВК Миляцької сільської ради, не зараховано період проживання з 24.06.1989 по 12.07.1988.

Не погоджуючись з діями органу Пенсійного фонду, які полягають у відмові у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 172650007214 від 10.11.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним та підлягає скасуванню.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.

Згідно з частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні Гарантованого (добровільного) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, з аналізу наведеного слідує, що основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення не менше 3 років.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення протягом трьох років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожен рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 3 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Так, позивачу до періоду проживання в зоні гарантованого (добровільного) відселення не зараховано період навчання з 26.04.1986 по 12.07.1988, оскільки у даний час ОСОБА_1 навчалась у Лунінецькому середньому училищі (Республіка Білорусь), що підтверджується дипломом від 12.07.1988 № НОМЕР_2 та трудовою книжкою від 23.07.1988.

Колегія суддів не погоджується з такими діями та зазначає, що відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, що відповідно до довідки, виданої виконкомом Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, позивач з моменту аварії на ЧАЕС (з 26.04.1986) по 10.09.1988 та з 14.11.1994 по 25.06.2002 була зареєстрована та постійно проживала у с. Удрицьк Сарненського району Рівненської області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23.07.1991 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», Удрицьк Сарненського району Рівненської області відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення.

Судом проаналізовано довідку комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради, якою стверджується, що ОСОБА_1 працювала в комунальному підприємстві «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради з 30.07.1989 (наказ № 37 від 01.07.1989) по 04.09.1990 (наказ № 34 від 30.08.1990).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань комунальне підприємство «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради розташоване у селищі Страшеве, Сарненського району, Рівненської області, яке згідно постанови № 106 відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що з 26.04.1986 по 10.09.1988, з 30.07.1989 по 04.09.1990 та з 14.11.1994 по 25.06.2002 позивач проживала/працювала в зоні гарантованого добровільного відселення, що дає їй право на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ, але не більше ніж на 6 років.

Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що вказані довідки, органами чи підприємствами, яким вони складені були відкликані, будь-якими суб`єктами оскаржені та відповідним органом скасовані, а тому слугують належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого (добровільного) відселення у вищевказаний період.

Відповідно до ч. 1ст. 48 Кодексу законів про працю трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Проте, трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують чи спростовують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення.

Окрім цього, надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні гарантованого (добровільного) відселення, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено.

Також слід наголосити, що належність позивача до кола осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням категорії 3 Серія НОМЕР_1 .

Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення.

Колегія суддів наголошує, що позивач надав документ, що підтверджує його право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), який засвідчує той факт, що станом на 01.01.1993 він проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Відповідачем як суб`єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнане недійсним, а наданий позивачу статус скасований; у цій справі відсутні підстави ставити під сумнів наданий позивачу статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

У постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також зазначив, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого (добровільного) відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Отже, відомості трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого (добровільного) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування та посвідченням, у зв`язку з чим відповідач дійшов помилкових висновків про відсутність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Таким чином колегія суддів зауважує, що позивач як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, яка станом на день звернення до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України досягла віку 54 роки, мала страховий стаж понад 24 роки та проживала в зоні гарантованого (добровільного) відселення станом на 01.01.1993 6 роки (плюс 3 роки початкова величина) має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, у зв`язку з чим відмова пенсійного органу в призначенні позивачу такої пенсії є незаконною.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 172650007214 від 10.11.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо позовних вимог в частині зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком, отже дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Донецькій області.

Водночас, апеляційний суд зауважує, що на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії від 11.08.2023 у позивача був відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії позивачу, який у подальшому було докуплено.

Відтак, зважаючи на факт досягнення позивачем 54 річного віку (необхідного для призначення пенсії) 17.04.2023 та звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії 06.11.2023, ОСОБА_1 набула право на призначення пенсії саме з 06.11.2023 з дотриманням строку, встановленого частиною першою статті 45 Закону № 1058-IV.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 460/27616/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник