Рішення

від 21.02.2025 по справі 229/6517/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:229/6517/24

Провадження №: 2/755/10180/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2025 р. місто Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - САВЛУК Т.В., розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління молодіжної політики та справах дітей Бахмутської міської ради, Служба у справах дітей Броварської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є предметом позову.

07 жовтня 2024 року Дружківським міським судом Донецької області постановлено ухвалу про передачу позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, Служба у справах дітей Броварської міської ради, про позбавлення батьківських прав, за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.

01 листопада 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - Управління молодіжної політики та справах дітей Бахмутської міської ради, Служба у справах дітей Броварської міської ради, про позбавлення батьківських прав, та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

13 грудня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про зобов`язання Служби у справах дітей Броварської міської ради надати суду на виконання вимог статті 19 Сімейного кодексу України висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України).

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Деменкова Є.С. у судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просять позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, правом подання відзиву на позов та доказів на спростування заявлених вимог не скористався.

Представник третьої особи - Управління молодіжної політики та справах дітей Бахмутської міської ради у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Броварської міської ради у судове засідання не з`явився, до суду направив висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно зі статтею 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що з 18 червня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини, видане 29 листопада 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (актовий запис № 722), у свідоцтві про народження дитини батьками записані: батько - « ОСОБА_2 », мати - « ОСОБА_1 ».

18 червня 2018 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області ухвалено рішення, яким розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 195 від 18 червня 2011 року.

24 липня 2015 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 травня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

16 вересня 2024 року заступником начальника відділу Бахмутського відділу державної виконавчої служби у Бахмутському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Матвієнко І. видано довідку-розрахунок заборгованості за виконавчим листом № 219/4184/15-ц за період з 14 вересня 2021 року по 16 вересня 2024 року, відповідно до якого заборгованість по аліментах у ОСОБА_2 складає 161 640 гривень 29 копійок.

Відповідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України).

Відповідно до висновку виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області (на який покладено повноваження органу опіки та піклування) від 28 січня 2025 року № 61 визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) вказано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Як з`ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, після припинення шлюбу між батьками малолітня дитина залишилась проживати разом з матір`ю, яка самостійно займається вихованням донькою, забезпечує дитині належні умови для її повноцінного розвитку, дитина перебуває на повному утриманні матері, у свою чергу, відповідач, як батько дитини, самоусунувся від виховання дитини, не піклується про стан здоров`я дитини, її фізичний та духовний розвиток, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, відповідач не скористався правом подати відзив на позов та докази, які мали підтвердити належне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає доведеним обставини ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, який самоусунувся від виховання та спілкування з дитиною, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, присуджені за рішенням суду аліменти не сплачує, має заборгованість по виплаті аліментів, що у сукупності дає підстави позбавити батьківських прав батька дитини, з підстав, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до положень статей 168, 169 Сімейного кодексу України, відповідач, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлений права на звернення до суду із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління молодіжної політики та справах дітей Бахмутської міської ради, Служба у справах дітей Броварської міської ради, про позбавлення батьківських прав є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 4-6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Враховуючи вищенаведене, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: - договір про надання правової допомоги від 07 вересня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Деменковою Євгенією Сергіївною; - копію ордера про надання правової допомоги серії АН № 1507447 від 11 вересня 2024 року; - копію розрахункової квитанції на суму 15 968 гривень 00 копійок.

Отже, надавши оцінку долученим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 15 968 гривень 00 копійок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині, оскільки позивачем долучено до матеріалів заяви документи, що свідчать про оплату гонорару із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 гривень 96 копійок.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 19, 150, 164, 165, 168, 169, 180-184 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління молодіжної політики та справах дітей Бахмутської міської ради, Служба у справах дітей Броварської міської ради, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьківських прав відносно малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 гривень 96 копійок та правової допомоги адвоката у розмірі 15 968 гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я