Постанова

від 23.04.2025 по справі 724/3517/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Чернівці

справа № 724/3517/24

провадження 822/324/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О.,

секретар Тодоряк Г.Д.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Орган опіки та піклування Мельнице-Подільської Територіальної громади Чортківського району Тернопільської області,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 січня 2025 року,

головуючий у суді першої інстанції суддя Єфтеньєв О.Г.

ВСТАНОВИВ:

Описоа частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Вказував на те, що перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 квітня 2021 розірвано.

Під час шлюбу у сторін народилися син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що мати дітей ОСОБА_2 не цікавиться життям неповнолітніх дітей, не бере участь у їх утриманні та вихованні, а також зовсім не цікавиться їх здоров`ям та добробутом. Відповідач веде аморальний спосіб життя, систематично вживає спиртні напої, часто перебуває в стані алкогольного сп`яніння. При цьому, починаючи із серпня 2022 року ОСОБА_2 не сплачує аліменти, в результаті чого виникла заборгованості, яка станом на 04 жовтня 2024 року становить 111 191 гривень 47 коп.

Просив суд позбавити прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 січня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведено навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей. Разом з тим, суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити, що відповідача слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 не піклується про своїх дітей, не надає матеріальної допомоги на їх утримання, не спілкується з ними та не цікавиться їх здоров`ям, життям, інтересами, що свідчить про її свідоме ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Відповідач веде аморальний спосіб життя, систематично вживає спиртні напої, часто перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

Також суд першої інстанції не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 квітня 2021 року у справі № 724/561/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що сукупний розмір заборгованості ОСОБА_2 , станом на 04 жовтня 2024 року, становить 111191 гривень 47 копійок.

Із довідки про склад сім`ї № 1116 від 07 жовтня 2024 року вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , входить син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які знаходяться на повному утриманні батька ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_2 проживає окремо від дітей в с. Анадоли Дністровського району Чернівецької області.

Відповідно до характеристики ОСОБА_4 із Окопівського НВК «ЗОШ І ступеня-дитячий садок», що ОСОБА_4 навчалася у школі з січня 2021 року по травень 2024 року. Батько з яким проживає донька, впродовж усіх років навчання її в Окопівському НВК брав активну участь у навчанні та вихованні дитини, завжди відповідально ставився до своїх батьківських обов`язків.

Із характеристики Вигодського ЗЗСО І-ІІІ ступенів вбачається, що ОСОБА_3 проживає з батьком, який приділяє належну увагу навчанню та вихованню сина, бере участь у шкільному та особистому житті дитини.

Також, із характеристики Вигодського ЗЗСО І-ІІІ ступенів вбачається, що ОСОБА_3 зарекомендував себе як відповідальний, старанний, дисциплінований учень. Батько приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться його навчанням та поведінкою, регулярно відвідує класні та загальношкільні батьківські збори.

Згідно акту проведення обстеження сім`ї № 1116 від 07 жовтня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживають без реєстрації в АДРЕСА_1 , в господарстві свого батька ОСОБА_1 , який є опікуном дітей, які перебувають на повному його утриманні.

Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Служба у справах дітей Мельнице-Подільської селищної ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за невиконання батьківських обов`язків. Даний висновок затверджений рішенням № 214 від 27 листопада 2024 року виконавчим комітетом Мельнице-Подільської селищної ради Чортківського району Тернопільської області.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Згідно з ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з ч.1-4 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (ч.1 ст.164 СК України).

Згідно зі ст.166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі №755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19 та в постанові від 17 січня 2024 року в справі №735/308/21.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення особи батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також звернення особи ще у 2016 році до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суди правильно відмовили в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав».

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Проте, у цій справі (№726/1877/22) Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 26 жовтня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року вказав наступне.

«…52. У розглядуваній справі позивачка доводить, що відповідач добровільно самоусунувся від виконання своїх батьківських прав, більше десяти років не бачився з дитиною, не підтримував з нею будь-який зв`язок, не цікавився її життям, внаслідок чого сімейні зв`язки між дитиною та батьком були втрачені, тоді як сама дитина сприйняла іншу особу (нового чоловіка матері) як свого батька.

53. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява №70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.

Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.

На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином - зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.

Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини…».

Як встановлено та підтверджується матеріалами справи, відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, а саме: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується дітьми, що є необхідним для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показує поганий приклад, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для можливості розпочати спілкування, налагодити зв`язок, тощо, а тому позбавлення прав відповідачки відповідатиме інтересам дітей.

Так, після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, ОСОБА_2 не надала суду доказів, що вживала будь-яких заходів щодо налагодження контакту з дітьми, чи зверталася за допомогою до органу опіки та піклування щодо врегулювання обставин, які склалися між нею та її дітьми.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року (справа №361/1484/16-ц) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Враховуючи, що матеріали справи містять беззаперечні докази, що вказують на свідому бездіяльність відповідачки у цій справі щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, умисне нехтування наданими можливостями для поновлення та налагодження контакту з ними, а ОСОБА_2 протилежного не доведено, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням того, що від початку судового процесу, ухвалення рішення судом першої інстанції, подальшого перегляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 , маючи достатньо часу для зміни ставлення до батьківства, здійснення прояву зацікавленості дітьми (у навчальному процесі, житті, здоров`ї, тощо), не змінила свою поведінку по вихованню дітей, що підтверджується письмовими доказами та показами свідків.

Колегія суддів приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача не відповідає якнайкращим інтересам дітей.

Встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку, що відповідач, починаючи з моменту розірвання шлюбу, не виконувала своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей, не спілкувалася із ними, не зверталася до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні дітей, тобто фактично мати самоусунулася (ухилилася) від виховання дітей, не піклувалася про їх фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя.

У судовому засіданні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав пояснення суду та підтвердив, що ОСОБА_2 зовсім не цікавиться його життям та здоров`ям, не навідує його та не телефонує йому. Мати систематично вживає спиртні напої, часто перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Останній раз бачив ОСОБА_2 більше ніж пів року тому, однак вона перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Вказані обставини дають підстави для висновку про наявність підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на її свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дітей.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 січня 2025 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Мельнице-Подільської Територіальної громади Чортківського району Тернопільської області про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови - 25 квітня 2025 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: Н.Ю. Половінкіна

О.О.Одинак