Рішення від 29.04.2025 по справі 204/6307/24

Справа №204/6307/24

Провадження №2/204/261/25

РІШЕННЯ

іменем України

29 квітня 2025 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Книш А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСНБ-3» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до відповідача з позовною заявою, в якій просила визнати незаконним та скасувати наказ №219 від 29.12.2023 ТОВ «АСНБ-3» про звільнення позивача з посади фармацевта за згодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України; поновити позивача на посаді фармацевта ТОВ «АСНБ-3»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 45422, 01 грн; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100000 грн, а також суму сплаченого судового збору. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що починаючи з 24.03.2021 позивач працювала у ТОВ «АСНБ-3» на посаді фармацевта. З 27.02.2022 та по теперішній час позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України. Зокрема, у період з 16.06.2023по 28.01.2024,з 25.02.2024по теперішнійчас позивачбрала участьу заходахнеобхідних длязабезпечення оборони України,захисту безпекинаселення таінтересів державиу зв`язкуз військовоюагресією Російської Федераціїпроти України,перебуваючи вДонецькій таЛуганській областях. 24.05.2024під часлистування умережі «VIBER»стало відомо,що 29.12.2023 позивача булозвільнено зпосади фармацевтау ТОВ«АСНБ-3»на підставінаказу №219від 29.12.2023. 27.05.2024рокуотримавши засобамипоштового зв`язкутрудову книжку,позивач дізналася,що їїбуло звільненоз посадиза згодоюсторін згідноп.1ст.36КЗпП України. Наказ прозвільнення №219від 29.12.2023рокупозивач не отримувала тане розписуваласьпро йогоотримання. Звертає увагусуду,що жодноїзаяви прозвільнення зазгодою сторін наадресу відповідачане подавала,так самоі відповідачписьмово ненадавав пропозицію щодозвільнення позивачана підставіп.1ст.36КЗпП України. Уважає наказвідповідача №219від 29.12.2023про звільненняз посади фармацевта зазгодою сторінзгідно п.1ст.36КЗпП Українинезаконним татаким,що підлягає скасуванню, ураховуючи, що її волевиявлення на припинення трудових відносин з відповідачем не було. Оскільки часом вимушеного прогулу позивача є період з 29.12.2023, позивач просить стягнути на її користь середній заробіток з 29.12.2023 по день ухвалення рішення, з розрахунку, що сума середньої заробітної плати позивача складає 7570, 35 грн. Щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що моральна шкода полягає у тому, що захищаючи країну від загарбників, її незаконно звільнили, у зв`язку з чим вона переживала нервові страждання. Інформація про звільнення, отримання трудової книжки, втрата роботи та джерела доходу для нормального існування, як її, так і членів сім`ї негативно відобразилось на здоров`ї. З урахуванням душевних страждань та додаткових зусиль для організації нормального життя, ступеню вини відповідача у її незаконному звільненні, пов`язаності її страждань з винними діями відповідача, позивач оцінює моральну шкоду в сумі 100000 грн.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

30 серпня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що позивач згіднонаказу №11від 23.03.2021з 24.03.2021була прийнятана посадуфармацевта ТОВ«АСНБ-3»,яке здійснювалогосподарську діяльністьз роздрібноїторгівлі лікарськими засобами. 27.02.2022позивачем усно(засобамителефонного зв`язку) повідомлено,що вонамобілізована таз тогочасу нароботу нез`являлася,жодних підтверджуючих документів ненадала.Не дивлячисьна це,товариство знаходилофінансову можливістьта виплачувалосередню заробітну платупозивачу догрудня 2023року, недивлячись назміни,які були внесенідо ст.119КЗпП України,відповідно дояких,скасовано збереженнясереднього заробітку мобілізованим працівникам. 25.07.2022у зв`язкузі збройноюагресією,з метоюзабезпечення організаціїділоводства ісвоєчасного вирішеннявиробничих,кадрових,організаційних питань, керуючись ст.7Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»,прийнято наказ по товариству№ 5«Про застосуванняспрощеного обміну документами череззасоби телекомунікаційногозв`язкув періодвоєнного часу»,яким дозволено всімпрацівникам товаристванадсилання заяв,довідок таінших документів,повідомлень засобамителефонного зв`язкута месенджерамиViber,Telegram,WhatsApp, електронною поштоюта будь-якимзручним способомдо закінченнядії воєнногостану в Україні. Наприкінці 2023року засновникомбуло прийняторішення проприпинення здійснення господарської діяльностітовариства зроздрібної торгівлілікарськими засобами.Усіх працівників булоповідомлено проліквідацію аптек,у томучислі позивачкупо телефону,а також вгрупі товариствата умесенджері Viber.Позивач надаласвою згодуна звільнення заугодою сторіні виявилабажання бутипрацевлаштованою наінше товариство. Неодноразово працівникикадрової службителефонували позивачці,запрошували їїприбути особисто абонаправити напошту абоелектронну поштутовариства згоду працевлаштування наіншому товариствіна посадіфармацевта,з метоюзбереження занею робочого місця,однак позивачкажодного разуне прибула,письмової згоди працевлаштування ненадала. 29.12.2023на підставінаказу №19від 29.12.2023позивача булозвільнено за угодоюсторін напідставі п.1ст.36КЗпП України,здійснено повнийрозрахунок відповідно дост.47КЗпП України.У цейже день,позивача булоособисто (телефоном)ознайомлено знаказом прозвільнення,а такожшляхом надсиланнякопії наказупро звільненняу месенджеріViber.Окрім цього, працівниками складеноАкт від29.12.2023про ознайомленняпозивача знаказом про звільнення. У січні2024року позивачунеодноразово телефонувализ товариства, пропонували особистоз`явитисяз метоюоформлення нароботу наіншому товариствіабо надіслати своюзгоду наелектронну поштутовариства,оскільки безособистої присутностіі згоди напрацевлаштування товариствоне маєможливості провестиоформлення нанове робочемісце.Однак,позивач дотеперішнього часутак іне прибула,письмової згодине надіслала. У січні2024року відповідачповністю припинивздійснення господарської діяльності,усі працівникибули звільненіз роботив грудні2023року. 26.01.2024позивач зверталасядо засновникаТОВ «АСНБ-3» ОСОБА_2 для з`ясуванняпитання оплатикомпенсації заневикористану відпусткупри звільнені,з якої вбачається,що позивачців грудні2023рокубуло відомопро їїзвільнення 29.12.2023.Таким чином,позивачем пропущеномісячний строкдля зверненнядо суду. 30.04.2024ТОВ «АСНБ-3»змінило засновника,а такожвиключило всіосновні види діяльності КВЕД.Станом насьогоднішній деньв ЄДРПОУобліковуються наступнівиди діяльності: 63.99 - Надання іншихінформаційних послуг,н.в.і.у.(основний),69.20- Діяльність усфері бухгалтерськогообліку йаудиту;консультування зпитань оподаткування, що свідчитьпро відсутністьдіяльності зроздрібної торгівлілікарськими засобами. Господарська діяльністьповністю відсутня.Відповідач звертавувагу,що змоменту звільнення(29.12.2023)позивачкою небуло вчиненожодних дій щодо з`ясуванняпідстав припиненняз неютрудових відносин.Позивач мала можливість прибутидо ТОВ«АСНБ-3»або вбудь-якийінший спосібз`ясуватипідстави припинення знею трудовогодоговору таприпинення виплатизаробітної плати. Як вбачаєтьсяз довідкиВійськової частини НОМЕР_1 від24.05.2024№4570,позивач перебуваєна військовійслужбі у військовій частині НОМЕР_1 з27.02.2022по теперішнійчас (станомна 24.05.2024).Вказана військовачастина знаходитьсянедалеко від АДРЕСА_1 .Таким чином, позивачка,мала можливістьприбути довідповідача таз`ясуватипідстави невиплати заробітноїплати зсічня2024року(протягом7місяців),чи звернувшисьдо відповідача звідповідною заявою(вимогою,скаргою),однак незробила цього,оскільки діяла недобросовісно,достовірно знаючи,що звільненабула ще29.12.2023. Відповідач наголошує,що зусіма наказамипо особовомускладу,які безпосередньо стосувалися позивачки,вона булаознайомлена,що зафіксовановідповідними актами.Вказане свідчитьпро те,що відповідачналежним чиномповідомив позивачкупро звільнення 29.12.2023відповідно довимог ст.29КЗпП України.Щодо строкузвернення позивачадо судувідповідач вказав,що позивачембез поважнихпричин пропущенострок длязвернення до суду,визначений вч.1ст.233КЗпП України,оскільки зпозовною заявоювона звернулася 27.06.2024,тоді якзвільнена таознайомлена знаказом прозвільнення 29.12.2023,що єпідставою длявідмови узадоволенні позову.Щодо поважностіпропуску строкуна подачупозову,то позивачкоюне надано належних,допустимих тадостатніх доказівв частиніоскарження наказувід 29.12.2023та поновленняна роботі. Щодо недотримання процедуризвільнення,невидачі трудовоїкнижки,не проведення розрахунку,стягнення середньогозаробітку тазаборгованості позарплаті,то 29.12.2023позивачка неотримала трудовукнижку,оскільки вцей деньна робочому місці неперебувала.26.01.2024у листуванніз засновником ОСОБА_2 позивачці було відомо,що їїтрудова книжказнаходиться увідповідача,але вонане вчинилажодної активної дії,щоб отриматитрудову книжкунарочно.Позивачці буланадіслана пропозиціянадати згоду удовільній форміна відправленнятрудової книжкицінним листомз повідомленнямна їїадресу,яку позивачкаотримала вмесенджері Viber,однак залишенабез відповіді,на прохання забратитрудову книжкупозивачка невідповідала.Щодо оплатипраці заперіод з19.07.2022по 29.12.2023,то увказаний періодТОВ «АСНБ-3»не тількизберігало місцероботи за позивачкою,а щей добровільномало можливістьсплачувати їйсередню заробітнуплату виключно забажанням засновникаТОВ «АСНБ-3» ОСОБА_2 ,хоча Закономпередбачено збереження лишероботи (посади).У 2024році Товариствоне має фінансовоїможливості вдобровільному порядкувиплачувати середнійзаробіток позивачці тавідповідно дост.119КЗпП Українитакий обов`язоку роботодавцявідсутній. З оглядуна викладене,відповідач вважає,що узадоволенні позовнихвимог простягнення середнього заробіткуза часвимушеного прогулуслід відмовити.Вимога позивачапро стягненняморальної шкодиє необґрунтованою,оскільки порушення збоку відповідачавідсутні,а твердженняпозивача єнеобґрунтованими татакими,що не відповідаютьвимогам закону,та своїмидіями відповідачжодним чиномне завдав моральної шкодипозивачу,тому відсутніпідстави длязадоволення позовнихвимог уцій частині.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2024 року задоволено заяву представника позивача про витребування доказів та витребувано від ТОВ «АСНБ-3» документи, які стали підставою для звільнення ОСОБА_1 ; копію наказу № 219 від 29.12.2023 про звільнення з посади ОСОБА_1 за згодою сторін згідно ст. 36 КЗпП України; довідку з розрахунком середнього заробітку ОСОБА_1

01 жовтня 2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про відмову у задоволенні позовної заяви, у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив такі фактичні обставини.

З 24.03.2021 по 29.12.2023 позивач працювала на посаді фармацевта у ТОВ «АСНБ-3» (а.с.9 зворот, 82).

З 27.02.2022 по теперішній час позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді бойового медика взводу та є учасником бойових дій (а.с.10-11,19,48-53).

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виданою військової частиною НОМЕР_1 за № 4729 від 31.05.2024, позивач, яка є бойовим медиком взводу гранатометного взводу роти вогневої підтримки парашутно-десантного батальйону в період з 16.06.2023 по 28.01.2024, з 25.02.2024 по теперішній час брала участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій та Луганській областях (а.с.20).

Відповідно до наказу ТОВ «АСНБ-3» №5 від 25.07.2022, дозволено всім працівникам ТОВ «АСНБ-3» для вирішення організаційних, виробничих, кадрових та всіх інших питань, які виникають із діяльності товариства, надсилання заяв, довідок та інших документів, повідомлень, відомостей засобами телефонного зв`язку, месенджерами Viber, Telegram, WhatsApp, текстовими повідомленнями, електронною поштою та будь-яким зручним способом до закінчення дії воєнного стану в Україні (а.с.83).

Згідно табелю обліку робочого часу ТОВ «АСНБ-3» у період з березня 2022 року по грудень 2023 року позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати (а.с.84-85).

Згідно виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці НОМЕР_2 позивачем у період з 23.04.2021 по 23.12.2023 отримано заробітну плату від ТОВ «АСНБ -3» у загальній сумі 245812,60 грн (а.с.46-47).

Відповідно до наказу ТОВ «АСНБ-3» № 19 від 29 грудня 2023 року позивача звільнено із займаної посади згідно її усної заяви на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України (за згодою сторін). Також на вказаному наказі міститься примітка, з приводу того, що з наказом позивач ознайомлена 29.12.2023 засобами мобільного зв`язку та шляхом надсилання копії наказу в месенджері Viber (а.с.87).

29.12.2023 директором ТОВ «АСНБ-3», завідувачем аптеки та бухгалтером складено Акт № 1 про повідомлення 29.12.2023 фармацевта Капелюшної І.Ю. про звільнення шляхом надсилання копії наказу про звільнення мобільним телефоном (в месенджері Viber) та в усній розмові мобільним телефоном працівником відділу кадрів (а.с.88).

Згідно відомостей бухгалтерського обліку (оборотні рахунки 661) ТОВ «АСНБ-3», за період з січня 2023 по грудень 2023 відповідачем сплачено позивачу 89134,79 грн (а.с.86).

Вирішуючи пред`явлені позовні вимоги у частині скасування наказу ТОВ «АСНБ-3» №19 від 29 грудня 2023 року про звільнення позивача за п. 1 ст. 36 КЗпП України та поновлення позивача на посаді фармацевта в ТОВ «АСНБ-3», судом враховується таке.

Статтею 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зіст. 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1ст. 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (стаття 23 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1,4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи із змісту статті 24 КЗпП України, письмова форма трудового договору є обов`язковою тільки у випадках, передбачених законодавством. При цьому, незалежно від того, в якій формі (письмовій чи усній) укладено трудовий договір, його оформлення здійснюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженимЗаконом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан в Україні продовжено та діє на теперішній час.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а також ч. 1 ст. 53 і ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту», ч. 2 ст. 44, ч. 1 ст. 54 і ч. 3 ст. 63 ЗУ «Про фахову передвищу освіту», ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про вищу освіту».

Відповідно до частин другої, третьої статті 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбаченихКодексом цивільного захисту України, законами України«Про військовий обов`язок і військову службу»і«Про альтернативну (невійськову) службу»,«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Дати початку та закінчення військової служби, що зазначені у військовому квитку, визначають період, протягом якого на працівника поширюються гарантії, що передбачені устатті 119 КЗпП України.

Відповідно до частини третьоїстатті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 7постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів»визначено, що згідно зі ст.24КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Частина перша статті 235КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 8 статті 235 КЗпП України).

Так, позивач з 27.02.2022 проходить військову службу, що визнано і не оспорюється відповідачем. Станом на час звернення позивача до суду, а також станом на день звільнення позивача із займаної посади 29.12.2023, остання перебувала на військовій службі, що відповідно підтверджено записами у військовому квитку, а також довідками, виданими військовою частиною НОМЕР_1 .

Відповідач на обґрунтування заперечень щодо пред`явлених позовних вимог, посилається, зокрема, на те, що позивачем було надано згоду на звільнення, а також на те, що про звільнення позивачу було відомо у грудні 2023 року, про що відповідачем надано роздруківки листування з позивачем у месенджері, а також наказ № 5 про застосування на підприємстві спрощеного обміну документами через засоби телекомунікаційного зв`язку в період воєнного часу.

Так, згідно з листуванням позивача з представником відповідача у месенджері, у періодз 26.01.2024по 29.01.2024позивач,зв`язавшись зпредставником відповідача,з`ясовувала підставизвільнення,можливість отриманнякомпенсації заневикористану відпустку; 24.05.2024 звернулася до представника відповідача про пересилання їй трудової книжки засобами поштового зв`язку (а.с.7-8, 89-93).

Проаналізувавши заперечення відповідача у сукупності з доказами наявними у справі, судом встановлено, що доводи відповідача про те, що позивач надала згоду на звільнення не підтверджено матеріалами справи. Зокрема, у якості належного та допустимого доказу на підтвердження вказаного не можуть бути прийняті роздруківки листування позивача з представниками відповідача у месенджері, оскільки позивач звільнена відповідно до наказу № 19 від 29.12.2023, а вказане листування, на яке посилається відповідач відбувалося 26.01.2024 та 29.01.2024, тобто не до дати звільнення, а після нього.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів надання позивачем заяви про звільнення або згоди на звільнення, у тому числі засобами телекомунікаційного зв`язку, що запроваджено наказом по підприємству, відповідачем не надано. Окрім того, відповідач, посилаючись на те, що позивач ознайомлена з наказом про звільнення у месенджері Viber, однак такого листування, у якому б містилася копія (фото такого наказу), щоб позивач могла з ним ознайомитися, не надано.

Отже, узагальнюючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено попередження позивача про звільнення, надання нею відповідної заяви на адресу відповідача, а також ознайомлення її зі спірним наказом. Також слід зауважити, що з листування позивача з представниками відповідача у січні 2024 року (26.01.2024, 29.01.2024) вбачається, що не відповідач повідомив позивача про звільнення, а навпаки сама позивач намагалася з`ясувати факт та причини її звільнення із займаної посади у період, коли вона проходила військову службу. Отже, судом достеменно встановлено, що позивач не була повідомлена про її звільнення, згоди на звільнення не надавала та відповідно наказ про звільнення не був доведений до її відома.

Також, суд окремо звертає увагу, на відповідь представника відповідача у месенджері на повідомлення позивача, у якій вказано, що представник відповідача шукав позивача та намагався з нею зв`язатися, з чого також слідує, що позивач не надавала і не могла надати згоду на її звільнення та відповідно про звільнення не знала (89-93).

Акт про повідомлення фармацевта ОСОБА_1 про звільнення від 29 грудня 2023 року судом до уваги не приймається, оскільки до нього не долучено та суду не надано жодного доказу на підтвердження того, як зазначено в акті, що позивач надала згоду на її звільнення за згодою сторін та повідомлена 29.12.2023 шляхом надсилання копії наказу про звільнення мобільним телефоном (в месенджері Viber). Сам факт складення такого акту не є належним та допустим доказом на підтвердження надання згоди на звільнення та ознайомлення зі спірним наказом (а.с.88).

Згідно з наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що станом на час звернення до суду, позивач з 27.02.2022, тобто з перших днів повномасштабного вторгнення РФ на територію України проходила військову службу в Донецькій та Луганській областях, отже на неї розповсюджуються гарантії, закріплені у статті 119 КЗпП України, ЗУ «Провійськовий обов`язокі військовуслужбу» та на час проходження військової служби за позивачем повинні були зберігатися місце роботи і посада. Таким чином, при звільненні позивача відповідач не дотримався вимог статті 119 КЗпП України.

З огляду настаттю 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті77,81 ЦПК України).

Враховуючи, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування наказу ТОВ «АСНБ 3» №19 від 29 грудня 2023 року про звільнення позивача за п. 1 ст. 36 КЗпП України та поновлення позивача на посаді фармацевта в ТОВ «АСНБ -3».

Також судом ураховується, що позивач копії наказу про її звільнення не отримувала, а про підстави її звільнення дізналася 29 травня 2024 року після отримання своєї трудової книжки, а тому звернувшись до суду з даним позовом 27 червня 2024 року нею не було порушено строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України (а.с.1,38).

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом враховується, що відповідно до статті 235КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент 04 серпня 2021 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Проте, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України та слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, збереження роботодавцем середнього заробітку за вказаною категорією робітників з 19 липня 2022 року є правом, а не обов`язком роботодавця.

Судом встановлено, що позивач з 27.02.2022 по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді бойового медика взводу. Крім цього, в період з 16.06.2023 по 28.01.2024, з 25.02.2024 по теперішній час брала участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій та Луганській областях (а.с.19-20, 48-53).

Отже, з урахуванням того, що позивач з 27 лютого 2022 року проходить військову службу, у відповідача був відсутній обов`язок забезпечувати позивача роботою та заробітною платою, а у позивача - обов`язок виконання роботи за укладеним трудовим договором. Тому, з огляду на призупинення дії трудового договору, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за період з 29.12.2023по деньухвалення судовогорішення задоволенню не підлягають. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ураховуючи вищевикладене, у задоволені позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 100000 грн, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (стаття 23 ЦК України).

У частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, щовідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зіст.23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року).

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Згідно із пунктом 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(з наступним змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв`язку з порушенням права власності.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат. З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Отже, суд виходячи з того, що сам факт порушення прав позивача щодо процедури самого звільнення, свідчить про перенесені нею моральні страждання, оскільки позивач об`єктивно була вимушена докладати додаткових зусиль для поновлення порушених прав та організації свого життя. З урахуванням характеру страждань, їх обсягу, тривалості, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає, що розміром грошового відшкодування моральної шкоди необхідним, достатнім, розумним і справедливим за наведених обставин, є 5000 гривень, а тому позовні вимоги слід в даній частині задовольнити частково.

З огляду на викладене, суд на підставі всебічного вивчення поданих доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, та підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. При зверненні до суду з вимогами про стягнення моральної шкоди позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., а за вимогами про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до п. 1 ч. 1ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивач звільнена від сплати судового збору.

Оскільки, позов у частині стягнення моральної шкоди задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений за подачу такого позову судовий збір у розмірі 60 грн 56 коп. (1211,20х5000/100000)

Також з відповідача на користь держави необхідно стягнути суму судового збору у розмірі 1211,20 грн за розгляд позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСНБ-3» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «АСНБ-3» від 29 грудня 2023 року за № 19-к про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін).

Поновити ОСОБА_1 на посаді фармацевта у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АСНБ-3».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСНБ-3» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСНБ-3» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 60 (шістдесят) гривень 56 (п`ятдесят шість) копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСНБ 3» на користь держави судові витрати у розмірі1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «АСНБ-3», місцезнаходження: м.Дніпро, вул. Робоча, буд. 168, прим. 80, ідентифікаційний код 39862095.

Головуючий