Ухвала від 29.04.2025 по справі 283/564/25

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/564/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/575/25

Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4

секретар

судового засідання ОСОБА_5

за участі:

прокурора ОСОБА_6

захисника обвинуваченої

ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

розглянувши врежимі відеоконференціїу відкритомусудовому засіданнів залісуду вм.Житомирі апеляційнускаргу обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року про продовження відносно обвинуваченої за ч.3ст.313,ч.2ст.317,ч.3ст.307,ч.2ст.311КК України ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 19 квітня 2025 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 по 08.06.2025 та збільшено розмір застави до 302800 грн.

Своє рішення суд обґрунтував тим, що продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України та враховуючи тяжкість покарання, яке може загрожувати ОСОБА_7 у разі визнання її винною, більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченої.

В апеляційнійскарзі обвинувачена ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою обрати їй запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов`язання, а у випадку неможливості зміни обвинуваченій запобіжного заходу на більш м`який зменшити розмір застави до мінімального розміру визначеного КПК України.

Вважає, що клопотання прокурора про продовження їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незаконним, а обрана їй міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованою.

Вказує, що наявність зазначених прокурором ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, не підтверджуються жодними доказами кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченої, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення прокурора на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Частиною 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до матеріалів судового провадження № 283/564/25, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.3 ст.313, ч.2 ст.317, ч.3 ст.307, ч.2 ст.311 КК України.

В ході розгляду вказаного кримінального провадження, 10.04.2025 в судовому засіданні Малинського районного суду Житомирської області, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 .

Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.

Згідно матеріалів судового провадження № 283/564/25, прийняте рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя мотивував наявністю в матеріалах провадження доказів обґрунтованості підозри вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених: ч.3ст.313,ч.2ст.317,ч.3ст.307,ч.2ст.311 КК України, та наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Окрім того, твердження обвинуваченої про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до неї будь-якого більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного із триманням під вартою, на думку апеляційного суду, є непереконливими.

Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченої під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченої з огляду на наступне.

Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених : ч.3ст.313,ч.2ст.317,ч.3ст.307,ч.2ст.311 КК України, за вчинення яких передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна.

Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченої ОСОБА_7 від суду, яка на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.

Продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).

Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризиків впливу на свідків та іншого обвинуваченого, а також можливість вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки вважає, що сама поведінка обвинуваченого свідчить про можливість та високий ризик вчинення нею кримінальних правопорушень, виходячи з того, що остання обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, офіційно не працює, оголошувалась у розшук ухвалами Тичівського районного суду Закарпатської області, факт притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК України, тощо.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, його характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій ОСОБА_7 у разі визнання її винною, дані про його особу, тяжкість злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі.

При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що існують ризики завдання шкоди суспільним інтересам, які не можуть бути усунуті застосуванням більш м`якого запобіжного заходу, та вважав можливим допустити обмеження прав обвинуваченій ОСОБА_7 шляхом продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.

Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_7 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбаченихстаттею 177цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи відомості, що містяться в матеріалах кримінального провадження, вважає що розмір застави визначений ОСОБА_7 зможе достатньою мірою гарантувати виконання нею покладених обов`язків.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 - без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: