Постанова від 24.04.2025 по справі 639/1270/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 639/1270/25 Головуючий суддя І інстанції Труханович В. В.

Провадження № 22-ц/818/2824/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 03березня2025року,усправіза позовом ОСОБА_1 до Заступника Міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Стрілець Руслана Олександровича, міністра Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Гринчук Світлани Василівни, треті особи: Національне агентство України з питань державної служби, Державна казначейська служба України, про визнання незаконним та скасування дозволу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

26 лютого 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою до заступника Міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Руслана Стрілець, Міністра Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_2 , треті особи: Національне агентство України з питань державної служби, Державна казначейська служба України про визнання незаконним та скасування дозволу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій просила суд:

-визнатинезаконним іскасувати виданийним фіктивнийДозвіл №6310137900-00383на викидизабруднюючих речовинв атмосфернеповітря стаціонарнимиджерелами від01.12.2020року (термін діїдозволу 7років,з 01.12.2020по 01.12.2027),виданий державнимслужбовцем ОСОБА_3 фіктивній юридичній особі ТОВ «Новотерм» на фіктивну адресу;

-зобов?язати Державну казначейську службу України відшкодувати нанесену діями державного службовця Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, ОСОБА_3 моральну, матеріальну і шкоду здоров`ю позивача ОСОБА_1 у сумі 1000 000,00млн.грн. із подальшим регресом із доходів і майна громадянина ОСОБА_3 ;

- зобов?язати очільникаМіністерства захистудовкілля таприродних ресурсівУкраїни ОСОБА_2 провести силами структурних підрозділів Міністерства перевірки і усунути шкоду від корупційних порушень по видачі фіктивного дозволу на викиди небезпечних речовин у атмосферне повітря державним службовцем Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_3 .

Позовна заява мотивована тим, що державний службовець ОСОБА_3 знаходячисьна посадідержавного службовця,заступника міністраз питаньцифрового розвитку,цифрових трансформаційі цифровізаціїв Міністерствізахисту довкіллята природнихресурсів України, видавДозвіл №6310137900-00383на викидизабруднюючих речовинв атмосфернеповітря стаціонарнимиджерелами від01.12.2020року (термін діїдозволу 7років,з 01.12.2020по 01.12.2027року)юридичній особіТовариству зобмеженою відповідальністю«Новотерм»,код ЄРДПОУ43338593,зареєстрованому заадресою Харківськаобласть,м.Харків,Новобаварський район,Карачівське шосе,буд.44. Згідно данихєдиного державногореєстру адресміста Харкова,юридична іфактична адресареєстрації промисловогомайданчика ТОВ« Новотерм»-приватний будинокна АДРЕСА_1 наземельній ділянціплощею 6соток.В єдиномудержавному адресномуреєстрі м.Харкова заадресою приватногопомешкання навул.,Карачівське шосе,44,м.Харків,індекс 61071,зареєстровано 4«заводи»,серед якихі ТОВ«Новотерм»та 8інших юридичнихосіб -Головне управлінняДержавної податковоїслужби уХарківській областіповинно контролюватиі вживатизаходи поліквідації масовоїфіктивної реєстраціїюридичних осіб,здійснених Департаментомреєстрації ХМР.За такихданих,юридична реєстраціяпромислового майданчикаТОВ «Новотерм» ізвиробничими корпусамита промисловимобладнанням длявиробництва мінеральноївати ізбазальту заадресою приватногобудинку АДРЕСА_2 на 6сотках приватноїземельної ділянки-є корупційнимпорушенням державнихслужбовців Департаментуреєстрації Харківськоїміської ради.

Вказала, що виданий державним службовцем ОСОБА_3 Дозвіл № 6310137900-00383 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 01.12.2020 року ( термін дії дозволу 7 років, з 01.12.2020 по 01.12.2027 року) юридичній особі Товариству з обмеженою відповідальністю «Новотерм», код ЄРДПОУ 43338593 на ім`я директора ОСОБА_4 на адресу м. Харків, вул.. Карачівське шосе, 44 на джерела викидів на приватному подвір`ї, зрозуміло що видано без проведення оцінки впливу на довкілля від наслідків господарської діяльності на само захопленій земельній ділянці у м. Харкові - є корупційними порушеннями державного службовця ОСОБА_3 за ознакоюкримінальних правопорушеньза статтями364,365-2,366Кримінального кодексуУкраїни.

Зазначила, що фіктивний дозвіл ОСОБА_3 діє з2020року до2027року -понад 5років позивачзазнає впливувикинутих удовкілля небезпечнихречовин насвій організмза місцемсвого проживанняі якщоне зупинитипосадовий злочин,цей злочинтриватиме ще2роки.Від впливувикидів небезпечнихречовин упозивача ОСОБА_1 розвинулисьважкі хворобиорганів дихання,ендокринної системи,сердцево-судинноїсистеми,які потребуютьдороговартісного пожиттєвоголікування.Корумпований державнийслужбовець ОСОБА_3 повинен відшкодувати нанесену небезпечними речовинами на підставі виданого ним фіктивного дозволу на викиди небезпечних речовин у атмосферне повітря моральну і матеріальну шкоду від його протиправних дій на державній посаді в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України потерпілій особі -позивачу ОСОБА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить суд:

-визнати ухвалу судді Труханович В.В. від 03.03.2025 року такою, що не відповідає діючому законодавству України, а саме - порушує п.17.статті 28 ЦПКУ по територіальній підсудності позову, не відповідає визначеній юрисдикції по встановленій категорії позову про відшкодування шкоди, нанесеної фізичній особі корупційними порушеннями посадових осіб державних службовців в Загальному класифікаторі спеціалізації суддів та категорії справ - код 305010800 « цивільне судочинство»;

-скасувати нікчемну ухвалу від 03.03.2025 року неправоздатної судді Труханович В.В. щодо безпідставного повернення позовної заяви, поданої позивачем на вимоги статей 67,68 ЗУ «Про запобігання корупції» за встановленими п.17 статті 28 ЦПКУ територіальною підсудністю та визначеною цивільною юрисдикцією справи по коду 305010800 « цивільне судочинство»;

-зобов`язати Жовтневий районний суд м. Харкова розглянути у встановлений термін позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, нанесеної корупційними порушеннями посадової особи Міністерства охорони довкілля та природних ресурсів державного службовця ОСОБА_3 під час виконання ним функцій держави суддею, сертифікованим Кваліфікаційним сертифікатом на відповідність професійним стандартам на посаді судді по спеціалізації «цивільне судочинство» та у відповідності до визначеної п.17.статті 28 ЦПКУ територіальної підсудності справи - за вибором позивача ;

-постановити окрему ухвалу на виконання статті 262 ЦПКУ щодо застосування суддею Труханович В.В. забороненої свавільної дискреції по самоправному визначенню адміністративної юрисдикції позову, по якому визначена цивільна юрисдикція по коду 305010800 «цивільне судочинство» про відшкодування шкоди, нанесеної корупцією посадової особи на виконанні функцій держави;

-постановлення нікчемної ухвали з метою дискримінації права ОСОБА_1 на справедливий та неупереджений суд у розумні строки повідомити про вчинені суддею ОСОБА_5 кримінальні правопорушення за ознаками статей 161 , статті 364, 365-2 Кримінального кодексу України до Державного бюро розслідувань відповідно до положень статті 5 ЗУ « Про державне бюро розслідувань» та до Національного агентства по запобіганню корупції згідно п.7 статті 12 ЗУ « Про запобігання корупції» щодо надання Висновку головою Національного агентства по запобіганню корупції по оголошеному позивачем судді реальному конфлікту інтересів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки підставою звернення до суду відшкодування шкоди, нанесеної корупційними порушеннями посадових осіб на виконанні функцій держави державних службовців. Керуючись нормами п.17.статті 28 Цивільного процесуального кодексу України, позивач ОСОБА_1 подала позовну заяву на підставі статей 67,68 ЗУ «Про запобігання корупції» за місцем свого проживання до Жовтневого районного суду м. Харкова.

Вказала, що незважаючи на встановлену Загальним класифікатором спеціалізації суддів та категорій справ, затвердженим наказом ДСА України від 21.12.2018 року № 622 цивільну юрисдикцію поданого позову про відшкодування шкоди, нанесеної фізичній особі суб`єктом дії статті 3 ЗУ «Про запобігання корупції», посадовою особою державним службовцем ОСОБА_3 , неправоздатна суддя Труханович В.В. постановила нікчемну ухвалу від 03.03.2025 року по справі № 639/1270/25 про протиправне повернення позовної заяви позивачу, тому, що на її, не підтверджену кваліфікаційним сертифікатом на відповідність професійним стандартам судді думку, позовна заява про відшкодування шкоди, нанесеної корупційними порушеннями державних службовців на виконанні функцій держави належить до юрисдикції адміністративного суду. У судді ОСОБА_5 відсутній Кваліфікаційний сертифікат на відповідність професійним стандартам судді в категорії справ «цивільне судочинство», затверджений 26.12.2024 року Національним агентством кваліфікацій. До Реєстру кваліфікацій внесені професійні стандарти «Суддя» та «Прокурор», відповідність професійним стандартам судді підтверджуються Кваліфікаційними сертифікатами на відповідність професійним стандартам судді - здійснення судочинства на посаді судді дозволено тільки після отримання ними Кваліфікаційного сертифікату на відповідність професійним стандартам судді. Здійснення судочинства без Кваліфікаційного сертифікату на відповідність професійним стандартам на посаді судді заборонено нормами ПКМУ № 1316 від 25.11.2022 року, в якому встановлено перелік осіб, які мають право виконувати посадові обов`язки без отримання Кваліфікаційного сертифікату на відповідність професійним стандартам на займаній посаді посада судді у переліку відсутня. Неправоздатна суддя Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_5 не отримала Кваліфікаційний сертифікат на відповідність професійним стандартам на посаді судді районного суду в категорії «цивільне судочинство» в Жовтневому районному суді м. Харкова і за таких обставин втратила право на постановлення рішень суду іменем України до підтвердження нею відповідності професійним стандартам судді на посаді судді Жовтневого районного суду м.Харкова в категорії справ « цивільне судочинство» , але це не перешкодило постановити судді ОСОБА_5 нікчемну ухвалу від 03.03.2025 року і порушити конституційні права позивача на справедливий і неупереджений суд у розумні строки у Жовтневому районному суді м.Харкова за вибором позивача згідно п17 статті 28 ЦПКУ та встановленої юрисдикції по категорії справи по коду 305010800 « цивільне судочинство» в Загальному класифікаторі. У неправоздатної судді Труханович В.В. відсутні також Висновки ВККС про її відповідність єдиним показникам для оцінки доброчесності та професійної етики судді на виконання Рішення Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24. Крім того, відсутня достовірна інформація про проходження суддею Жовтневого районного суду м. Харкова Труханович В.В. спеціальних перевірок відповідно до вимог ЗУ «Про очищення влади» та ЗУ « Про запобігання корупції» - без проходження яких неможливе перебування на посаді судді в Україні.

Зазначила, що позивач ОСОБА_1 має право, гарантоване Європейською конвенцією про права людини та основоположних свобод та Конституцією України на справедливий і неупереджений суд у розумні строки за таких обставин, поданий позивачем позов про відшкодування шкоди, нанесеної корупційними порушеннями державного службовця на виконанні функцій держави ОСОБА_3 , який видав фіктивний Дозвіл на викиди небезпечних речовин у атмосферне повітря фіктивній юридичній особі ТОВ «Новотерм» для здійснення незаконної господарської діяльності по виробництву мінеральної вати на адресу приватного будинку в безпосередній близькості від місця проживання позивача, неправоздатна суддя Труханович В.В. повинна була як неправоздатна посадова особа оголосити самовідвід і негайно повернути позовну заяву у канцелярію суду на електронний розподіл для судового розгляду позову правоздатним суддею Жовтневого районного суду м. Харкова з наявним Кваліфікаційним сертифікатом для дотримання встановлених процесуальних строків по розгляду позову і усунення небезпеки від небезпечних викидів по сфальшованим відповідачем Стрільцем Р.О. Дозволам.

Вважає, що внаслідок ухвали від 03.03.2025 року між суддею Труханович В.В. та позивачем був створений реальний неврегульований конфлікт інтересів, оскільки на думку апелянта суддя порушила вимоги п.17 статті 28 Цивільного процесуального кодексу України та положення Загального класифікатора спеціалізації суддів та категорій справ, затвердженого наказом ДСА України від 21.12.2018 року № 622. Юрисдикція позовів, поданих фізичними особами на вимоги статей 67, 68 ЗУ «Про запобігання корупції» було визначено більше 6 років тому Загальним Класифікатором спеціалізації суддів та категорій справ, затвердженого наказом ДСА України від 21.12.2018 року № 622 по коду «цивільне судочинство», визначення територіальної підсудності справи по відшкодуванню шкоди через порушення прав і інтересів фізичної особи - за вибором позивача було врегульовано більше 6 років тому п.17 статті 28 Цивільного кодексу України.

Також вказала, що внаслідок цього суддя вчинила корупційні порушення на посаді судді Жовтневого районного суду м. Харкова за ознакою статей 161, 364, 365-2 Кримінального кодексу України, та порушила право Решетько Олени на розгляд справи у справедливому і неупередженому суді у розумні строки.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 372 ЦПК України заслухала суддю-доповідача, за відсутності апелянта, з урахування її заяви про дотримання вимог закону та права на справедливий суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір має ознаки публічно-правового та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, який не позбавляє позивачку права на доступ до належного для розгляду її позовної заяви суду, а також гарантованого права на справедливий суд.

В порядку ч.1ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно дост. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (ст.. 1 ЦПК України)

Завданнями цивільного судочинства, за визначеннямст. 2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, визначено частиною першою статті 20 КАС України. Решта адміністративних справ підсудні окружним адміністративним судам (частина друга цієї ж статті 20 КАС України).

Так, частинами першою, другою та третьою статті 20 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб`єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

В позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить відкрити судове провадження по позовній заяві про відшкодування шкоди, нанесеної корупційними порушеннями державного службовця Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_3 на вимоги статей 67,68 ЗУ «Про запобігання корупції» із важкими наслідками.

Відповідно до преамбули вищезазначеного закону, цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Суб`єкти, на яких поширюється дія цьогоЗаконувизначені статтею 3.

Відповідно дост. 65 Закону України «Про запобігання корупції»за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першійстатті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Нормами ч. 2 ст. 65 Закону № 1700 встановлено, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 та ч. 1 ст. 66 нового Закону про держслужбу, вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених Законом № 889 та іншими нормативно-правовими актами, є підставою для притягнення службовця до дисциплінарної відповідальності, за яке до нього може бути застосовано один з таких видів дисциплінарного стягнення: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби.

Нормами ч. 2 ст. 65 та ч. ч. 2-5 ст. 66 Закону № 889 визначено перелік дисциплінарних проступків та загальні умови застосування дисциплінарних стягнень за їх вчинення.

Особливістю дисциплінарної відповідальності державних службовців є те, що на відміну від кримінальної і адміністративної відповідальності, чинне законодавство не передбачає переліку посадових проступків, за які, власне вона й наступає. Це зумовлено надзвичайною різноманітністю таких проступків. Питання щодо наявності чи відсутності посадового проступку у кожному конкретному випадку вирішує керівник державного органу, виходячи із обставин конкретної справи.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі підтвердження викладеної у повідомленні інформації про порушення вимог антикорупційного Закону керівник відповідного органу вживає заходів до припинення виявленого порушення, усунення його наслідків та притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності, а у разі виявлення ознак кримінального або адміністративного правопорушення також інформує спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Отже, правовідносини, які регулюєЗакон України «Про запобігання корупції»не відносяться до цивільних.

Питання цивільно-правової відповідальності в порядкуст. 65 Закону України «Про запобігання корупції», можуть вирішуватися в межах кримінального судочинства, розгляду матеріалів притягнення особи до адміністративної відповідальності. В межах цивільного судочинства притягнення особи до цивільно-правової відповідальності може розглядатися виключно після притягнення особи до кримінальної, адміністративної, чи дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, питання про корупційне порушення державного службовця Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Стрільця Р.О., щодо правовідносин, які регулюютьсяЗаконом України «Про запобігання корупції», в межах заявлених ОСОБА_1 вимог не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається, ОСОБА_1 у позові просила визнатинезаконним іскасувати виданийним фіктивнийДозвіл №6310137900-00383на викидизабруднюючих речовинв атмосфернеповітря стаціонарнимиджерелами від01.12.2020року (термін діїдозволу 7років,з 01.12.2020по 01.12.2027),виданий державнимслужбовцем СтрільцемР.О. фіктивній юридичній особі ТОВ «Новотерм» на фіктивну адресу.

Частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 4 КАС України спір може бути переданий на вирішення адміністративного суду, якщо хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала думку про те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо одної не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. пункт 5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17; пункти 28-30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

ОСОБА_1 зазначила у позовній заяві відповідачами у цій справі: заступника Міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Руслана Стрілець, Міністра Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_2 , які діють в цих правовідносинах як суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Частиною 1 статтею 19 КАС України визначено перелік справ у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При визначенні юрисдикції справи, перш за все необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. Наявність у сторони публічно-владних управлінських функцій не відносить таку справу автоматично до справ адміністративної юрисдикції.

Для визначення ознак публічно-правового спору слід встановити, зокрема, наявність матеріально-правових відносин між учасниками спору. Публічно-правовий спір може виникати із конституційних, адміністративних, фінансових та інших правовідносин, зміст яких складає, з одного боку, обов`язок органу публічної адміністрації вчинити певний акт на користь особи і з іншого - право особи вимагати виконання цього обов`язку від органу публічної адміністрації як від носія владних повноважень. Більш того, особа повинна бути переконана у тому, що такі відносини перебувають у стані порушення норми або права.

Спираючись на норми Конституції, як норми прямої дії, якими визначено зміст прав та свобод, особа має можливість вимагати від держави в особі органів публічної адміністрації належної організації та безпосереднього виконання кореспондуючих обов`язків.

При цьому, не будь-яке порушення суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків кореспондує праву особи вимагати його припинення. Право на захист (задоволення позову) у особи - позивача в межах публічного охоронного відношення виникне за двох умов. По-перше, слід встановити обов`язок органу влади вчинити певну дію (прийняти рішення). По-друге, має бути доведено правову заінтересованість особи у виконанні цього обов`язку саме на її користь. Отже, закон має гарантувати особі право вимагати від органу публічної адміністрації виконання певного обов`язку на свою користь.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Крім того, як вбачається з тексту позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень дозвіл від 01.12.2020 № 6310137900-003383 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, Заступника Міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Руслана Стрілець.

Тобто позивач фактично звертається до суду з вимогами у зв`язку з діяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень, при цьому з тексту позову вбачається відсутність матеріально-правових відносин між позивачем та відповідачем.

Враховуючи те, що спір про визнання незаконним та скасування дозволу є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участі державних службовців органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Отже, спори, що виникають у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення в межах його компетенції, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Також з позовних вимог у цій справі вбачається, що позивач, окрім визнання дій протиправними, просить стягнути заподіяну їй матеріальну та моральну шкоду, внаслідок впливу на її здоров?я викидів небезпечних речовин на підставі дозволу від 01.12.2020 № 6310137900-003383.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправними діями суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування шкоди можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).

Також ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд стягнути на її користь матеріальну та моральну шкоду, завдану протиправними діями відповідача, які вона також оскаржує, і всі вимоги позивача пов`язаними між собою і повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи те, що вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заявлені в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір, то цей спір у цілому належить до юрисдикції адміністративного суду (близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 645/212/18).

Вищенаведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 171/2124/18 (провадження № 14-433цс19).

Твердження у скарзі про те, що загальним класифікатором спеціалізації суддів та категорій справ, затвердженого наказом ДСА України від 21.12.2018 року № 622, категорія справи про відшкодування нанесеної шкоди внаслідок корупційних порушень суб`єктами дії ЗУ «Про запобігання корупції» зазначена у Загальному класифікаторі під кодом 305010800 « цивільне судочинство», колегія суддів відхиляє з огляду на зміст позовної заяви та заявлені нею вимоги у прохальній частині позовної заяви,

Доводи скарги про те, що суддя Труханович В.В. неправоздатна суддя, колегія суддів відхиляє, з огляду на ч.2 ст.25 ЦК України.

Аргументи скарги про те, що здійснення судочинства без Кваліфікаційного сертифікату на відповідність професійним стандартам на посаді судді заборонено нормами ПКМУ № 1316 від 25.11.2022 року, в якому встановлено перелік осіб, які мають право виконувати посадові обов`язки без отримання Кваліфікаційного сертифікату на відповідність професійним стандартам на займаній посаді посада судді у переліку відсутня; відсутня достовірна інформація про проходження суддею Жовтневого районного суду м. Харкова Труханович В.В. спеціальних перевірок відповідно до вимог ЗУ «Про очищення влади» та ЗУ « Про запобігання корупції» - без проходження яких неможливе перебування на посаді судді в Україні, колегія суддів їх не приймає з огляду на те, що це не стосується предмету розгляду поданої позовної заяви.

Щодо постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_1 просила постановити окрему ухвалу на виконання статті 262 ЦПКУ щодо застосування суддею Труханович В.В. забороненої свавільної дискреції по самоправному визначенню адміністративної юрисдикції позову, по якому визначена цивільна юрисдикція по коду 305010800 « цивільне судочинство» про відшкодування шкоди, нанесеної корупцією посадової особи на виконанні функцій держави; повідомити про вчинені суддею Труханович В.В. кримінальні правопорушення за ознаками статей 161, статті 364, 365-2 Кримінального кодексу України до Державного бюро розслідувань відповідно до положень статті 5 ЗУ « Про державне бюро розслідувань» та до Національного агентства по запобіганню корупції згідно п.7 статті 12 ЗУ « Про запобігання корупції» щодо надання Висновку головою Національного агентства по запобіганню корупції по оголошеному позивачем судді реальному конфлікту інтересів, з метою дискримінації права Решетько Олени на справедливий та неупереджений суд у розумні строки.

Відповідно до частин першої, другої та десятоїстатті 262 ЦПК Українисуд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (у тому числі, якщо підписана чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали відносно відповідача.

Також, колегія суддів перевіривши доводи апелянта стосовно необхідності постановлення окремої ухвали щодо допущених, на думку апелянта, порушень з боку судді, дійшла висновку про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали відносно судді на підставі ст.ст.262,385ЦПК України .

Правові підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі відсутні, у зв`язку з чим, клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, тому судом до уваги не беруться.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, здійснюючи розгляд справи та встановлюючи факт порушення прав/інтересів скаржника, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єктів владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судового контролю полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено закріплений Конституцією України принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію суду й виходить за межі завдання цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Пронін проти України»).

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 25 квітня 2025 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М. Мальований.

О.Ю. Тичкова.