Постанова від 09.04.2025 по справі 569/7279/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 569/7279/18

провадження № 61-17779св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Карпенко С. О., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Екосплав», правонаступником якого є Міжнародний інститут проблем управління та фінансових ризиків,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року у складі судді Гордійчук І. О.та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів Ковальчук Н. М., Боймиструк С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Екосплав» (далі - ТОВ «Завод «Екосплав»), про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що під час шлюбу вона та ОСОБА_2 придбали за спільні кошти рухоме та нерухоме майно, однак після розірвання шлюбу не досягли згоди про його поділ.

З урахуванням уточнених вимог просила поділити майно, набуте під час шлюбу з ОСОБА_2 , по 1/2 частині кожному:

виділити ОСОБА_1 в особисту приватну власність у порядку поділу спільного майна подружжя квартиру АДРЕСА_1 вартістю 25 368 720,00 грн, машиномісце № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 вартістю 535 778,00 грн; машиномісце № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 вартістю 535 778,00 грн, автомобіль марки Honda, державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 700 000,00 грн, речі побутового призначення згідно з переліками, які додаються, а саме № 1 світильники на суму 154 000 грн, № 3 килими на суму 65 100,00 грн, № 5 штори на суму 69 000,00 грн, № 7 меблі та інші речі на суму 1 400 100,00 грн, а всього на суму 28 828 376,00 грн;

виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя таке майно: блокований житловий будинок загальною площею 1 413 кв. м, житловою площею 435,5 кв. м у АДРЕСА_3 на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, вартістю 34 180 031,00 грн, залишити в користуванні орендовану земельну ділянку площею 988 кв. м на АДРЕСА_3 , автомобіль марки Lexus, державний номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 700 000,00 грн, речі побутового призначення згідно з переліками, які додаються: № 2 світильники на суму 326 600,00 грн, № 4 килими на суму 82 900,00 грн, № 6 штори на суму 289 000,00 грн, № 8 меблі та інші речі на суму 1 141 100,00 грн, а всього на суму 36 719 631,00 грн.

стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину грошових коштів, витрачених з рахунку в банку Німеччини не в інтересах сім`ї та без її згоди в сумі 203 080,70 євро на придбання автомобілів, плату за проживання іншої особи, на віллу з ідентифікаційним номером А-5 на проспекті «Середземноморські розкішні вілли» на земельній ділянці номер 21-AS-16- у муніципалітеті Фіненстрат, ОСОБА_5 на розі вул. Касерес в Іспанії, яка набута ОСОБА_2 під час шлюбу та за спільні кошти подружжя за договором від 06 лютого 2018 року з компанією ТОВ «Абіат Креатіва» (Авеніда де Прінсіпе де Астурія № 16 - нижній поверх).

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», а саме грошові кошти у національній валюті - гривні у розмірі, що є еквівалентом 700 000,00 євро.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що він з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1979 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2018 року шлюб було розірвано. Під час шлюбу вони набули права власності на рухоме та нерухоме майно, однак після розірвання шлюбу не досягли згоди про його поділ.

З урахуванням уточнених вимог просив:

визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , машиномісце № НОМЕР_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2, автомобіль марки Lexus, модель LX600, державний номерний знак НОМЕР_4 ;

визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на будинок, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , машиномісце № НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2, автомобіль марки Honda, модель CR-V, державний номерний знак НОМЕР_3 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки Toyota Land Cruiser, модель VDJ200, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 , у розмірі 1 206 393,00 грн;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки Lexus, модель GX460, номер кузова НОМЕР_7 , 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6 , у розмірі 319 368,00 грн;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки Honda, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_8 , 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 183 715,00 грн;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за автомобіль марки Toyota Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , у розмірі 172 484,00 грн;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , у розмірі 1 333 000,00 грн.

У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та укладеним договору купівлі-продажу автомобіля.

Позов обґрунтовано тим, що автомобілі марки Lexus RX-350 та Toyota Land Cruiser Prado не належать до спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу у формі довідки-рахунку від 20 квітня 2012 року автомобіля марки Lexus RX-350 та визнати укладеним 21 вересня 2012 року договір купівлі-продажу автомобіля марки Toyota Land Cruiser Prado.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 42,5 % у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», яка зареєстрована за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, залишено без розгляду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено часткового, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В порядку поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя:

визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 ;

визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Honda, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_8 , 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ;

визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на блокований житловий будинок, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Lexus, модель LX600, номер кузова НОМЕР_11 , 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 .

Припинено право спільної сумісної власності на вказане майно.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser, модель Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , у сумі 150 000,00 грн.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 , витрачених останнім не в інтересах сім`ї в сумі 203 080,70 євро.

У порядку поділу майна подружжя стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» у сумі 3 294 681,61 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не заперечували, що у квартирі АДРЕСА_6 проживає їхня спільна дочка ОСОБА_4 з сім`єю. Сторони після розірвання шлюбу не проживають у спірному майні. Вимоги про компенсацію від вартості поділу спірного майна блокованого житлового будинку на квартири сторони не ставлять. Суд враховує те, що блокований житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , розташований на двох земельних ділянках, одна з яких належить на праві власності відповідачу, інша надана відповідачу в строкове платне користування. Поділ спільного майна квартири АДРЕСА_6 , та блокованого житлового будинку в АДРЕСА_3 шляхом визначення судом сторонам ідеальних часток по 1/2 за кожним у праві власності на вказане майно призведе до утруднення використання та розпорядження цим майном та не вирішить спір по суті. Тому в порядку поділу спільного майна подружжя, яке є спільною сумісною власністю подружжя необхідно визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 , та визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на блокований житловий будинок, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Такий поділ вказаного спірного майна не порушить прав та законних інтересів сторін.

Враховуючи часткове визнання ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що об`єкти нерухомого майна машиномісце № НОМЕР_1 та машиномісце № НОМЕР_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є рівноцінними, тому за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя необхідно визнати право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 , а за ОСОБА_2 - на машиномісце № НОМЕР_2 .

Оскільки сторони домовилися про порядок поділу автомобілів марки Honda CR-V та Lexus LX600, які є спільним майном подружжя, тому первісний позов та зустрічний позов необхідно задовольнити частково, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Honda CR-V, а за ОСОБА_2 - право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Lexus LX600.

ОСОБА_2 не надав суду ринкову вартість автомобілів на момент розгляду справи, відповідно не довів вимоги щодо стягнення компенсації, а тому в задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь компенсації вартості автомобіля марки

Honda CR-V у розмірі 183 715,00 грн необхідно відмовити.

Щодо автомобіля марки Lexus RX350, то цей автомобіль на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2018 року був проданий ОСОБА_6 , вимоги про стягнення компенсації за проданий автомобіль ОСОБА_2 в цій справі не заявляв.

Крім того, кошти, отримані від продажу автомобілів марки Toyota Land Cruiser VDJ200 та Lexus GX460, використовувалися ОСОБА_1 для купівлі наступних автомобілів, а отже, в інтересах сім`ї, тому в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині необхідно відмовити.

Вимога про стягнення з ОСОБА_1 компенсації за проданий автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado підлягала частковому задоволенню, оскільки зазначений автомобіль придбаний подружжям під час шлюбу та був їх спільною сумісною власністю, а тому кожна зі сторін мала рівні права на нього, проте ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 відчужила цей автомобіль. З огляду на наведене стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає грошова компенсація вартості 1/2 частини відчуженого автомобіля марки Toyota Land Cruiser Prado в сумі 150 000,00 грн.

ОСОБА_2 не довів того факту, що відповідач ОСОБА_1 здійснила відчуження житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_5 та земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:052:0435, на свій розсуд проти волі ОСОБА_2 і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, враховуючи той факт, що ОСОБА_2 висловив письмову і нотаріально посвідчену згоду на відчуження цього нерухомого майна, тому в задоволенні зустрічного позову в частині вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на його користь компенсації вартості 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , у розмірі 1 333 000,00 грн необхідно відмовити.

Крім того, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках відповідача ОСОБА_2 , витрачених ним не в інтересах сім`ї в сумі 203 080,70 євро.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 визнати частку ОСОБА_2 у розмірі 85 % в сумі 8 500 000,00 грн у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» спільною сумісною власністю подружжя, то необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», а саме грошові кошти у національній валюті - гривні, у розмірі, що є еквівалентом 700 000,00 євро.

Визначаючи розмір грошової компенсації вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує, що ТОВ «Завод «Екосплав» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну умов договору та стягнення грошових коштів. Тому в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» у сумі 3 294 681,61 грн.

Крім того, установивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 28 квітня 2016 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, про що свідчить державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 автомобіля, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

На момент подання позову до суду власником автомобіля марки Toyota Land Cruiser Prado є позивач ОСОБА_3 . Таким чином, позовна вимога в частині визнання укладеним 21 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля Toyota Land Cruiser Prado задоволенню не підлягає, оскільки вказаний автомобіль зареєстрований саме за ОСОБА_3 , що свідчить про відсутність порушеного права.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ «Завод «Екосплав» задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 та витрачені ним не в інтересах сім`ї в сумі 203 080,70 євро, скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду мотивовано тим, що, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, не звернув уваги на те, що копії документів та їх переклад, якими обґрунтовувались вимоги про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї в період перебування сторін у шлюбі з липня 2017 року до червня 2018 року, в сумі 203 080,70 євро, надані ОСОБА_1 без апостиля компетентного органу держави, тому не можуть вважатись належними та допустимими доказами. Суд не встановив походження копій цих документів, а також матеріали справи не містять доказів, які б посвідчували офіційне походження іноземних документів.

Згідно з матеріалами справи до банку «BANKSCHILLING» м. Бад Кіссінген, Німеччина, представник ОСОБА_1 направляв запити про надання даних щодо руху коштів, які перебувають на рахунках на ім`я ОСОБА_2 за період з 01 березня 2017 року до 01 березня 2019 року, і згідно з відповіддю від 04 квітня 2019 року банк «BANKSCHILLING» м. Бад Кіссінген даних про рух коштів не надав. З метою отримання такої інформації суд першої інстанції звертався із судовим дорученням про надання правової допомоги (про виконання окремої процесуальної дії) до компетентного суду / компетентного органу Федеральної Республіки Німеччина. Доручення не виконане у зв`язку з відмовою банку надати інформацію.

Зазначене дає підстави для висновку, що належних та достовірних доказів, які обґрунтовували б вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї в період з липня 2017 року до червня 2018 року, матеріали справи не містять.

Враховуючи принцип рівності прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, відсутність належних доказів про витрати ОСОБА_2 коштів за договорами, які потребують згоди, апеляційний суд дійшов висновку про незаконність рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 203 080,70 євро.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року змінити в частині відмови у задоволенні її позову та задовольнити її позов у повному обсязі, постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення грошових коштів у розмірі 203 080,70 євро, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

У грудні 2023 року ОСОБА_2 засобами електронного зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, просить їх у частині задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позовускасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що ОСОБА_2 не заперечував факту наявності у нього депозитного рахунку та проведених платежів із нього без згоди дружини, однак вказував, що кошти на цьому рахунку були його особистою власністю, оскільки у ОСОБА_1 також був депозитний рахунок. При цьому суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про стягнення із відповідача 1/2 частини коштів, витрачених без її згоди та не в інтересах сім`ї.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_2 заперечував достовірність виписок з іноземного банківського рахунка та витрат не в інтересах сім`ї, тому суд зробив висновок, що надані суду докази без апостилю компетентного органу не можуть вважатися належними та допустимими доказами. Проте чинними міжнародними актами такі документи не підлягають ні легалізації, ні апостилюванню.

У цій справі ОСОБА_2 не спростував тієї обставини, що мав відкритий рахунок IVAN НОМЕР_12 у банку «BANKSCHILLING» м. Бад Кіссінген, Німеччина, тому грошові кошти на ньому були спільною сумісною власністю подружжя, оскільки були заощаджені за рахунок спільних сімейних коштів, а їх витрати не в інтересах сім`ї є підставою для стягнення 1/2 частини цих коштів на користь іншого подружжя.

Під час вирішення питання про поділ машиномісць № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у м. Києві суд керувався тим, що відповідач частково визнав позов, а також те, що об`єкти нерухомого майна - машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , є рівноцінними, і суд вважав за можливе визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 та визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_2 .

Проте суд мав врахувати, що загальна вартість нерухомого майна, яке просила визнати за нею позивач, становить 26 440 276, 00 грн, а вартість майна ОСОБА_2 становить 34 180 031,00 грн, тобто є вищою. ОСОБА_2 користується житловим будинком на АДРЕСА_7 , у якому є два гаражі, у м. Києві він не проживає тривалий час і не користується машиномісцем № НОМЕР_2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та не сплачує витрати на його утримання. Однак саме ОСОБА_1 та її дочка проживають у квартирі в м. Києві, користуються та утримують машиномісце № НОМЕР_2 .

Тобто за час розгляду справи сторони фактично поділили вказане нерухоме майно, визнають, що його експертна вартість є рівноцінною, не ставлять вимоги про компенсацію від вартості поділу такого майна один одному, цей порядок користування майном є сталим з 2020 року, тому підстав для іншого поділу, ніж фактично встановлений співвласниками майна, немає.

Крім того, у власності ОСОБА_2 є інше нерухоме майно в Іспанії, де він постійно проживає, на яке ним використано кошти, набуті у шлюбі з ОСОБА_1 . Тому з урахуванням наведеного та з метою ефективного захисту прав обох співвласників майна саме за ОСОБА_1 необхідно визначити машиномісце № НОМЕР_2, змінивши рішення суду першої інстанції в цій частині.

Разом із тим, правильно встановивши, що ОСОБА_1 має право на компенсацію 1/2 частини від вартості проданої без її згоди частки у ТОВ «ВП «Акватон», суд помилково дійшов висновку, що це має бути різниця між ціною продажу та сумою стягнутих ТОВ «Завод «Екосплав» коштів у господарському спорі. Вартість майна, що підлягає поділу, необхідно визначати керуючись дійсною його вартістю на час розгляду справи.

Тому під час визначення вартості відчуженої частки ОСОБА_2 в розмірі 85 % ТОВ «ВП «Акватон» для оцінки ринкової вартості не мають братися до уваги рішення суду у господарській справі № 918/812/21, оскільки це рішення для визначення ринкової вартості частки не має преюдиційного значення для вирішення спору. ОСОБА_1 не була стороною цього спору, а рішенням у справі ціна договору змінена не була, і ОСОБА_1 не зобов`язана відповідати за боргові зобов`язання ОСОБА_2 у господарських правовідносинах.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на отримання половини коштів, сплачених ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу його частки, оскільки за визначеною ринковою вартістю відчужувалась саме частка у товаристві, а не майно товариства, тобто у розмірі, що є еквівалентом 700 000,00 євро у зв`язку із відчуженням цієї частки (без згоди ОСОБА_1 ) у сумі 22 617 280,00 грн, а свої збитки ТОВ «ЗЕС» з ОСОБА_2 вже стягнуло судовим рішенням у справі № 918/812/21, яке перебуває на виконанні, тому присудженням ОСОБА_1 половини коштів, отриманих від продажу частки у товаристві, права третьої особи порушені не будуть.

Тому рішення суду в цій частині підлягає зміні у сумі стягнення на користь ОСОБА_1 із 3 294 681,61 грн на 22 617 280, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 , витрачених ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї, у сумі 203 080,70 євро. Скасовуючи рішення в цій частині суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_2 заперечив достовірність документів (оригіналів банківських виписок з іноземного банківського рахунку) і заперечував щодо зроблених ним витрат, які під час шлюбу використані не в інтересах сім`ї. Проте апеляційний суд не взяв до уваги, що, заперечуючи проти достовірності оригіналів виписок з іноземного банківського рахунку ОСОБА_2 ухилився від виконання іноземним банком доручення про витребування інформації у банку щодо руху коштів та залишку коштів на рахунку, оскільки не дав згоди банку на надання такої інформації суду. Також не надав необхідних документів для проведення експертизи, призначеної судом за його ж клопотання на предмет оригінальності виписок з іноземного банківського рахунку. Тому суд першої інстанції із урахуванням поведінки відповідача належним чином встановив обставини, що на ім`я відповідача був відкритий депозитний рахунок, з якого ним проведені витрати не в інтересах сім`ї, якими він розпорядився на власний розсуд, і стягнув 1/2 частину цих витрат на користь ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що, визнаючи за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 , суд першої інстанції зазначив, що сторони не заперечували, що в цій квартирі проживає їхня спільна дочка ОСОБА_4 із сім`єю, проте це є неправдивою інформацією та це спростовується матеріалами справи, зокрема клопотанням представника відповідача про те, що дочка ОСОБА_8 проживає в Києві у власній квартирі на АДРЕСА_8 та копією витягу з Державного реєстру речових прав, де вказано, що ОСОБА_4 є одноосібним власником квартири на АДРЕСА_8 . Таким чином, суд першої інстанції помилково зазначив, що ОСОБА_2 не заперечував проти того, що їхня дочка ОСОБА_4 із сім`єю проживає у спірній квартирі законно.

Рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» у сумі 3 294 681,61 грн ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20.

Відповідно до добровільного поділу за договором, яким є протокол № 69, та нової редакції статуту ТОВ «ВП «Акватон» ОСОБА_2 одержав частку в розмірі 85 % від майна товариства, а ОСОБА_1 одержала частку в розмірі 10 % від майна ТОВ «ВП «Акватон». Оскільки рішенням загальних зборів засновників, оформленим протоколом від 10 серпня 2013 року № 69 збільшено статутний капітал до 10 000 000,00 грн та розподілено його між засновниками товариства - одним з подружжя та їх сином, у тому числі іншим з подружжя, відповідно до норм сімейного законодавства (статті 63 та 64 СК України) необхідно дійти висновку, що між подружжям таким чином відбувся в добровільному порядку поділ статутного капіталу ТОВ «ВП «Акватон», який до цього перебував у режимі спільного сумісного майна подружжя.

З огляду на зазначене необхідно дійти висновку, що після розподілу збільшеного статутного капіталу між подружжям частки, визначені подружжям у статутному капіталі товариства, стали особистою власністю кожного з подружжя, а тому частка у 85 % належить тільки ОСОБА_2 і не підлягає поділу ані під час шлюбу, а ні після розлучення.

Крім того, суд першої інстанції своїм рішенням залишив у приватній власності ОСОБА_1 частку розміром 10 %, яка, як уже було вказано раніше, рішенням загальних зборів ТОВ «ВП «Акватон» від 10 серпня 2013 року та новою редакцією статуту товариства в останній редакції від 10 серпня 2013 року була виділена позивачу за первісним позовом. Таким чином, якщо б суд першої інстанції вирішив поділити корпоративні права ТОВ «ВП «Акватон» порівну, стає тим більше незрозумілим, чому суд вивів зі складу майна, що підлягало поділу, 10 % вартості статутного капіталу позивача за первісним позовом.

Отже, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» у сумі 3 294 681,61 грн у порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є незаконним, підлягає перегляду та скасуванню.

Суди дійшли помилкових висновків, що кошти, отримані від продажу спірних автомобілів, використовувалися ОСОБА_1 для купівлі наступних автомобілів, а отже, в інтересах сім`ї, оскільки автомобілі були куплені без його згоди, тобто не в інтересах сім`ї.

Суди помилково відмовили ОСОБА_2 у стягненні з ОСОБА_1 компенсації за приховування ОСОБА_1 реальної ціни продажу нею будинку у м. Рівному за адресою: АДРЕСА_5 , пославшись на те, що ОСОБА_2 не довів того факту, що ОСОБА_1 здійснила відчуження житлового будинку з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_5 та земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:052:0435, на свій розсуд проти волі ОСОБА_9 і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, враховуючи той факт, що ОСОБА_2 висловлена письмово і нотаріально посвідчена згода на відчуження цього нерухомого майна. Проте суд не проаналізував надані ОСОБА_2 документи, які доводили факт того, що ОСОБА_1 будинок із земельною ділянкою під ним продала не за 660 000,00 грн, як це вказано у заяві щодо згоди ОСОБА_2 на продаж будинку на АДРЕСА_5 , а за 115 000,00 доларів США, що становить 2 106 000,00 грн. Це зазначено у розписці ОСОБА_1 у прийнятті авансу за будинок, який було продано. Отже, розписка ОСОБА_1 доводить, що вона приховала від чоловіка різницю в ціні цього об`єкта нерухомості, а саме суму 2 106 000,00 грн - 660 000,00 грн = 1 446 000,00 грн, на яку ОСОБА_10 дозволу не давав, тому сума у розмірі 1 446 000,00 грн підлягає включенню до переліку майна, що підлягає поділу.

З огляду на зазначене стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 підлягає компенсація у розмірі половини приховуваної ОСОБА_1 вартості відчуження, тобто різниці між реальною ціною продажу нею будинку у м. Рівному за адресою: АДРЕСА_5 та вартістю, на яку ОСОБА_1 одержала дозвіл на відчуження від другого з подружжя, а саме 1/2 частину від 1 446 000,00 грн, що дорівнює 723 000,00 грн.

З 22 квітня 2006 року спільне сумісне майно збільшилося, а саме на: будинок у місті Бад Кіссінген у Німеччині вартістю 510 000,00 євро, будинок у м. Рівному, вартістю 32 471 430,00 грн, квартиру у м. Києві вартістю 25 368 720,00 грн, два машиномісця вартістю 1 071 556,00 грн, автомобіль марки Lexus LS 600hL вартістю 1 400 000,00 грн, автомобіль марки Lexus LX 460 вартістю 638 736,00 грн, автомобіль марки Lexus RX 350h вартістю 627 624,00 грн, автомобіль Land Cruiser Prado вартістю 344 969,00 грн. Як вбачається, загальна вартість витрат, понесених за цей час ОСОБА_11 , перебільшувала доходи від заробітної плати. ОСОБА_1 у витратах на придбання рухомого та нерухомого майна участі практично не брала. У матеріалах справи є докази того, що ОСОБА_10 24 серпня 2008 року погасив борг перед банком «Bank Schilling Co», зокрема суму, що дорівнює 250 000,00 євро. Це підтверджує, що позика від брата ОСОБА_12 дійсно мала місце. Проте суд не допитував свідків, не досліджував ці докази та не робив необхідні висновки. Таким чином, суд дійшов помилкового висновку щодо недоведеності факту спростування презумпції спільного сумісного майна.

Він заявляв позовну вимогу про визнання його особистою приватною власністю грошей, що були на його німецькому депозитному рахунку, оскільки борг існував у ОСОБА_9 задовго до розлучення, а гроші, отримані в борг, були використані на придбання майна, яке на момент поділу підпали під статус спільного сумісного майна. Боргові зобов`язання спростовують презумпцію спільного сумісного майна на ту частку майна, на яку подружжя придбало майно у період з 22 квітня 2006 року і до моменту фактичного розлучення.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська О. В., на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в оскаржуваній ОСОБА_2 частині - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що вказані скаржником правові позиції не є аналогічними із обставинами цієї справи, а викладені судами висновки в оскаржуваній ОСОБА_2 частині не суперечать зазначеним правовим позиціям.

Від часу придбання квартири АДРЕСА_1 у ній проживає сім`я дочки ОСОБА_4 , яка проводила у квартирі будівельні роботи та сплачує до цього часу усі комунальні послуги, що в судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував, іншого житла ОСОБА_4 не має.

У матеріалах справи є довідка ТОВ «Експлуатаційна компанія» від 30 серпня 2022 року № 106 про те, що у вказаній квартирі проживає три особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 .

З 16 листопада 2022 року ОСОБА_4 та її малолітній син ОСОБА_13 також зареєстровані у цій квартирі, оскільки 24 жовтня 2022 року ОСОБА_2 видав довіреність ОСОБА_14 на право подати згоду на реєстрацію у вказаній квартирі ОСОБА_4 та ОСОБА_13 . Таким чином, дочка ОСОБА_4 не лише постійно проживала у квартирі та несла витрати на її утримання, але і за довіреністю та згодою ОСОБА_2 була зареєстрована у цій квартирі.

Щодо доводів ОСОБА_2 про проживання дочки в іншій квартирі, яку вона має на праві власності, то це не відповідає дійсності, оскільки у власності ОСОБА_4 відсутнє будь-яке нерухоме майно, що підтверджується інформацією із реєстру нерухомості від 25 липня 2023 року № 5003908250558.

ОСОБА_2 замовчує ту обставину, що на приватизовану ним земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, на якій розташований будинок у АДРЕСА_3 , вже проводиться стягнення за рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/812/21 на підставі ухвали Господарського суду Рівненської області від 14 березня 2023 року за боргами ОСОБА_2 , що виникли після розірвання шлюбу.

Таким чином, ОСОБА_2 намагається позбавити ОСОБА_1 права власності на будь-яке нерухоме майно, набуте нею в шлюбі із ним, поклавши на неї тягар своїх боргів, які виникли через кілька років після розірвання шлюбу, і до виникнення яких вона не причетна.

Також необхідно врахувати, що борги у ОСОБА_2 виникли внаслідок продажу без її згоди частки у ТОВ «ВП Акватон» із покупцем частки, хоча ця частка з 2018 року є предметом поділу майна подружжя і перебувала у спорі. При цьому договір від 19 квітня 2021 року, незважаючи на приписи сімейного законодавства та статуту ТОВ «ВП «Акватон», був укладений ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 як дружини щодо розпорядження спільним майном подружжя, яке набуте у шлюбі.

Отже, ОСОБА_1 не зобов`язана відповідати за борговими зобов`язаннями її колишнього чоловіка, що виникли після розірвання шлюбу.

Тому всі боргові зобов`язання самого ОСОБА_2 перед ТОВ «ЗЕС» мають бути погашеними саме за рахунок майна, виділеного у його особисту власність. До того ж матеріалами справи підтверджено наявність у ОСОБА_2 нерухомості в Іспанії, у яку з великою вірогідністю були вкладені кошти, отримані ним від ТОВ «ЗЕС», і від продажу якої він може погасити свої боргові зобов`язання.

У цій справі ОСОБА_2 був учасником ТОВ «ВП «Акватон» із розміром частки 85 %, а ОСОБА_1 із розміром частки 10 %, однак ОСОБА_1 набула право на свою частку в товаристві шляхом викупу часток інших учасників, які виходили із складу товариства, тобто подружжя не проводило поділу часток у ТОВ «ВП «Акватон» між собою, а набувало їх шляхом викупу, тому частка ОСОБА_2 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і у зв`язку із її відчуженням ОСОБА_2 без згоди його колишньої дружини суди правомірно стягнули на користь ОСОБА_1 компенсацію частини коштів, отриманих від відчуження цієї частки.

При цьому згідно з протоколом від 10 серпня 2013 року № 69 було затверджено нову редакцію статуту ТОВ «ВП Акватон», у якій визначені частки учасників: ОСОБА_2 - 85 %, ОСОБА_1 - 10 %, ОСОБА_4 - 5 %, і ця редакція статуту лише закріпила за учасниками товариства розміри їх часток, а не їх поділ, оскільки ОСОБА_1 вже була учасником ТОВ «ВП «Акватон» із 17 липня 1998 року і її частка під час реєстрації статуту не збільшилась.

Тобто поділу набутої під час шлюбу частки в ТОВ «ВП «Акватон» у розмірі 85 % ОСОБА_2 із своєю дружиною ОСОБА_1 ніколи не проводив, тому його частка є об`єктом спільної сумісної власності, а її відчуження без згоди дружини та всупереч вимогам пункту 19.6 статуту ТОВ ВП «Акватон» є підставою для стягнення частини коштів від її продажу.

Щодо доводів ОСОБА_2 про необхідність поділу частки ОСОБА_1 10 % у ТОВ «ВП «Акватон», то такої вимоги про поділ цієї частки ОСОБА_2 не заявляв, тому таку вимогу суд не розглядав.

Вказані ОСОБА_2 автомобілі марки Lexus GX460, Toyota Land Cruiser VDJ200 та Honda CR-V набувалися як для особистого користування ОСОБА_1 , однак і в інтересах сім`ї, і після продажу попереднього автомобіля набувався наступний, під час купівлі наступного автомобіля використовувалися кошти, отримані від реалізації попереднього, а також для придбання автомобіля марки Lexus GX460 ОСОБА_1 використала кошти за проданий автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado, які вона отримала від ОСОБА_3 , тому фактично всі кошти, отримані ОСОБА_1 від продажу автомобілів, були використані виключно в інтересах сім`ї і збережені у вартості наявного на час розірвання шлюбу автомобіля марки Honda CR-V, який включений до поділу.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 533 715,00 грн (раніше заявлялось 183 715,00 грн) компенсації за купівлю без згоди чоловіка автомобіля марки Honda CR-V (раніше вказував, що претендує на різницю у вартості автомобілів марки Honda CR-V та автомобіля марки Lexus LX600, який сторони просять виділити йому.

Проте і попередня вимога ОСОБА_2 про стягнення різниці у вартості автомобілів була безпідставною, оскільки на цей час у користуванні ОСОБА_2 перебуває автомобіль марки Lexus LX600, а в користуванні ОСОБА_1 автомобіль марки Honda CR-V, які належать до спільного майна подружжя і, на переконання позивача, є рівноцінними за своєю вартістю, тому мають бути поділені між ними в натурі без компенсації їх вартості один одному.

Так, ОСОБА_1 придбала автомобіль марки Honda CR-V за ціною 1 067 430,00 грн, тому з урахування зносу автомобіля оцінила його в розмірі 700 000,00 грн, що ніколи не заперечував ОСОБА_2 , автомобіль марки Lexus LX600 також оцінила в 700 000,00 грн. Тому безпідставною є вимога ОСОБА_2 про стягнення коштів від ціни купівлі автомобіля марки Honda CR-V. Така вимога в суді не заявлялась, оскільки раніше ОСОБА_2 просив стягнути різницю у вартості автомобілів, а у касаційні скарзі вже заявляє нові вимоги.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заявленої ним у касаційній скарзі суми 1 446 000,00 грн компенсації вартості частини будинку за адресою: АДРЕСА_5 , який за доводами ОСОБА_2 вона продала без його згоди і кошти отримала згідно із розпискою в сумі 2 106 000, 00 грн, а в договорі зазначила ціну в сумі 560 000,00 грн, то ця вимога задоволенню не підлягає, оскільки додана до заяви копія розписки не є належним доказом обставин, на які вказує ОСОБА_2 , тобто вона не підтверджує ні факту отримання коштів у вказаному у зустрічному позові розмірі, ні відчуження будинку без згоди ОСОБА_2 , за продаж будинку ОСОБА_1 отримала кошти в сумі, вказаній у самому договорі в розмірі 560 000,00 грн, і копію договору та отримані кошти передала на той час ще своєму чоловіку ОСОБА_2 . З часу укладення договору ОСОБА_2 його не оскаржив. Отримані кошти були витрачені подружжям спільно і в інтересах сім`ї. Крім того, ОСОБА_2 28 січня 2015 року дав письмову нотаріально посвідчену згоду на продаж цього будинку та земельної ділянки, на якій він розміщений і ціну продажу будинку визначив у розмірі 560 000,00 грн.

Таким чином, продаж будинку відбувся за згодою ОСОБА_2 , усі отримані кошти були передані саме ОСОБА_2 і надалі витрачені в інтересах сім`ї.

У цій справі ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 28 серпня 1979 року до 31 жовтня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Вони мали спільний сімейний бізнес ТОВ «ВП «Акватон», на якому обоє працювали і отримували високі заробітні плати. Також ОСОБА_2 у своїх заявах у суді першої інстанції наводить перелік майна, набутого у шлюбі, який включає і все те майно, яке було поділене судом між подружжям.

Тому доводи ОСОБА_2 про те, що він позичив кошти у брата ОСОБА_12 у 2006 році в розмірі 500 000,00 євро, за які було придбане усе нерухоме майно, є безпідставними і суперечать його ж доводам про обсяг спільно набутого у шлюбі майна.

ОСОБА_2 не надав суду договору позики, як і будь-яких доказів наявності у його брата таких грошових коштів. А долучена копія розписки ОСОБА_2 вказує на повернення ним ОСОБА_12 у 2017 році або у 2018 році суми 500 000,00, однак без зазначення одиниць, чи то євро чи то гривень. Навіть якщо така позика і таке повернення позики були б можливими, то вони поверталися б саме за рахунок коштів, набутих ОСОБА_2 у шлюбі із ОСОБА_1 .

Окрім того, навіть набуття майна за позичені кошти у шлюбі не робить таке майно особистою приватною власністю одного з подружжя та не спростовує презумпції спільності майна подружжя.

Також необхідно зазначити, що ОСОБА_2 у жодній заяві про збільшення позовних вимог не ставив вимогу про визнання його особистою приватною власністю майна, набутого за позичені кошти.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 серпня 1979 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_13 , виданим 21 грудня 2017 року палацом шлюбів № 3 Управління ЗАГС м. Москви, актовий запис № 4881.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі сторони набули у власність рухоме та нерухоме майно, яке на час припинення шлюбних відносин перебувало у спільній сумісній власності подружжя.

Нерухоме майно:

відповідно до свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської ради від 02 квітня 2008 року № 587С/НП, за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 , яке розташоване у напівпідземному паркінгу на АДРЕСА_2 ;

відповідно до свідоцтва про право власності від 20 серпня 2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської ради від 13 серпня 2008 року № 1384-С/НП, за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на машиномісце № НОМЕР_2 у напівпідземному паркінгу на АДРЕСА_2 ;

27 січня 2009 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_14 від 27 січня 2009 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради на праві приватної власності, зареєстровано блокований житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

25 квітня 2016 року на підставі свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_15 , виданого 24 квітня 2008 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської ради, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 260 кв. м, житлова площа 143,3 кв. м.

Рухоме майно:

автомобіль марки Honda CR-V, номер кузова НОМЕР_8 , 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_1 ;

автомобіль марки Lexus LX600, номер кузова НОМЕР_11 , 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу;

01 серпня 2006 року автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 . Цей автомобіль після розірвання шлюбу 05 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу № 4623/18/001277 ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 ;

20 квітня 2012 року придбано автомобіль марки Lexus RX350, номер кузова НОМЕР_16 , державний номерний знак НОМЕР_17 , на ім`я ОСОБА_1 . Цей автомобіль після розірвання шлюбу 05 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу № 34623/18/001277 ОСОБА_1 продала ОСОБА_6 . Вимог про стягнення компенсації за вказаний автомобіль ОСОБА_2 не заявляв, що свідчить про відсутність спору щодо поділу цього автомобіля, як спільного сумісного майна.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а в разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначив об`єкти рухомого і нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя і які підлягають поділу.

Рішенням суду першої інстанції, з яким частково погодився суд апеляційної інстанції, частина майна поділена між колишнім подружжям з правильним урахуванням встановлених у справі обставин, вимог сторін та відповідних норм законодавства, а саме:

квартиру АДРЕСА_6 , вартістю 25 368 720,00 грн, виділено у власність ОСОБА_1 ;

машиномісце № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , вартістю 535 778,00 грн, виділено у власність ОСОБА_1 ;

машиномісце № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 , вартістю 535 778,00 грн, виділено у власність ОСОБА_2 ;

житловий будинок АДРЕСА_3 вартістю 34 180 031,00 грн, виділено у власність ОСОБА_2 ;

автомобіль Honda CR-V, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_8 , 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 700 000,00 грн, виділено у власність ОСОБА_1 ;

автомобіль Lexus LX 600, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_11 , державний номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 700 000,00 грн, виділено у власність ОСОБА_2 ;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , у сумі 150 000,00 грн.

Такий висновок є правильним, ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, Верховний Суд погоджується з таким висновком.

Суди правильно встановили, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу поділу спільного сумісного рухового і нерухомого майна, яке набуто ними під час перебування у шлюбі.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 . Виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя блокований житловий будинок загальною площею 1 413 кв. м, житловою площею 435,5 кв. м, на АДРЕСА_3 , на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416, вартістю 34 180 031,00 грн, у користування - орендовану земельну ділянку площею 988 кв. м на АДРЕСА_7 .

ОСОБА_2 просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 , а за ОСОБА_1 визнати право особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_7 .

Висновком експерта про об`єкт незалежної оцінки від 10 квітня 2018 року встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_6 на день його складання становить 25 368 720,00 грн.

Зі звіту про оцінку блокованого житлового будинку, господарських будівель, споруд та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер звіту 180406) вбачається, що на час оцінювання 06 квітня 2018 року вартість домоволодіння становить 34 180 031,00 грн. Будинок розташований на двох спарених земельних ділянках.

Земельна ділянка, кадастровий номер 5610100000:01:029:0416, площею 0,0990 га, перебуває у власності ОСОБА_2 . Інша земельна ділянка площею 0,0988 га, цільове призначення - для обслуговування будинку, має кадастровий номер 5610100000:01:029:0418 та перебуває в оренді.

Згідно з копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії № 765940 від 19 березня 2010 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0990 га, кадастровий номер 5610100000:01:029:0416, яка розташована у АДРЕСА_7 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 16 березня 2010 року Рівненська міська рада як орендодавець надала, а ОСОБА_2 як орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у АДРЕСА_7 . На земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна. Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Зазначені обставини сторони не заперечували та визнавали.

У матеріалах справи наявні докази, що в квартирі АДРЕСА_6 проживає спільна дочка ОСОБА_4 з сім`єю.

Тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що у вказаній квартирі ОСОБА_4 не проживає, є необґрунтованими.

Після припинення шлюбних відносин сторони не мешкають у вказаній квартирі. Вимог про компенсацію вартості частки спірного майна під час поділу блокованого житлового будинку на квартири сторони не ставлять. Проте спірний будинок у АДРЕСА_7 розташований на двох земельних ділянках, одна з яких належить на праві власності відповідачу, інша надана йому ж у строкове платне користування.

Суди дійшли обґрунтованих висновків, які учасники справи не оспорюють, що поділ спільного нерухомого майна: квартири АДРЕСА_6 та блокованого житлового будинку в АДРЕСА_7 у спосіб визначення сторонам ідеальних часток по 1/2 кожному у праві власності на це майно призведе до утруднення його використання та розпорядження, не вирішуючи спір по суті.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильних висновків, що застосований спосіб поділу не порушуватиме суб`єктивних цивільних прав сторін, а тому в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 , а за ОСОБА_2 визнано право особистої приватної власності на блокований житловий будинок у АДРЕСА_3 .

Щодо поділу машиномісць № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 то суди врахували, що відповідно до висновку експерта від 10 квітня 2018 року ринкова вартість машиномісця № НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на день його складання становила 535 778,00 грн. Цим же висновком підтверджується, що ринкова вартість машиномісця № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 на 10 квітня 2018 року становила 535 778,00 грн (т. 1, а. с. 23, 24).

У суді першої інстанції ОСОБА_2 визнав вимоги за первісним позовом частково, а саме в частині визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя права власності на машиномісце № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 .

Тому з урахуванням цієї обставини, а також беручи до уваги те, що машиномісця № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 є рівноцінними, суди дійшли правильних висновків про визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя права особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 та за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя права особистої приватної власності на машиномісце № НОМЕР_2 за тією самою адресою.

Сторони не заперечували, що після розірвання шлюбу спірний автомобіль марки Honda CR-V, номер кузова НОМЕР_8 , 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності на який було зареєстроване за ОСОБА_1 , залишився у її користуванні. А придбаний автомобіль марки Lexus LX600, номер кузова НОМЕР_11 , 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , який зареєстровано за ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу залишився у користуванні ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 вказував, що вартість спірного автомобіля марки Honda CR-V на дату придбання становить 1 067 430,00 грн, тоді як вартість автомобіля марки Lexus LX600, 2011 року випуску, становила 700 000,00 грн. При цьому посилається на те, що ОСОБА_1 на власний розсуд визначила вартість автомобіля марки Honda CR-V у розмірі 700 000,00 грн, така вартість є суттєво заниженою порівняно з вартістю спірного автомобіля марки Lexus LX600. Отже, має бути врахована ціна, за яку було придбано транспортний засіб 11 грудня 2017 року, а саме 1 067 430,00 грн.

Вартість майна, яке підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а у разі недосягнення згоди керуючись дійсною його вартістю на час розгляду справи. У випадку, коли під час розгляду вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі другого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, необхідно визначати керуючись дійсною його вартістю на час розгляду справи.

Встановлено, що оцінка вартості спірних автомобілів не проводилася, а відомості щодо ринкової вартості на час розгляду справи автомобілів марки Honda CR-V, номер кузова НОМЕР_8 , 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , та Lexus LX600, номер кузова НОМЕР_11 , 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , відсутні.

Отже, процесуальним обов`язком ОСОБА_2 було надання об`єктивних і переконливих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 , оскільки усні заперечення проти обставин, які наведені ОСОБА_1 , на підставі статті 78 ЦПК України не могли бути прийняті судом. Враховуючи, що таких доказів ОСОБА_2 не надав, тому він не довів свої вимоги про стягнення компенсації у розмірі 183 715,00 грн.

Сторони також придбали транспортні засоби, право власності на які було зареєстроване за ОСОБА_1 : автомобіль марки Toyota Land Cruiser VDJ200, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 , автомобіль марки Lexus GX460, номер кузова НОМЕР_7 , 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6 , автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , автомобіль марки Lexus RX350, номер кузова НОМЕР_16 , державний номерний знак НОМЕР_17 .

У зв`язку з відчуженням цих автомобілів ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 він просив стягнути з позивача на його користь компенсацію за спірний автомобіль Toyota Land Cruiser VDJ200 у розмірі 1 206 393,00 грн, компенсацію за спірний автомобіль марки Lexus GX460 в розмірі 319 368,00 грн, компенсацію за спірний автомобіль Toyota Land Cruiser Prado в розмірі 172 484,00 грн.

Щодо автомобіля марки Lexus RX350, то 05 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу № 34623/18/001277 його продано ОСОБА_6 , а вимоги про стягнення компенсації за відчужений автомобіль ОСОБА_2 під час вирішення спору не заявився.

Водночас ОСОБА_2 зазначав, що спірний автомобіль марки Toyota Land Cruiser VDJ200 на підставі договору купівлі-продажу № 6726/17/010910 18 грудня 2017 року без його згоди було продано ОСОБА_15 . Автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado на підставі договору купівлі-продажу № 4623/18/001277 без його згоди був проданий ОСОБА_3 . Автомобіль марки Lexus GX460 12 жовтня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу № 5641/2016/125562 без його згоди був проданий ОСОБА_16 .

Суди встановили, що автомобіль марки Lexus GX460, номер кузова НОМЕР_7 , 2012 року випуску, на підставі довідки-рахунка НОМЕР_18 , виданої 26 вересня 2012 року ТОВ «Віді Еліт» і ВМД № 125110002/113459, виданої 20 вересня 2012 року Київською обласною митницею, був придбаний ОСОБА_1 , а право власності зареєстровано 27 вересня 2012 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 5641/2916/125562 від 12 жовтня 2016 року вказаний транспортний засіб було продано ОСОБА_16 за ціною 700 000,00 грн.

З договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2016 року № AR1215, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агат Авто», вбачається, що позивач придбала автомобіль марки Toyota Land Cruiser VDJ200, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 . Надалі на підставі договору комісії № 6726/17/010910 від 08 грудня 2017 року зазначений автомобіль було продано ОСОБА_15 за ціною 1 080 000,00 грн.

11 грудня 2017 року за умовами договору купівлі-продажу № 121101 ОСОБА_1 придбала автомобіль марки Honda CR-V, сплативши за нього 1 067 430,00 грн.

Отже, доводи ОСОБА_2 спростовуються правильністю висновків судів, оскільки грошові кошти, отримані від продажу спірних автомобілів, використовувалися ОСОБА_1 для платного придбання наступних автомобілів, тобто в інтересах сім`ї.

Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації за спірний автомобіль марки Toyota Land Cruiser VDJ200 у розмірі 1 206 393,00 грн та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації за автомобіль марки Lexus GX460 у розмірі 319 368,00 грн.

Судам не надано інформації про вартість проданого автомобіля марки Toyota Land Cruiser Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , на час розгляду справи. Однак відповідач ОСОБА_2 визначив вартість автомобіля Toyota Land Cruiser Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , у розмірі 300 000,00 грн.

З огляду на наведене суди дійшли правильних висновків про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини відчуженого транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser Prado, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , у сумі 150 000,00 грн.

У позовній заяві ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , у розмірі 1 333 000,00 грн.

Встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу від 21 червня 1996 року сторони купили незакінчений будівництвом житловий будинок, процент готовності якого становив 93 %, з надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_5 і на земельній ділянці площею 600 кв. м.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 12752155 від 13 листопада 2013 року) вбачається, що зазначений житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_1 і розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:052:0435, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,06 га, підстава виникнення - свідоцтво про право власності серії НОМЕР_19 , видане 13 листопада 2013 року.

28 січня 2015 року житловий будинок на АДРЕСА_5 разом із земельною ділянкою, кадастровий номер 5610100000:01:052:0435, відчужено шляхом укладення договору купівлі-продажу з третьою особою.

При цьому ОСОБА_2 дав згоду на продаж ОСОБА_1 зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями за ціною 100 000,00 грн на умовах, визначених нею самостійно.

Тому не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2 про обґрунтованість його вимог щодо стягнення на користь із ОСОБА_1 1 446 000,00 грн як компенсації 1/2 частини коштів, що є прихованою позивачем частиною від реальної ціни продажу вказаного житлового будинку. При цьому він не довів тих обставин, що ОСОБА_1 здійснила відчуження житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_5 та земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:052:0435, на власний розсуд проти волі відповідача і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, оскільки ОСОБА_2 надав письмову згоду на відчуження вказаного нерухомого майна, яку нотаріально посвідчено.

Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що грошові кошти, які були на його рахунку в Німеччині, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя внаслідок того, що він їх позичив у брата на підставі договору позики, то вони теж не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 подав копію розписки від 12 грудня 2018 року про те, що ОСОБА_12 отримав від ОСОБА_2 позичені йому кошти згідно з договором позики від 22 квітня 2006 року в сумі 500 000,00.

Знаходження у позичальника розписки про повернення коштів свідчить про виконання обов`язку про повернення боргу, проте не спростовує презумпцію спільного майна подружжя. Інших засобів доказування на спростування доводів ОСОБА_1 відповідач не подав. Більше того, умовами розписки не визначено, яку саме валюту було використано під час надання грошових коштів.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про помилковість судового рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 294 681,61 грн як компенсації вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Суди встановили, що 19 квітня 2021 року ОСОБА_2 , без згоди ОСОБА_1 , уклав договір купівлі-продажу частки учасника у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», за яким продав належну йому частку в товаристві, розмір якої становить 85 % у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», на користь ТОВ «Завод «Екосплав» за ціною, що еквівалентна 1 400 000,00 євро.

23 квітня 2021 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 пропозицію щодо реалізації переважного права на придбання частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», де пропонував придбати частку за ціною, що еквівалентна 1 400 000,00 євро. Ця пропозиція фактично відхилена, а своєї згоди на укладення правочину вона не надала.

Оскільки під час укладення договору купівлі-продажу від 19 квітня 2021 року ОСОБА_2 не отримав письмової згоди ОСОБА_1 як другого з подружжя та відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» відбулось не в інтересах сім`ї, тому ОСОБА_1 вимагала задовольнити позов та поділити спільне сумісне майно, стягнувши з відповідача на її користь 1/2 частину від частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», яка є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме 700 000,00 євро в еквіваленті національної грошової одиниці України - гривні.

За цим договором ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ «Завод «Екосплав» (покупець) уклали його з метою купівлі-продажу частки учасника у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон». За умовами пункту 1.1 договору, предметом якого є частка у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», відомості про що зазначені нижче, яку продавець передає у власність покупця, а покупець приймає її і зобов`язується сплатити її вартість.

Відомості про частку продавця у статутному капіталі товариства, яка відчужується за цим договором: загальний розмір частки продавця на дату підписання цього договору зазначений у Єдиному державному реєстрі та становить 8 500 000,00 грн. Розмір частки продавця, яка відчужується за цим договором, становить 8 500 000,00 грн, що становить 85 % у статутному капіталі товариства, частка в товаристві, яка належить продавцю на дату укладення цього договору на підставі останньої редакції статуту ТОВ «ВП «Акватон», затвердженого загальними зборами відповідно до протоколу від 10 серпня 2013 року № 69, сформована повністю, продаж частки здійснюється за ціною продажу частки, визначеної цим договором, відповідно до вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», Цивільного кодексу України та інших правових норм чинного законодавства України (пункт 1.3 договору).

Сторони погодили, що ціна продажу частки за договором визначається та сплачується в національній валюті - гривні, у розмірі, що становить 1 400 000,00 євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті кожного платежу або даті відкриття акредитиву відповідно до умов договору та публікується на сайті www.udinform.com (пункт 2.1 договору).

У пункті 2.2 договору визначено порядок оплати продажу частки: сплата ціни продажу частки здійснюється покупцем. Таким чином, згідно з пунктом 2.2.1 протягом п`яти робочих днів з моменту підписання договору покупець сплачує продавцеві завдаток у розмірі, що становить 140 000,00 євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті кожного платежу. Відповідно до пункту 2.2.2 оплата залишку ціни продажу частки у розмірі, що становить 1 260 000,00 євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті відкриття акредитиву, здійснюється шляхом відкриття у обслуговуючому продавця та покупця банку згідно із розділом 11 договору покритого, неподільного та безвідкличного акредитиву не пізніше ніж за три робочих дні до дня підписання акта, як вказано нижче. Акредитив відкривається покупцем на користь продавця строком до 19 липня 2021 року.

21 квітня 2021 року покупець перерахував на розрахунковий рахунок продавця завдаток у розмірі, що становить 140 000,00 євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті кожного платежу, а саме 4 723 066,74 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 21 квітня 2021 року № 1496 та від 22 квітня 2021 року № 1497.

12 липня 2021 року сторони підписали та нотаріально посвідчили акт приймання-передавання частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», провели державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.19 липня 2021 року ОСОБА_2 отримав залишок оплати вартості відчуженої частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» згідно з договором купівлі-продажу у розмірі, що становить 1 260 000,00 євро за курсом Аsк на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття ринку робочого дня, що передує даті відкриття акредитиву. Цей залишок коштів за відчужену частку в статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» відповідно до договору купівлі-продажу в розмірі, що становить 1 260 000,00 євро (40 711 104,00 грн), що підтверджується відповідною довідкою банку.

Визначаючи розмір грошової компенсації вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон», яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , суди правильно взяли до уваги, що ТОВ «Завод «Екосплав» зверталося до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну умов договору та стягнення грошових коштів. За наслідками вирішення правовідносин Північно-західний апеляційний господарський суд 21 червня 2022 року у справі № 918/812/21 стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Завод «Екосплав» грошові кошти у розмірі 38 844 807,52 грн та 582 672,11 грн судового збору.

З мотивувальної частини постанови Апеляційного господарського суду вбачається, що він надавав оцінку укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ «Завод «Екосплав» договору купівлі-продажу частки учасника у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» від 19 квітня 2021 року. Також встановлено, що ТОВ «Завод «Екосплав» фактично здійснив оплату за більшу кількість товару, ніж отримало.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено:

«94. З огляду на висновки сформульовані у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснує про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі

№ 6-38цс15, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц. Вказаний відступ полягає у тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства.

101. Ураховуючи викладене та висновки, зроблені у розділі 2.4 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та зазначити, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась)».

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц та від 28 липня 2021 року у справі № 755/10979/19, вбачається, що преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлена у судовому рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж самого питання між тими ж самими сторонами.

У мотивувальній частині постанови від 21 червня 2022 року у справі № 918/812/21 Північно-західний апеляційний господарський суд встановив дійсну вартість 85 % частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» у розмірі 6 588 863,44 грн.

Отже, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) ОСОБА_2 довів, що вартість частки змінилась, зокрема зменшилась.

З огляду на наведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВП «Акватон» у сумі 3 294 681,61 грн (45 434170,74 грн (як вартості частки за договором) - 38 844 807,52 грн (згідно з постановою від 21 червня 2022 року у справі № 918/812/21) / 2).

Також ОСОБА_1 просила компенсувати їй половину витрат ОСОБА_2 , які він поніс з липня 2017 року до червня 2018 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі. ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя та перебували на відкритому рахунку IVAN НОМЕР_12 у банку «BANKSCHILLING», витратив не в інтересах сім`ї, без її згоди, на придбання майна та плату за проживання іншої особи.

На обґрунтування вказаної вимоги ОСОБА_1 надала такі докази:

копію додатка 1-1 від 29 липня 2016 року до виписки з іноземного банківського рахунку про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_20 , з якого вбачається списання коштів 26 липня 2016 року, призначення платежу інв. № 10020283, замовлення № 1351496 від 18 березня 2016 року, Toyota в сумі 31 349,06 євро;

копію форми замовлення транспортного засобу на ім`я Галини Будеску, інформація про транспортний засіб, що замовляється, марка Lexus RX450h F-Sport, загальна ціна 61 136,00 євро;

копію виписки з іноземного банківського рахунку про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_20 , з якої вбачається списання коштів 24 березня 2017 року в сумі 45 525,64 євро, призначення платежу - передоплата за Lexus RX450h FSport;

копію нотаріально посвідчених пояснень Будеску Галини від 24 травня 2019 року, яка вказала, що, виконуючи доручення ОСОБА_2 , вона уклала договір на придбання автомобіля марки Toyota;

договір від 06 лютого 2018 року ОСОБА_2 з Компанією ТОВ «Абібат Креатіва» про купівлю-продаж вілли з ідентифікаційним номером А-5 на проспекті «Середземноморські розкішні вілли», на земельній ділянці номер НОМЕР_21 -AS-16, призначеній для відокремленого будівництва, розташована у муніципальному районі міста Фіненстрат в Іспанії, в загальній сумі 300 000,00 євро.

Достовірність цих документів ОСОБА_2 заперечував, як і заперечував щодо здійснених ним витрат, які під час шлюбу використовувались не в інтересах сім`ї.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 , витрачених останнім не в інтересах сім`ї, в сумі 203 080,70 євро, суд апеляційної інстанції зазначив, що копії документів та їх переклад, якими обґрунтовувались вимоги про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї в період перебування сторін у шлюбі з липня 2017 року до червня 2018 року, в сумі 203 080,70 євро, надані ОСОБА_1 без апостилю компетентного органу держави, тому не можуть вважатись належними та допустимими доказами. Суд не встановив походження копій цих документів, а також матеріали справи не містять доказів, які б посвідчували офіційне походження іноземних документів.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

У постанові Вищого господарського суд України від 14 грудня 2016 року у справі № 914/530/16 зазначено: «Посилання заявника касаційної скарги на те, що господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 № 127/9, та п. 3.5 Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 року № 113, консул легалізує документи і акти, складені за участю властей консульського округу, або такі, що виходять від цих властей. Тобто, консульська легалізація здійснюється виключно стосовно офіційних документів, які видані за участю органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Виписки з банку, пов`язані із здійсненням платежів за зовнішньоекономічним контрактом, не є офіційним документом органів влади, тому їх консульська легалізація не вимагається. Тому господарський суд може прийняти такі документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом на українську. В суді апеляційної інстанції позивач на вимогу суду надав нотаріально засвідчений переклад на українську виписки з банківського рахунку».

Крім того, виписки з іноземних банківських рахунків, що стосуються комерційних або митних операцій, не потребують апостилювання або консульської легалізації, оскільки такі документи належать до винятків, передбачені Гаазькою конвенцією 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Зокрема, пункт «b» частини третьої статті 1 цієї Конвенції визначає, що вона не поширюється на документи, які стосуються комерційних або митних операцій.

Отже, для використання виписки з іноземного банківського рахунку в судових процесах достатньо надати засвідчений переклад цього документа українською мовою без необхідності апостилювання або консульської легалізації.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що копії документів та їх переклад, якими обґрунтовувались вимоги про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї під час перебування сторін у шлюбі з липня 2017 року до червня 2018 року, в сумі 203 080,70 євро, надані ОСОБА_1 без апостилю компетентного органу держави, тому не можуть вважатись належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належність, допустимість, порядок подання доказів врегульовано главою 5 ЦПК України, де зазначено: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 77-80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з іноземного банківського рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 298/825/15-ц).

У матеріалах справи є копії та засвідчений переклад: виписки з іноземного банківського рахунка про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_20 за період з 01 лютого 2018 року до 13 липня 2018 року про списання коштів 09 березня 2018 року в сумі 50 000,00 євро та 15 березня 2018 року в сумі 250 000,00 євро;

додатка 1-1 від 29 липня 2016 до виписки з іноземного банківського рахунку про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_20 про списання коштів 26 липня 2016 року (призначення платежу інв. № 10020283, замовлення № 1351496 від 18 березня 2016 року, Toyota) в сумі 31 349,06 євро; виписки з іноземного банківського рахунку про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_20 про списання коштів 24 березня 2017 року в сумі 45 525,64 євро (призначення платежу - передоплата за Lexus модель RX 450h F-Sport; виписки з іноземного банківського рахунку про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_20 від 30 жовтня 2017 року про списання коштів 10 жовтня 2017 року в сумі 29 286,71 євро.

Враховуючи наведене, ОСОБА_2 не спростував твердження ОСОБА_1 , що грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя та перебували на депозитних рахунках витратив не в інтересах сім`ї.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 надала суду належні та достовірні докази, які обґрунтовували її вимоги до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї в період з липня 2017 року до червня 2018 року.

Враховуючи принцип рівності прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, надання ОСОБА_1 належних доказів про витрати ОСОБА_2 коштів за угодами, які потребують згоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках та витрачені не в інтересах сім`ї в сумі 203 080,70 євро.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладениху постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16, від 09 грудня 2019 року у справі № 826/10083/14, від 15 січня 2020 року у справі № 303/7089/18, від 15 січня 2020 року у справі № 303/7089/18, від 21 липня 2021 року у справі № 736/659/19, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Таким чином, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справі, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Отже, доводи ОСОБА_2 , що стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися. Висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи

08 квітня 2025 року Міжнародний інститут проблем управління та фінансових ризиків, який є правонаступником ТОВ «Завод «Екосплав», подав до Верховного Суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване необхідністю подати пояснення у справі.

У пункті 3 частини першої статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, межі доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дату відкриття касаційного провадження у справі, немає правових підстав для відкладення розгляду справи, тому клопотання Міжнародного інституту проблем управління та фінансових ризиків задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 та витрачені ним не в інтересах сім`ї в сумі 203 080,70 євро, залишення в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Міжнародного інституту проблем управління та фінансових ризиків про відкладення розгляду справи відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини спільних грошових коштів, що зберігались на депозитних рахунках ОСОБА_2 та витрачені ним не в інтересах сім`ї в сумі 203 080,70 євро, скасувати, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року в цій частинізалишити в силі.

В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік