Постанова від 10.04.2025 по справі 910/9197/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2025 р. Справа№ 910/9197/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

прокурор: Колодчина Р.В., прокурор відділу Київської міської прокуратури;

від відповідача 1: Поліщук М.В., самопредставництво;

від відповідача 2: Задорожний Ю.В., адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 (повний текст складено 09.10.2020)

у справі № 910/9197/20 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури № 3 в інтересах держави

до 1. Київської міської ради,

2. Приватного підприємства "Нафтагазсистема"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У червні 2020 року Заступник керівника Київської міської прокуратури №3 в інтересах держави (далі - прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач 1) та Приватного товариства "Нафтагазсистема" (далі - ПП "Нафтагазсистема", відповідач 2) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 11.10.2018 № 1873/5937, яким Приватному підприємству "Нафтагазсистема" із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,5804 га (кадастровий номер 80000000000:62:701:0019) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі міста Києва;

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 0,5804 га на вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019), укладений між Київською міською радою та Приватним підприємством "Нафтагазсистема", який 21.12.2018 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за № 1396.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор стверджував, що на підставі спірного рішення Київської міської ради передано в користування ПП "Нафтагазсистема" земельну ділянку без визначення її дійсного розміру у відповідності до державних будівельних та санітарних норм та правил, що, на переконання прокурора, є обов`язковим. Внаслідок чого площа наданої відповідачу 2 земельної ділянки (0,5804 га) у 37 разів перевищує загальну площу нерухомого майна (157,9 кв. м), яке на ній розташоване.

Поряд з цим, з огляду на те, що спірну земельну ділянку передано ПП "Нафтагазсистема" для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу, а не для обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, прокурор вважав, що право оренди спірної земельної ділянки у відповідності до вимог частини 2 статті 134 Земельного кодексу України відповідач 2 міг набути виключно на конкурентних засадах (земельних торгах).

Крім того, прокурор вказав, що спірна земельна ділянка не перебувала у користуванні попереднього власника нерухомого майна загальною площею 157,9 кв. м, тому рішення Київської міської ради про її передачу в оренду відповідачу 2 на підставі приписів статті 120 Земельного кодексу України, у зв`язку з переходом права власності на таке нерухоме майно, є незаконним.

Посилаючись на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, прокурор стверджував, що укладений між відповідачами на підставі незаконного рішення Договір оренди земельної ділянки також підлягає визнанню недійсним.

Мотивуючи наявність підстав для представництва інтересів держави та подання позову у даній справі в її інтересах, прокурор вказав, що у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру") випадків, коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 910/9197/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка не підлягала наданню в оренду на конкурентних засадах та були відсутні підстави для проведення земельних торгів, оскільки на спірній земельній ділянці з кадастровим № 8000000000:62:701:0019 на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення від 11.10.2018 № 1873/5937 знаходилось нерухоме майно (автостоянка №15, контрольно-пропускний пункт, літ. "А", загальною площею 106,8 кв. м та гараж №3 площею 51,1 кв. м), яке належало на праві власності ПП "Нафтагазсистема". При цьому суд першої інстанції відхилив твердження прокурора щодо перевищення площі переданої земельної ділянки у 37 разів порівняно з площею нерухомого майна, так як в матеріалах справи відсутні докази, зокрема, висновок експерта щодо встановлення факту такого перевищення, а також жодним нормативним актом, яким регулюється порядок передачі у власність (користування) земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не передбачено вимог та умов дотримання певних пропорцій співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка передається у власність (користування). Також суд першої інстанції виснував, що прокурором не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного Договору оренди земельної ділянки від 21.12.2018 були наявні обставини, з якими закон пов`язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними.

Разом з тим суд першої інстанції визнав, що прокурор має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки діє як самостійний позивач і не здійснює представництва інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9197/20 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги прокурор зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 377 Цивільного кодексу України, статей 79-1, 120, 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України), а також з порушенням норм процесуального права (статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Узагальнені доводи прокурора зводяться до того, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, в порушення вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України:

- дійшов необґрунтованого висновку про законність відведення поза конкурсом земельної ділянки площею 0,5804 га, що майже у 37 разів перевищує загальну площу нерухомого майна (157,9 кв.м) розміщеного на ній, взявши до уваги лише факт розміщення на спірній земельній ділянці нерухомого майна належного відповідачу 2 на праві власності;

- не враховано, що оспорюваним рішенням Київської міської ради від 11.10.2018 № 1873/5937 спірну земельну ділянку надано для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка належить до об`єктів дорожнього сервісу, у зв`язку з чим, право оренди спірної земельної ділянки відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України підприємство могло набути виключно на конкурентних засадах;

- проігноровано доводи прокурора про те, що Київською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення щодо відведення земельної ділянки площею 0,5804 га не враховано державні будівельні та санітарні норми і правила;

- не прийнято доводи прокурора відносно того, що право користування на спірну земельну ділянку площею 0, 5804 га не було зареєстровано попереднім власником нерухомого майна, а тому у ПП "Нафтагазсистема" не могло виникнути право на цю земельну ділянку на підставі статті 120 Земельного кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/9197/20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. з 16.11.2020 на лікарняному, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9197/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9197/20, розгляд скарги призначено на 17.12.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному судове засідання, призначене на 17.12.2020, не відбулося.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі №910/9197/20 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9197/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2020 колегією суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Разіної Т.І. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9197/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.02.2021 о 14 год 40 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 розгляд даної справи відкладено до 16 год 00 хв 17.03.2021.

У судовому засіданні 17.03.2021 ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 21.04.2021; зобов`язано учасників у справі надати до суду письмові пояснення стосовно обставин, які були предметом розгляду під час судового засідання, у строк до 12.04.2021.

У судовому засіданні 21.04.2021 клопотання ПП "Нафтагазсистема" про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи №910/9197/20 відкладено на 09.06.2021 о 14 год 20 хв, про що винесено відповідну ухвалу.

Протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 07.07.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 задоволено заяву про самовідвід колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. у справі №910/9197/20; матеріали даної справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2021 справу №910/9197/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П., Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 910/9197/20, розгляд справи призначено на 14.09.2021 о 15 год 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/9197/20 за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови; зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 925/1133/18 та надати відповідні докази.

17.01.2025 (судом зареєстровано 20.01.2025) до Північного апеляційного господарського суду від Київської міської прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки обставини, які викликали зупинення провадження у справі № 910/9197/20 є усунутими, а повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 касаційну скаргу Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 925/1133/18 скасовано, справу № 925/1133/18 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі №910/9197/20 клопотання прокурора задоволено, поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у даній справі, розгляд справи призначено на 13.03.2025 о 12 год 00 хв.

У судовому засіданні 13.03.2025 колегією суддів апеляційного господарського суду оголошено перерву до 11 год 00 хв 10.04.2025, про що постановлено відповідну ухвалу.

Позиція інших учасників справи.

03.12.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ПП "Нафтагазсистема" (надіслано поштою 02.12.2020) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, за повного та всебічного розгляду справи з урахуванням встановлених обставин.

Заперечення відповідача 2 проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, полягають у такому:

-суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правомірно виснував про наявність у відповідача 2 належним чином набутого та зареєстрованого на праві власності нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, а отже органом місцевого самоврядування зазначена земельна ділянка відведена та передана в оренду відповідачу 2 на законних підставах відповідно до вимог статей 123, 124 та частини 2 статті 134 Земельного кодексу України поза конкурсною процедурою;

- твердження прокурора про те, що для обслуговування об`єкту нерухомості, належного відповідачу 2 на праві власності, земельна ділянка за площею має бути меншою, ніж вже передана в оренду за оспорюваним рішенням, не підтверджено документально та не мотивовано; прокурором не наведено відповідних норм чинного законодавства, якими встановлюється співвідношення площ земельної ділянки і будівельних площ, а арифметичний підрахунок таких площ є безпідставним;

-судом першої інстанції правильно встановлено, що прокурор не довів порушення оспорюваним рішенням Київської міської ради прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Києва, як власника спірної земельної ділянки, оскільки за користування спірною земельною ділянкою сплачуватиметься орендна плата, що, в свою чергу, забезпечить регулярне надходження коштів до місцевого бюджету;

-матеріалами справи підтверджено, що спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка передана в користування відповідачу 2 в порядку відведення (із земель не наданих у власність чи користування), а не шляхом заміни сторони у зобов`язанні на підставі статті 120 Земельного кодексу України, що нівелює твердження прокурора про необхідність застосування у даних спірних правовідносинах положень зазначеної норми;

-спірна земельна ділянка передавалась для експлуатації та обслуговування автостоянки у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, а не для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів дорожнього сервісу; будь-яке будівництво на спірній земельній ділянці заборонено без зміни її цільового призначення за проектом землеустрою на підставі рішення Київської міської ради, що повністю узгоджується з нормою абзацу 1 частини 2 статті 134 ЗК України та доводить відсутність підстав для застосування у даній справі позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 у справі 910/9028/19, на яку посилається прокурор.

Київська міська рада не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу прокурора. При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що відсутність такого відзиву відповідно до приписів частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі.

Короткий зміст додаткових пояснень учасників судового процесу, наданих на вимогу суду апеляційної інстанції.

12.04.2021 від Київської міської ради надійшли письмові пояснення, надані в порядку пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України, щодо встановлених обмежень у використанні спірної земельної ділянки та її цільового призначення. У зазначеному поясненні відповідач 1 акцентував увагу на тому, що із системного аналізу норм чинного законодавства для визначення цільового призначення земельної ділянки за кодом КВЦПЗ, затвердженим наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 (зареєстровано в МЮУ 01.11.2010 за №1011/18306), - 12.11 (для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу) на земельній ділянці під час її відведення в користування вже має бути облаштований саме як майданчик для стоянки транспортних засобів.

Як убачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, на спірній земельній ділянці на час її відведення у користування знаходилися будівлі площею 106,8 кв.м та 51,1 кв.м відповідно, що свідчить про правильне визначення Київською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення цільового призначення спірної земельної ділянки за кодом 12.04 (для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства).

На виконання вимог суду апеляційної інстанції прокурором 12.04.2021 подано пояснення з приводу виду обмеження у використанні та коду класифікації виду цільового призначення спірної земельної ділянки.

Так, у цьому поясненні прокурор наголошував на тому, що за приписами Закону України "Про автомобільні дороги" об`єктами дорожнього сервісу є спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

З огляду на те, що спірну земельну ділянку передано ПП "Нафтагазсистема" для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу, а не для обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, право оренди спірної земельної ділянки відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України ПП "Нафтагазсистема" могло набути виключно на конкурентних засадах (земельних торгах).

20.04.2021 до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшли пояснення у справі щодо дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема відсутності у даному випадку обов`язку прокурора до пред`явлення позову повідомити про виявленні порушення орган місцевого самоврядування, який є відповідачем у справі, а прокурор є єдиним самостійним позивачем. Зазначену позиція прокурор мотивував посиланням на судову практику Верховного Суду, а також тим, що у даній справі ним на виконання вимог статті 53 ГПК України наведено підстави для представництва інтересів держави, обґрунтовано у чому полягає порушення цих інтересів, визначено Київську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявлено вимогу про визнання незаконним та скасування рішення ради, отже прокурором дотримано визначений законодавством порядок щодо захисту державних інтересів у суді.

У поданому до суду апеляційної інстанції 24.06.2021 поясненні щодо представництва інтересів держави прокурором Київська міська рада наголошувала на відсутності підстав у прокурора для звернення до суду з даним позовом та не дотримання прокурором порядку звернення до суду у відповідності до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки останнім не було направлено до Київської міської ради повідомлення про наявність підстав звернення до суду за захистом інтересів держави та надання можливості перевірити й усунути виявлені прокурором порушення у розумний строк або ж направлення прокурору аргументованої відповіді про відсутність такого порушення. У зв`язку з наведеним, відповідач просив застосувати при розгляді апеляційної скарги прокурора у даній справі приписи пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, тобто залишити позов без розгляду.

Явка представників сторін.

У судове засідання 10.04.2025 з`явились представники прокуратури, відповідача 1 та відповідача 2.

Присутній у судовому засіданні прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав та просить суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача 2 заперечив вимоги апеляційної скарги, у її задоволенні просить відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі Договору купівлі-продажу від 30.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 (продавець) та ПП "Нафтагазсистема" (покупець), останній набув право власності на гараж № НОМЕР_1 (три) площею 51,1 кв.м, який розташований в ОК "Нафтагазсистема" (автокооперативі по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району м. Києва) за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 30.03.2017 та зареєстровано в реєстрі за №980.

Право власності ПП "Нафтагазсистема" на об`єкт нерухомого майна - гараж №3, загальною площею 51,1 кв. м, зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 30.03.2017 у відповідності до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34563955 від 31.03.2017 приватного нотаріуса Михайленка С.А., Київський міський нотаріальний округ, про що вчинено запис про право власності за номером: 19750961 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 913341880000), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16.04.2020 (Інформаційна довідка №207014254).

Також, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.03.2014 №19459131, виданого реєстраційною службою Головного управління юстицію у м. Києві, ПП "Нафтагазсистема" на праві власності належить автостоянка № 15, контрольно-пропускний пункт, літ. "А" за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 8-г, загальна площа 106,8 кв. м.

У Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за ПП "Нафтагазсистема" 21.03.2014 зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 321424080364), номер запису про право власності: 5090060 вчинено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер:11871262 від 24.03.2014, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16.04.2020 (Інформаційна довідка №206978192).

Після набуття ПП "Нафтагазсистема" у власність вищевказаних об`єктів нерухомого майна за адресою: місто Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 8-г, останнє порушило перед Київською міською радою процедуру передачі йому в оренду спірної земельної ділянки шляхом прийняття відповідного рішення (заява від 12.04.2018 №50005-002819963-031-03).

11.10.2018 Київською міською радою VI сесії VIII скликання прийнято рішення № 1873/5937 "Про передачу приватному підприємству "Нафтагазсистема" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі м. Києва" (далі - Рішення № 1873/5937 від 11.10.2018, спірне Рішення).

Київська міська рада при його прийнятті, розглядаючи заяву ПП "Нафтагазсистема" від 12.04.2018 №50005-002819963-031-03, керувалася нормами статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 120, 123, 124 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Київської міської ради від 10.09.2015 №958/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва" та врахувала те, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.02.2018 №НВ-0001288932018), право комунальної власності територіальної громади міста Києва на яку зареєстровано в установленому порядку (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.03.2018 №117734122).

Зі змісту спірного Рішення убачається, що Київською міською радою вирішено:

1) передати ПП "Нафтагазсистема", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,5804 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001288932018) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності від 24.03.2014 індексний № 19459131, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2017 №89272082) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04, заява ДЦ від 12.04.2018 № 50005-002819963-031-03, справа А-24951);

2) ПП "Нафтагазсистема":

- виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України;

- питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку;

- питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та у випадках, встановлених законодавством;

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки;

-у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, встановленому чинним законодавством України;

- у місячний термін надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи визначені чинним законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки;

- земельну ділянку в межах червоних ліній використовувати з обмеженнями відповідно до вимог містобудівного законодавства та без капітальної забудови;

- дотримуватись обмежень у використанні земельної ділянки, зазначених у витязі з Державного земельного кадастру;

3) попередити землекористувача, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статей 141, 143 Земельного кодексу України;

4) в разі виникнення містобудівних потреб звільнити земельну ділянку за власні кошти та без будь-якої компенсації;

5) контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

21.12.2018 між Київською міською радою, як орендодавцем, та ПП "Нафтагазсистема", як орендарем, був укладений Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1396 (далі - Договір оренди, оспорюваний Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 11.10.2018 № 1873/5937 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк О.Ю., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 40208804 від 20.03.2018, номер запису про право власності: 25328424 від 19.03.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1510978180000.

Згідно з пунктом 2.1 Договору оренди об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 11.10.2018 № 1873/5937 та цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:701:0019;

- місце розташування - вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі м. Києва;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки;

- розмір (площа) - 0,5804 га.

Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 23.10.2018 за № 5909/86-18 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення Договору становить 9 109 929,19 грн (пункт 2.2 Договору оренди).

У пункті 3.1 Договору оренди сторони погодили, що його укладено на 15 (п`ятнадцять) років.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Договору оренди визначена цим Договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендареві за користування земельною ділянкою у грошовій формі, а річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з розрахунком розміру орендної плати за земельну ділянку від 27.11.2018 за №Ю-45995 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 за №1724) річна орендна плата становить 273 297, 88 грн на рік.

Пунктом 4.11 Договору оренди передбачено, що контроль за виконанням умов Договору та виявлення порушень здійснюється Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в межах компетенції, визначеної рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 за №16/890 "Про порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".

Право на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (пункт 6.2 Договору оренди).

За приписами пункту 14.1 Договору оренди сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.04.2020 (номер інформаційної довідки 206978670) право оренди земельної ділянки на підставі оспорюваного Договору зареєстровано 21.12.2018 (номер запису про інше речове право: 29603385) згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 44778155 від 21.12.2018.

Вказуючи на незаконність спірного рішення та недійсність Договору оренди прокурор звернувся з позовом у даній справі.

Оскільки саме Київською міською радою прийнято спірне Рішення та за його участі укладено оспорюваний Договір оренди, прокурор мотивував подання ним до господарського суду даного позову (в якому Київська міська рада є відповідачем) як позивачем відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та в порядку статті 53 ГПК України.

Заперечуючи заявлені прокурором позовні вимоги, відповідачі вказували, що:

- позивач не зазначив, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування нерухомого майна відповідача 2, а також не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ПП "Нафтагазсистема";

- чинне законодавство не визначає площу земельної ділянки, яка надавалася в оренду для обслуговування нерухомого майна, а також не визначає пропорційність співвідношення площі об`єктів нерухомості та площі земельної ділянки, яка передається в оренду;

- відсутні підстави для застосування приписів статті 120 Земельного кодексу України, оскільки позивачем оскаржується рішення про відведення (передачу в оренду) відповідачу 2 спірної земельної ділянки на підставі технічної документації;

- позивач не надав належного обґрунтування, яку саме норму чинного законодавства порушено Київською міською радою;

- позивач не довів, що оспорюване рішення порушило права та охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Києва - власника земельної ділянки, оскільки за користування земельною ділянкою сплачується орендна плата, що забезпечує регулярне надходження коштів до місцевого бюджету;

- в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо передачі оскаржуваним рішенням саме об`єкту дорожнього руху;

- Київська міська рада, будучи власником майна, розпорядилась останнім на власний розсуд, тому аналізуючи підстави застосування прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у поданому позові, відповідач 1 стверджував, що саме в інтересах Київської міської ради необхідно було подавати позов, однак остання визначена прокурором відповідачем у даній справі. За таких обставин звернення прокурора до суду із заявленими позовними вимогами не є можливим.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Перевіряючи обґрунтованість/необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо дотримання прокурором вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні позовної заяви у даній справі в інтересах держави до Київської міської ради та ПП "Нафтагазсистема" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, колегія суддів апеляційного господарського суду зважає на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої зупинялось провадження у даній справі, №910/9197/20.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; 2) як суб`єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У цьому випадку Держгеокадастр здійснює повноваження як суб`єкт здійснення права державної власності на землю.

Згідно з положеннями частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

При реалізації компетенції уповноваженого представника власника Держгеокадастр, як представник власника, не обмежений у виборі способів захисту порушеного права власності та має керуватись статтею 16 ЦК України та статті 152 ЗК України.

Натомість у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Стаття 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" має загальний характер. Повноваження Держгеокадастру як органу виконавчої влади визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Абзацом 5 статті 152 ЗК України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до абзаців 1- 3 пункту "а", абзаців 1 та 2 пункту "б" частини 1 статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

Згідно з абзацем 9 статті 10 Закону України статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Відповідно до пункту 1 Положення від 14.01.2015 № 15 Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 51 Положення від 14.01.2015 № 15, зокрема, встановлено що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Отже, у правовідносинах, що склались у цій справі, Держгеокадастр має виконувати функції державного контролю за використанням та охороною земель. Реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено дії, які має вчиняти Держгеокадастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, зокрема, органом місцевого самоврядування - вносити до цього органу відповідне клопотання.

Водночас статтею 152 ЗК України, статею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", пунктом 51 Положення від 14.01.2015 № 15 також визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Узагальнюючи наведені у постанові висновки щодо застосування норм права у справі № 925/1133/18, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Судом апеляційної інстанції у справі № 910/9197/20 встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності право розпорядження якою належить територіальній громаді міста Києва, а функції власника зазначеної земельної ділянки виконує Київська міська рада, яка повинна діяти в інтересах відповідної територіальної громади. При цьому у разі, якщо орган місцевого самоврядування приймає рішення всупереч закону та інтересам мешканців міста та Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених державних інтересів шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку відповідний орган - Київська міська рада - набуває статусу відповідача.

Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, не належить до агропромислового комплексу, а відтак, Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Таким чином, Держгеокадастр, здійснюючи функції щодо нагляду за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, не наділений правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом випадків, в яких прокурор може звертатися до суду як позивач.

Зважаючи на викладене вище, прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Київську міську раду та/або Держгеокадастр.

При цьому звертаючись із позовом, прокурор наголосив, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час передачі спірної земельної ділянки, оскільки Київська міська рада, як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оспорюваного рішення, внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним позивачем у даній справі є саме прокурор.

Викладене вище, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, спростовує заперечення Київської міської ради про відсутність підстав у прокурора для звернення до суду з даним позовом та не дотримання прокурором порядку звернення до суду у відповідності до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на те, що останнім не було направлено до Київської міської ради повідомлення про наявність підстав звернення до суду за захистом інтересів держави та надання можливості перевірити й усунути виявлені прокурором порушення у розумний строк або ж направлення прокурору аргументованої відповіді про відсутність такого порушення.

У зв`язку з наведеним, не підлягають застосуванню при розгляді апеляційної скарги прокурора у даній справі приписи пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи прокурора щодо суті спору у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави до Київської міської ради, ПП "Нафтагазсистема" про визнання незаконним та скасування спірного Рішення №1873/5937 від 11.10.2018, визнання недійсним оспорюваного Договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами на підставі зазначеного спірного Рішення.

При цьому колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі №917/304/21.

З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що, розглядаючи дану справу по суті позовних вимог, суду необхідно з`ясувати, чи є спосіб захисту, обраний прокурором, ефективним для захисту права держави у спірних правовідносинах.

Вказане питання щодо ефективності обраного способу захисту права відіграє важливу роль та безпосередньо впливає на результат вирішення справи, оскільки, як вже зазначалося, якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі № 910/9197/20, пред`явив до Київської міської ради та ПП "Нафтагазсистема" позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 11.10.2018 №1873/5937, а також визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 0,5804 га на вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0019), укладеного між Київською міською радою та ПП "Нафтагазсистема", який 21.12.2018 посвідчено приватним нотаріусом КМНО Дем`яненко Т.М. за № 1396.

Як вже зазначалося, суд першої інстанції за результатами розгляду цієї справи по суті позовних вимог дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора в інтересах держави.

Однак, розглядаючи цю справу, № 910/9197/20, суд першої інстанції помилково не врахував того, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування/повернення майна з володіння відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22, а також у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 19.06.2024 у справі № 740/3262/20, від 09.07.2024 у справі № 926/900/22, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21.

Проте, як установлено судом апеляційної інстанції, прокурор, звертаючись із позовом у цій справі № 910/9197/20, зокрема, заявив позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ПП "Нафтагазсистема", без пред`явлення позовної вимоги про зобов`язання ПП "Нафтагазсистема" повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку.

З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що задоволення позовної вимоги прокурора в інтересах держави про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ПП "Нафтагазсистема", без пред`явлення позовної вимоги про зобов`язання останнього повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку в цьому випадку не є ефективним способом захисту права держави.

Крім того, позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Водночас позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, не впливають на результат вирішення цієї справи з урахуванням обраного прокурором способу захисту права держави, а тому такі доводи суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22, постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.

Отже, доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності рішення суду першої інстанції у даній справі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, підстави для задоволення пред`явленого прокурором у даній справі позову відсудні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі про повну відмову у задоволенні позову прокурора в інтересах держави до Київської міської ради, ПП "Нафтагазсистема" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки підлягає залишенню в силі.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9197/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/9197/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9197/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У звязку з відпусткою судді Коробенка Г.П. з 14.04.2025 по 18.04.2025 повний текст постанови складено 22.04.2025.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко