Рішення

від 25.04.2025 по справі 922/776/22

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/776/22 (922/335/25)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатого В.О.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕГРІТАС" (61153, м.Харків, пр.Ювілейний, будинок 56, офіс 105, код ЄДРПОУ 3705591) в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Іваненка Є.В. (61050, м.Харків, вул.Юр`ївська 14/7,каб.1, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фізичної особи - підприємця Коваль Ольги Петрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення коштів в межах справи про банкрутство ТОВ "Інтегрітас"

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтегрітас" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іваненка Є.В. звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Коваль Ольги Петрівни, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Коваль Ольги Петрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрітас" наступну заборгованість : 110819,30 грн. - основний борг, 10 582,26 грн. - 3 % річних, 54 224,00 грн. індекс інфляції, 128 750,82 грн. - пеня, що загалом складає 304 376,38 грн. та витрати зі сплати судового збору.

Суд зазначив, що в межах справи №922/776/22 ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.05.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інтегрітас", визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Гуд-Рент" до ТОВ "Інтегрітас" у розмірі 1466462,19 грн заборгованості та 24810,00 грн - витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном ТОВ "Інтегрітас", розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Іваненка Є.В., призначено попереднє засідання суду.

12.05.2022 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрітас" за № 68678.

Постановою Господарського суду Харківської області від 15.12.2022 ТОВ "Інтегрітас" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Іваненка Є.В.

Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вх. №922/335/25 від 04.02.2025) передана на розгляд судді Усатому В.О.

Ухвалою суду від 07.02.2025 залишено без руху позовну заяву (вхідний номер 335/25 від 04.02.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрітас" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Іваненка Є.В. Надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: надання відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; надати відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.

Згідно з даними КП "Діловодство спеціалізованого суду" вищевказану ухвалу суду направлено до Електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрітас" 07.02.2025 о (б) 16:12.

Отже, ухвала суду від 07.02.2025 отримана заявником 07.02.2025, з огляду на що строк на усунення недоліків заяви - до 17.02.2025 включно.

17.02.2025 (тобто в межах строку встановленого ухвалою суду від 07.02.2025) до суду від позивача надійшла заява (вх.№4167) про усунення недоліків, зокрема з зазначенням відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору та вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви.

Ухвалою суду від 24.02.2025, крім іншого, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрітас" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Іваненка Є.В (вх.№ 335/25 від 04.02.2025) до Фізичної особи - підприємця Коваль Ольги Петрівни до розгляду в межах справи №922/776/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрітас". Відкрито провадження у справі № 922/776/22 (922/335/25). Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відзиву. Докази надіслання відповіді на відзив іншій стороні надати суду. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив із урахуванням вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази надіслання заперечень іншій стороні надати суду. Роз`яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-167 Господарського процесуального кодексу України та мають бути подані у строк, виз

Згідно з даними КП "Діловодство спеціалізованого суду" вищевказану ухвалу суду направлено до Електронного кабінету Фізичної особи - підприємця Коваль Ольги Петрівни 25.02.2025 після 17 години.

Частиною шостою статті 242 ГПК України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала суду від 24.02.2025 отримана відповідачем 26.02.2025, з огляду на що строк на подання до суду відзиву на позовну заяву - до 13.03.2025 включно.

11.03.2025 (тобто в межах строку встановленого ухвалою суду від 24.02.2025) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№6275), який прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.

13.03.2025 (тобто в межах строку встановленого ухвалою суду від 24.02.2025) до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№6545), яка прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Разом із відповіддю на відзив позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 110819,30 грн. - основний борг ,10 582,26 грн. - 3 % річних, 54 224,00 грн. індекс інфляції, 106966,54 грн. - пені, що складає 282592,10 грн. та витрати зі сплати судового збору.

Розглянувши подану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Як вбачається з матеріалів справи суд відкрив провадження у справі 24.02.2025. Відтак позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог у строк до 26.03.2025.

Дослідивши подану позивачем у строк передбачений п.2 ч.2 ст.46 ГПК України заяву, яка за своєю правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, суд приходить до висновку про можливість прийняття вищезазначеної заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та розгляд справи здійснювати з її урахуванням.

18.03.2025 (тобто в межах строку встановленого ухвалою суду від 24.02.2025) до суду від відповідача надійшли заперечення (вх.№6872) на відповідь на відзив, які прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

24.03.2025 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№7353).

24.03.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення (вх.№7396) , в яких останній просить суд відмовити в прийнятті та долучені до матеріалів справи 922/776/22 (922/335/25) додаткових пояснень ТОВ "Інтегратіс" (вх.№7353 від 24.03.2025.

Ухвалою суду від 26 березня 2025 року залишено без розгляду додаткові пояснення позивача (вх.№7353 від 24.03.2025).

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

1 грудня 2020 року між ФОП Коваль О.П. (Замовник) та ТОВ ІНТЕГРІТАС (Виробник) укладено Договір №354 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, встановлених цим Договором, виготовити, відповідно до Технічним умов Товару, та поставити Товар Замовнику під Торговим знаком, для подальшого продажу Замовником, а Замовник зобов`язаний прийняти та оплатити виготовлений та поставлений Товар на умовах даного Договору.

Позивач стверджує, що відповідно до Додатку №1, №4 та паспортів продукту до Договору №354 від 01 грудня 2020 року ТОВ ІНТЕГРІТАС здійснювало постачання до ФОП Коваль О.П. під торговим знаком Саме Те! наступних товарів: Пергамент для випічки Зм; Пергамент для випічки 5м; Шкребок кухонний металевий; Серветка віскозна; Серветка фіброва; Плівка харчова 10м; Губки кухонні з пінополіуретану та абразивної фібри; Фольга алюмінієва Зм.

В підтвердження зазначеного позивачем долучено до позовної заяви наступні видаткові накладні:

видаткова накладна №1357 від 20.09.2021 року на суму 8 842,50 грн;

видаткова накладна №1475 від 04.10.2021 року на суму 24 261,30 грн;

видаткова накладна №1526 від 11.10.2021 року на суму 23 697,90 грн;

видаткова накладна №1527 від 11.10.2021 року на суму 4 455,00 грн;

видаткова накладна №1555 від 18.10.2021 року на суму 10 257,30 грн;

видаткова накладна №1556 від 18.10.2021 року на суму 18 621,00 грн;

видаткова накладна №1587 від 25.10.2021 року на суму 6 831,00 грн ;

видаткова накладна №1588 від 25.10.2021 року на суму 86 514,30 грн;

видаткова накладна №1628 від 01.11.2021 року на суму 23 535,00 грн ;

видаткова накладна №1629 від 01.11.2021 року на суму 14 085,90 грн;

видаткова накладна №1667 від 08.11.2021 року на суму 37 057,50 грн;

видаткова накладна №1691 від 15.11.2021 року на суму 78 340,50 грн.

Крім того, в підтвердження поставок товару позивачем долучено до позовної заяви товарно-транспортні накладні.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що оплата за Товар здійснюється в національній валюті протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту приймання передачі-Товару на підписання накладної про прийняття Товару.

Згідно п.6.1. Договору, перехід права власності на Товар від Виробника до Замовника здійснюється в момент приймання-передачі Товару на складі Замовника та підписання накладної.

Відповідно до п.п. 8.3 8.4, сплата неустойки, штрафу, пені і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов`язань, не звільняють Сторони від виконання зобов`язань за цим Договором, крім випадків, передбачених законодавством України. За порушення строків оплати передбачених цим Договором Замовник сплачує Виробнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення платежу.

Як зазначає позивач, за результатами проведеного звіряння взаємних розрахунків сторін за листопад 2021 року заборгованість ФОП Коваль О.П. перед ТОВ ІНТЕГРІТАС складала 329 819,30 грн.

Вищезазначене підтверджується долученим позивачем до позовної заяви Актом звірки взаєморозрахунків (т.1 а.с. 35).

2 грудня 2021 року між ФОП Коваль О.П. (Первісний боржник), ФОП Рудецькою Аллою Анатоліївною (Новий боржник) та ТОВ ІНТЕГРІТАС укладений Договір про переведення боргу.

Згідно до розділу 1 Договору про переведення боргу, Первісний боржник має заборгованість перед Кредитором на суму 329 819,30 гривень, що виникла на підставі Договору №354 від 01 грудня 2020 року. Первісний боржник підтверджує обсяг та підстави Боргу. Первісний боржник переводить Борг на Нового боржника в обсязі 34 000,00 гривень. Кредитор не заперечує проти переведення Боргу. Борг вважається переведеним на Нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед Кредитором з моменту підписання даного Договору.

Сплата переведеного боргу ФОП Рудецькою А.А. у розмірі 34 000,00 гривень підтверджується випискою з рахунку ТОВ ІНТЕГРІТАС в банківській установі АТ ПрокредитБанк від 03.12.2021 року, призначення платежу: оплата за товар зг. рах. №б/н від 03.12.2021 р. (т.1 а.с. 179б).

16 грудня 2021 року між ФОП Коваль О.П. (Первісний боржник), ФОП Кравченко Юлією Віталіївною (Новий боржник) та ТОВ ІНТЕГРІТАС укладений Договір про переведення боргу.

Згідно до розділу 1 Договору про переведення боргу, Первісний боржник має заборгованість перед Кредитором на суму 295 819,30 гривень, що виникла на підставі Договору №354 від 01 грудня 2020 року. Первісний боржник підтверджує обсяг та підстави Боргу. Первісний боржник переводить Борг на Нового боржника в обсязі 50 000,00 гривень. Кредитор не заперечує проти переведення Боргу. Борг вважається переведеним на Нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед Кредитором з моменту підписання даного Договору.

Сплата переведеного боргу ФОП Кравченко Ю.В. у розмірі 50 000,00 гривень підтверджується випискою з рахунку ТОВ ІНТЕГРІТАС в банківській установі АТ ПрокредитБанк від 17.12.2021 року, призначення платежу: оплата за товар зг. рах. №б/н від 17.12.2021 р. (т.1 а.с. 182б).

Позивач зазначає, що у ТОВ ІНТЕГРІТАС наявний проект Договору про переведення боргу від 23 грудня 2021 року, де сторонами виступають: ФОП Коваль О.П. (Первісний боржник), ФОП Шпильова Ганна Іванівна (Новий боржник) та ТОВ ІНТЕГРІТАС. Згідно до розділу І проекту Договору про переведення боргу, Первісний боржник має заборгованість перед Кредитором на суму 245 819,30 гривень, що виникла на підставі Договору №354 від 01 грудня 2020 року. Первісний боржник підтверджує обсяг та підстави Боргу. Первісний боржник переводить Борг на Нового боржника в обсязі 9000,00 гривень. Кредитор не заперечує проти переведення Боргу. Борг вважається переведеним на Нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед Кредитором з моменту підписання даного Договору. У представника позивача відсутній підписаний екземпляр Договору про переведення боргу від 23 грудня 2021 року, але, як зазначає позивач, ФОП Шпильова Ганна Іванівна здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 9 000,00 гривень. Факт здійснення перерахування грошових коштів у розмірі 9 000,00 гривень підтверджується випискою з рахунку ТОВ ІНТЕГРІТАС в банківській установі AT ПрокредитБанк від 24.12.2021 року, призначення платежу: оплата за товар зг. рах. №б/н від 24.12.2021 р. (т.1 а.с. 184 б).

Також, позивач зазначає, що у ТОВ ІНТЕГРІТАС наявний проект Договору про переведення боргу від 23 грудня 2021 року, де сторонами виступають: ФОП Коваль О.П. (Первісний боржник), ФОП Клименко Д.Ю. (Новий боржник) та ТОВ ІНТЕГРІТАС. Згідно до розділу 1 проекту Договору про переведення боргу, Первісний боржник має заборгованість перед Кредитором на суму 245 819,30 гривень, що виникла на підставі Договору №354 від 01 грудня 2020 року. Первісний боржник підтверджує обсяг та підстави Боргу. Первісний боржник переводить Борг на Нового боржника в обсязі 71 000,00 гривень. Кредитор не заперечує проти переведення Боргу. Борг вважається переведеним на Нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед Кредитором з моменту підписання даного Договору. У представника позивача відсутній підписаний екземпляр Договору про переведення боргу від 23 грудня 2021 року, але, як зазначає позивач, ФОП Клименко Д.Ю. здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 71 000,00 гривень. Факт здійснення перерахування грошових коштів у розмірі 71 000,00 гривень підтверджується випискою з рахунку ТОВ ІНТЕГРІТАС в банківській установі АТ ПрокредитБанк від 24.12.2021 року, призначення платежу: оплата за товар зг. рах. №б/н від 24.12.2021 р. (т.1 а.с. 185).

Враховуючи викладене, позивач вважає потрібним перерахування грошових коштів у сумі 71 000,00 гривень та 9000,00 гривень зарахувати в рахунок погашення заборгованості, що виникло у Первісного боржника, ФОП Коваль О.П., перед Кредитором, ТОВ ІНТЕГРІТАС.

Крім того, позивач зазначає, що у погашення боргу ФОП Коваль О.П. були здійснені платежі іншими особами на рахунок ТОВ ІНТЕГРІТАС в банківській установі AT ПрокредитБанк, а саме:

- ФОП Коровецькою Л.О. від 28 грудня 2021 року у розмірі 35 000,00 гривень, призначення платежу: оплата за товар зг. рах №б/н від 28.12.2021 р.;

- ФОП Мошковським А.В. від 06 січня 2022 року у розмірі 20 000,00 гривень, призначення платежу: оплата затовар зг. рах №б/н від 31.12.2021 р.

Вищезазначене підтверджується випискою з рахунку ТОВ ІНТЕГРІТАС в банківській установі АТ ПрокредитБанк ( т.1.а.с. 185 та т.1 а.с. 186).

Враховуючи викладене, позивач вважає, що на день подання цієї позовної заяви ФОП Коваль Ольга Петрівна має заборгованість перед ТОВ ІНТЕГРІТАС у розмірі 110 819,30 гривень основного боргу.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача ( з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) заборгованість у розмірі 110819,30 грн. - основний борг ,10 582,26 грн. - 3 % річних, 54 224,00 грн. індекс інфляції, 106966,54 грн. - пеня, що складає 282 592,10 грн.

Відповідачем в свою чергу визнається обставина наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар в загальному розмірі 110 819,30 грн. та фактично частково визнається пеня в розмірі 14 819,50 грн, 3% річних в сумі 3 460,78 грн та інфляційні втрати в розмірі 29 025,34 грн. Однак, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 113 931,32 грн пені, 7 121,48 грн 3% річних та 25 198,66 грн інфляційних втрат з підстав, викладених у відзиві на позов. Крім того, відповідач просить суд застосувати спеціальну позовну давність в один рік до вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕГРІТАС про стягнення з Фізичної особи-підприємця Коваль О.П. пені в розмірі 14 819,50 грн за прострочення оплати товару в період з 04.11.2021 р. по 30.06.2022; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю ІНТЕГРІТАС в стягненні з Фізичної особи-підприємця КОВАЛЬ ОЛЬГИ ПЕТРІВНИ 14 819,50 грн пені у зв`язку з пропущенням строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір, укладений між сторонами, як належну підставу, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати часткова сплата боржником основного боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Пунктом 4.4. Договору №354 від 1 грудня 2020 року передбачено, що оплата за Товар здійснюється в національній валюті протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту приймання - передачі Товару на підписання накладної про прийняття Товару.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної повної оплати за поставлений товар в строки, передбачені умовами Договору №354 від 1 грудня 2020 року.

Так, в підтвердження поставок товару за Договором №354 від 1 грудня 2020 року позивачем долучено до позовної заяви наступні видаткові накладні: видаткова накладна №1357 від 20.09.2021 року на суму 8 842,50 грн; видаткова накладна №1475 від 04.10.2021 року на суму 24 261,30 грн; видаткова накладна №1526 від 11.10.2021 року на суму 23 697,90 грн; видаткова накладна №1527 від 11.10.2021 року на суму 4 455,00 грн; видаткова накладна №1555 від 18.10.2021 року на суму 10 257,30 грн; видаткова накладна №1556 від 18.10.2021 року на суму 18 621,00 грн; видаткова накладна №1587 від 25.10.2021 року на суму 6 831,00 грн ; видаткова накладна №1588 від 25.10.2021 року на суму 86 514,30 грн; видаткова накладна №1628 від 01.11.2021 року на суму 23 535,00 грн ; видаткова накладна №1629 від 01.11.2021 року на суму 14 085,90 грн; видаткова накладна №1667 від 08.11.2021 року на суму 37 057,50 грн; видаткова накладна №1691 від 15.11.2021 року на суму 78 340,50 грн.

Тобто, позивачем долучено до позовної заяви видаткових накладних, які підтверджують поставки товару на загальну суму 336 499,20 грн.

Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків станом на листопад 2021, який підписаний сторонами без зауважень, заборгованість відповідача перед позивачем становить 329 819,30 грн.

Позивачем зараховано в рахунок погашення заборгованості відповідача за Договором №354 від 1 грудня 2020 наступні платежі: на суму 34 000,00 від 03.12.2021 року, на суму 50 000,00 від 17.12.2021 року, на суму 9 000,00 від 24.12.2021 року, на суму 71 000,00 від 24.12.2021 року, на суму 35 000,00 від 28.12.2021 , на суму 20 000,00 від 06.01.2022 року, а загалом - на 219 000,00 грн.

Факт здійснення перерахування грошових коштів у відповідних сумах у відповідні дати підтверджується випискою з рахунку ТОВ ІНТЕГРІТАС в банківській установі АТ ПрокредитБанк, яка долучена позивачем до позовної заяви.

Враховуючи те, що в Акті звірки взаєморозрахунків сторонами погоджена сума заборгованості відповідача у розмірі 329 819,30 грн. (хоча позивачем підтверджено видатковими накладними поставки на суму 336 499,20 грн), а також загальну суму у розмірі 219 000,00 грн., яка зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідача за Договором №354 від 1 грудня 2020, позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума основної заборгованості у розмірі 110 819,30 грн.

Наявність і обсяг заборгованості відповідача у розмірі 110 819,30 грн за Договором №354 від 1 грудня 2020 року та настання строку виконання обов`язку щодо сплати товару не були спростовані відповідачем.

Крім того, відповідачем визнається факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар за Договором №354 від 1 грудня 2020 року в розмірі 110 819,30 грн., що зазначено останнім у відзиві на позовну заяву (вх.№6275 від 11.03.2025).

Відповідно ч. 2 ст. 46 ГПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників ( ч. 1 ст. 75 ГПК України).

Отже, з урахуванням положень Договору №354 від 1 грудня 2020 року, враховуючи, що наявність і обсяг заборгованості відповідача у розмірі 110 819,30 грн за Договором №354 від 1 грудня 2020 року та настання строку виконання обов`язку щодо сплати товару не були спростовані відповідачем та визнаються останнім, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за поставлений товар за Договором №354 від 1 грудня 2020 року в розмірі 110 819,30 грн.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язання в частині оплати поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 106 966,54 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Судом встановлено, що пунктом 4.4. Договору №354 від 1 грудня 2020 року передбачено, що оплата за Товар здійснюється в національній валюті протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту приймання передачі-Товару на підписання накладної про прийняття Товару.

Відповідно до п.п. 8.3 8.4, сплата неустойки, штрафу, пені і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов`язань, не звільняють Сторони від виконання зобов`язань за цим Договором, крім випадків, передбачених законодавством України. За порушення строків оплати передбачених цим Договором Замовник сплачує Виробнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення платежу.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17.

Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не подано.

Судом перевірено розрахунок суми пені позивача і встановлено, що він є не вірним.

Так, відповідно до умов п.4.4. Договору №354 від 1 грудня 2020 року останнім днем строку для оплати поставленого товару є: за видатковою накладною №1357 від 20.09.2021 року на суму 8 842,50 грн - 04.11.2021; за видатковою накладною №1475 від 04.10.2021 року на суму 24 261,30 грн -18.11.2021; за видатковою накладною №1526 від 11.10.2021 року на суму 23 697,90 грн - 25.11.2021 ; за видатковою накладною №1527 від 11.10.2021 року на суму 4 455,00 грн - 25.11.2021; за видатковою накладною №1555 від 18.10.2021 року на суму 10 257,30 грн - 02.12.2021; за видатковою накладною №1556 від 18.10.2021 року на суму 18 621,00 грн - 02.12.2021; за видатковою накладною №1587 від 25.10.2021 року на суму 6 831,00 грн - 09.12.2021; за видатковою накладною №1588 від 25.10.2021 року на суму 86 514,30 грн - 09.12.2021; за видатковою накладною №1628 від 01.11.2021 року на суму 23 535,00 грн - 16.12.2021 ; за видатковою накладною №1629 від 01.11.2021 року на суму 14 085,90 грн - 16.12.2021; за видатковою накладною №1667 від 08.11.2021 року на суму 37 057,50 грн - 23.12.2021; за видатковою накладною №1691 від 15.11.2021 року на суму 78 340,50 грн. 30.12.2021.

Тобто початок перебігу строку прострочення виконання зобов`язання в частині оплати товару за видатковою накладною №1357 від 20.09.2021 року на суму 8 842,50 грн - 05.11.2021; за видатковою накладною №1475 від 04.10.2021 року на суму 24 261,30 грн -19.11.2021; за видатковою накладною №1526 від 11.10.2021 року на суму 23 697,90 грн - 26.11.2021 ; за видатковою накладною №1527 від 11.10.2021 року на суму 4 455,00 грн - 26.11.2021; за видатковою накладною №1555 від 18.10.2021 року на суму 10 257,30 грн - 03.12.2021; за видатковою накладною №1556 від 18.10.2021 року на суму 18 621,00 грн - 03.12.2021; за видатковою накладною №1587 від 25.10.2021 року на суму 6 831,00 грн - 10.12.2021; за видатковою накладною №1588 від 25.10.2021 року на суму 86 514,30 грн - 10.12.2021; за видатковою накладною №1628 від 01.11.2021 року на суму 23 535,00 грн - 17.12.2021 ; за видатковою накладною №1629 від 01.11.2021 року на суму 14 085,90 грн - 17.12.2021; за видатковою накладною №1667 від 08.11.2021 року на суму 37 057,50 грн - 24.12.2021; за видатковою накладною №1691 від 15.11.2021 року на суму 78 340,50 грн. 31.12.2021.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо помилкового визначення у позовній заяві кінцевого дня здійснення відповідачем оплати за поставлений товар, а саме на 1 день раніше ніж це передбачено умовами Договору №354 від 1 грудня 2020 року.

Суд зазначає, що пеня може бути нарахована тільки на кожний повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається в період часу, за котрий може здійснюватись стягнення пені ( аналогічна правова позиція підтверджується постановами Верховного Суду №927/1091/17 від 10.07.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019 ).

Крім того, судом враховуються в даному разі заперечення відповідача в частині нарахування позивачем пені у строки понад 6 місяців в порушення ч.6. ст. 232 ГК України.

Відповідно до п.8.4. Договору, за порушення строків оплати передбачених цим Договором Замовник сплачує Виробнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення платежу.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

У разі використання в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення» за відсутності застережень про період чи строк, за який нараховується пеня, таке нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (постанова ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23).

Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин на всій території України відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Отже, вищевказаним законом строк, встановлений, зокрема частиною 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо такий строк припадав на період дії карантину, був продовжений на строк дії карантину (до 30.06.2023), тобто вказана норма не обмежує нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями.

Судом враховано, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, за наявності правових підстав особа наділена правом на нарахування штрафних санкцій на строк дії карантину без обмеження строку такого нарахування, передбаченого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Проте з 01.07.2023 позивач втратив право на нарахування пені у зв`язку із відміною карантину, отже пеня могла бути нарахована за період по 30.06.2023.

Здійснивши власний розрахунок пені за вищезазначеними видатковими накладними за належні періоди (враховуючи належний початок перебігу строку прострочення виконання зобов`язання в частині оплати товару за кожною видатковою накладною і можливість нарахування пені за видатковою накладною №1667 від 08.11.2021 року та за видатковою накладною №1691 від 15.11.2021 року пені по 30.06.2023), враховуючи перерахування грошових коштів, які було зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідача за Договором №354 від 1 грудня 2020 (безпосередньо враховано перерахування відповідних сум у відповідні дати), а також положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яким передбачено, що розмір пені, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими у розмірі 62 211,35 грн. В частині нарахованої позивачем суми пені у розмірі 44 755,19 грн суд вважає необхідним відмовити як безпідставно нарахованою .

Щодо клопотання відповідача про застосування строків спеціальної позовної давності, викладеного у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст.258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вже було встановлено судом вище, порушення права позивача ( початок перебігу строку прострочення виконання зобов`язання в частині оплати товару) виникло з 05.11.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 від 11.03.2020 на усій території України було введено карантин та запроваджено відповідні обмежувальні заходи.

Постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, від 17.21.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423 та від 25.04.2023 № 383 дія карантину продовжувалася по 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до Закону України від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п.12, відповідно до якого - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено п.7, в якому визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.

Відповідно до п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

Враховуючи вищевикладене, строки спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення оплати товару в період з 04.11.2021 р. по 30.06.2022 р. є такими, що не сплинули, у зв`язку з чим в задоволенні клопотання відповідача про застосування строків спеціальної позовної давності суд вважає за необхідне відмовити.

Крім того, позивачем заявлено до стягненняз відповідача 10 582,26 грн. 3% річних та інфляційні збитки у сумі 54 224,00 грн.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Щодо тверджень відповідача в частині того, що останній не здійснив вчасно оплату за поставлений товар, оскільки ліквідатор в порядку, що передбачений приписами п. 14.4 та 14.7 Договору свої зобов`язання з повідомлення відповідача про зміну реквізитів оплати та ініціювання процесу внесення змін до договору не виконав, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «ВІРОГІДНІСТЬ ДОКАЗІВ».

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається БІЛЬШ ВІРОГІДНИМИ, НІЖ ПРОТИЛЕЖНІ.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів здійснення оплат за поставлений товар за реквізитами позивача, зазначеними у Договорі №354 від 1 грудня 2020 з 05.11.2021; доказів повернення відповідачу оплат, здійснених за поставлений товар за реквізитами позивача, зазначеними у Договорі №354 від 1 грудня 2020 з 05.11.2021; доказів в підтвердження намагань відповідача здійснити оплату за поставлений товар за реквізитами позивача, зазначеними у Договорі №354 від 1 грудня 2020 з 05.11.2021, а тому суд відхиляє вищевикладені заперечення відповідача, у зв`язку з тим, що останні не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Враховуючи передбачені умовами Договору №354 від 1 грудня 2020 року строки розрахунків за товар, перевіривши надані позивачем розрахунки індексу інфляції, зважаючи, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача індекс інфляції у розмірі 54 224,00 грн.

Крім того, враховуючи передбачені умовами Договору №354 від 1 грудня 2020 року строки розрахунків за товар, перевіривши надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 10 504,25 грн. В частині 3 % річних у розмірі 78,01 грн, суд вважає необхідним відмовити як безпідставно нарахованою.

Щодо тверджень відповідача, зазначених у запереченнях на відповідь на відзив, в частині очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і процентів річних, суд їх враховує, розцінює як клопотання про зменшення суми пені та 3% річних, та зазначає наступне.

В обґрунтування своїх заперечень, які за своєю правової природою є клопотанням про зменшення розміру пені та 3% річних, представник відповідача вказує, що на дату подання цих заперечень в суді перебувають на розгляді позовні вимоги ТОВ«ІНТЕГРІТАС» про стягнення з ФОП КОВАЛЬ О.П. 282 592,10 грн, що включає в себе 110 819,30 грн основного боргу, 10 582,26 грн 3% річних, 54 224,00 грн інфляційних втрат та 106 966,54 грн пені (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 12.03.2025 р.). Тобто сума донарахувань до основного боргу становить 155% від суми основного боргу. Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, відповідач вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, обмежити розмір відповідальності відповідача сумою інфляційних втрат та відмовити у стягненні суми пені та 3% річних з цих підстав.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Як зазначалось, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора.

Разом з тим, відповідно до висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний суд України в наведеному рішенні зауважує, що захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення

Відтак, стягнення неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про їх стягнення. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення штрафних санкцій, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України).

Суд також враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів понесення позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем взятих на себе зобов`язань. При цьому, в результаті допущеного прострочення, позивач отримує від відповідача нараховані ним інфляційні, а також 3% річних та пені в відповідних сумах, які стягнуться згідно з даним судовим рішенням.

За таких обставин, з урахуванням необхідності забезпечення балансу інтересів сторін, виходячи з загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити суму пені та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, на 60 %.

За таких обставин, позов у даній частині вимог підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 24 884,54 грн пені та 4201,70 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, за приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у даній справі виник в зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором, часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки, а частково є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, в даному випадку є підстави для покладення судових витрат на відповідача в частині 2853,11 грн, а в частині 538,00 грн залишити за позивачем .

Схожа правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 року у справі № 917/1006/16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи, що за текстом даного рішення судом було прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, сума судового збору у розмірі 261,41 грн може бути повернута позивачу за його письмовим клопотанням.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-6, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Коваль Ольги Петрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕГРІТАС" (61153, м.Харків, пр.Ювілейний, будинок 56, офіс 105, код ЄДРПОУ 3705591) 110 819,30 грн. - основний борг, 4 201,70 грн. - 3 % річних, 54 224,00 грн. індекс інфляції, 24 884,54 грн. - пеня та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 853,11 грн.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕГРІТАС" (61153, м.Харків, пр.Ювілейний, будинок 56, офіс 105, код ЄДРПОУ 3705591).

Відповідач: Фізична особа - підприємець Коваль Ольга Петрівна ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 25.04.2025.

СуддяВ.О. Усатий