Постанова

від 29.04.2025 по справі 904/3575/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2025 м. Дніпро Справа № 904/3575/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпіус консалт» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 у справі № 904/3575/24 (суддя Ярошенко В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш продукт плюс», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпіус консалт», м. Дніпро

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

09.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Наш продукт плюс» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпіус консалт», в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.09.2024 просить суд стягнути заборгованість за договором дистрибуції № 04/09/23 від 04.09.2023 у загальному розмірі 213 540,88 грн, яка включає: 80 929,50 грн основного боргу, 99 915,85 грн пені, 10 032,12 грн 3% річних та 22 663,41 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 позов у справі № 904/3575/24 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпіус консалт»» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш продукт плюс» основний борг у сумі 80929,50 грн, пеню у сумі 39199,31 грн, 22663,41 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 4036,11 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1761,94 грн.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпіус консалт» оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені в сумі 39199,31 грн та судового збору в сумі 1761,94 грн, ухваливши в цій частині нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції, на думку ТОВ «Олімпус консалт», ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема при визначенні розміру пені та судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд у рішенні від 07.10.2024 дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ «Олімпус консалт» про зменшення розміру пені, незважаючи на наявність передбачених законодавством підстав для застосування судового розсуду у цьому питанні. Вказане Рішення порушує засади справедливості, добросовісності, розумності, а також принцип пропорційності, які є ключовими у вирішенні спорів щодо неустойки та відповідальності сторін за порушення зобов`язань;

- суд першої інстанції фактично не врахував правові позиції Верховного Суду, зокрема ті, що викладені у постановах від 17.10.2023 у справі № 913/162/22, від 11.07.2023 у справі № 903/486/22, від 14.12.2023 у справі № 916/2550/22, відповідно до яких при розгляді питань щодо зменшення пені, суд зобов`язаний встановити наявність виняткових обставин, які полягають, серед іншого, у незначності прострочення, майновому стані боржника, ступеню виконання ним зобов`язань та невідповідності розміру пені наслідкам порушення. При цьому суд на власний розсуд, але з урахуванням усіх наведених чинників, приймає рішення про доцільність зменшення неустойки.

З урахуванням фактичних обставин, ТОВ «Олімпус консалт» виконало свої зобов`язання за договором дистрибуції більш ніж на 93%, сплативши 1118241,84 грн з 1199171,34 грн вартості поставленого товару. Основна заборгованість склала лише 6,8%. Відповідач постійно погашає заборгованість у межах своїх можливостей, що свідчить про його добросовісність. При цьому позивач не довів наявність жодних збитків внаслідок порушення, окрім знецінення грошових коштів, що вже компенсовано інфляційними втратами та 3% річних. Зазначена пеня у сумі 39199,31 грн становить майже 50% від суми основного боргу, що є очевидно неспівмірним та має ознаки каральної санкції, що прямо суперечить приписам ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України;

- суд першої інстанції не врахував суспільну значимість діяльності ТОВ «Олімпус консалт», яке здійснює постачання продуктів харчування до закладів освіти м. Дніпро. Саме затримки у фінансуванні з боку замовників призвели до виникнення заборгованості. Такі обставини мають винятковий характер і заслуговують на окрему увагу з точки зору справедливості та розумності;

- судом не вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору за позов, попри те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав частину позовних вимог у відзиві від 30.08.2024. У відповідності до ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд у такому випадку зобов`язаний вирішити питання про повернення позивачу 50% сплаченого судового збору. Невиконання цього припису є порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат. Унаслідок цього, суд стягнув з відповідача 1761,94 грн судового збору, тоді як розподілу підлягала лише сума 1281,25 грн, оскільки інша частина судового збору повинна була бути повернута з державного бюджету.

Таким чином, рішення Господарського суду Дніпропетровської області підлягає скасуванню в частині стягнення пені та розподілу судових витрат, з ухваленням нового рішення в цих частинах, з огляду на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач не визнає доводи, викладені в апеляційній скарзі ТОВ «Олімпус консалт», вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову у зменшенні пені є законним та обґрунтованим. Суд першої інстанції діяв в межах наданих йому дискреційних повноважень відповідно до положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, врахувавши відсутність будь-яких належних доказів від відповідача щодо обставин, які б могли бути підставою для зменшення санкцій.

Посилаючись на нібито суспільну значимість своєї діяльності, відповідач не надав суду жодного належного доказу існування дебіторської заборгованості з боку бюджетних установ чи підтвердження звернення до них за погашенням заборгованості, а також не подав позовів про її стягнення.

Крім того, твердження відповідача про відсутність збитків у позивача через порушення строків оплати за договором є безпідставними, адже позивачем надано докази укладення кредитного договору з метою фінансування поставок на користь відповідача, що підтверджує реальні фінансові втрати у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами. Таким чином, пеня виконує свою компенсаційну функцію, а її зменшення було б по суті фактичним звільненням відповідача від відповідальності.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність покладення судового збору на відповідача, зазначаємо, що розподіл витрат проведений судом першої інстанції правомірно, з урахуванням часткового задоволення позову. Посилання відповідача на положення ст. 130 ГПК України є помилковим, оскільки часткове визнання позову не є підставою для повернення частини судового збору позивачу з бюджету.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, всебічно дослідивши обставини справи та надані сторонами докази. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її задоволення немає.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

04.09.2023 між ТОВ «Наш продукт плюс» (далі позивач, Постачальник) та ТОВ «Олімпіус консалт» (далі відповідач, Дистрибутор) було укладено договір дистрибуції № 04/09/23 (далі договір).

Відповідно до пунктів 1.1.-1.2. договору Постачальник зобов`язується передавати у власність Дистрибутору молочну продукцію, перелік та асортимент якої визначено в видаткових накладних (надалі - Товар), а Дистрибутор зобов`язується приймати Товар та оплачувати його на умовах даного Договору.

Ціна, кількість і асортимент Товару, що поставляється за даним Договором вказуються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що Постачальник зобов`язується, зокрема, здійснювати за власний рахунок доставку Товару на склади Дистрибутора, що знаходяться за адресами: м. Дніпро, вул. Гвардійська, 28Д.

Згідно з пунктами 3.1. 3.4. договору загальна сума Договору складає загальну суму вартості поставленого Товару згідно видаткових накладних. Дистрибутор зобов`язаний здійснити оплату за поставлений Товар протягом 14 календарних днів з дати поставки. Оплата за Товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Днем оплати Товару вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Поставка Товару здійснюється окремими партіями на підставі Заявки Дистрибутора. Заявка має бути подана Постачальнику не пізніше ніж за 2 (Два) календарних дні до бажаної дати і часу відвантаження Товару зі складу Постачальника (п. 4.1. договору).

Пунктом 4.3. договору передбачено, що датою поставки вважається дата одержання Товару Дистрибутором на підставі видаткових накладних, підписаних обома Сторонами даного Договору. Приймання-передача Товару по кількості та якості здійснюється уповноваженими представниками Сторін на підставі видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей або інших документів, передбачених діючим законодавством України.

У випадку несвоєчасної оплати Товару Дистрибутор сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу (п. 5.2. договору).

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» грудня 2023 року. Договір пролонгується на кожен наступний рік. якщо жодна із Сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, не звернеться письмово про його розірвання (п. 6.7. 6.8. договору).

На виконання умов договору позивач поставив товар на загальну суму 1199171,34 грн, що підтверджується підписаними в двосторонньому порядку видатковими накладним, а саме:

- № РЦ000001797 від 04.09.2023 на суму 94 734, 84 грн з ПДВ;

- № РЦ000001858 від 08.09.2023 на суму 90 906 грн з ПДВ;

- № РЦ000001920 від 15.09.2023 на суму 95 004 грн з ПДВ;

- № РЦ000001998 від 26.09.2023 на суму 72 594 грн з ПДВ;

- № РЦ000002069 від 02.10.2023 на суму 22 410 грн з ПДВ;

- № РЦ000002129 від 08.10.2023 на суму 64 092 грн з ПДВ;

- № РЦ000002241 від 18.10.2023 на суму 93 522 грн з ПДВ;

- № РЦ000002415 від 20.10.2023 на суму 14 940 грн з ПДВ;

- № РЦ000002296 від 23.10.2023 на суму 33 186, 60 грн з ПДВ;

- № РЦ000002369 від 27.10.2023 на суму 15 774 грн з ПДВ;

- № РЦ000002517 від 10.11.2023 на суму 78 668, 76 грн з ПДВ;

- № РЦ000002546 від 13.11.2023 на суму 21 855, 24 грн з ПДВ;

- № РЦ000002578 від 17.11.2023 на суму 136 700, 64 грн з ПДВ;

- № РЦ000002659 від 23.11.2023 на суму 33 360 грн з ПДВ;

- № РЦ000002677 від 24.11.2023 на суму 191 795, 40 грн з ПДВ;

- № РЦ000002752 від 01.12.2023 на суму 104 974, 86 грн з ПДВ;

- № РЦ000002867 від 11.12.2023 на суму 34 650 грн з ПДВ.

Як зазначає позивач, відповідачем було частково оплачено поставлений товар в сумі 1118241,84 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій в матеріалах справи.

Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з даними позовом. Крім суми основного боргу в розмірі 80 929,50 грн, позивач просить суд стягнути пеню у сумі 99 915,85 грн, 3 % річних у сумі 10 032,12 грн та інфляційні втрати у сумі 22 663,41 грн.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу ч. 2 наведеної норми зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на суму 1199171, 34 грн, що підтверджується вищезазначеними видатковими накладними.

Натомість, відповідач лише частково виконано зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 1118241,84 грн.

Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 80929,50 грн.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до умов договору строк оплати поставленого товару є таким, що настав.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

Перевіривши розрахунок наданий позивачем, господарський суд дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 80 929,50 грн підлягають задоволенню у повному обсязі. Встановлені судом першої інстанції обставини справи в цій частині відповідач не заперечує.

Предметом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі є незгода відповідача з рішенням в частині стягнення з нього суми пені в розмірі 2977,34 грн та зитків від інфляції на суму 866,09 грн.

Щодо стягнення пені

У межах розгляду справи позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені в розмірі 99915,85 грн, яка, за твердженням позивача, нарахована за період з 23.09.2023 по 01.07.2024 у зв`язку з простроченням оплати товару за видатковими накладними.

Відповідно до п. 5.3. договору, укладеного між сторонами, у разі порушення строку оплати замовник зобов`язується сплатити виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день прострочення. Водночас, сплата пені не звільняє винну сторону від виконання зобов`язань за договором.

Місцевим господарським судом підтверджено, що підставою для нарахування пені є неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань, а саме прострочення строків оплати товару за видатковими накладними. Однак при перевірці наданого позивачем розрахунку пені суд встановив арифметичні неточності, порушення методики розрахунку (нарахування не за кожною накладною окремо) та ігнорування приписів ч. 6 ст. 232 ГК України і ст. 254 ЦК України щодо строків нарахування.

Судом самостійно проведено перерахунок пені з урахуванням вказаних вимог законодавства, за результатами якого визначено, що пеня, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 39199,31 грн. Відповідно, в частині суми 60716,54 грн в задоволенні позову відмовлено.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд зазначив, що відповідно до ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо вона є надмірною або якщо для цього існують інші виняткові обставини. Проте, відповідач не надав доказів винятковості ситуації або того, що порушення сталося з незалежних від нього причин. Також відсутні докази про непропорційність пені можливим збиткам.

Здійснивши оцінку всіх доказів у сукупності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення пені, тому у задоволенні клопотання про зменшення її розміру відмовлено правильно.

Таким чином, суд, діючи в межах наданих повноважень та керуючись принципами верховенства права, частково задовольнив позов, стягнувши з відповідача пеню в сумі 39199,31 грн, та відмовив у задоволенні позову в решті суми, а також у задоволенні клопотання про зменшення пені.

Відхиляючи доводи апелянта щодо неправильного вирішення питання про зменшення пені, колегія суддів зазначає, що відмова суду першої інстанції є обґрунтованою з огляду на обставини справи, норми закону та відсутність належних доказів з боку відповідача.

Відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зменшення неустойки (пеня, штраф) можливе лише у виняткових випадках, коли її розмір є надмірним або значно перевищує збитки, а також за наявності інших істотних обставин. Однак відповідач не довів наявність таких обставин зокрема, не надав доказів незалежності причин прострочення від своєї волі, не підтвердив непропорційності заявленої до стягнення суми порівняно з можливими збитками позивача, а також не вказав на особливий майновий стан або інші обставини, що могли б свідчити про винятковість ситуації. Натомість, як встановлено судом, зобов`язання порушувались систематично, розмір пені визначено з урахуванням фактичного перерахунку судом на підставі кожної видаткової накладної, що свідчить про обґрунтованість нарахувань та відсутність явної неспівмірності.

Вирішення питання про зменшення пені та розмір, до якого він підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Відтак, суд, ухвалюючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність поданих відповідачем доказів того, що порушення зобов`язання за договором сталося з незалежних від відповідача причин (виняткового випадку) та цей випадок є винятковим, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені. Підстав для застосування положень про зменшення розміру неустойки немає, а клопотання відповідача є необґрунтованим.

Доводи апелянта про незначність прострочення, добросовісність поведінки та відсутність збитків є суб`єктивними і не підтверджені належними доказами, що було належно зазначено у рішенні суду.

Посилання на суспільну значимість діяльності апелянта, зокрема постачання харчових продуктів до освітніх закладів, не є юридичною підставою для зменшення відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Щодо розподілу судового збору, суд першої інстанції діяв у межах наданих законом повноважень, а обставини, на які посилається апелянт, не свідчать про процесуальне порушення чи необхідність повернення частини збору з бюджету.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, судовий збір розподіляється між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд першої інстанції правильно визначив розмір судового збору, що підлягає розподілу між сторонами у сумі 2 562,49 грн, врахувавши, що позивач подав процесуальні документи в електронній формі, а отже, мав право на застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (зменшення ставки судового збору на 20%), згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/228/22.

Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, правильно визначено, що на відповідача покладається обов`язок сплатити 1761,94 грн судового збору.

Посилання апелянта на ч. 1 ст. 130 ГПК України є безпідставними, оскільки ця норма застосовується виключно у разі повного визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті. Матеріалами справи встановлено лише часткове визнання позовних вимог, що не дає підстав для повернення позивачу 50% судового збору з бюджету.

Враховуючи викладене, апеляційна колегія не вбачає підстав для задоволення доводів апеляційної скарги в цій частині, а рішення місцевого господарського суду щодо розподілу судового збору вважає обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Таким чином, апеляційна скарга не містить переконливих правових підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення, у зв`язку з чим вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних вище обставин, з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпіус консалт» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 у справі № 904/3575/24 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпіус консалт».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяЮ.Б. Парусніков

Судді:Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов