Постанова

від 28.04.2025 по справі 908/2868/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2868/23 (908/2915/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду, в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 (суддя Черкаський В.І., повний текст якого підписаний 23.01.2025) у справі № 908/2868/23(908/2915/24)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Союз підрядників атомних станцій Атомтехінтерсервіс м. Запоріжжя в особі керуючого санацією Шестопалова О.В м. Запоріжжя

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К м.Запоріжжя

про стягнення 300 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

04.11.2024 до системи Електронний суд від ТОВ Союз підрядників атомних станцій Атомтехінтерсервіс в особі керуючого санацією Шестопалова О.В. надійшла позовна заява від 04.11.2024 (вх. № 3212/08-07/24 від 05.11.2024) до відповідача - ТОВ ЗАХИСТ ТЕХНО К в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Союз підрядників атомних станцій Атомтехінтерсервіс 300 000, 00 грн. заборгованості, а також судові витрати у складі судового збору в розмірі 3 600, 00 грн. та витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі, який на дату пред`явлення позову складає 13 000, 00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач сплатив на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К грошові кошти у розмірі 300 000, 00 грн. з призначенням платежу: Перераховується поворотна фiнансова допомога згiдно дог. № 01/03/2022 вiд 28.03.2022 року. Без ПДВ (платіжне дорученням № 328 від 01.04.2022), втім, письмового договору між сторонами немає, отже, останній вважає, що між сторонами укладений договір поворотної фінансової допомоги у спрощений спосіб; на вимогу позивача від 20.08.2024 №20.08/1 щодо повернення коштів у строк 30 днів відповідач не відповів і коштів не перерахував. Позивач просить позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 у справі № 908/2868/23(908/2915/24) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К м.Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Союз підрядників атомних станцій Атомтехінтерсервіс м. Запоріжжя 300 000 грн. 00 коп. поворотної фінансової допомоги, 3 600 грн. 00 коп. судового збору, 13 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К м. Запоріжжя, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права ст. 610-612, 1047 1049 ЦК України, а також у порушені ч. 3 ст. 236 ГПК України, зокрема, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а саме постанові Верховного Суду від 09.08.2023 по справі № 755/16831/19 та постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Так, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

При цьому, Суд першої інстанції, при ухвалені рішення щодо задоволення позовних вимог про стягнення 300 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги, виходив з того, що між сторонами фактично укладено договір поворотної фінансової допомоги. Втім, такий висновок суперечить матеріалам справи, оскільки такий договір матеріали справи не містять, відтак, судом зроблено помилковий висновок про задоволення позову та стягнення боргу як позики.

Доводів щодо витрат позивача на правничу допомогу апеляційна скарга не містить.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення Господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Зазначає, що в позовній заяві Позивачем, стосовно якого наразі відкрито ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство № 908/2868/23, було пояснено, що серед документів фінансово-господарської діяльності, переданих арбітражному керуючому керівником Позивача перед звільненням, договір 01/03/2022 від 28.03.2022 щодо надання поворотної фінансової допомоги Відповідачу відсутній. При цьому, як знов-таки вбачається з матеріалів справи, 20.08.2024 Позивач листом вих.№ 20.08/1 запропонував Відповідачеві або повернути отримані від Позивача кошти, або, зі свого боку, надати належні докази (письмовий договір тощо), які підтверджують, що сторонами було узгоджено конкретний строк повернення вказаних грошових коштів, і цей строк натепер не настав. Вказаний лист Відповідачем отриманий 27 вересня 2024 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (Трекінг відправлень Укрпошти), однак, залишений без відповіді, тобто проігнорований. Таким чином, у Відповідача була нагода спростувати наявність заборгованості (або довести, що строк повернення коштів не настав, або надати докази повернення цих коштів), але такою нагодою Відповідач не скористався. Так само Відповідач, який має зареєстрований Електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, не скористався процесуальними правами, наданими йому статтями 42, 46 та 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом «ГПК України»), зокрема, правом надати відзив на позовну заяву, правом заперечувати проти пред`явлених позовних вимог, правом надавати суду пояснення, докази на їх підтвердження тощо.

За таких обставин прийняте у справі рішення цілком відповідає ознакам законності та обґрунтованості, а також принципу змагальності, що, як абсолютно слушно зазначено Відповідачем в апеляційній скарзі (стор.5 другий абзац), «покладає тягар доказування на сторони». Більш того, в апеляційній скарзі Відповідач, не спростовуючи факту отримання від Позивача грошових коштів з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога», не надаючи доказів повернення цих коштів (зокрема, як помилково отриманих через відсутність укладеного договору позики), чомусь наполягає на відмові у позові, тобто вважає, що повертати отримані кошти не зобов`язаний.

Що ж до домовленості стосовно істотних умов договору, то про її наявність свідчить хоча б той факт, що, отримавши від Позивача вказані грошові кошти з цілком чітко визначеним призначенням платежу, Відповідач не вчинив жодних дій, які б свідчили про відсутність узгоджених умов позики та головне не повернув платіж як помилковий.

Також наголошує, що відповідно до приписів статті 124 ГПК України разом із позовною заявою Позивачем було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Вказаним розрахунком, зокрема, передбачалося, що загальний розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги орієнтовно становить 33 000,00 грн, що відповідає таким складовим: 1. Вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, формування правової позиції, складання вимоги про повернення коштів 3 000,00 грн. 2. Складання позовної заяви: 10 000,00 грн. 3. Складання відповіді на відзив: 3 000,00 грн 4. Складання заяв, клопотань, інших процесуальних документів, за необхідності: 1 500,00 грн за кожен документ (всього орієнтовно 2 документа). 5. Представництво інтересів Позивача в суді першої інстанції, за необхідності: 2 000,00 грн за кожне судове засідання, незалежно від його фактичної тривалості (всього орієнтовно 3 засідання). 6. Складання письмових заяв на стадії апеляційного перегляду справи (апеляційна скарга або відзив на апеляційну скаргу): 5 000,00 грн. 7. Представництво інтересів Позивача в суді апеляційної інстанції, за необхідності: 3 000,00 грн за кожне судове засідання, в тому числі у випадку участі адвоката в судовому засіданні в режимі відеоконференції (всього орієнтовно 1 засідання). До позовної заяви Позивачем було додано копію договору про надання професійної правничої допомоги № 03/08 від 05.08.2024, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Фінанси і право» та акти наданих послуг, передбачених пунктами 1-2 наведеного вище попереднього (орієнтовного розрахунку). Оскільки Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву, а справа розглядалася без виклику сторін, витрат, передбачених пунктами 3-5 попереднього (орієнтовного) розрахунку Позивач по факту не поніс. Разом з цим, у зв`язку з поданням Відповідачем апеляційної скарги на Рішення та необхідністю складання відзиву на цю скаргу Позивач був змушений знов звернутися за професійною правничою допомогою, розмір якої, згідно з укладеним договором та пунктом 6 розрахунку, становить 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок), без ПДВ копія акту № 3 надання професійних правничих послуг від 27.02.2025 додається.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 12.02.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

18.02.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2025 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк (10 днів) для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

24.02.2025 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 19.02.2025 надійшла заява про усунення недоліків скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 у справі №908/2868/23(908/2915/24); з урахуванням положень частин 1, 10 ст.270 ГПК України справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін; сторонам встановлений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зав, клопотань (протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду).

06.03.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К подано клопотання про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін, з посиланням на ч.5 ст.252 ГПК України. Зокрема, позивач наголошує, що враховуючи необхідність встановлення факту укладення договору позики (01/03/2022 від 28.03.2022) в письмовій формі, вважає за доцільне розглянути дану апеляційну скаргу по справі №908/2868/23 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Розглянувши відповідне клопотання, судом ухвалою суду від 11.03.2025 відмовлено у його задоволенні.

14.04.2025 апелянтом подані додаткові письмові пояснення у яких останній знов наголосив на невідповідності рішення фактичним обставинам справи та невірному застосуванні норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 26.02.2024 у справі № 908/2868/23 введено процедуру санації Позивача, керуючим санацією призначено Шестопалова Олега Володимировича.

Згідно з частиною 4 статті 50 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту постановлення ухвали про введення процедуру санації члени виконавчого органу (керівник) боржника звільняються з посади в порядку, визначеному законодавством; управління боржником переходить до керуючого санацією; зупиняються повноваження органів управління боржника юридичної особи щодо управління та розпорядження майном боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією, крім повноважень, передбачених планом санації.

Частина 6 статті 50 Кодексу України з процедур банкрутства зобов`язує керуючого санацією, зокрема, здійснювати заходи щодо стягнення на користь боржника дебіторської заборгованості, а також стягнення заборгованості з осіб, які відповідно до закону або договору несуть з боржником субсидіарну чи солідарну відповідальність.

Так, в процесі реалізації керуючим санацією Позивача вказаних вище повноважень було з`ясовано, що платіжним дорученням № 328 від 01 квітня 2022 року Позивач сплатив на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Захист Техно К, грошові кошти в сумі 300 000, 00 грн. з призначенням платежу: Перераховується поворотна фiнансова допомога згiдно дог. № 01/03/2022 вiд 28.03.2022 року. Без ПДВ.

В той же час, серед документів фінансово-господарської діяльності Позивача, переданих керуючому санацією керівником Позивача перед звільненням, договір 01/03/2022 від 28.03.2022 щодо надання поворотної фінансової допомоги Відповідачу відсутній.

Позивач вважає, що оскільки перерахував на користь Відповідача грошові кошти з призначенням платежу поворотна фінансова допомога, а Відповідач, зі свого боку, отримавши вказані кошти, не повернув їх одразу як помилково сплачені, між сторонами фактично укладено договір поворотної фінансової допомоги.

На підставі ст.1049 ЦК України, за якою якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором, позивач 20 серпня 2024 року звернувся до відповідача з вимогою вих. № 20.08/1 в строк не пізніше 30 днів з моменту її отримання повернути позивачу 300 000, 00 грн. поворотної фінансової допомоги, отриманої 01.04.2022, або надати належні докази (письмовий договір тощо), які підтверджують, що сторонами було узгоджено конкретний строк повернення вказаних грошових коштів, і цей строк натепер не настав.

Згідно з трекінгом відправлень Укрпошти вимога позивача отримана відповідачем 27 вересня 2024 року, отже, суму позики Відповідач був зобов`язаний повернути позивачеві не пізніше 28 жовтня 2024 року (перший робочий день після останнього дня тридцяти денного строку, що припадає на неділю - частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України).

Однак, на вимогу Позивача Відповідачем залишено без відповіді, обґрунтованість вказаної вимоги не спростовано, позику не повернуто, що є підставою звернення керуючого санацією до господарського суду за захистом майнових прав позивача.

Рішення суду мотивоване тим, що у зв`язку з перерахуванням позивачем відповідачу коштів за платіжним дорученням № 328 від 01 квітня 2022 року з призначенням платежу «Перераховується поворотна фiнансова допомога згiдно дог. № 01/03/2022 вiд 28.03.2022 року» фактично між сторонами укладено договір поворотної фінансової допомоги. При цьому, за приписами статті 218 Цивільного кодексу України недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки відповідачу згідно зі ст.1049 ЦК України направлена вимога і останній протягом 30 днів з дня її отримання не повернув коштів, то строк виконання зобов`язання є таким, що настав, що є підставою для задоволення позову.

Також судом визнано реальними, обґрунтованими і доведеними витрати позивача на правничу допомогу в сумі 13 000 грн.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів стосовно невідповідності рішення в частині витрат на правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції перевіряє рішення господарського суду виключно в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих 01.04.2022 за платіжним дорученням №328 грошових коштів у загальній сумі 300 000 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Цивільно-правовий договір - є основною підставою виникнення зобов`я зально-правових відносин (зобов`язань), що встановлює певні суб`єк тивні права i суб`єктивні обов`язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин. Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов`язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов`язання не передбачено, наприклад договір позики.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі.

Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

По своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа (див. постанову КЦС ВС від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19, КГС ВС від 28.02.2024 у справі №922/3289/21).

Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зміст договору, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).

У постанові від 02.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.

Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.

За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За положеннями частини 1 статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, договір № 01/03/2022 від 28.03.2022 можна вважати укладеним лише після його підписання обома сторонами або отримання позивачем письмової відповіді відповідача про повне й безумовне прийняття пропозиції щодо укладення вказаного договору на визначених ним умовах та фактичного отримання відповідачем за цим договором грошових коштів.

Господарський суд, зробивши висновок про договірний характер спірних правовідносин, наведеного не врахував та не встановив істотних умов укладеного, на його думку, договору сторонами цього спору.

Отже, в цій частині доводи апелянта стосовно встановлення обставин у цій справі та мотивування рішення є вірними.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, договір № 01/03/2022 від 28.03.2022 укладений між позивачем та відповідачем у вигляді окремого юридичного документу не був; докази, які б свідчили про волевиявлення позивача та відповідача укласти зазначений договір на певних умовах за допомогою будь-якого технічного засобу зв`язку відсутні.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо.

Тобто, договір № 01/03/2022 від 28.03.2022 вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

У той же час суд відзначає, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.

Як вірно встановлено Господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.04.2022 згідно з платіжним дорученням №328 позивачем на користь відповідача були перераховані грошові кошти у загальній сумі 300 000 грн. 00 коп., з зазначенням у призначенні платежу: Перераховується поворотна фiнансова допомога згiдно дог. № 01/03/2022 вiд 28.03.2022 року. Без ПДВ.

На підтвердження вказаної обставини у матеріалах справи наявне платіжне доручення №328 від 01.04.2022 (а.с.15).

Апеляційний суд зазначає, що відповідач не заперечує факт отримання грошових коштів в загальній сумі 300 000грн. 00 коп. за переліченим вище платіжним документом. Також відповідачем не було надано суду доказів щодо наявності правових підстав отримання ним вказаних грошових коштів, враховуючи позицію відповідача щодо відсутності (неукладення) договору № 01/03/2022 вiд 28.03.2022, який зазначений в призначенні платежу.

Отже, суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

При цьому, за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

У справі, що розглядається, майном є грошові кошти в загальній сумі 300 000 грн. 00 коп., які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на рахунок останнього без укладення договору, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Захист-Техно К" без достатніх правових підстав. Відповідачем не спростовано факт відсутності правових підстав для перерахування 01.04.2022 спірних грошових коштів у загальній сумі 300 000 грн. 00 коп., як і не надано доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин (з конкретним строком повернення коштів).

За встановлених у справі обставин вбачається, що між сторонами відсутній укладений договір поворотної фінансової допомоги. Отже, отримані відповідачем від позивача грошові кошти в загальній сумі 300 000 грн. 00 коп., перераховані у період 01.04.2022, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 300 000 грн. 00 коп. на вимогу від 20.08.2024 №20.08/1, яку отримано відповідачем 27.09.2024, позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає, що вимога позивача в частині стягнення заборгованості у сумі 300 000 грн. 00 коп. правильно задоволена господарським судом, втім, з неправильним мотивування рішення суду, винесеним у резолютивну частину рішення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення, отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За змістом пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстав.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову) наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Разом із тим правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Так, предметом цього позову є стягнення заборгованості у сумі 300 000 грн. (саме таку вимогу позивачем заявлено у прохальній частині позову а.с.5, на звороті).

При цьому, підставою позову, тобто фактом, який обґрунтовує вимогу, позивач зазначив перерахування коштів відповідачу за платіжним дорученням №328 від 01.04.2022 з призначенням платежу: Перераховується поворотна фiнансова допомога згiдно дог. № 01/03/2022 вiд 28.03.2022 року. Без ПДВ, і неповернення цих коштів на вимогу від 20.08.2024 №20.08/1.

При цьому, саме позивач наголосив на відсутності письмового договору між сторонами. Втім, вважав, що недотримання письмової форми за ст.218 ЦК України, не тягне його недійсність і послався на норми ст.ст.1047, 1049 ЦК України, з урахуванням призначення платежу у платіжному дорученні.

Відтак, встановивши, що перерахування коштів 01.04.2022 мало місце (за платіжним дорученням №328) і відповідач дійсно не повернув ці кошти на вимогу позивача №20.08/1 від 20.08.2024, яку він отримав 27.09.2024 у 30-денний строк, при цьому, з урахуванням відсутності між сторонами письмового договору фінансової позики, що є обов`зковим між юридичними особами, тобто за відсутності правової підстави, суд першої інстанції мав надати вірну кваліфікацію правовідносинам сторін, а саме наявності кондикційних зобов`язань і необхідності стягнення коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Таким чином, доводи апелянта знайшли своє підтвердження в частині невірного застосування господарським судом норм матеріального права. В той же час, оскільки обставини щодо порушеного права позивача підтвердились позов слід задовольнити, надавши правильну кваліфікацію правовідносинам, а саме стягнути заявлену у позові суму, як безпідставно отриману відповідачем.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

На підставі викладеного апеляційна скарга відповідача на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 у справі №908/2868/23(908/2915/24) підлягає частковому задоволенню, рішення суду слід скасувати в частині стягнення коштів як поворотної фінансової допомоги, прийнявши в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов з іншим правовим кваліфікуванням правовідносин сторін, ніж тим, на яке послався позивач; в решті рішення залишити без змін.

Положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що у разі задоволення позову понесені витрати покладаються на відповідача. Судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги підлягає відшкодуванню та стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К.

Відтак, витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта і не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 у справі №908/2868/23(908/2915/24) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 у справі №908/2868/23(908/2915/24) скасувати в частині стягнення 300 000 грн як поворотної фінансової допомоги.

Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАХИСТ ТЕХНО К (пр. 40 - річчя Перемоги, буд. 57-а, кв. 119, м. Запоріжжя, 69118, код ЄДРПОУ 41413762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Союз підрядників атомних станцій Атомтехінтерсервіс (вул. Леоніда Жаботинського, б. 25, прим. 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43797294) 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. заборгованості.

В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 у справі №908/2868/23(908/2915/24) залишити без змін.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 28.04.2025.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков