Рішення

від 29.04.2025 по справі 473/941/24

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/941/24

РІШЕННЯ

іменем України

"29" квітня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представника позивача ОСОБА_1 , представниці відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 (згідно уточнених даних - ОСОБА_6 ), треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Орган опіки та піклування Вознесенської районної військової адміністрації, про позбавлення батьківських прав, в якому (з урахуванням подальшого уточнення) вказував, що з 30 грудня 2017 року до 15 грудня 2022 року він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі.

Мають спільну малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак у 2020 році сторони припинили між собою сімейні стосунки.

Після припинення сімейних відносин донька залишилася проживати з батьком.

З цього моменту ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо ОСОБА_7 , а саме: не відвідує доньку; не шукає можливостей та способів для спілкування та підтримання стосунків з нею; не цікавиться життям дитини, не здійснює її виховання; не утримує дитину матеріально.

Враховуючи вказані обставини, з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів ОСОБА_7 , позивач просив позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо доньки.

03 квітня 2024 року від представниці відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця позовні вимоги не визнала, вказуючи на те, що після припинення між сторонами сімейних стосунків ОСОБА_3 вигнав відповідачку з місця її проживання без доньки, погрожуючи їй забороною на побачення з дитиною. Проте ОСОБА_4 продовжувала спілкуватися із ОСОБА_3 з метою надання їй дозволу не побачення з донькою та зрідка отримувала такий дозвіл. За зверненням відповідачки 10 квітня 2023 року голова Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району виніс розпорядження за №154р, яким визначив способи участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_7 , проте ОСОБА_3 тривалий час ігнорує вказане розпорядження. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 народила доньку ОСОБА_8 , не працює, доходів не отримує, у зв`язку з чим позбавлена можливості матеріально утримувати ОСОБА_7 . Тому представниця відповідачки ОСОБА_2 не вбачала передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, а тому просила відмовити у задоволенні позову.

28 травня 2024 року представниця відповідачки ОСОБА_2 надіслала на адресу суду заяву відповідачки ОСОБА_4 про визнання позову.

Ухвалою суду від 29 травня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дорошівської сільської ради Вознесенського району. Цією ж ухвалою виключено з числа третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Вознесенської районної військової адміністрації.

28 червня 2024 року представниця відповідачки ОСОБА_2 надіслала на адресу суду заяву відповідачки ОСОБА_4 про відкликання заяви про визнання позову та заперечення проти вимог ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 21 серпня 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради. Цією ж ухвалою виключено з числа третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дорошівської сільської ради Вознесенського району.

Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дорошівської сільської ради Вознесенського району. Цією ж ухвалою виключено з числа третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради.

В судовому засіданні, яке проводилося без участі позивача ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі відповідачки ОСОБА_4 , її представниця ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала.

Представники третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в судове засідання не з`явилися.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі сторін та представників третіх осіб, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , представниці відповідачки ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що з 30 грудня 2017 року до 15 грудня 2022 року сторони перебували між собою в зареєстрованому шлюбі.

Мають спільну малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони припинили між собою сімейні стосунки.

Після припинення сімейних відносин донька залишилася проживати з батьком.

Аналізуючи вимоги та заперечення представників сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3, 5 ст. 150, ч.ч. 1, 3 ст. 155, ст. 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

В той же час, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».

Фактичне розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння, може бути виправдане лише за виняткових обставин, має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року).

На підтвердження своїх вимог щодо ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків позивачем не надано необхідних доказів, а долучені до позову докази (а.с. 8-15) ні самі по собі, ні в сукупності жодним чином вказаного факту не підтверджують.

Проте, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас, факт ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків спростовується:

- письмовими запереченнями відповідачки щодо позбавлення її батьківських прав. При цьому, заперечення відповідачкою проти позову про позбавлення її батьківських прав свідчить про її інтерес до дитини (дивитись рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»);

- паперовими копіями електронних доказів - скріншотами месенджеру (а.с. 52-54, 56-57), на яких, у тому числі, відображене спілкування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після припинення сімейних стосунків, згідно яких відповідачка неодноразово (однак часто безрезультатно) просила позивача надати їй можливість побачення з донькою ОСОБА_7 з метою спілкування, спільного проведення дозвілля, передачі подарунків тощо;

- Розпорядженням голови Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 10 квітня 2023 року за №154р (прийнятим за зверненням позивачки), яким визначено способи участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_7 , та який свідчить про інтерес відповідачки до доньки, а також про неможливість сторін врегулювати питання щодо її участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 171 СК України, при вирішенні спору не з`ясовував думку малолітньої ОСОБА_9 щодо доцільності позбавлення її матері батьківських прав, оскільки дитина, враховуючи її вік, не здатна висловити свідому думку щодо спору та надати об`єктивну оцінку подіям та фактам, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, суд відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України при вирішенні спору приймає до уваги Висновок Органу опіки та піклування Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, затверджений Рішенням виконавчого комітету Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 17 листопада 2024 року №117, згідно якого визнано недоцільним позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_7 .

За встановлених обставин в сукупності, суд вважає вимоги ОСОБА_3 недоведеними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв