Постанова

від 21.04.2025 по справі 915/527/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/527/24(915/1170/24)Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,

секретар судового засідання В.М. Просяник,

за участю представників сторін:

від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське»: В.В. Горьовий

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор»: Я.В. Вигівський

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1»: не з`явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс»: не з`явився

від арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 (суддя В.С. Адаховська, м.Миколаїв)

у справі №915/527/24(915/1170/24)

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське»

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор»

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1: арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича

про: визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 05.12.2022,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог. Коротка історія справи

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2024 відкрито провадження у справі №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» (ідентифікаційний код 36622831); введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 25.09.2024 (вх. №11520/24 від 25.09.2024), в якій просило визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 05.12.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор».

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що вказаний правочин був укладений протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», та завдав збитків боржнику і кредиторам, при цьому укладення даного договору переслідувало не мету реального відступлення права вимоги, а нанесення шкоди кредиторам боржника, заволодіння майном боржника, в тому числі шляхом контролю процедури банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» за рахунок досить великого розміру кредиторських вимог, отже, такий правочин є фіктивним.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» (ідентифікаційний код 36622831), відкрито провадження у справі та присвоєно їй №915/527/24(915/1170/24). Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Залучено до участі у справі арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 05.12.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор». Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 2422,40 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

-Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» взяло на себе зобов`язання без будь-якої фінансової вигоди для нього та на вкрай невигідних умовах, у зв`язку з чим оспорюваний договір про відступлення права вимоги не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а був укладений для створення штучної заборгованості боржника та уникнення звернення стягнення на майно боржника для задоволення вимог іншого кредитора;

-укладений між відповідачами оспорюваний правочин 05.12.2022 здійснено протягом трьох років до відкриття провадження у справі №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», у зв`язку з чим такий правочин є сумнівним;

-уклавши спірний договір, при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і знаходячись в стані неможливості погасити кредиторську заборгованість, на противагу меті здійснення підприємницької діяльності, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за право вимоги до підприємства, що знаходиться в банкрутстві.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд виснував, що враховуючи основну мету визнання недійсними правочинів за участю боржника у межах справи про банкрутство захист інтересів кредиторів, адекватне наповнення ліквідаційної маси та скорочення різниці між розміром ліквідаційної маси і загальним розміром кредиторських вимог, зважаючи на встановлені обставини стосовно того, що спірний договір укладено боржником у підозрілий період, і що боржник взяв на себе зобов`язання без відповідної майнової вигоди, що призводить до неможливості задоволення вимог кредиторів боржника (що є безумовним порушенням прав та майнових інтересів останніх), то внаслідок укладення такого договору боржник узяв на себе зобов`язання на завідомо невигідних умовах та без будь-якої майнової вигоди до боржника, а тому наведений правочин підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 у справі №915/527/24(915/1170/24) скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На переконання скаржника, висновки суду першої інстанції базуються на припущеннях та не доводяться належними і допустимими доказами у справі.

Так, апелянт зазначив, що висновок суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» взяло на себе зобов`язання без будь-якої фінансової вигоди для нього та на вкрай невигідних умовах, є безпідставним, оскільки суд не врахував, що відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» банківської ліцензії чи ліцензії фінансової установи на право здійснення фінансових операцій фактично унеможливили для відповідачів у період укладення оскаржуваного договору визначити ціну договору не за номінальною вартістю грошових вимог. Крім того, укладення оспорюваного договору здійснено в контексті прийняття Законом України №2479-IX від 29.07.2022 змін до Закону України № 1730-VIII від 03.10.2016 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», відповідно до яких для проведення взаєморозрахунків на умовах, визначених цією статтею, може використовуватися заборгованість з різниці в тарифах, право вимоги на відшкодування якої набуто кредитором відповідно до законодавства. Таким чином, враховуючи, що станом на вересень 2009 року узгоджений Міському комунальному підприємству «Міськводоканал» об`єм дебіторської заборгованості по різниці в тарифах становив 27985065,00 грн, що підтверджується матеріалами справи №12/25б, можливе погашення заборгованості.

Також, за доводами скаржника, суд в описовій частині оскаржуваного рішення безпідставно застосував до спірних відносин положення статті 234 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки фіктивного правочину, оскільки, по-перше, відповідачі під час укладення спірного правочину не мали наміру ввести в оману один одного щодо фактичних обставин правочину чи дійсних намірів учасників або із свідомим наміром щодо невиконання зобов`язань перед іншим контрагентом, зокрема, перед Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» за договором поставки обладнання №62 від 03.12.2021, судом першої інстанції відповідного умислу не встановлено, а по-друге, передача права вимоги за оспорюваним правочином відбулася на підставі акта приймання-передачі права вимоги від 05.12.2023 до договору про відступлення права вимоги від 05.12.2022.

Крім того, відповідач зазначив, що суд безпідставно застосував до спірних відносин положення частини першої та другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, які визначають, що правочини, вчинені боржником, мають завдати збитків боржнику або кредитору, адже наявність збитків позивачем не доведено. Приймаючи до уваги, що саме доведення факту спричинення збитків, наявності причинно-наслідкового зв`язку між укладенням оспорюваного правочину та відповідними збитками є підставою для застосування до спірного правочину положень наведених норм Кодексу України з процедур банкрутства, скаржник вважає, що спірний правочин не може бути визнаний недійсним лише з підстав того, що його укладено у підозрілий період.

Поряд з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» зазначило про наявність кримінального провадження стосовно засновників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське», в ході якого встановлено, що починаючи з першої половини 2022 року по даний час, вказані особи здійснюють на тимчасово окупованій території фінансову-господарську діяльність підконтрольних підприємств, добровільно передають ресурси та активи, чим вчиняють умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, її збройним формуванням та окупаційній адміністрації. Аналіз відомостей, які знаходяться у відкритому доступі на сайтах, свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» зареєстровано в Російській Федерації та перебуває під керівництвом Палазюка Олександра Олексійовича, який до 07.03.2024 був одним із власників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське». Водночас всі виробничі потужності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське», а саме, 2477 земельних ділянок (загальною площею за даними відкритих джерел 12758 га), а також 118 працівників підприємства знаходяться на окупованій території Луганської області, за якими здійснюється контроль позивачем, а вжиті заходи щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» спрямовані на можливе виведення значних коштів на тимчасово окуповану територію.

У прохальній частині апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на подання доказів, а саме, відомостей, які знаходяться у відкритому доступі на сайтах: https://www.audit-it.ru/contragent/1229400048756_ooo-agrofirma-markovskoe; https://spark-interfax.ru/luganskaya-narodnaya-respublika-markovski-raion/ooo-agrofirmamarkovskoe-inn-9404003324-ogrn-1229400048756-eef8ad7b16755495e053249aa8c0d095;https://vk.com/wall-133945416_19530, із посиланням на те, що про відомості, які знаходяться у відкритому доступі на вказаних сайтах, стало відомо лиш 03.02.2025.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» просило оскаржуване рішення суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Зокрема, позивач зазначив, що у даній справі очевидним є факт, що боржник придбав за номінальною вартістю право вимоги до юридичної особи, яка з 2008 року перебуває в банкрутстві, та її фактична адреса та майно знаходиться на тимчасово окупованій території. Жодної економічної вигоди для боржника даний правочин не містить, оскільки, крім права вимоги до банкрута у справі №12/25б, боржник не отримує жодних економічних переваг. Позивач переконаний, що вчинення таких дій боржником шляхом укладення спірного договору, є нічим іншим ніж вчинення умисних, недобросовісних дій, які спрямовано на ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, штучного збільшення кредиторської заборгованості, тобто зловживання правом, що і є основною ознакою фраудаторного правочину.

Щодо наявності кримінального провадження позивач зазначив, що не потребують уваги домисли відповідача про наявність будь-яких кримінальних справ чи якихось інших ухвал або сумнівних скріншотів, оскільки це все не є доказами, а є лише припущенням, і жодним чином не впливає на предмет розгляду справи.

Крім того, на підтвердження того, що до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» не застосовувались санкційні обмеження, позивачем до даного відзиву надано витяг з Державного реєстру санкцій.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу подано 24.02.2025 через систему «Електронний суд», зареєстровано судом 25.02.2025 за вх.№826/25.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 у справі №915/527/24(915/1170/24) до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/527/24(915/1170/24) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

10.03.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 у справі №915/527/24(915/1170/24). Встановлено учасникам строк до 31.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Запропоновано учасникам справи у строк до 31.03.2025 подати свої міркування або заперечення щодо долучених до апеляційної скарги додаткових доказів. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21.04.2025 о 12:00 год.

31.03.2025 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№826/25/Д1 від 31.03.2025).

У судовому засіданні, яке проводилось за клопотаннями скаржника та позивача в режимі відеоконференції, було порушено питання щодо залучених скаржником до апеляційної скарги нових доказів.

Протокольною ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 21.04.2025, у задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку на подання доказів відмовлено, а долучені до апеляційної скарги докази залишено без розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За умовами частин другої, третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У відповідності до положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.

Південно-західний апеляційний господарський суд, оцінивши доводи скаржника щодо прийняття додаткових доказів, дійшов висновку, що наведені скаржником причини неподання доказів до суду першої інстанції (обізнаність апелянта про відомості, які знаходяться у відкритому доступі на сайтах, лише 03.02.2025) не є тим винятковим випадком, який об`єктивно унеможливив своєчасне вчинення цієї процесуальної дії в суді першої інстанції, оскільки такі причини є суто суб`єктивними і свідчать виключно про власну недбалість апелянта у неподанні доказів до суду у встановлені процесуальним законом строки.

Крім того, протокольною ухвалою суду були залишені без розгляду долучені позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додаткові докази, оскільки останні були надані поза межами процесуального строку для їх подання та без клопотання про поновлення цього строку.

У судовому засіданні представник скаржника та представник позивача надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.

Інші учасники справи про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте участі не брали.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною дванадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» та представників третіх осіб.

Заслухавши представника апелянта та представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 04.02.2008 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» порушено провадження у справі №12/25б про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал» (м.Луганськ), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.03.2008 у справі №12/25б про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал» визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» в сумі 5000000 грн; введено процедуру розпорядження майном боржника та зобов`язано ініціюючого кредитора опублікувати у офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал».

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 17.06.2008 затверджено реєстр вимог кредиторів у справі №12/25б про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал». Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» включено в реєстр кредиторів із грошовими вимогами в сумі 35000000грн (ІV черга).

Постановою від 27.09.2010 Господарський суд Луганської області припинив процедуру санації Міського комунального підприємства «Міськводоканал», визнав вказане підприємство банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру. Ухвалою суду від 24.02.2014 призначено ліквідатором Міського комунального підприємства «Міськводоканал» арбітражного керуючого Матвійчука Д.В.

Згідно довідки від 28.04.2015 № 245 справа №12/25б про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал» вважається втраченою, що зафіксовано актом експертної комісії Господарського суду Луганської області № 1 від 03.04.2015 «Про нестачу архівних справ (документів)» внаслідок настання обставин непереборної сили - проведення антитерористичної операції (Указ Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»). За ухвалою від 27.07.2015 суд частково відновив втрачені матеріали справи №12/25б про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал».

У листі від 22.09.2017 №5/13/3330 Головне територіальне управління юстиції у Луганській області повідомило, що наказом від 22.08.2017 №2722/5 Міністерство юстиції України анулювало свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №74 від 08.02.2013, виданого Матвійчуку Д.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.10.2017 усунуто від виконання обов`язків арбітражного керуючого - ліквідатора Міського комунального підприємства «Міськводоканал» Матвійчука Д.В.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень останньою ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.10.2021 у справі №12/25б призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.03.2022 о 10 год. 40 хв. у приміщенні Господарського суду Луганської області за адресою: просп. Науки, буд. 5, м. Харків. Повторно зобов`язано членів комітету кредиторів у справі №12/25б про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал» невідкладно провести засідання комітету кредиторів, на якому визначитися з новою кандидатурою арбітражного керуючого для виконання повноважень ліквідатора у справі №12/25б; надати згоду визначеного арбітражного керуючого на виконання повноважень ліквідатора, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, заяву про те, що арбітражний керуючий не належить до осіб, зазначених у статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства; подати суду клопотання про призначення ліквідатором погодженої комітетом кредиторів кандидатури арбітражного керуючого. Явку в судове засідання представників комітету кредиторів визнано обов`язковою.

За наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформацією вбачається, що після 25.10.2021 не було проведено жодного судового засідання у справі №12/25б про банкрутство Міського комунального підприємства «Міськводоканал».

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно Міського комунального підприємства «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 03340682) наявна наступна інформація: місцезнаходження юридичної особи: Україна, 91047, Луганська обл., місто Луганськ, вул.Оборонна, буд. 36 А.

Указом Президента №405 від 14.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Розпорядженням Кабінету міністрів України від 07.11.2014 за № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування», віднесено Луганський район, Луганської області до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

17.03.2015 Верховна рада України визнала окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей тимчасово окупованою територією.

Отже, фактично з 2014 року місцезнаходження Міського комунального підприємства «Міськводоканал» перебуває на тимчасово непідконтрольній території міста Луганськ, що унеможливлює належне розпорядження майном боржником Міського комунального підприємства «Міськводоканал» та задоволення вимог кредиторів у справі № 12/25б.

05.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» (кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» (новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до пункту 1.1. договору від 05.12.2022 на умовах, визначених у цьому договорі, кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває всі права вимоги за зобов`язаннями, визначеними в пункті 1.2. цього договору, а новий кредитор приймає такі права вимоги та сплачує винагороду на умовах, визначених у цьому договорі.

Пунктом 1.2. договору від 05.12.2022 передбачено, що кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги до Міського комунального підприємства «Міськводоканал» в розмірі 35000000,00 грн відповідно до ухвали Господарського суду Луганської області від 17.06.2008 у справі №12/25б.

За відступлені права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує кредитору грошову суму в розмірі 35000000,00 грн, без ПДВ, шляхом безготівкового перерахування зазначеної суми на рахунок кредитора в строк до 01.06.2024 (пункт 1.3. договору від 05.12.2022).

Права вимоги, вказані в пунктах 1.1., 1.2. цього договору, переходять до нового кредитора з моменту підписання даного договору (пункт 1.4. договору від 05.12.2022).

Згідно цього договору новий кредитор зобов`язується передати новому кредитору всі документи, які підтверджують право вимоги, що передається за цим договором, а новий кредитор оплатити кредитору винагороду в порядку, визначеному пунктом 1.4. цього договору, та прийняти від кредитора всі документи, які підтверджують право вимоги, що відступається (розділ 2 договору від 05.12.2022).

У пункті 3.3. договору від 05.12.2022 зазначено, що кредитор заявляє та гарантує, що з укладенням цього договору передає новому кредитору всі наявні у нього первинні документи, які підтверджують права вимоги, які відступаються за цим договором, і що їх перелік, який міститься в акті приймання-передачі до цього договору, що є невід`ємною його частиною, містить інформацію про всі первинні документи, які передаються кредитором на виконання умов цього договору відповідно до пункту 2.1.1. цього договору.

05.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» (кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» (новим кредитором) складено акт приймання-передачі права вимоги, за змістом якого:

-цей акт складено на виконання договору про відступлення права вимоги від 05.12.2022 (далі договір) (пункт 1);

-кредитор передає (відступає) новому кредитору права вимоги, а новий кредитор приймає права вимоги в обсязі та на умовах, визначених договором. Кредитор та новий кредитор підтверджують, що відступлення прав вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього акту приймання-передачі, як передбачено договором (пункт 2);

-цей акт приймання-передачі підписаний у 2 (двох) примірниках, по одному для кредитора та нового кредитора (пункт 3).

Матеріали справи не містять доказів отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» оплати в розмірі 35000000,00 грн за відступлене право вимоги в строк до 01.06.2024.

15.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» (кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс» (новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги №41/В (далі договір №41/В), відповідно до пункту 1.1. якого на умовах, визначених у цього договорі, кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває всі права вимоги за зобов`язаннями, визначеними в пункті 1.2. цього договору, а новий кредитор приймає такі права вимоги та сплачує винагороду на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно із пунктом 1.2. договору №41/В кредитор передає, а новий кредитор приймає права грошової вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», ЄДРПОУ 36622831, щодо стягнення заборгованості згідно пункту 1.3. договору відступлення прав вимоги від 05.12.2022 щодо сплати за відступлення прав вимоги в розмірі 35000000,00 грн.

За відступлені права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує кредитору грошову суму в розмірі 100000,00 грн, без ПДВ, в строк до 31.12.2024 (пункт 1.4. договору №41/В).

Права вимоги, вказані в пунктах 1.1, 1.2 цього договору, переходять до нового кредитора з моменту підписання даного договору (пункт 1.5. договору №41/В).

За актом приймання-передачі від 15.07.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс» права вимоги.

Таким чином, внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги №41/В Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс» 15.07.2024 отримало право вимоги сплати заборгованості відповідно до пункту 1.3. договору про відступлення прав вимоги від 05.12.2022 щодо сплати за відступлення прав вимоги у розмірі 35000000,00грн.

Поряд з цим, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у квітні 2023 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», в якому просило суд стягнути з останнього 4729528,08 грн, з яких: 3278678,0 грн суми попередньої оплати; 887399,59 грн пені; 476677,81 грн інфляційних втрат; 86772,68 грн - 3% річних. Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки обладнання від 03.12.2021 №62 в частині своєчасної поставки позивачу товару.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.10.2023 у справі №915/642/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024, позов Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор»: 3278678,0 грн основного боргу; 443699,79 грн пені; 476677,81 грн інфляційних втрат; 86772,68 грн - 3% річних; у задоволенні решти позовних вимог (в частині стягнення 443699,79 грн пені) відмовлено, вирішено питання про судові витрати.

Судовими рішеннями у справі № 915/642/23 встановлені наступні обставини:

-03.12.2021 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», як постачальником, укладено договір на поставку обладнання №62, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язувався поставити, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити продукцію виробничо-технічного призначення (товар) в порядку та на умовах даного договору;

-позивач сплатив відповідачу передоплату за товар в загальному розмірі 3278678 грн, і за умовами погодженого сторонами графіку оплати та поставки товару відповідач, в свою чергу, повинен був направити позивачу повідомлення про готовність товару до відвантаження і не пізніше 06.06.2022 поставити товар позивачу;

-водночас, матеріали цієї справи не містять ані повідомлень відповідача про готовність товару до відвантаження, ані доказів самої поставки товару;

-з 07.06.2022 у відповідача, як постачальника (продавця), виникло зобов`язання повернути позивачу, як покупцю, суму попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти з наступного дня після спливу строку поставки.

При цьому аргументи відповідача про наявність форс-мажорних обставин (як щодо ненастання строку поставки товару, так і щодо звільнення його від відповідальності за несвоєчасну поставку) суди у справі № 915/642/23 визнали безпідставними.

У подальшому, Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» звернулося до Господарського суду Миколаївської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій просило відкрити провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», визнати вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» у загальному розмірі 4376771,20грн.

Заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» про відкриття провадження у справі про банкрутство обґрунтована наявністю безспірної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» у розмірі 4376771,20 грн, яка підтверджується рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.10.2023 у справі №915/642/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024, яким з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» стягнуто на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» 3278678,00 грн основного боргу, 86772,68 грн - 3 % річних, 476677,81 грн інфляційних втрат, 443699,79 грн пені та 70942,92 грн судового збору та додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2023 у справі №915/642/23 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зазначені рішення набрали законної сили та на їх виконання судом 13.03.2024 видано відповідні накази.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2024:

-відкрито провадження у справі №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор»;

-визнано вимоги кредитора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» в розмірі 4376771,20 грн, що складається з: 3278678,00 грн основного боргу, 86772,68 грн 3% річних, 476677,81 грн інфляційних втрат, 443699,79 грн пені, 70942,92 грн судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також витрати по сплаті судового збору у справі про банкрутство 24224,00 грн, авансування винагороди арбітражному керуючому 72000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у справі про банкрутство 21000,00 грн;

-введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника;

-введено процедуру розпорядження майном боржника на строк до 170 календарних днів;

-призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора № 149 від 18.02.2013).

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2024 про відкриття провадження по справі №915/527/24 залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2024.

У справі №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» розглядається, зокрема, заява кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс» № б/н від 02.09.2024 (вх.№10490/24 від 03.09.2024) про визнання грошових вимог до боржника в сумі 35004844,80 грн.

Вказана заява ґрунтується на договорі про відступлення права вимоги від 05.12.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», і на договорі про відступлення права вимоги №41/В від 15.07.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оболонь Інвест Плюс».

Позиція суду апеляційної інстанції

За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частинами першою, другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено апеляційним судом, у провадженні господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор».

Предметом апеляційного перегляду у цій справі №915/527/24(915/1170/24) постало питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину за участю боржника.

Позовна заява подана кредитором в порядку, визначеному статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а правовою підставою позивач визначив статті 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та частини першу і другу статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову (пункт 51 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №908/1194/18).

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).

Частиною п`ятою статті 203 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Положення статті 204 Цивільного кодексу України визначають презумпцію правомірності правочину та передбачають, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.

Так, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.

В частині першій статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що, зокрема, підтверджується висновками, сформульованими в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 27.07.2021 у справі № 910/9177/20, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20).

Водночас інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20)). Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють таке провадження від позовного. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Законодавство про банкрутство містить спеціальні та додаткові, порівняно з нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і вони застосовуються, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

До специфічних способів захисту суб`єктів у справах про банкрутство віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Частини перша та друга статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам. Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/6179/17.

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Строк, встановлений у статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника (пункт 25 постанови Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №906/43/22 (906/366/22)).

Позивач, звертаючись з позовом у даній справі, обґрунтовував одночасно фраудаторність правочину та його фіктивність.

В контексті розгляду спору у даній справі, Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) висловила наступні висновки.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

У контексті цього спору, слід також звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: «Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора».

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19 (902/1243/20)).

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 Цивільного кодексу України вимагає, щоб юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

За приписами частин першої, другої статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Слід зазначити, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно, а його сторони мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності сукупності наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

У згаданій вище постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду визнав за необхідне розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів, зазначивши таке.

Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 Цивільного кодексу України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Практичне правозастосування виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/11715/17, від 08.08.2018 у справі №920/1144/17, від 21.08.2018 у справі №910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм зловживання правом.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Отже, кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника та розпорядник майна боржника, мають право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів (подібний за змістом висновок щодо права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №904/1907/15).

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень Цивільного кодексу України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).

Категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами. Тому можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

Південно-західний апеляційний господарський суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Слід наголосити, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 Цивільного кодексу України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена в постанові від 30.01.2019 у справі №910/6179/17).

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо виявлення ознак фраудаторного правочину у справі (постанова від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21):

-порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину;

-фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору;

-визначення поняття фраудаторних правочинів в Цивільному кодексі України відсутнє, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах;

-правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом;

-метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства;

-договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16;

-учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів;

-укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів. Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі;

-Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи Господарського процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

У цій справі з позовом у межах справи про банкрутство звернувся ініціюючий кредитор боржника, вимоги якого визнані ухвалою місцевого господарського суду в установленому порядку.

Як зазначалося вище, за умовами оскаржуваного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» відступає Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» право вимоги до Міського комунального підприємства «Міськводоканал» у розмірі 35000000,00 грн, за що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» зобов`язане сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» 35000000,00 грн до 01.06.2024.

В частині доводів позивача про те, що оспорюваний правочин є фіктивним, колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі №910/13731/18, згідно з якою метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/9195/17, від 11.04.2019 у справі №910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 Цивільного кодексу України виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання договору про відступлення права вимоги від 05.12.2022, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» (кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» (новим кредитором) складено 05.12.2022 акт приймання-передачі права вимоги, відповідно до якого кредитор передав (відступив) новому кредитору права вимоги, а новий кредитор прийняв права вимоги в обсязі та на умовах, визначених договором, і кредитор та новий кредитор підтвердили, що відступлення прав вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього акту приймання-передачі, як передбачено договором.

Таким чином, на виконання оспорюваного правочину було передано право вимоги, з огляду на що такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний договір.

Водночас оплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» відступленого права була відстрочена до 01.06.2024, а також не була здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» після спливу строку відстрочення.

Однак сам по собі факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» умов правочину не робить його фіктивним. На думку колегії суддів, невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» свого обов`язку щодо оплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укренерговосток-1» грошових коштів за договором про відступлення права вимоги від 05.12.2022 не свідчить про те, що вказаний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Навпаки, укладення договору про відступлення права вимоги від 05.12.2022 та нездійснення оплати за ним цілеспрямовано були вчинені на ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» від виконання зобов`язання за договором поставки обладнання №62 від 03.12.2021 з повернення позивачу - Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське», як покупцю, суми попередньої оплати, яке (зобов`язання) виникло з 07.06.2022, що було встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.10.2023 у справі №915/642/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024, яким позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» 3278678,0 грн основного боргу; 443699,79 грн пені; 476677,81 грн інфляційних втрат; 86772,68 грн 3% річних.

У наведеному висновку апеляційний суд виходить з того, що умовами оскаржуваного договору передбачено відступлення права вимоги за номінальною вартістю до юридичної особи, яка перебуває у банкрутстві з 2008 року та місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія.

При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» взяло на себе зобов`язання без будь-якої фінансової вигоди для нього та на вкрай невигідних умовах, у зв`язку з чим оспорюваний договір про відступлення права вимоги був укладений для створення штучної заборгованості боржника та уникнення звернення стягнення на майно боржника для задоволення вимог іншого кредитора.

У цій справі варто звернути увагу на те, що добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в пункті 10.28. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20). Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Колегія суддів зазначає, що належними доказами не підтверджена та судами першої і апеляційної інстанцій не встановлено жодної економічної доцільності укладення оспорюваного договору з боку боржника.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, уклавши спірний договір, при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і знаходячись в стані неможливості погасити кредиторську заборгованість, в противагу меті здійснення підприємницької діяльності, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за право вимоги до підприємства, що знаходиться в банкрутстві.

Укладення спірного договору за наявності значної кредиторської заборгованості боржника не можна розцінювати як варіант добросовісної поведінки боржника та економічно обґрунтований вчинок.

Апеляційний суд вважає, що ухилення від виконання зобов`язань шляхом набуття зобов`язання сплатити заборгованість за право вимоги до підприємства, що з 2008 року знаходиться в банкрутстві та місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є свідомим порушенням прав інших кредиторів, оскільки зменшує обсяг активів, які можуть бути спрямовані на пропорційне задоволення їх вимог, та свідчить про зловживання правом, порушення принципу добросовісності (стаття 13 Цивільного кодексу України) та спрямованість дій на завдання шкоди іншим кредиторам.

Також місцевим господарським судом обґрунтовано враховано, що укладений між відповідачами оспорюваний правочин 05.12.2022 здійснено протягом трьох років до відкриття провадження у справі №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», у зв`язку з чим такий правочин є сумнівним.

Таким чином, беручи до уваги укладення оспорюваного договору у підозрілий період, відступлення права вимоги до юридичної особи, яка перебуває у банкрутстві з 2008 року та місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія, непідтвердження жодної економічної доцільності укладення такої угоди з боку боржника, що призводить до порушення прав кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки відповідачі, укладаючи відповідний договір, діяли недобросовісно, спрямовуючи свої дії на ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, штучного збільшення кредиторської заборгованості, тобто зловживання правом, а отже, такий правочин має бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.

При цьому слід зазначити, що з мотивів, викладених вище по тесту цієї постанови, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, у той же час, вирішуючи спір у даній справі місцевий господарський суд дійшов загалом правильних висновків про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування правильного по суті рішення, позаяк саме по собі посилання суду на таку підставу для задоволення позову не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Доводи скаржника про право відповідачів на укладення договору про відступлення права вимоги за номінальною вартістю колегія суддів не приймає до уваги, адже висновок місцевого господарського суду про недійсність договору не ґрунтується на тому, що право вимоги відступається за номінальною вартістю, суд лише констатував вартість відступленого права вимоги.

Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» про економічну доцільність укладеного правочину колегією суддів відхиляються, оскільки апелянт, пославшись на Закон України №2479-IX від 29.07.2022, яким внесено зміни до Закону України №1730-VIII від 03.10.2016 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», належним чином не обґрунтував розмір заборгованості з різниці в тарифах, право вимоги на відшкодування якої набувалось Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» за спірним договором.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 05.12.2022.

Висновки суду апеляційної інстанції

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 у справі №915/527/24(915/1170/24) залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 28.04.2025

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

СуддяО.Ю. Аленін