Постанова

від 23.04.2025 по справі 922/4026/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/4026/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" (вх.№618Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року (повне рішення складено 26.02.2025 року, суддя Усата В.В.) у справі №922/4026/24,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна", місто Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат", місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат", в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у сумі 683934,15 грн та витрати по сплаті судового збору.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором переведення боргу №1 від 03.08.2023 року щодо погашення суми боргу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" (61106, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Індустріальна, будинок, Зв, код ЄДРПОУ 44059853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (49005, місто Дніпро, вулиця Писаржевського, буд. 1 А, код ЄДРПОУ 33668606) заборгованість у сумі 683934,15 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 10259,01 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" не погодилось з рішенням Господарського суду Харківської області та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року у справі №922/4026/24 та постановити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем до матеріалів справи надано договір переведення боргу №1 від 03.08.2023 року. У п.3 договору зазначено, що первісний боржник передає новому боржнику в день укладання договору акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Інтерпайп Україна" та ТОВ "Металл Груп" за період 01 січня 2022 року 03 серпня 2023 року. Однак зазначений акт не надається до матеріалів справи, тому встановити достовірність даних, зазначених в ньому, для того, щоб переконатись у правильності розрахунків, відображених у договорі не вбачається за можливе. У той час у матеріалах справи наявний акт звіряння взаємних розрахунків за період грудень 2023 року жовтень 2024 року, де зазначено, що за даними ТОВ "Інтерпайп Україна" на 31.10.2024 року заборгованість становить 683934,15 грн. Проте, даний акт не підписаний зі сторони ТОВ "Харків Металопрокат", а отже не є доказом у справі. Крім того позивачем не надано до матеріалів справи накладні №СклД-1-03419 від 18.02.2022 року та №СклД-1-03511 від 21.02.2022 року у підтвердження прострочення та виникнення заборгованості.

Скаржник наполягає на тому, що не підписаний зі сторони відповідача акт звіряння взаємних розрахунків за період грудень 2023 року жовтень 2024 року та претензія надані в підтвердження боргу по договору, не є достатніми доказами підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем з огляду на чинне законодавство України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 року, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" на рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року у справі №922/4026/24. Встановлено строк на протязі якого позивач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4026/24.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 24.03.2025 року.

26.03.2025 року матеріали справи №922/4026/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3819 від 25.03.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що не підписання акту є усвідомленою позицією посадових осіб ТОВ "Харків Металопрокат", котрі ухиляються від таких дій, а також відмовляються від отримання кореспонденції та ведення перемовин з питань погашення заборгованості. Таким чином, за позицією позивача підтвердженням правомірності заявленої суми є укладений договір переведення боргу, акт звірки, а також конклюдентні дії ТОВ "Харків Металопрокат" спрямовані на часткове погашення заборгованості. Так апелянтом було здійснено погашення заборгованості на суму 103870,00 грн, а зазначаючи в апеляційній скарзі що сума 683934,15 грн є недоведеною, відповідач не вказує суму, котра на його думку є вірною. Тобто така поведінка суперечить приписам Господарського процесуального кодексу України, зокрема, принципам щодо належного доведення своєї позиції по справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Білоусової Я.О. та судді Здоровко Л.М., для розгляду справи №922/4026/24 сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.

У судове засідання 21.04.2025 року представники сторін не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд в ухвалі від 24.03.2025 року повідомляв, що участь сторін у судовому засіданні не є обов`язковою; неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.08.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (надалі кредитор, позивач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" (надалі новий боржник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал Групп" (далі - первісний боржник) укладено договір переведення боргу.

Пунктом 1 договору сторони погодили, що первісний боржник переводить, а новий боржник приймає на себе виконання зобов`язання з погашення заборгованості на загальну суму 787804,15 грн, що виникла за поставлену продукцію на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, а саме:

- накладна №СклД-1-03419 від 18.02.2022 року на суму 398239,91 грн;

- накладна №СклД-1-0351 1 від 21.02.2022 року на суму 398619,92 грн.

Відповідно до п. 2 договору, первісний боржник переводить на нового боржника борг в обсязі і на умовах, що існують у момент укладання даного договору. Сторони домовилися про встановлення грошової оцінки боргу, що переводиться, в сумі 787804,15 грн.

Згідно п.3. договору, первісний боржник передає новому боржнику в день укладання даного договору наступні копії документів, пов`язаних з переведенням боргу:

1) Акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Інтерпайп Україна" та ТОВ "Металл Групп" за період 01 січня 2022 року - 03 серпня 2023 року.

Відповідно до п.4 договору первісний боржник зобов`язаний забезпечити нового боржника повною і своєчасною інформацією, що має відношення до переведення боргу.

Відповідно до п.5 договору, новий боржник зобов`язується виконати обов`язки первісного боржника перед кредитором, а саме сплатити кредитору грошові кошти у розмірі 787804,15 грн в строк до 31.12.2023 року.

Пунктом 6 договору встановлено, що з моменту набрання чинності цього договору новий боржник приймає на себе обов`язки первісного боржника і стає боржником за договорами.

Згідно п.7 договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками та діє до повного виконання зобов`язань, взятих на себе сторонами.

Отже, відповідно до умов укладеного договору, ТОВ "Харків Металопрокат" прийняло на себе зобов`язання з погашення заборгованості на загальну суму 787804,15 грн.

Як вказує позивач, з дати укладання договору ТОВ "Харків Металопрокат" перераховано на рахунок ТОВ «Інтерпайп Україна» грошові кошти лише у розмірі 103870,00 грн, а від сплати решти боргу у розмірі 683934,15 грн відповідач ухиляється.

З метою досудового врегулювання спору, ТОВ "Інтерпайп Україна" направлено на юридичну адресу ТОВ "Харків Металопрокат" претензію №810 від 12.06.2024 року. Однак конверт з претензією повернуто відправнику з приміткою "по закінченню терміну зберігання".

Відсутність погашення заборгованості у розмірі 683934,15 грн стало підставою для звернення ТОВ "Інтерпайп Україна" з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що за загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з вимогами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, звертаючись до суду з позовом позивач вказував, що відповідно до умов договору переведення боргу №1 від 03.08.2023 року, ТОВ "Харків Металопрокат" прийняло на себе зобов`язання з погашення ТОВ "Інтерпайп Україна" заборгованості на загальну суму 787804,15 грн, котра виникла за поставлену продукцію на підставі документів первинного бухгалтерського обліку.

Переведення боргу регулюється ст.ст. 520-524 Цивільного кодексу України, відповідно до яких боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою. За умовами цивільного законодавства заміна боржника можлива лише за згодою кредитора.

Відповідач заперечує проти суми боргу, наголошуючи на відсутності жодних підтверджуючих первинних документів.

Колегія суддів апеляційної інстанцію презюмує укладення та чинність договору переведення боргу №1 від 03.08.2023 року. У той час укладення та чинність договору переведення боргу не є беззаперечним свідченням наявності боргу та його розміру у даній справі.

Так, пунктом 1 договору сторони погодили, що первісний боржник переводить, а новий боржник приймає на себе виконання зобов`язання з погашення заборгованості на загальну суму 787804,15 грн, що виникла за поставлену продукцію на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, а саме:

- накладна №СклД-1-03419 від 18.02.2022 року на суму 398239,91 грн;

- накладна №СклД-1-0351 1 від 21.02.2022 року на суму 398619,92 грн.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частинами 2, 5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, у якому така операція була здійснена.

Також, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Зазначений у частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з підпунктом 2.4 вказаного Положення.

Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 вищевказаного Положення.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

Позивач надаючи до суду позовну заяву надав копію договору переведення боргу на загальну суму 787804,15 грн, котра виникла за поставлену продукцію на підставі документів первинного бухгалтерського обліку. У той час, матеріали справи не містять документів первинного бухгалтерського обліку у підтвердження заборгованості на суму 787804,15 грн.

У пункті 3 договору передбачено, що первісний боржник передає новому боржнику в день укладання договору наступні копії документів, пов`язаних з переведенням боргу, а саме акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Інтерпайп Україна" та ТОВ "Металл Групп" за період 01 січня 2022 року - 03 серпня 2023 року. Позивач, звертаючись до суду не надав такий акт.

Матеріали справи містять копію акту звірки взаємних розрахунків за період грудень 2023 року жовтень 2024 року між ТОВ "Інтерпайп Україна" та ТОВ "Харків Металопрокат" за договором №1 від 03.08.2023 року, який підписано виключно позивачем.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на положення закону про бухгалтерський облік, за своєю правовою природою, акт звірки взаємних розрахунків не може вважатися первинним бухгалтерським документом ні за формою ні за змістом, а отже і бути доказом суми заборгованості. Позиція про те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом також неодноразово підтримувалася постановами Верховного Суду: справа №905/1198/17, справа №910/1389/18.

Отже вищевказаний акт звірки взаємних розрахунків, не є доказом наявності заборгованості за договором, оскільки є непідписаним і не належить до засобів доказування, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, та не є первинним бухгалтерським документом.

Таким чином посилання позивача на вказаний акт, як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим.

У підтвердження наявності у відповідача заборгованості, позивач вказує про вчинення відповідачем конклюдентних дій, які полягають у сплаті коштів у розмірі 103870,00 грн в рахунок часткового погашення заборгованості. Проте позивачем не надано доказів на підтвердження таких посилань.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

У даній справі позивач фактично обмежився лише посиланням на договір переведення боргу (надання його копії до суду) та про сплату з боку відповідача коштів у рахунок часткового погашення заборгованості. При цьому всупереч приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав доказів у доведення обставин, які він виклав у позовній заяві. Тобто позивачем порушено стандарт доказування, оскільки з його сторони ступінь достовірності наданих доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною не виконано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позовних вимог, а отже про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 683934,15 грн.

Відповідно до пункту 31 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів про якість судових рішень, щоб мати ознаки високої якості, судове рішення повинно сприйматися сторонами по справі та суспільством у цілому як результат правильного застосування юридичних норм, справедливого судового процесу та належної оцінці фактів, а також як таке, що може бути ефективно виконаним. Лише в цьому випадку сторони будуть упевнені, що їхню справу розглянуто й вирішено належним чином, а громадськість сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної злагоди.

Пунктом 38 Висновку визначено, що при викладені мотивів прийняття рішення слід відповісти на аргументи сторін, тобто окремий пункт вимог та аргументи захисту. Це є важливою гарантією, яка дає можливість сторонам переконатись в тому, що їхні доводи були вивчені, а отже, суддя взяв їх до уваги.

З матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та ухваленні оскаржуваного рішення не перевірено стандарту доказування позицій сторін у зв`язку з чим не з`ясовано всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, оскільки місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року у справі №922/4026/24 скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволені позовних вимог.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню з позивача в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року у справі №922/4026/24 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (49005, місто Дніпро, вулиця Писаржевського, буд. 1 А, код ЄДРПОУ 33668606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків Металопрокат" (61106, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Індустріальна, будинок, Зв, код ЄДРПОУ 44059853) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 12310,81 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 01.05.2025 року.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна