Рішення
від 25.04.2025 по справі 907/1009/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/1009/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу у загальному позовному провадженні,

за позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6,

в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 33868924, м. Ужгород, пл. Поштова, 3,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідея М.І.К.", код ЄДРПОУ - 22072268, м. Ужгород, вул. Грушевського, 25,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради,

про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва,

Секретар судового засідання - Ігнатко О.В.

За участі представників сторін:

від прокуратури - Андрейчик Алла Миколаївна

від позивача - не з`явився

від відповідача - Розман Сергій Юрійович (в режимі ВКЗ)

від третьої особи - не з`явився

в с т а н о в и в:

Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідея М.І.К.", код ЄДРПОУ - 22072268, з позовними вимогами про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва -автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28.9 кв. м., розташовану за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2722741321100) за територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Описова частина рішення.

Ухвалою суду від 03.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 20.12.2024, залучено до участі у справі Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

На виконання ухвали суду, 17.12.2024 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (вх. №02.3.1-02/9875/24 від 17.12.2024 року), в яких третя особа зазначає, що повністю підтримує позовні вимоги Ужгородської окружної прокуратури та просить суд врахувати викладені доводи під час прийняття рішення у даній справі.

Ухвалами суду від 20.12.2024, 10.01.2025 продовжено підготовче провадження у справі.

07.02.2025 на адресу суду надійшла заява від Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (вх. №02.3.1-02/1207/25 від 07.02.2025 року), якою він долучає до матеріалів справи копію постанови Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі №907/497/24.

Надалі, ухвалою суду від 11.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 06.03.2025, проте судове засідання не відбулося у зв`язку із надходженням від відповідача клопотання про відкладення судового засідання з причини, яку суд визнав поважною.

Ухвалами суду від 06.03.2025 та від 20.03.2025 розгляд справи відкладався з метою сприяння сторонам в укладанні мирової угоди, про наміри укласти яку заявив відповідач.

08.04.2025 до початку судового засідання до суду надійшли такі заяви: 1) заява від представника відповідача (вх. №02.3.1-02/3277/25 від 08.04.2025) про відкладення судового засідання у зв`язку з добровільним врегулюванням спору між учасниками справи; 2) клопотання від представника третьої особи (вх. №02.3.1-02/3292/25 від 08.04.2025) про відкладення розгляду справи; 3) клопотання від представника позивача (вх. №02.3.1-02/3300/25 від 08.04.2025) про відкладення судового засідання.

Ухвалою суду від 08.04.2025 відкладено розгляд справи по суті на 24.04.2025 року.

До початку судового засідання до суду надійшло клопотання позивача (вх. №02.3.1-2/3926/25 від 24.04.2025 року) про відкладення засідання на іншу дату.

В судовому засіданні 24.04.2025 суд відхилив клопотання позивача про відкладення судового розгляду справи на іншу дату та розглянув справу по суті, також перейшов до стадії ухвалення судового рішення, зазначивши, що проголошення вступної та резолютивної частини рішення відбудеться 25.04.2025 року.

25.04.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення суду про повне задоволення позову.

Суть спору за позицією Прокурора у справі.

Прокурор зазначає, що рішенням Ужгородської міської ради від 28.02.2006 №894 затверджено "Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів", відповідно до якого автозупинкою - комплексом є мала архітектурна форма, під дахом якої розміщений торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 м. кв. та майданчик для очікування пасажирського транспорту. В автозупинку - комплекс входить прилягаюча територія автозупинки та її благоустрій в обсязі, визначеному архітектурно-планувальним завданням (АПЗ). Користувачем автозупинки-комплексу є фізична або юридична особа, яка фінансує будівництво автозупинки - комплексу та використовує його для здійснення підприємницької діяльності.

Надалі, відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 №150 "Про надання дозволів на будівництво автобусних зупинок" з метою приведення міських автобусних зупинок в належний стан та на підставі "Положення Про порядок будівництва та використання міських автозупинок - комплексів" ТОВ "Ідея М.І.К." надано право на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном по вул. Грушевського, 25, у м. Ужгород (п. 1.2. рішення №150 від 25.04.2007 року).

У травні 2009 ТОВ "Ідея М.І.К." (відповідач) звернувся до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради з заявою, в якій з посиланням на рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 просило укласти договір безкоштовного користування автозупинкою - комплексом площею 27.0 м. кв. за адресою м. Ужгород, вул. Грушевського, 25 для обслуговування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном. Так, в подальшому, 01.06.2009 між Департаментом міського господарства, як стороною 1, та ТОВ "Ідея М.І.К", як Стороною 2, укладено договір безкоштовного користування автозупинкою - комплексом за №44, за умовами п. 1.1. якого сторона 1 на підставі рішень виконкому Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 та №329 від 20.08.2008 передає, а Сторона 2 приймає в безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 27.0 м. кв. по вул. Грушевського, 25.

За змістом п. 2.1. договору №44 такий договір укладається на термін 10 років. Відповідно до п. 2.2. договору №44 у разі припинення або розірвання договору Сторона 2 зобов`язана повернути Стороні 1 місце для розміщення автостоянки - комплексу у належному стані.

Згідно з довідкою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 18.03.2024 №24.01-12/837 автобусна зупинка по вул. Михайла Грушевського, 25, площею 27 м. кв. обліковується на балансі Департаменту з первісною вартістю 249 480.00 грн.

На підставі відповідного наказу Департаменту було проведено аукціон на право оренди торгового павільйону автозупинки - комплексу, площею 28.8 м. кв., розташованого за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського (біля буд. №25), переможцем якого відповідно до протоколу проведення аукціону від 10.08.2021 визначено ТОВ "Ідея М.І.К.".

Надалі, 31.08.2021, між Департаментом, як Орендодавцем, та відповідачем, як Орендарем, було укладено договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород за №1173/0. Згідно з пунктом 1.1. договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування торговий павільйон автозупинки-комплексу площею 28.8 кв. м. за адресою: м. Ужгород, вул. Михайла Грушевського (біля буд. №25). Положеннями п. 3.1. договору визначено, що договір оренди укладається строком з 31.08.2021 до 31.08.2026 року.

Рішенням Ужгородської міської ради від 03.02.2022 №638 ТОВ "Ідея М.І.К" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського та передано її в оренду строком на 3 роки. Право користування (оренди) відповідно земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:17:001:0471 зареєстровано 24.09.2024 в Державному реєстрі речових прав за ТОВ "Ідея М.І.К" на підставі рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.11.2023 у справі №907/545/23.

17.04.2023 державним реєстратором виконавчого комітету Ужгородської міської ради здійснено реєстрацію права власності ТОВ "Ідея М.І.К" на закінчений будівництвом об`єкт автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28.9 м. кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25 б.

Прокурор вказує, що ряд доказів, зокрема технічний паспорт на нежитлові приміщення від 02.05.2022, висновок експерта від 01.08.2022 №0023/2022 переконливо свідчать, що отримавши право на облаштування автозупинки комплексу з торговим павільйоном як тимчасової споруди, в ході облаштування відповідної автозупинки - комплексу відповідачем фактично збудовано капітальну споруду з бетонним фундаментом, стінами, переміщення яких в просторі є неможливим без знецінення та втрати функціонального призначення, що за своєю правовою природою є об`єктом нерухомого майна та на яке в подальшому відповідач зареєстрував право власності.

Прокурор стверджує, що відповідач, отримавши право облаштування автозупинки - комплексу з подальшою передачею її на 10 років в безкоштовне користування, визнаючи з 2007 року право комунальної власності на відповідну автозупинку-комплекс та уклавши в 2021 році договір оренди спірного майна з повторною констатацією його належності до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород, фактично здійснив будівництво капітальної споруди та використав дозвільні документи для облаштування тимчасової споруди з метою реєстрації права власності на спірне майно як новостворений об`єкт нерухомості.

Прокурор вказує, що наслідком означених дій створена ситуація, коли за відповідачем зареєстровано право власності на комунальне майно Ужгородської міської ради (автобусна зупинка по вул. Михайла Грушевського, 25), яке відповідно до довідки від 18.03.2024 обліковується на балансі Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради.

Прокурор також зауважує, що всі вказані у позовній заяві обставини встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 у справі №907/497/24, яким в задоволенні позовних вимог Ужгородської міської ради та Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до ТОВ "Ідея М.І.К." про витребування з незаконного володіння товариства - відповідача автозупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 28.9 м. кв. по вул. Грушевського, 25 "Б" в м. Ужгороді на користь територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради - відмовлено.

Відтак прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою в інтересах держави, вимагає визнати право власності на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28.9 м. кв., розташовану за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б (реєстраційний номер - 2722741321100) за територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Правова позиція позивача та третьої особи у справі.

Позицію Ужгородської міської ради та Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (Департамент) представив їх представник Данканич А.Е., який повністю підтримав позов прокурора.

У письмових поясненнях від імені Департаменту зазначено, що договір безкоштовного користування автозупинкою - комплексом №44 від 01.06.2009 року та порядок будівництва та використання міських автозупинок - комплексів, що затверджений рішенням Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 - не містять положень щодо можливості переходу права власності на спірний об`єкт до користувача.

01.06.2019 дію договору безкоштовного користування автозупинкою - комплексом було припинено у зв`язку із завершенням 10 річного строку на який його було укладено. Надалі за наслідками проведеного аукціону, 31.08.2021 між Департаментом та ТОВ "Ідея М.І.К." укладено договір оренди №1173/0 на 5 років строком до 31.08.2026 року.

Департамент зазначає, що відповідачем даний договір та акт були підписані без будь - яких зауважень чи заперечень щодо його умов, зокрема щодо факту належності об`єкту оренди територіальній громаді міста Ужгорода.

Однак, 17.04.2023 року державним реєстратором виконавчого комітету Ужгородської міської ради зареєстровано за ТОВ "Ідея М.І.К." право власності на закінчений будівництвом об`єкт автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 28.9 кв. м. по вул. Грушевського, 25 "Б" в м. Ужгороді (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2722741321100). Відповідно до інформації наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, заявником подано для державної реєстрації наступні документи: технічний паспорт; акт про прийняття об`єктів в експлуатацію, виданий Інспекцією ДАБК в Закарпатській області 20.08.2008 року; документ, що підтверджує присвоєння закінченому об`єкту адреси.

За твердженням третьої особи є очевидним те, що договір безкоштовного користування автозупинкою - комплексом №44 від 01.06.2009 та порядок будівництва та використання міських автозупинок - комплексів, що затверджений рішенням Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 - не містять положень щодо можливості переходу права власності на спірний об`єкт до користувача.

Третя особа вказує у своїй поясненнях, що будучи чинним користувачем (орендарем) комунального майна торгового павільйону автозупинки - комплексу за адресою: м. Ужгород, вул. Михайла Грушевського (біля буд. №25) відповідач перебудував дану споруду в об`єкт, що містить ознаки нерухомого майна та використав наявні в нього документи для реєстрації за собою права власності на спірний об`єкт, як закінчене будівництвом (новостворене) майно). Разом з цим, у ТОВ "Ідея М.І.К" були відсутні як дозвільні документи на спорудження об`єкта нерухомості, так і відведена для означених цілей земельна ділянка комунальної власності, що в розумінні наведених положень цивільного законодавства свідчить про самочинність будівництва відповідачем автозупинки в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28.9 м. кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25 Б.

На підставі вищевикладеного, третя особа у своїй поясненнях вказує, що повністю підтримує позовні вимоги Ужгородської окружної прокуратури та просить суд врахувати викладені в таких письмових поясненнях доводи.

Правова позиція відповідача у справі.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.

Нормами ГПК України тягар доказування покладається на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.

Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Окрім того, суд зазначає, що представник відповідача брав участь в судових засіданнях, в тому числі під час судового розгляду справи по суті, був повідомлений своєчасно та в належний спосіб про відкриття провадження у справі та необхідність подання відзиву на позовну заяву. Натомість, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, однак вчиняв дії щодо затягування судового процесу, подаючи до суду клопотання про відкладення судових засідань на підставі нібито досудового врегулювання спору, не вчинивши для цього належних дій, про що зазначалося в ухвалах суду.

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.

Суд виходить з презумпції правомірності підстав спірних правовідносин та правильності наведених прокурором обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.

Мотивувальна частина рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке.

Рішенням Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 було затверджено «Положення Про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів» (надалі Положення), відповідно до якого автозупинкою-комплексом є мала архітектурна форма, під дахом якої розміщений торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 м.кв. та майданчик для очікування пасажирського транспорту.

В автозупинку-комплекс входить прилягаюча автозупинка та її благоустрій в обсязі, визначеному архітектурно-планувальним завданням (АПЗ).

Користувачем автозупинки-комплексу є фізична або юридична особа, яка фінансує будівництво автозупинки-комплексу та використовує його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до розділу «Умови будівництва автозупинки-комплексу, правова реєстрація» Положення визначено, що відповідне будівництво здійснюється за рахунок коштів інвестора, збудований об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію державною приймальною комісією, а його реєстрація за міською радою відбувається відповідно до рішення виконкому про прийняття автозупинки-комплексу в експлуатацію.

Положенням визначено також права користувача автозупинки-комплексу, за якими компенсацією витрат на будівництво є безкоштовне користування автозупинкою-комплексом терміном на 10 років, про що укладається відповідна угода з управлінням майнової політики міста після здачі автозупинки-комплексу в експлуатацію.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 «Про надання дозволів на будівництво автобусних зупинок» з метою приведення міських автобусних зупинок в належний стан та на підставі «Положення Про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів» Товариству з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.» надано право на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном по вул. Грушевського, 25 в м. Ужгород (п. 1.2. рішення №150 від 25.04.2007).

З поданих позивачем доказів, які не ставляться під сумнів відповідачем у справі вбачається, що в травні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.» звернулося до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради з заявою, в якій з посиланням на рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 просило укласти договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом площею 27,0 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25 для облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном.

До означеної заяви Товариством долучено, зокрема, кошторис витрат на благоустрій міста за №5 від 28.05.2009, Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008, згідно з яким державною приймальною комісією встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 генеральним підрядником ПП «ВТВ-Буд» за завданням Замовника ТОВ «Ідея М.І.К.» в період з 26.07.2007 по 26.09.2008 виконано роботи з облаштування автобусної зупинки з торговим павільйоном по вул. Грушевського, 25; торгова площа об`єкта: 27 м.кв. Відповідно до означеного Акту державною приймальною комісією прийнято рішення про прийняття облаштованого відповідачем об`єкта автозупинки в експлуатацію.

01 червня 2009 року між Департаментом міського господарства, як Стороною 1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідея М.І.К.», як Стороною 2 укладено Договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом за №44 (надалі Договір №44) за умовами п. 1.1. якого Сторона 1 на підставі рішень виконкому Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 (про надання відповідачу права на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном) та №329 від 20.08.2008 (про затвердження Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта) передає, а Сторона 2 приймає в безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 27,0 м.кв. по вул. Грушевського, 25.

За змістом п. 2.1. Договору №44 цей Договір укладається на термін 10 років. Після закінчення терміну дії договору Сторона 2 має переважне право на укладення договору оренди. У цьому разі Сторона 2 повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо укладення договору оренди, не пізніше ніж за два місяці до закінчення договору безоплатного користування.

Відповідно до п. 2.2. Договору №44 у разі припинення або розірвання договору Сторона 2 зобов`язана повернути Стороні 1 місце для розміщення автостоянки-комплексу у належному стані.

При необхідності демонтажу або переміщення автозупинки-комплексу міська рада компенсує Стороні 2 витрати на спорудження або надає у користування рівноцінний об`єкт (п. 2.4. Договору №44).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 24.05.2017 за №148 «Про автобусні зупинки-комплекси» постановлено Департаменту міського господарства обліковувати на балансі зупинки-комплекси згідно з додатком (до якого за порядковим номером 41 включено автозупинку-комплекс по вул. Грушевського, 25, площею 27,0 м. кв.) та провести конкурси на право оренди встановлених автобусних зупинок-комплексів.

Згідно з довідкою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 18.03.2024 за №24.01-12/837 автобусна зупинки по вул. Михайла Грушевського, 25, площею 27 м. кв. обліковується на балансі Департаменту з первісною вартістю 249 480,00 грн.

За встановленими у справі обставинами, на підставі наказу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради №199 від 16.07.2021 «Про включення об`єкта до переліку Першого типу та оголошення аукціону» 10 серпня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Національна електронна біржа» було проведено аукціон на право оренди торгового павільйону автозупинки-комплексу, площею 28,8 м.кв., розташованого за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, (біля буд. №25), переможцем якого відповідно до протоколу проведення аукціону № LLE001-UA-20210720-16039 від 10.08.2021 визначено ТОВ «Ідея М.І.К.».

31 серпня 2021 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (в подальшому зі зміненим на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 № 425 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» найменуванням Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕЯ М.І.К.», як Орендарем було укладено Договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород за № 1173/0 (далі Договір №1173/0).

Згідно з пунктом 1.1 Договору №1173/0 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування торговий павільйон автозупинки-комплексу площею 28,8 кв. м. за адресою: м. Ужгород, вул. Михайла Грушевського (біля буд. № 25) об`єкт оренди.

Відповідно до п. 2.1. Договору №1173/0 вступ Орендаря в користування майном настає з моменту підписання сторонами договору оренди та акта приймання-передачі.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада в особі Ужгородської міської ради, а Орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2. Договору №1173/0).

Положеннями п. 3.1. Договору №1173/0 визначено, що Договір оренди укладається строком з 31.08.2021 року до 31.08.2026 року.

Згідно з Актом прийняття-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород від 31.08.2021 на виконання умов Договору №1173/0 торговий павільйон автозупинки-комплексу площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Михайла Грушевського (біля буд. № 25) передано в оренду ТОВ «Ідея М.І.К.».

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості по орендній платі за Договором №1173/0 станом на 17.05.2024 вбачається, що відповідачем, як Орендарем до травня 2023 року сплачувалася орендна плата за користування об`єктом оренди за даним договором. Вказаний розрахунок відповідачем не заперечується.

За встановленими у справі обставинами рішенням XVI сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 03.02.2022 №638 (пункт 1.4.) ТОВ «Ідея М.І.К.» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського та передано її в оренду строком на 3 роки.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08 листопада 2023 року, яке набрало законної сили 20 березня 2024 року на підставі постанови Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №907/545/23, визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:17:001:0471, площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського, між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради та ТОВ «Ідея М.І.К.», в редакції зазначеній в п.2 резолютивної частини рішення суду.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки - 405559098 від 27.11.2024, підтверджується реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:17:001:0471, площею 0.0122 га за ТОВ "Ідея М.І.К" на підставі рішення суду, серія та номер 907/545/23, виданий 08.11.2023, видавник: Господарський суд Закарпатської області.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, номер інформаційної довідки - 405558844 від 27.11.2024, підтверджується, що автозупинка в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28.9 м. кв., яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Грушевського Михайла, буд. 25Б перебуває у приватній власності ТОВ "Ідея М.І.К.", код ЄДРПОУ - 22072268. Право власності зареєстровано 17.04.2023 державним реєстратором Виконавчого комітету Ужгородської міської ради на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67269155. Документи, які подані для державної реєстрації: технічний паспорт (витяг з ЄДЕССБ) серія та номер: ТІ01:6426-1775-9642-5535, виданий 02.05.2022, видавник: ЄДЕССБ; акт про прийняття об`єктів в експлуатацію, серія та номер: 887, виданий 20.08.2008, видавник: Інспекція ДАБК в Закарпатській області; документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси (витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: AR01:9230-7921-7440-5557, виданий 12.04.2023, видавник: ЄДЕСББ.

Згідно з технічним паспортом на нежитлові приміщення від 02.05.2022, виконаного суб`єктом технічної інвентаризації: ФОП Вітер М.Я., витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ТІ01:6426-1775-9642-5535, виготовленого станом на 28.04.2022, зазначено технічні характеристики об`єкта нерухомості: автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном загальна площа 28,9 м.кв., вид будівництва нове, конструктивні елементи: стіни шлакоблок, фундамент бетон, підлоги плитка, плитка ФЕМ, покриття бітумна черепиця.

З наданого витягу з Реєстру будівельної діяльності № ТІ01:6426-1775-9642-5535 від 02.05.2022 вбачається, що суб`єктом технічної інвентаризації проводився вид технічної інвентаризації перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт.

Також, судом встановлено, що на підставі рішення Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 11.04.2023 за №38-А автозупинці-комплексу з торговим павільйоном присвоєно адресу: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б, що додатково підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адреси Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за № AR01:9230-7921-7440-5557 від 12.04.2023 року.

Крім того, з наданого суду позивачем висновку судового експерта Павлича О.В. від 01.08.2022 за №0023/2022, виконаного на замовлення ТОВ «Ідея М.І.К.» вбачається, що переміщення автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном за адресою: вул. Грушевського, б/н, м. Ужгород, біля будинку №25 в просторі без її знецінення та зміни призначення неможливе.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 у справі №907/497/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Разом з тим, суд у такому рішенні вказав, що в даних спірних правовідносинах Ужгородська міська рада може подати позов про визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості. Відтак, подано відповідний позов до суду та розгляд питання про визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості за позивачем і є предметом розгляду в даній справі.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі №907/497/24 рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 у справі №907/497/24 - залишено без змін.

У наведеній справі №907/497/24 Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, так само як і рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 встановлено факти, що мають преюдиційне значення у цій справі та безумовно враховуються судом. Так, в контексті спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених висновків щодо підстав реєстрації відповідачем права власності на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б, ТОВ Ідея М.І.К. не довело підстави, з яких Товариство стало власником спірної автозупинки, оскільки, окрім державної реєстрації права власності (яка не може породжувати відповідне право) усі наявні в справі докази свідчать, що у відповідача були відсутні як дозвільні документи на спорудження відповідного об`єкта нерухомості, так і відведена для означених цілей земельна ділянка комунальної власності, що в розумінні наведених вище положень цивільного законодавства, практики їх застосування свідчить про самочинність будівництва відповідачем автозупинки в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б.

При цьому, наслідком означених дій стала ситуація, коли за відповідачем зареєстровано право власності на комунальне майно Ужгородської міської ради (автобусна зупинка по вул. Михайла Грушевського, 25), балансоутримувачем якої відповідно до довідки від 18.03.2024 за №24.01-12/837 є Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (третя особа у цій справі). Відповідач набув право власності на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном площею 28,9 м.кв. по вул. Грушевського, 25 "Б" в м. Ужгороді, яка належить до об?єктів нерухомого майна.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Усі наведені обставини підтверджено також і при розгляді цієї справи №907/1009/24, проти таких обставин відповідач не подав жодного заперечення. Втім, у наданому до справи проєкті мирової угоди, яка ніби-то пропонувалася ним до розгляду позивачем, передбачав умови які, без наявних підстав, містили твердження, що будівництво і набуття права власності на автозупинку ним оформлено правомірно.

Відтак, суд доходить такого ж висновку у цій справі, що позивач може захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, шляхом звернення до господарського суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини четвертої або п`ятої статті 376 ЦК України.

Щодо представництва інтересів позивача прокурором.

Суд зазначає, що згідно положень ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках та у порядку, що визначені законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" необхідність захисту порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади та, як наслідок, інтересів держави у цілому.

Поряд з цим, суд враховує, що перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі №924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Судом встановлено, що Ужгородською окружною прокуратурою направлялось Ужгородській міській раді повідомлення в порядку ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" від 29.10.2024 №07.53-107-8405ВИХ-24, згідно якого прокурор просив надати раду належним чином завірені копії усіх наявних документів щодо надання в користування ТОВ "Ідея М.І.К." автозупинки в комплексі з торговим павільйоном площею 28.9 м. кв. по вул. Грушевського, 25 "Б" в м. Ужгороді, передання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:17:001:0471 площею 0.0122 га і також докази перебування вказаної автозупинки на балансі Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради.

У відповідь Ужгородська міська рада направила прокурору лист від 14.11.2024 №11220-24, яким долучила запитувані прокурором документи.

Надалі, 27.11.2024 прокурор направив позивачу лист №07.53-107-9225ВИХ-24, в якому вказував, що Ужгородською окружною прокуратурою відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прийнято рішення про звернення до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ТОВ "Ідея М.І.К" про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, а саме на: автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28.9 м. кв., розташовану за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2722741321100) за територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Враховуючи все вищевикладене, судом встановлено, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 ЗУ "Про прокуратуру" і оскільки компетентний орган, а саме Ужгородська міська рада, протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернулась до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження її бездіяльності і достатньою підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

На виконання вимог Закону України «Про прокуратуру» Ужгородською окружною прокуратурою вжиті заходи представницького характеру шляхом пред`явлення позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ТОВ "Ідея "М.І.К." про визнання права власності на спірний вказаний вище об`єкт нерухомості.

Висновки суду та норми права, що підлягають застосуванню.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, у свою чергу, встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ст. 331 ЦКУ передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 328 ЦКУ передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права влсності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ГПК України).

Частиною 1 ст. 181 ГПК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Водночас, положення частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку із положенням статті 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об`єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦКУ, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦКУ).

Також приписами ст. 376 ЦКУ передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Відповідно до ч. 2, 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання ч. 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

В пункті 1.3. розділу І цього Порядку наведено визначення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме, одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Водночас спірні правовідносини в даній справі мають свої особливості, оскільки, окрім вищезгаданих актів законодавства, правовідносини сторін регулюються нормами Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням L сесії IV скликання Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006, що за своїм змістом та юридичною природою належить до актів органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру, прийняття яких передбачено статтею 59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», і яке, в силу приписів частини 1 статті 73 цього ж Закону, частини 1 статті 144 Конституції України, є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі №440/7204/21 (п. 77, 78 постанови).

За встановленими у справі обставинами, відповідно до вищевказаного Положення, під терміном «автозупинка-комплекс» слід розуміти малу архітектурну форму, під дахом якої розміщений торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 кв.м., та майданчик для очікування пасажирського транспорту.

Умовами будівництва та правової реєстрації автозупинки-комплексу, за змістом Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням L сесії IV скликання Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006, є: 1) термін будівництва 2 місяці з дня надання дозволу на виконання будівельних робіт інспекцією ДАБК; 2) термін будівництва, який не витриманий з поважних причин, продовжується рішенням виконкому на підставі поданої забудовником заяви; 3) здійснення будівництва за рахунок коштів інвестора; 4) прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією; 5) реєстрація за міською радою відповідно до рішення виконкому про прийняття автозупинки-комплексу в експлуатацію.

Серед прав користувача автозупинки-комплексу приписи означеного Положення визначають, зокрема, компенсацію витрат на будівництво безкоштовне користування автозупинкою-комплексом терміном на 10 років, про що укладається відповідна угода з управлінням майнової політики міста після здачі автозупинки-комплексу в експлуатацію; пріоритетне право на укладення договору оренди після закінчення безкоштовного терміну користування.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 надавався дозвіл саме на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном по вул. Грушевського, 25 з наданням у безоплатне користування облаштованої автозупинки-комплексу терміном на 10 років, про що свідчить і укладений в подальшому сторонами Договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом за №44 від 01.06.2009, умовами якого були визначені, зокрема, права та обов`язки сторін у випадку необхідності демонтажу або переміщення автозупинки-комплексу та наведена обставина в сукупності зі змістом Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 дає підстави для переконливого висновку про відсутність підстав для віднесення облаштованої відповідачем у 2008 році автозупинки-комплексу до об`єктів нерухомого майна.

У даному контексті слід також зазначити, що акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008, технічний паспорт та технічна документація, виготовлені на замовлення відповідача, та які в подальшому подавалися ТОВ «Ідея М.І.К.» з метою реєстрації права власності на автозупинку-комплекс в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, свідчать про закінчення будівництвом та можливість експлуатації облаштованого ТОВ «Ідея М.І.К.» об`єкта в цілому, а саме, як автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном, що відповідно до Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів є малою архітектурною формою.

Водночас суд, звертає увагу на те, що відповідно до даних технічного паспорту на нежитлові приміщення від 02.05.2022, виконаного суб`єктом технічної інвентаризації: ФОП Вітер М.Я., об`єкт автобусна зупинка в комплексі з торговим павільйоном має загальну площу 28,9 м.кв. та складається з наступних елементів: конструктивні елементи: стіни шлакоблок, фундамент бетон, підлоги плитка, плитка ФЕМ, покриття бітумна черепиця.

Питання ознак тимчасовості споруд досліджувалось у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №806/22/18, від 10.08.2022 у справі №260/259/20 та від 07.08.2023 у справі №440/7204/21.

У цих постановах Верховний Суд відзначав, що капітальна будівля завжди тісно пов`язана із земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки вона має фундаментну основу. Це означає, що капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди.

Про тимчасовий характер будівлі (споруди) може свідчити те, що така є тимчасовою збірно-розбірною будівлею, зведена (влаштована) без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання без утеплення основних огороджувальних конструкцій (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, вбиральні, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо).

Аналіз вищевикладених положень законодавства дає підстави для висновку щодо основних критеріїв, за якими здійснюється віднесення споруди до тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме: - це невелика (площею до 30 кв.м.) одноповерхова споруда; - може мати невелике (площею до 30 кв.м.) приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон) або не мати такого приміщення; - виготовляється з полегшених збірно-розбірних конструкцій; - встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту.

З вищенаведеного вбачається, що на підставі норм Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150:

- ТОВ «Ідея М.І.К.» отримано дозвіл та здійснено облаштування тимчасової споруди автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном в м. Ужгород по вул. Грушевського, 25;

- означену тимчасову споруду введено в експлуатацію відповідно до акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008 року;

- між сторонами у справі 01.06.2009 укладено Договір №44 безкоштовного користування строком на 10 років автозупинкою-комплексом з торгівельним павільйоном в м. Ужгород по вул. Грушевського, 25, як тимчасовою спорудою, про що свідчить зокрема п. 2.4. означеного Договору та означена обставина вбачається зі змісту Положення.

Окрім того, після закінчення строку дії Договору №44 від 01.06.2009 між Департаментом та ТОВ «Ідея М.І.К.» 31.08.2021 укладено Договір оренди №1173/0 торгового павільйону автозупинки-комплексу в м. Ужгород по вул. Грушевського, 25 із констатацією в п. 2.2. означеного Договору територіальної громади м. Ужгород як власника об`єкта оренди та відсутності підстав для виникнення в Орендаря права власності на відповідний торговий павільйон автозупинки-комплексу.

Відтак, суд дійшов до висновку та констатує на підставі вищезазначених доказів, що відповідач цілком усвідомлював та визнавав, що автозупинка - комплекс за адресою: м. Ужгород по вул. Грушевського, 25, є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Ужгород.

Крім того, згідно з довідкою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 18.03.2024 за №24.01-12/837 автобусна зупинки по вул. Михайла Грушевського, 25, площею 27 м. кв. обліковується на балансі Департаменту з первісною вартістю 249 480,00 грн.

Однак, як встановлено на основі поданих сторонами доказів, відповідач вчинив недобросовісно, та зареєстрував за собою право приватної власності на автозупинку - комплекс за адресою: м. Ужгород по вул. Грушевського, 25, використавши при цьому наявні в нього документи, та усвідомлюючи, що даний об`єкт є малою архітектурною формою та належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Ужгорода.

За встановленими у справі обставинами 17.04.2023 за відповідачем зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67269155 від 20.04.2023).

В аспекті спірних правовідносин суд зважає, що об`єкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, речові права на які, в силу ч. 4 ст. 5 вищевказаного Закону, не підлягають державній реєстрації, а згідно з актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008, облаштування автобусної зупинки в комплексі з торгівельними павільйонами здійснювалося за розробленою архітектурно-планувальним бюро управління архітектури та містобудування м. Ужгород проектною документацією та погоджувалося відповідними державними органами і, зокрема, Ужгородською міською радою саме як автобусна зупинка в комплексі з двома торгівельними павільйонами, тобто в цілому.

Суд у цій справі констатує, що відповідачу у встановленому законом порядку не надавалася земельна ділянка для будівництва капітальної (не тимчасової) споруди, не видавався дозвіл на таке будівництво, а згаданий вище акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, що затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008 року підтверджує введення спірного майна в експлуатацію саме як тимчасової споруди. Про це ж переконливо свідчить і зміст Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150 в межах реалізації яких і виникли правовідносини між сторонами у справі, в тому числі й щодо введення спірного майна в експлуатацію як тимчасової споруди.

Позатим, надані суду позивачем докази, зокрема технічний паспорт на нежитлові приміщення від 02.05.2022, висновок експерта від 01.08.2022 №0023/2022 беззаперечно свідчать, що отримавши право на облаштування автозупинки-комплексу з торговим павільйоном як тимчасової споруди, в ході облаштування відповідної автозупинки-комплексу відповідачем фактично збудовано капітальну споруду з бетонним фундаментом, стінами, переміщення яких в просторі є неможливим без знецінення та втрати функціонального призначення, що за своєю технічною характеристикою та правовою природою є об`єктом нерухомого майна, на яке в подальшому ТОВ «Ідея М.І.К.» безпідставно зареєструвало право власності.

При цьому, слід звернути увагу, шо добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

В даному випадку суперечливою, недобросовісною і такою, що не відповідає доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) слід вважати цілеспрямовану поведінку відповідача, який на підставі Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150 отримавши право облаштування автозупинки-комплексу з подальшою передачею її на 10 років в безкоштовне користування, визнаючи з 2007 року право комунальної власності на відповідну автозупинку-комплекс та уклавши в 2021 році договір оренди спірного майна з повторною констатацією його належності до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород, фактично збудував капітальну споруду та використав дозвільні документи для облаштування тимчасової споруди (акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затверджений рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №329 від 20.08.2008 року) з протиправною метою - реєстрації права власності на спірне майно як новостворений об`єкт нерухомості.

В даному контексті критично оцінюються судом посилання відповідача на факт укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:17:001:0471, площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського, позаяк такий договір укладено 20.03.2024 (відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду у справі №907/545/23), а реєстрація права власності відповідача на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 20.04.2023 №329647537 відбулася 17.04.2023 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67269155 від 20.04.2023), тобто майже за один календарний рік до укладення відповідного договору оренди в судовому порядку.

При цьому, саме по собі надання відповідачу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:17:001:0471, площею 0,0122 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вул. Михайла Грушевського в оренду відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 03.02.2022 від №638 не впливає на кваліфікацію судом спірних правовідносин, позаяк усі дозвільні документи на будівництво спірного майна, які надавалися ТОВ «Ідея М.І.К.» з метою реєстрації права власності в 2023 році датовані 2008 роком та оформлялися в ході прийняття в експлуатацію автозупинки в комплексі з торговим павільйоном, які облаштовані відповідачем з метою отримання в безкоштовне користування терміном на 10 років на підставі Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів та відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.04.2007 за №150, а не в якості спорудження новоствореного об`єкту нерухомості на земельній ділянці, яка відведена для вказаних цілей.

Наведені обставини незаконності набуття права власності відповідачем на спірне майно і слугують підставою заявленого позивачами позову, які на захист власних порушених прав звернулися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

За змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення містяться і у ч. 2 ст. 20 ГК України.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

За встановленими у справі обставинами, земельна ділянка, на якій розташовується автозупинка в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б належить на праві власності територіальній громаді міста Ужгорода, від імені якої повноваження власника здійснює Ужгородська міська рада.

Водночас, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене суд висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Означена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 та суд вважає її релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено наступне:

- право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

- якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

- на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно вказаного принципу особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Суд приймає до уваги, що сторони у справі визнають обставини належності спірного майна до нерухомості, а спірні правовідносини пов`язуються з законністю набуття та реєстрації відповідачем права власності на відповідний об`єкт нерухомості.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

В контексті спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених вище висновків щодо підстав реєстрації відповідачем права власності на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б, суд враховує, що ТОВ «Ідея М.І.К.» не доводяться підстави, з яких Товариство стало власником спірної автозупинки, оскільки, окрім державної реєстрації права власності (яка не може породжувати відповідне право) усі наявні в справі докази свідчать, що у відповідача були відсутні як дозвільні документи на спорудження відповідного об`єкта нерухомості, так і відведена для означених цілей земельна ділянка комунальної власності, що в розумінні наведених вище положень цивільного законодавства, практики їх застосування свідчить про самочинність будівництва відповідачем автозупинки в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28,9 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25б.

Відтак, суд констатує, що відповідач вчинив самочинне будівництво, без наявності відповідних дозвільних документів та на земельній ділянці, яка не була відведена йому для такого будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто, відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ч. 5 ст. 376 ЦКУ, суд задовольняє позовні вимоги прокурора повністю.

Судове рішення про визнання права власності є підставою для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за Ужгородською міською радою з огляду на положення пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості).

Щодо обґрунтованості рішення.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, на відповідача покладається 3775.00 гривень витрат на оплату судового збору.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати за територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 33868924) право власності на автозупинку в комплексі з торговим павільйоном, загальною площею 28.9 м. кв., розташовану за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 25Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2722741321100).

3. Судові витрати покласти на відповідача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідея М.І.К.", код ЄДРПОУ - 22072268, м. Ужгород, вул. Грушевського, 25, сплачений судовий збір у розмірі 3775.00 грн. (три тисячі сімсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок) на користь Закарпатської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909967, банк отримувача: Державна казначейська служба України, рахунок UA228201720343130001000018475.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 29.04.2025 року.

СуддяП. Д. Пригуза


Суд	Господарський суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення	25.04.2025
Оприлюднено	01.05.2025
Номер документу	126945393
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них

Пригуза П. Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 25.04.2025 по справі 907/1009/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —907/1009/24

Рішення від 25.04.2025

Рішення
від 25.04.2025 по справі 907/1009/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ