Ухвала

від 29.04.2025 по справі 640/13413/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 640/13413/22

адміністративне провадження № К/990/14324/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі №640/13413/22 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Вінницької обласної прокуратури, про визнання протиправними, скасування рішення та наказу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Вінницької обласної прокуратури, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за №49дп-22 від 11 травня 2022 року про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Вінницької обласної прокуратури №292к від 24 травня 2022 року про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, позов задоволено.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі №640/13413/22 повернуто особі, яка її подала.

07 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Вінницької обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі №640/13413/22.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано частину четверту статті 48 Закону України «Про прокуратуру» та частину другу статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» у справі без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладених у рішеннях Верховного Суду від 11 березня 2020 року №9901/412/19 та від 30 січня 2019 року у справі №9901/921/18.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним рішеннях, є застосовними до спірних правовідносин.

Предметом спору в цій справі є правомірність рішення та наказу про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення поза межами річного строку.

Суд першої інстанції, з висновками якої погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що за приписами частини четвертої статті 48 Закону України "Про прокуратуру", рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. Як установлено судами і не заперечується сторонами у цій справі, позивач набув рухоме майно у власність 03 лютого 2021 року, тому обов`язок повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про суттєві зміни у майновому стані, згідно з вимогами частини другої статті 52 Закону України «Про запобігання корупції», виник у нього у до 23:59:59 13 лютого 2021 року. Отже, річний строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності необхідно обчислювати з наступного дня після закінчення десятиденного строку повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про суттєві зміни у майновому стані, тобто з 14 лютого 2021 року по 14 лютого 2022 року. Ураховуючи перебування позивача у відпустці та тимчасовій непрацездатності 58 днів, строк притягнення до відповідальності сплинув 12 квітня 2022 року, а тому рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 11 травня 2022 року № 49дп-22, прийнято з порушенням річного строку для його прийняття, що є безумовною підставою для скасування останнього.

Слід зазначити, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися висновком Верховного Суду, викладеним у справі №9901/480/18, в якій Суд указав, що допущене позивачем порушення частини другої статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» не містить ознак триваючого правопорушення, так як указаною нормою чітко встановлено, що обов`язок повідомити Національне агентство з питань запобігання корупції про суттєві зміни у майновому стані виникає у десятиденний строк з моменту придбання майна, після спливу якого у разі неповідомлення вважається, що правопорушення є вчиненим. Початок перебігу річного строку для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, згідно з частиною четвертою статті 48 Закону №1697-VII, пов`язується з днем вчинення проступку, а не з днем його виявлення.

Скаржником не доведено, що зазначений висновок не підлягав застосуванню або застосований неправильно.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.

Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

З огляду на зазначене, клопотання скаржника про зупинення виконання судового рішення Судом не вирішується.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі №640/13413/22 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Суддя О.Р. Радишевська