Постанова

від 25.04.2025 по справі 723/4627/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2025 року

м. Чернівці

справа № 723/4627/23

провадження 22-ц/822/262/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.,

секретар Скулеба А.І.

позивач ОСОБА_1

відповідач Кам`янська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області

апеляційна скарга ОСОБА_1 ,в інтересахякої діє ОСОБА_2 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 грудня 2024 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Яківчик І.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Кам`янської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі Кам`янська сільська рада).

Просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Позов обґрунтований тим, що мама позивачки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, що складалася із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,4146 га.

Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняв брат позивачки ОСОБА_4 , який звернувся до Сторожинецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі чого 13 травня 2010 року була заведена спадкова справа №49311487.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_5 , яка не оформила свої спадкові права. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла. Після її смерті спадкова справа не заводилася.

З часу смерті матері позивачка постійно проживала та утримувала спірний житловий будинок, тобто більше 15-ти років відкрито безперешкодно і добросовісно володіла цим безхазяйним майном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районногосуду Чернівецькоїобласті від30грудня 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Обґрунтовуючи наявність набутого права власності на майно своєї матері позивачка стверджувала про безхазяйність цього майна.

Однак, на думку суду першої інстанції, таке твердження є безпідставним, так як житловий будинок на АДРЕСА_1 як до смерті ОСОБА_3 , так і після її смерті ніколи не був безхазяйним в розумінні положень статті 335 ЦК України, оскільки вказане нерухоме майно завжди мало власника і власник був відомий.

Такими власниками були ОСОБА_3 , а після смерті останньої її спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 до своєї смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачка не надала інформації про спадкоємців померлої ОСОБА_5 і суду такі спадкоємці невідомі, що виходячи із предмету позову наразі не має значення, оскільки після смерті ОСОБА_5 на дату подачі позову не минуло десяти років володіння нерухомим майном, які необхідні для визнання права власності на набувальною давністю.

Тобто давнісності володіння чужим чи безхазяйним майном немає.

Оцінюючи добросовісність заволодіння позивачкою майном своєї матері, судом встановлено, що остання здійснюючи фактичне володіння спірним житловим будинком знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності, оскільки знала про наявність заповіту матері складеного на користь ОСОБА_4 та прийняття ним спадщини, оскільки особисто зверталася до суду із заявою про відсутність заперечень на прийняття спадщини її братом, а також знала про подальше успадкування спірного майна спадкоємцем брата, його дружиною ОСОБА_5 .

Тобто ні про яку добросовісність заволодіння чужим майном, не може бути мови, оскільки такої добросовісності не було, як не було і давнісності володіння.

Згідно з висновком суду першої інстанції позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Книги шостої ЦК України.

Також судом першої інстанції не прийнято визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання може порушувати права третіх осіб, якими можуть бути спадкоємці ОСОБА_5 , а також не узгоджується із нормами законодавства України в питаннях набуття права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Посилається на те, що факт відкритого, безперервного фактичного володіння житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , близько 15 років підтвердили письмовими свідченнями свідки, які живуть по сусідству і достовірно підтвердили факт постійного проживання та утримання позивачкою вказаного житлового будинку.

Зважаючи на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , яка успадкувала спірний житловий будинок, минуло вже більше п`яти років і спадщину після останньої ніхто не прийняв, саме відповідач у справі Кам`янська сільська рада є єдиним суб`єктом, який виходячи з обставин справи має можливість визнати право власності позивачки на спірне майно.

При цьому, в матеріалах справи містяться чотири заяви відповідача у справі, в яких останній визнав позов (а.с.83, 89, 94, 147).

Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про недобросовісність заволодіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном, оскільки ані її брат ОСОБА_6 , ані його дружина ОСОБА_5 , хоча й подали заяви про прийняття спадщини, проте не стали власниками цього майна.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 належав на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності 12 серпня 1988 року (а.с.19).

Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо майна померлої відкрилася спадщина, до складу якої увійшов вищевказаний житловий будинок (а.с.16, 156).

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2010 року, яке вступило в законну силу 11 травня 2010 року, у справі №2-697/10 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_4 додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.158, 159)

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв брат позивачки ОСОБА_4 , який звернувся до Сторожинецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі чого 13 травня 2010 року була заведена спадкова справа №181/2010 (а.с.155-161).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , спадщину, до складу якої увійшов спірний житловий будинок, прийняла його дружина ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами спадкової справи №24/2010 (а.с.125-134).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть останньої (а.с.139-140).

Згідно з листом Державного нотаріального архіву у Чернівецькій області від 11 грудня 2024 року спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилася (а.с. 154).

З відповіді Кам`янської сільської ради за підписом сільського голови Костащука М.М. від 16 квітня 2025 року вбачається, що:

ОСОБА_5 на момент її смерті була зареєстрована та проживала одна в житловому будинку на АДРЕСА_3 .

заповіт від імені ОСОБА_5 . Кам`янською сільською радою не посвідчувався і на момент її смерті спадкоємців за заповітом щодо спадщини не було.

Як встановлено судами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , не видавались.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо визначення належного складу відповідачів у справі

Предметом спору у справі є визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд вже неодноразово у своїх постановах висловлювався щодо належного визначення відповідача у спорах про визнання права власності за набувальною давністю (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 09 липня 2021 року у справі № 920/999/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 212/6614/19, від 29 вересня 2023 року у справі № 1522/9367/12).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був встановлений або не був і не міг бути відомим володільцю, а також у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, то відповідачем може бути орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Отже, належними відповідачами у справах про визнання права власності у порядку набувальної давності є власник, його правонаступник (спадкоємці), а за їх відсутності відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц вказала на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

З урахуванням відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_5 у спосіб передбачений статтею 1268 ЦК України, що має значення для правильного вирішення спору, забезпечення повноти та всебічності розгляду справи, встановлення належності відповідачів у справі ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2025 року за клопотанням позивачки витребувано у Кам`янської сільської ради докази у вигляді наступної інформації:

За якою адресою проживала та/або була зареєстрована ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ?

Чи були на момент смерті ОСОБА_5 спадкоємці за заповітом або за законом щодо спадщини, яка відкрилась після смерті останньої?

Які особи проживали з покійною ОСОБА_5 на момент її смерті? За наявності останніх зазначити відомості про цих осіб та їх родинний зв`язок з ОСОБА_5 .

З відповіді Кам`янської сільської ради за підписом сільського голови Костащука М.М. від 16 квітня 2025 року вбачається, що:

ОСОБА_5 на момент її смерті була зареєстрована та проживала одна в житловому будинку на АДРЕСА_3 .

заповіт від імені ОСОБА_5 . Кам`янською сільською радою не посвідчувався і на момент її смерті спадкоємців за заповітом щодо спадщини не було.

З наявної в матеріалах справи відповіді з Державного нотаріального архіву у Чернівецькій області вбачається, що спадкова справа щодо майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 не заводилась (а.с. 154).

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що у суду відсутні відомості про наявність правонаступників (спадкоємців) ОСОБА_5 і судом вжито розумні заходи для з`ясування цієї обставини, колегія суддів приходить до висновку, що Кам`янська сільська рада є належним відповідачем у справі.

Щодо вирішення спору по суті

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що вона вселилася у спірний житловий будинок, який належав її матері ОСОБА_3 після смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном більше десяти років.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено наступні висновки.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

В постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21) вказано, що «враховуючи положення частин першої та третьої статті 1277 ЦК України, слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку. З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач була обізнана про те, що власником квартири, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, був Особа-1, тому не можна вважати володіння позивачем квартирою, яка залишилась після смерті Особа, добросовісним. Смерть

Особа-1 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останнього, не давали позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним».

В постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 740/3305/20 (провадження № 61-5786св21) зазначено, що «суд апеляційноїінстанції дійшовправильного висновкупро відсутністьвизначених статтею344ЦК Україниправових підставдля задоволенняпозову,оскільки власником2/5частин управі власностіна спірнийжитловий будинокбула покійнаОСОБА-1,матеріали справине містятьпідтвердження,що вонавідмовлялася відналежного їйнерухомого майна;за життяОСОБА-1склала заповітна донькупозивача ОСОБА-2,яка спадщинусвоєчасно неприйняла.Ці обставинибули відоміпозивачу.За такихобставин,суд апеляційноїінстанції дійшовобґрунтованого висновкупро відмовуу задоволенніпозову. Доводи касаційної скарги про те, що позивач більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним майном, робив ремонт та реконструкцію будинку, сплачував комунальні послуги та податок на землю, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності на 2/5 частки спірного житлового будинку за набувальною давністю, безпідставні, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено».

В постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21 (провадження № 61-7977св22) вказано, що за встановлених судами обставин справи «ОСОБА_1 достовірно знала про те, що співвласником квартири в якій вона проживає є її мати ОСОБА_5, яка за життя не відмовлялася від свого права власності на належну їй частку у майні, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірною часткою у квартирі не знала і не повинна була знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судами не встановлено. Факт сплати ОСОБА_1 комунальних платежів та утримання нерухомого майна не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України».

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається судами першої та апеляційної інстанції встановлено:

житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 належав на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності 12 серпня 1988 року (а.с.19);

після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо майна померлої відкрилася спадщина, до складу якої увійшов вищевказаний житловий будинок;

рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2010 року, яке вступило в законну силу 11 травня 2010 року, у справі №2-697/10 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_4 додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.158, 159).

Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду, ОСОБА_1 була залучена до участі у справі та визнала позов;

спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв брат позивачки ОСОБА_4 , який звернувся до Сторожинецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі чого 13 травня 2010 року була заведена спадкова справа №181/2010 (а.с.155-161);

після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , спадщину, до складу якої увійшов спірний житловий будинок, прийняла його дружина ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами спадкової справи №24/2010 (а.с.125-134);

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 . Після її смерті спадкова справа не заводилася;

як встановлено судами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно не видавались.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням вищенаведених обставин справи, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Зазначені висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що право власності на спірний житловий будинок до моменту смерті ОСОБА_3 04 липня 2008 року належало останній, яке в подальшому почергово у порядку спадкування перейшло до брата позивачки ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_5 .

Матеріали справи не містять підтвердження, що будь-хто із законних власників спірного житлового будинку відмовлявся від цього майна.

При цьому за життя ОСОБА_3 складено заповіт на брата позивачки ОСОБА_4 , який спадщину своєчасно не прийняв, проте звернувся із позовом до ОСОБА_1 (позивачки у цій справі) про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Отже, ці обставини були достовірно відомі позивачці і остання, визнаючи позов, не могла не знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності на спірний житловий будинок. Тобто, власник майна, що є предметом спору, був відомий позивачці до моменту смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Смерть ОСОБА_5 та відсутність спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті останньої, не давали позивачці підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.

При цьому, як зазначалось вище, неодержання свідоцтва про право на спадщину та відсутність реєстрації права власності на спірний житловий будинок відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обов`язкової умови набуття права власності позивачкою на спірний житловий будинок за набувальною давністю, а саме добросовісності заволодіння майном.

Суд першої інстанції хоча й прийшов до правильного висновку про відмову в позові з цієї підстави, проте помилково вказав на те, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Книги шостої ЦК України, в зв`язку з чим підлягає зміні мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду.

Зокрема помилковим є посилання суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин норм Книги шостої ЦК України, яка має назву «Спадкове право», оскільки позивачка у справі не є спадкоємцем ОСОБА_5 , якій належало право власності на спірний житловий будинок, наявність обставин та доказів на їх підтвердження, які б вказували на протилежне в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього за усталеної позиції Верховного Суду, зокрема підтвердженої у постанові від 28 грудня 2022 року у справі №285/6579/21 (провадження №61-8174св22), за обставин недоведеності позивачами порушення їх прав суд не вправі робити висновок про те, який спосіб захисту буде правомірним та ефективним.

Щодо визнання позову Кам`янською сільською радою

Як вбачається з матеріалів справи, у ході розгляду справи у суді першої інстанції Кам`янською сільською радою позов ОСОБА_1 неодноразово визнавався, про що містяться чотири відповідні заяви (а.с.83, 89, 94, 147).

Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що судом першої інстанції не прийнято визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання може порушувати права третіх осіб, якими можуть бути спадкоємці ОСОБА_5 , а також не узгоджується із нормами законодавства України в питаннях набуття права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині того, що визнання Кам`янською сільською радою позову може порушувати права третіх осіб, якими можуть бути спадкоємці ОСОБА_5 , оскільки такий висновок ґрунтується на припущенні.

Окрім цього, як встановлено судом апеляційної інстанції спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилась, а в матеріалах справи відсутні докази наявності спадкоємців останньої та прийняття ними спадщини у встановленому законом порядку.

Також колегія суддів враховує, що з часу смерті ОСОБА_5 04 вересня 2019 року пройшло вже більше п`яти років.

Водночас суд апеляційної інстанції частково погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, проте з мотивів наведених нище.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи (абзац 2 частини четвертої статті 364 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Отже, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції про відсутність обов`язкової підстави набуття права власності позивачкою на спірний житловий будинок за набувальною давністю, а саме добросовісності заволодіння майном, тобто відсутні законні підстави для задоволення позову, а тому саме лише визнання позову Кам`янською сільською радою не є підставою для його задоволення.

Окрім цього, як встановлено судами, спадкова справа щодо майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 не заводилась, як і відсутні спадкоємці які прийняли спадщину.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна.

Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою.

До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно із цим інтересом у територіальної громади існує обов`язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21 (провадження № 61-10518св22), від 10 січня 2024 року у справі №522/17859/19 (провадження № 61-5017 св 23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що: «спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

[…] орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право». Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

З урахуванням викладеного, визнання позову Кам`янською сільською радою порушує цивільний інтерес територіальної громади на визнання спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , відумерлою та отримання її у власність.

Окрім цього визнання позову Кам`янською сільською радою суперечить імперативним приписам статті 1277 ЦК України щодо зобов`язання відповідного органу місцевого самоврядування подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції 30грудня 2024року частково ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому слід змінити мотивувальну частину рішення відповідно до змісту цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат

З огляду на висновок Чернівецького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін його резолютивної частини, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат у випадку зміни мотивувальної частини оскаржених судових рішень із залишенням без змін їх резолютивних частин дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №916/22721/18, від 01 жовтня 2019 року у справі №922/2723/17, від 15 жовтня 2019 року у справі №910/11212/18, від 18 лютого 2020 року у справі №912/2730/18, 25 червня 2020 року у справі №908/299/18, від 03 листопада 2020 року у справі №916/3146/17.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецькогорайонного судуЧернівецької областівід 30грудня 2024року задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 грудня 2024 року відповідно до змісту цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29 квітня 2025 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Наталія ПОЛОВІНКІНА