Ухвала

від 28.04.2025 по справі 499/389/25

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/389/25

Провадження № 2/499/330/25

У Х В А Л А

Іменем України

"28" квітня 2025 р. селище Іванівка

Суддя Іванівського районного суду Одеської області Тимчук Р.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ) до Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області (с.Великий Буялик вул.Преображенська, буд.№118 Березівського району Одеської області) про визначення додаткового строку для подання заяви прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

Суддею при дослідженні поданої позовної заяви встановлено, що позивачем при поданні позову не дотримано вимоги ст.175, ст..177 ЦПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Також стороною позивача не зазначено доказів, щодо всіх обставин стосовно кола спадкоємців, всього спадкового майна, чинності заповіту та інших обставин стосовно спадкування.

Ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Сторона позивача посилається на ту обставину, що зверталася до натаріуса проте доказів цього не надає та на них не посилається.

Згідно п.1 роз`яснення Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 обставини, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів копії спадкової справи позивачем не надано та як про доказ не зазначається.

Відповідно до ч.1ст.87 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати доказ, вправі подати клопотання про витребування доказів.

Як вбачається клопотання про витребування такого доказу позивачем також не подано.

Крім того суд враховуючи роз`яснення Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 , а саме : «У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК). У разі якщо особи, які беруть участь у справі, не заявляють клопотання про витребування доказів, зокрема, копій документів із спадкової справи, обов`язком суду на підставі ч. 4 ст. 10 ЦПК є роз`яснення наслідків невчинення такої процесуальної дії».

Отже, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, його право, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази.

У зв`язку із наведеним вище, суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження у даній справі.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).

На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).

Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).

Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.

Спосіб усунення недоліків позовної заяви полягає в поданні позовної заяви у вигляді окремого документу з виправленими недоліками, зазначеними в даній ухвалі суду.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява не може вважатися такою, що відповідає вимогам чинного цивільно-процесуального законодавства, які ставляться до її форми та змісту.

У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст.175,177, 185 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви прийняття спадщини - залишити без руху.

Повідомити сторону позивача про необхідність виправити вищевказані недоліки позовної заяви у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду.

Роз`яснити позивачу, що якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк вимоги ухвали суду будуть виконані, позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання, а інакше заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

СуддяР. М. Тимчук