Рішення

від 02.12.2011 по справі 2-7/11

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 2- 7

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2011 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділ в натурі частки домоволодіння та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_5 про визначення порядку користування земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11 серпня 2003 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділ в натурі частки домоволодіння, в грудні того ж року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визначення порядку користування земельною ділянкою, вказані позови були об`єднані в одне провадження для їх спільного розгляду, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися, по справі виносилися ухвали про залучення до участі в справі інших сторін, забезпечення позову і інш..

Позивач ОСОБА_1 в своїх позовах та в вході судового засідання посилалася на те, що в порядку спадкування на праві власності їй належить 1/6 частка власності домоволодіння АДРЕСА_1 , решта цього домоволодіння належить відповідачам, земельна ділянка не приватизована і знаходиться в користуванні сторін. Вони тривалий час користуються вказаним домоволодінням та земельною ділянкою, фактичного розподілу будинків і господарських споруд, уточнення меж і поділ цієї ділянки не було, існувавші огорожі переносилися, були незаконними і не відповідаючими дійсності. Відповідачі, на її думку, незаконно проводили добудови до своєї частини домоволодіння. Незаконними рішеннями виконкому частки власності мінялися. Стосовно користування домоволодінням та земельною ділянкою виникають суперечки, межі ділянки між співвласниками домоволодіння не визначені, що позбавляє права нормально користуватися своєю власністю і приватизувати займані частини земельної ділянки. Запропонували добровільно вирішити спір, отримала відмову, є спір, тому позивач просив в судовому засіданні з врахуванням її правовстановлюючих документів виділити її частку в загальній долі права власності на будинок в натурі і визначити порядок користування спірною земельною ділянкою таким чином, щоб це відповідало часткам власності, фактичному порядку користування, задовольнивши її всі позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 всі позовні вимоги не визнали, пояснивши, що стосовно користування вказаним домоволодінням і земельною ділянкою дійсно виникають суперечки і є спір, але запропонований позивачем варіант розподілу будинку, споруд і будов, земельної ділянки не відповідає фактичним обставинам, буде погіршувати їх стан власників домоволодіння і користувача земельної ділянки, вважають взагалі без експертиз не можливим розподіл цей провести та просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що спірна земельна ділянка не приватизована, у власність нікому не виділялася згідно вимог чинного законодавства, з їх боку порушень закону, прав та інтересів сторін допущено не було, шкоду нікому не завдавали, просили рішення винести по закону за наявними матеріалами справи та в задоволенні позовних відмовити.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, відповідачів і їх представників, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка площею 562 кв. м. на якій знаходяться будівлі та споруди позивача та відповідачів була виділена з земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 під індивідуальне житлове будівництво громадянам Хнюпі СЯ. та ОСОБА_6 згідно рішення № 672 виконкому Дніпропетровської міської ради від 10 квітня 1951 року, що підтверджується архівною довідкою (а. с. 80), актом відведення земельної ділянки від 11 квітня 1951 року (а. с. 6) та договором на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 10 лютого 1954 року. Так, 19 лютого 1954 року між громадянами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Жовтневим районним житловим Управлінням виконкому ради трудящих було укладено договір па право забудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою (а. с. 7). Проект забудови земельної ділянки був затверджений головним архітектором міста (а. с. 111), а будівництво домоволодіння було проведено у відповідності до державних стандартів і технічних норм та норм ДБН 79-92 «Житлові будівлі для індивідуальних забудовників», які за своїм змістом є нормами матеріального права, оскільки встановлюють вимоги до індивідуального житлового будівництва.

Ѕ частина домоволодіння АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6 на підставі договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 27 червня 1974 року. Після смерті ОСОБА_6 , який номер ІНФОРМАЦІЯ_1 , власниками цієї частини домоволодіння стали його спадкоємці ОСОБА_9 , ОСОБА_1 і ОСОБА_10 кожний у рівних частках, про що їм було видано 21 серпня 1980 року свідоцтво про право на спадщину за законом. 24 травня 1997 року ОСОБА_10 подарувала належні їй 22/300 частини домоволодіння ОСОБА_3 , яка є її племінницею.

1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 належала ОСОБА_7 , а після його смерті його дружині ОСОБА_11 , про що їй 25 квітня 1972 року було видано свідоцтво про право на спадщину. Після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її спадкоємцями стали відповідачка ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04 березня 1997 року, згідно якого їм належало по 23/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_12 її частка в порядку спадкування перейшла ОСОБА_4 , як її рідній сестрі та її сину в порядку спадкування по закону.

У 1972 році чоловік відповідачки ОСОБА_13 (шлюб було укладено 13 квітня 1963 року) збудував з дозволу матері дружини ОСОБА_11 на її частині домоволодіння житловий будинок літ. Б -1. У 1985 році ОСОБА_13 звернувся до виконкому Жовтневої райради м. Дніпропетровська з проханням про узаконіння збудованого ним будинку. Па підставі наданих ОСОБА_14 документів, виконкомом Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська прийняв рішення № 1349 від 13 грудня 1985 року, згідно якого встановлено право власності та прийнято в експлуатацію житловий будинок літ. Б-1 по АДРЕСА_1 , літню кухлю літ. Д. гараж літ. Г за ОСОБА_13 .

Після вказаного будівництва чоловіком відповідача на своїй частині домоволодіння будинку під літерою Б-1 порядок користування земельною ділянкою не змінився, а змінилися ідеальні частки в домоволодіння, які не вплинули на порядок користування земельною ділянкою, який склався з 1954 року Частка ОСОБА_13 склала 55/100. Зазначений фактичний порядок користування земельною ділянкою склався ще з 1954 року, а саме ще за життя ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , яким ця ділянка була надана у безстрокове користування та не ущемляє на цей час законні інтереси жодного із співвласників і не позбавляє їх можливості належним чином користуватися своєю частиною будинку та земельною ділянкою, яка знаходиться в їх користуванні. ОСОБА_8 та Хнюпа СЯ. за життя користувалися кожен своєю частиною земельної ділянки, яка була розділена парканом, який було збудовано у домоволодінні і у такому вигляді земельною ділянкою продовжують користуватись їх спадкоємці. Облаштовані сторонами квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 не мають спільного входу та під`їзду, а територія розділена парканом по межі, яка встановлена ще з 1954 року. До цього часу, землевпорядні організації не встановлювали меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

В 2000 році ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 зверталися в виконавчі органи влади щодо питання приватизації земельної ділянки, яка знаходиться в їхній сумісній власності за адресою АДРЕСА_1 . Підтвердженням даної обставини є проект розподілу земельної ділянки домоволодіння у якому зазначені частки співвласників, розроблений ПП «Тсхремсервіс`у 2000 році відповідно до заяв позивачів та відповідачів. Звертає на себе увагу те, що з 1954 року між сторонами за їх усною домовленістю склався певний порядок користування земельною ділянкою, який не змінюється з 1954 року та до цього часу, що стверджується технічною документацією, яка міститься в матеріалах справи. На час укладання між сторонами угоди щодо користування земельною ділянкою діяло земельне законодавство, яким не було передбачено необхідність укладання письмової форми угоди про користування земельною ділянкою, що була передана у постійне користування і цей фактично існуючий порядок користування спірною земельною ділянкою не ущемляє законні права кого-небудь із співвласників, не позбавляє їх можливості належно користуватися своєю частиною будинку, не виключає їх з числа користувачів спільної земельної ділянки та не суперечить архітектурно-будівельним, санітарним та протипожежним правилам.

Відповідно до ст. 91 ЗК України порядок користування земельною ділянкою визначається співвласниками будинку в залежності від розміру будинку в спільної власності на будинок; наступні зміни в розмірі часток спільної власності на будинок, які відбулися у в`язок з будівництвом надбудови або перебудови, не тягнуть за собою зміни встановленого порядку користування ділянкою.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До співвласників право користування вказаною земельною ділянкою перейшло відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України в редакції від 18 грудня 1990 року. Судом встановлено, що сторонам по обом позовам належить право користування спірною земельною ділянкою, між сторонами існує спір щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, внаслідок якого порушується право їх на користування земельною ділянкою. На підставі ст. 124 Конституції України суд вважає можливим вирішити даний спір та визначити варіант розподілу домоволодіння і встановивши порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 лише з урахуванням висновків відповідних судових експертиз. Але сторони клопотань про проведення таких експертиз в передбаченому законом порядку не заявили, необхідних для цього документів не надали і ухвали суду про це не виносилися, варіанти не визначалися.

ОСОБА_1 з 1975 року у домоволодінні АДРЕСА_1 не зареєстрована та не мешкає, але позивачка бажає виділити їй земельну ділянку площею 93.6 кв. м., що не відповідає її ідеальній частці та частці інших співвласників домоволодіння, земельна ділянка знаходиться у спільному користуванні позивачки та відповідачів і на ній збудовані споруди та житлові будинки, які позивачка не бере до уваги.

Нормами ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщенні. Ч. 2 ст. 413 ЦК України передбачає, що право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.

Крім того, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 року провадження по справі № 22ц-1981 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконкому Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська, Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 про визнання недійсним рішень виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 1349 від 13 грудня 1985 року та № 449 від 18 квітня 1986 року та встановлення часток співвласників закрито відповідно до п.1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України і з такими вимогами сторони більше до суду не зверталися, рішень по такому спору немає, а отже і вказані рішення райвиконкому законні і чинні.

Суд вважає, що під час судового розгляду встановлені всі обставини, необхідні для винесення рішення по даній справі.

Відповідно до п.18 постанови № 2 Пленуму Верховного суду України від 19 березня 2010 року «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ`та п. 5 листа Верховного суду України від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08 в разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на них до фізичних або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ті її частини одна з яких зайнята жилим будинком, будівлею чи спорудою, а інша необхідна для їх обслуговування. Також, при вирішенні питання про передачу у власність земельної ділянки особам, які придбали житловий будинок, будівлю або споруду, у разі, коли розмір земельної ділянки договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди не визначено, необхідно дотримуватися ст. 120 ЗК України та ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідно до яких до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Судом встановлено, що сторони не приватизували займану земельну ділянку, власниками земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 не являються і державного акту на право власності на земельну ділянку не отримували.

Згідно із ст. 152 ЗК України 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу ст. 376 ЦК України 1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. 3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. 4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно із ст. 212 ЗК України 1. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. 2. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. 3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

В п. 21 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року вказано наступне: виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішені спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позовні вимоги не підлягають задоволенню а ні повністю, а ні частково. Позивач повинен довести, що дiями інших сторін було порушено його права. Однак, жодних доказiв цим позивачем до суду не надано.

Згiдно ст. 61 ЦПК України обставини, визнанi сторонами та iншими особами, якi беруть участь у справi, не пiдлягають доказуванню. Обставини, визнанi судом загальновiдомими, не потребують доказування. Обставини, встановленi судовим рiшення у цивiльнiй, господарськiй або адмiнiстративнiй справi, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді iнших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено цi обставини. Вирок у кримiнальнiй справi, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адмiнiстративне правопорушення обов`язковi для суду, що розглядає справу про цивiльно-правовi наслiдки дiй особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненi вони цiєю особою.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на своїх позовних вимогах, оскільки воно спростовується вищенаведеним і об`єктивно нічим не підтверджено.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього та його сім`ї, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно позовних вимог є припущенням.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ОСОБА_4 , Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_5 про виділ в натурі частки домоволодіння та про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про виділ в натурі частки домоволодіння та про визначення порядку користування земельною ділянкою в такому вигляді не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтується на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 13, 14, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст.. ст. 319, 413, 1225 ЦК України, ст. ст. 30, 88, 90, 91, 103, 107, 120, 121, 152, 212 ЗК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 61, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділ в натурі частки домоволодіння відмовити.

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_5 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя