Рішення

від 11.12.2024 по справі 911/4706/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Справа № 911/4706/15 (911/1396/24)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 , м. Київ

до1) Товариства з обмеженою відповідальністю Атрекс, Київська область, Броварський район, с. Літки

2) Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт", Київська область,

Броварський район, с. Літки

провизнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна, визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації права іпотеки на земельну ділянку

за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/4706/15 за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Атрекс про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 10.11.2015 р.

Постановою господарського суду Київської області від 18.11.2015 р. визнано банкрутом ТОВ АТРЕКС та відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено Шкабрія Михайла Петровича, зобов`язано ліквідатора банкрута подати за результатами роботи ліквідатора звіт та ліквідаційний баланс.

31.05.2024 р. до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Атрекс та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк, в якій позивач просить суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстровано в реєстрі за №351;

2) визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 ) витребувати у ТОВ "Атрекс" (код ЄДРПОУ 30310626) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

4) визнати недійсним договір іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №385 в частині предмета іпотеки: земельної ділянки площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 ) скасувати проведену на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №385 державну реєстрацію права іпотеки ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК" (код ЄДРПОУ 23697280) на земельну ділянку площею 0,2478 га кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою господарського суду від 12.06.2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна та визнання недійсним договору іпотеки залишено без руху.

27.06.2024 р. на поштову адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 07.08.2024 р.

17.07.2024 р. на поштову адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

07.08.2024 р. через канцелярію суду ліквідатором ТОВ Атрекс подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду від 07.08.2024 р. розгляд справи по суті відкладено на 06.11.2024 р.

05.11.2024 р. через канцелярію суду позивачем подано письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.11.2024 р. розгляд справи по суті відкладено на 11.12.2024 р., залучено до участі у даній справі ТОВ "Аларіт", в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; роз`яснено позивачу, що в строк до 04.12.2024 р. він має право надіслати суду відповідь на відзив, копію якої направити відповідачам, докази чого надати суду; зобов`язано позивача направити копії позовної заяви та доданих до неї документів, залученій даною ухвалою суду третій особі, а саме: ТОВ "Аларіт" (07411, Київська область, Броварський район, с. Літки, вул. Чоповського, буд. 28; код ЄДРПОУ 33370300), докази направлення подати до суду у строк до 04.12.2024 р.; встановлено строк до 06.12.2024 р. для подання третій особі аргументів, пояснень, міркувань та, у разі наявності, заперечень відносно предмету спору в даній справі.

У судове засідання з`явились уповноважені представники сторін, уповноважений представник третьої особи, належним чином повідомленої про місце, дату та час судового засідання не з`явився, водночас, третя особа у письмових поясненнях, що надійшли до суду 09.12.2024 р. виклала прохальну частину, в якій просить суд повністю задовольнити наведений позов, справу розглянути за відсутності уповноваженого представника товариства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників у справі, суд

встановив:

На підставі рішення Літківської сільської ради 36 сесії V скликання № 1701 від 17.06.2010 р. ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2478 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, на підтвердження чого власнику було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 300753 від 09.12.2010 р. (копію якого додано до матеріалів позову).

Як зазначає позивач, 22.09.2020 р., з Державного реєстру судових рішень йому стало відомо про наявність ухвали господарського суду від 28.11.2018 р. у справі № 911/4706/15 (залишена без змін постановою Верховного суду від 16.07.2019 р.). Позивач заявляє, що зі змісту наведеної ухвали він дізнався про те, що ТОВ "Аларіт" звернулось з позовом до ТОВ "Атрекс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПАТ "АБ "Укргазбанк" про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на відповідне нерухоме майно.

Так, 11.02.2011 р. між ТОВ "Аларіт" та ТОВ "Атрекс" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Предметом продажу даного договору було нерухоме майно, а саме: Комплекс розташований на земельних ділянках села Літки, Київська область, Броварський район, по вул. Чоповського, загальною площею 1,7258 га, кадастрові номери ділянок: 3221284801:01:055:0015; 3221284801:01:055:0016, 3221284801:01:055:0017, 3221284801:01:055:0018, 3221284801:01:055:0019, 3221284801:01:055:0020, 3221284801:01:055:0021. Зазначений договір ТОВ "Аларіт" просило суд розірвати з підстав невиконання ТОВ "Атрекс" зобов`язань за договором. Крім цього, як зазначає позивач, йому стало відомо, що ТОВ "Атрекс", уклав кредитний договір №521 за умовами якого ПАТ "АБ "Укргазбанк" відкрив ТОВ "Атрекс" невідновлювальну кредитну лінію з загальним лімітом 20 000 000,00 грн. на строк з 11.02.2011 р. по 31.01.2014 р.

11.02.2011 р. на забезпечення виконання укладеного кредитного договору ТОВ "Атрекс" та ПАТ "АБ "Укргазбанк" було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за № 385. Предметом іпотечного договору виступало нерухоме майно, а саме комплекс придбаний у ТОВ "Аларіт" згідно зазначеного вище договору та земельні ділянки, на яких розташований зазначений комплекс. Серед земельних ділянок, що були зазначені предметом іпотеки значилась і земельна ділянка загальною площею 0,2478, з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, що належить позивачу на праві власності.

Також позивач зазначає, що ним 20.11.2020 р. було отримано від ТОВ "Аларіт" лист та копії документів, згідно яких ТОВ "Аларіт" повідомило позивача про наявність укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №351, відповідно до якого відбувся продаж земельної ділянки належної позивачеві на користь ТОВ "Атрекс", після чого останнім передано таку земельну ділянку в іпотеку за відповідним іпотечним договором. Поряд з цим, позивач наголошує, що він не підписував наведений договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підписання такого договору від його імені інших осіб не уповноважував, про існування такого договору не знав, а відтак, його право власності на вказану земельну ділянку підлягає судовому захисту.

Виходячи із наведеного, позивач посилаючись на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., який, згідно його змісту підписаний від імені позивача гр. ОСОБА_2 , як його представником (продавець) та ТОВ "Атрекс" (покупець); посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №351; предметом якого є здійснення продажу земельної ділянки, що згідно наведеного акту на право власності серії ЯЛ № 300753 від 09.12.2010 р. є власністю позивача, а саме: земельна ділянка площею 0,2478 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є таким, що не укладений в розумінні положень статей 638, 207 ЦК України, а також на те, що позивач втратив оригінал акту на право власності на зазначену земельну ділянку, покупець за неукладеним договором не мав необхідного обсягу повноважень на передачу вказаної земельної ділянки в іпотеку за іпотечним договором, звернувся до суду з позовом в якому просив:

1. Витребувати земельну ділянку загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського від ТОВ "Атрекс" (код ЄДРПОУ 30310626) на користь власника ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ).

2.Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

3.Визнати недійсним договір іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 385 в частині предмета іпотеки: земельної ділянки загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.03.2023 р. № 911/4706/15 в задоволенні наведеного позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Вказане рішення вмотивоване тим, що встановлені у даній справі обставини свідчать, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р. підписано не позивачем та не його уповноваженим представником, а іншою невідомою особою, що може бути підставою для звернення позивача із позовом про визнання наведеного договору недійсним, так як, факт виконання такого договору унеможливлює висновок про його неукладеність, а відтак, позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним, без визнання договору, на підставі якого у позивача вибуло з володіння майно, із заявлених в ньому мотивів задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, а також посилаючись на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого вибуло з володіння позивача майно був підписаний не позивачем та не його представником, позивач у даному позові просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за № 351.

Крім того, позивач посилаючись на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає визнанню судом недійсним, також заявляє позовні вимоги про витребування земельної ділянки загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016 з незаконного володіння ТОВ "Атрекс", оскільки земельна ділянка набута з порушенням вимог закону на підставі недійсного договору купівлі-продажу земельної ділянки та вибула з володіння власника поза його волею, та про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016.

Також, з урахуванням наведених обставин, позивач вважає, що відповідач не мав права розпоряджатись майном земельною ділянкою, придбаною за недійсним правочином, у зв`язку з чим, крім наведеного, у позові просить суд: визнати недійсним договір іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №385 в частині предмета іпотеки: земельної ділянки площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського; скасувати проведену на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №385 державну реєстрацію права іпотеки ПАТ АБ "Укргазбанк" (код ЄДРПОУ 23697280) на земельну ділянку площею 0,2478 га кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського.

ПАТ АБ "Укргазбанк" 17.07.2024 р. до суду подало відзив на позов, в якому банк вказує на те, що відповідно до п. 9 договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого вибуло з володіння позивача відповідне майно, передання земельної ділянки здійснюється в момент підписання договору. Одночасно з переданням земельної ділянки, продавець передає покупцю усі документи, які стосуються вказаної земельної ділянки. Підписання договору покупцем свідчить про те, що земельна ділянка та усі необхідні документи щодо неї йому передані. Відповідно через вищезазначену обставину у позивача і відсутній оригінал державного акту про право власності на земельну ділянку, що підтверджує волевиявлення позивача на укладення договору купівлі-продажу на земельну ділянку. Також відповідач наполягає на тому, що вказаний договір підписаний уповноваженими на те особами, про що зазначено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. при його посвідченні. В подальшому, після укладення договору купівлі-продажу, ТОВ "Атрекс" було оформлено право власності на зазначену земельну ділянку. Станом на сьогоднішній день договір купівлі-продажу від 11.02.2011 р. на земельну ділянку, кадастровий номер: 3221284801:01:055:0016, площею 0,2478 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського не розірваний сторонами та не визнаний в судовому порядку недійсним та є чинним.

Таким чином, на переконання відповідача, позивачем не надано до суду, у відповідності до вимог ст. 73-79 ГПК України, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин не підписання ним чи його представником за довіреністю договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки. А висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.05.2022 №28144/28145/21-32 не є належним та допустимим доказом, оскільки є таким, що не відповідає вимогам ст. 3 Закону України "Про судову експертизу", "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, "Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень", які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5, оскільки експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не запитувались та не досліджувались ані умовно-вільні, ані експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що дає підстави сумніватись в обґрунтованості висновку та викликає сумнів у його правильності.

Також відповідач-2 наполягає, що відповідач-1 є законним власником майна, а відтак, позов заявлено необґрунтовано.

Поряд із наведеним, у відзиві на позов відповідач-2 заявляє про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог та відмову з цих підстав у задоволенні позову.

Відповідачем-1 07.08.2024 р. до суду також подано відзив на позов. Так, в обґрунтування заперечень відповідач посилається, зокрема на те, що позивач від дати набуття права власності на спірну земельну ділянку жодного дня не використовував її у власних потребах. Більше того позивач не міг її використовувати, оскільки на дату набуття права власності на спірну земельну ділянку на ній знаходились будівлі, які до 11.02.2011 р. експлуатувались ТОВ "Аларіт", а після ТОВ "Атрекс". Позивачем на підтвердження володіння спірною земельною ділянкою не надано доказів її використання, не підтверджено оплату земельного податку, не надано інших доказів використання цієї земельної ділянки.

Також відповідач наголошує, що сторонами договору (позивач та відповідач-1) було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписано уповноваженими представниками сторін, сторонами виконано умови договору щодо оплати та передачі земельної ділянки, тому посилання на неукладеність спірного договору є абсурдним та безпідставним. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується в тому числі цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою. При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. Отже, державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300753 є невід`ємною частиною (додатком) договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., зареєстрованого за №351, та у відповідності до вимог ст. 126 Земельного кодексу України, містить відмітку нотаріуса про відчуження земельної ділянки на користь ТОВ "Атрекс".

Крім того, відповідач-1 стверджує, що експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не запитувались ані умовно-вільні, ані експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що свідчить про свідоме ігнорування "Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень", які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. №53/5, що дає підстави сумніватись в обґрунтованості висновку та викликає сумнів у його правильності. Окрім того, відповідач наполягає, що при дослідженні підпису ОСОБА_2 на оригіналі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. в реєстрі за №357, експертами досліджувались вільні зразки на 6 (шести) документах, з яких жоден не датований 2011 роком, що також ставить під сумнів про достатність об`єму досліджуваного матеріалу, що могло вплинути на обґрунтованість висновку.

Крім цього, відповідач зазначає, що при дослідженні підпису ОСОБА_1 на оригіналі заяви від 22.07.2011 р., що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. в реєстрі за №2304, експертами досліджувались вільні зразки на 8 (восьми) документах, з яких лише 1 (один) датований 2011 роком та є найбільш наближеним за часом до виконання досліджуваного документу - копія довіреності від 13.01.2011 р., що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перепелицею Н.Д., зареєстровано в реєстрі за №95, що також ставить під сумнів про достатність об`єму досліджуваного матеріалу, що могло вплинути на обґрунтованість висновку.

Поряд з наведеним, у відзиві на позов відповідач-1 заявляє про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог та відмову з цих підстав у задоволенні позову.

05.11.2024 р. до суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він відносно посилання відповідачів на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21.01.2021 р. у справі № 824/62/20, звертає увагу суду на постанову Верховного Суду від 27.04.2022 р. у справі №143/1424/18. Також, позивач звертає увагу суду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.03.2023 р. у справі №185/8356/17 щодо призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи. У межах цієї справи апеляційним судом призначено та проведено посмертну почеркознавчу експертизу заповіту, висновок якої було поставлено під сумнів учасником процесу з посилання на його недопустимість оскільки для проведення експертизи не було відібрано зразки підпису особи підпис якої досліджувався. Так, Верховний Суд в цій справі встановив: "під час проведення судових експертиз експерт має цілий обсяг прав, якщо під час проведення експертного дослідження виникне необхідність у отриманні додаткових документів чи вирішенні певних обставин та питань, разом з цим має право викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання. Враховуючи викладене, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що експертизу проведено за відсутності достатньої кількості вільних та умовно вільних зразків підпису та почерку, необхідних для надання висновку, а також, що експерт з власної ініціативи розширив межі та об`єкт дослідження, окрім поставленого судом питання, зробив висновок про те, ким виконаний рукописний запис «ОСОБА 1» в журналі реєстрації нотаріальних дії Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за 2015-2016 роки, чим грубо порушив вимоги ухвали суду про призначення експертизи, є неспроможним.».

Виходячи з наведеного, на переконання позивача, посилання відповідачів на недопустимість висновку експертів не відповідають правозастосовній практиці Верховного Суду. При цьому Верховний Суд оцінюючи висновок експерта за наслідком проведення судової почеркознавчої експертизи, як доказ певних обставин відзначає право експерта заявляти клопотання про отримання зразків почерку особи у кількості та якості необхідній експерту та вказує, що достатність матеріалів для проведення судової почеркознавчої експертизи визначає експерт. У даному випадку висновок експертів містить чітку та однозначну відповідь про неналежність підписів вчинених у договорі купівлі-продажу земельної ділянки та заяві ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , отже даний висновок є належним та допустимим доказом обставин, на які посилається позивач.

У поясненнях, поданих до суду 09.12.2024 р. третя особа вказує на те, що право власності є непорушним та гарантується державою і тільки власник має право на розпорядження своїм майном. Недотримання вимог закону під час укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки має наслідком визнання недійсним такого правочину з урахуванням вимог ст. 203, 215, 216 ЦК України. З урахуванням наведених позивачем обставин та поданих доказів слід дійти висновків, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки має бути визнано судом недійсним та витребувано на користь позивача належне йому майно. Враховуючи обґрунтованість вимог щодо недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна та визнання права власності на майно, оскільки позивач як власник земельної ділянки також не укладав спірний договір іпотеки, то такий договір в частині належної позивачу земельної ділянки слід визнати недійсним та скасувати право іпотеки, що зареєстровано на підставі цього договору за ПАТ АБ "Укргазбанк". Адже недійсний правочин (договір купівлі-продажу земельної ділянки) не породжує прав на майно, відтак ТОВ "Атрекс" не мало права власності (права володіння, користування, розпорядження) на майно при укладанні договору іпотеки щодо такого майна. Відтак право іпотеки щодо спірної земельної ділянки, яке зареєстровано за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі спірного договору іпотеки слід скасувати.

У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що наведений позов підлягає задоволенню частково, з огляду на таке:

Матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 351, згідно змісту якого, такий договір укладено ОСОБА_1 , в особі його представника Сподіна Сергія Юрійовича, що діяв на підставі довіреності від 24.01.2011 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перепелицею Н.Д. за реєстраційним № 170 (продавець) та ТОВ "Атрекс", в особі директора ОСОБА_3 (покупець).

Відповідно до умов зазначеного договору продавець передає належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, загальною площею 0,2478 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність покупця, а покупець приймає та зобов`язується сплатити ціну, за яку земельна ділянка продається, відповідно до умов цього договору (п. 1 договору).

Відповідно до п. 3 договору земельна ділянка, яка продається належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 300753, виданого управлінням Держкомзему у Броварському районі 25.08.2010 р. на підставі рішення Літківської сільської ради 36 сесії V скликання № 1701 від 17.06.2010 р., зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 011094003026.

Продаж земельної ділянки здійснюється за ціною 413 400,00 грн. (п. 6 договору).

Згідно з п. 9 договору передання земельної ділянки здійснюється в момент підписання договору. Одночасно з переданням земельної ділянки, продавець передав покупцю усі документи, які стосуються вказаної земельної ділянки. Підписання договору покупцем свідчить про те, що земельна ділянка та усі необхідні документи щодо неї йому передані.

Цей договір, відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі правочинів. Підставою виникнення права власності на земельну ділянку у покупця, відповідно до статті 331 Цивільного Кодексу України є державна реєстрація цього договору в Єдиному державному реєстрі правочинів. Додатком до цього договору є Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (п. 10 договору).

Наведений договір, згідно його змісту, підписано зі сторони продавця ОСОБА_1 ОСОБА_2 , як його представником та від покупця ТОВ "Атрекс" директором ОСОБА_3 .

Також до матеріалів справи додано належним чином завірену копію заяви від 22.07.2011 р., посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстровану в реєстрі за № 2304, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 заявляє, що ним на виконання наведеного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., зареєстрованого в реєстрі за № 351, отримано грошові кошти на суму 413400,00 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на підставі наведеного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р. право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, загальною площею 0,2478 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачем-1 ТОВ "Атрекс", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 844965432212.

Окрім наведеного, в подальшому, вказану земельну ділянку, що була предметом продажу за наведеним договором відповідачем-1 передано в іпотеку відповідачу-2 на підставі договору іпотеки від 11.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 385.

Водночас, судом встановлено, що у справі № 911/4706/15 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Атрекс, Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним, ухвалою суду від 11.08.2021 р. було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На виконання зазначеної ухвали суду було проведено відповідну експертизу, за результатами якої експертною установою Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) надано висновок від 11.05.2022 р. № 28144/28145/21-32, відповідно до якого:

"Підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Продавець" у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., укладеному, як в ньому зазначено, між ОСОБА_1 , в особі представника (продавець) та ТОВ "Атрекс", в особі представника (покупець), посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованому в реєстрі за № 351, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Продавець" у заяві від 22.07.2011 р., посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованій в реєстрі за № 2304, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.".

Наведені обставини встановлені рішенням господарського суду Київської області від 29.03.2023 р. № 911/4706/15, що набрало законної сили.

З урахуванням того, що у зазначеній справі брали участь ті самі особи, що і в цій справі, а також того, що таке рішення, за результатами розгляду апеляційної та касаційної скарг, залишене без змін вищими судовими інстанціями, отже є таким, що набрало законної сили, суд дійшов висновку, що встановлені зазначеним рішенням обставини не підлягають додатковому доведенню під час розгляду цієї справи.

Крім того, вказаним рішенням встановлено, що в ухвалі господарського суду Київської області від 11.08.2021 р. у цій справі про призначення судової почеркознавчої експертизи допущено описку щодо номеру, за яким зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. в реєстрі договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., укладений, як в ньому зазначено, між ОСОБА_1 , в особі представника (продавець) та ТОВ "Атрекс", в особі представника (покупець), а саме, замість вірного "№ 351" помилково вказано "№357". Разом із тим, як свідчать матеріали справи, наведену почеркознавчу експертизу проведено за результатами дослідження саме оригіналу договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., укладеного, як в ньому зазначено, між ОСОБА_1 , в особі представника (продавець) та ТОВ "Атрекс", в особі представника (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 351, тобто наведена описка в ухвалі суду жодним чином не вплинула на правильність проведення експертних досліджень та надання відповідного висновку, так як, спірне майно вибуло із володіння позивача на користь відповідача-1 саме на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р. зареєстрованого в реєстрі за № 351.

Окрім наведеного, судом встановлено, що оцінку запереченням відповідачів відносно висновку від 11.05.2022 р. № 28144/28145/21-32, складеного за результатами проведення наведеної експертизи експертною установою Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ), судом надано під час розгляду наведеної справи, в якій таку експертизу було проведено.

Так, на виконання ухвали суду у зазначеній справі, від експертної установи надійшли письмові пояснення, в яких судовим експертом зазначено:

Відносно питання: "чому експертами при проведенні судової почеркознавчої експертизи не було запитувано та відповідно не досліджено умовно-вільні та експериментальні зразки підписів та почерків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ?", судові експерти пояснюють, що відповідно до вимог п 1.13 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації. У зв`язку з тим, що досліджуваний документ датований 2011 роком, тому більш інформативними для проведення судової почеркознавчої експертизи в даній експертній ситуації є саме вільні зразки почерку та підпису осіб, що підлягають ідентифікації, а не умовно-вільні та експериментальні зразки, які на час їх виконання не відповідають таким вимогам, як співставність за часом виконання.

Відносно питання: "чому експертами при проведенні судової почеркознавчої експертизи не було запитувано та відповідно не досліджено додаткову кількість документів, на яких містяться вільні зразки підписів та почерків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ?", експертами пояснено наступне: відповідно до вимог п 1.13 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації. На виконання клопотання експерта 28.10.2021 р., при супровідному листі № 911/4706/15 від 26.10.2021 р., до інституту надійшли: матеріали господарської справи № 911/4706/15 на 270 арк. де на сторінках 199-200 наявні досліджувані документи: заява від 22.07.2011 р. від імені ОСОБА_1 , яка посвідчена Кударенко В.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованої у реєстрі за № 2304; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р. від імені ОСОБА_2 , який посвідчений Кударенко В.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 351, вільні зразки підпису ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , перелічені в ухвалі суду від 25.10.2021 р. Дана кількість вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , визнана експертами достатньою для проведення порівняльного дослідження.

Що стосується питання: "чому експертами при проведенні судової почеркознавчої експертизи не було запитувано та відповідно не досліджено оригінали документів датованих саме 2011 роком, на яких містяться вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 ?", експертами пояснено, що для проведення порівняльного дослідження надавалась достатня кількість оригіналів документів, виконаних за період часу з 2012 по 2013 роки, що є максимально є наближеним до часу виконання з досліджуваними документами. Перелік та кількість документів з вільними зразками ОСОБА_1 , що використовувались для порівняльного дослідження наведено у висновку експертів. При цьому, копія довіреності від 13.01.2011 р., при проведенні порівняльного дослідження не враховувалась, у зв`язку з тим, що відповідно до вимог п. 1.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Зображення підпису, виконаного від імені ОСОБА_1 в копії вказаного документу несе для експерта виключно інформативних характер про почеркові ознаки виконавця.

Щодо питання: "чому експертами при проведенні судової почеркознавчої експертизи не було запитувано та відповідно не досліджено оригінали документів датованих саме 2011 роком, на яких містяться вільні зразки підпису та почерку Сподіна Сергія Юрійовича?", експертами пояснено, що для проведення порівняльного дослідження надавалась достатня кількість оригіналів документів, виконаних за період часу з 2010 по 2012 роки, що є максимально наближеним до часу виконання з досліджуваними документами. Перелік та кількість документів з вільними зразками Сподіна С.Ю., що використовувались для порівняльного дослідження наведено у висновку експертів. Відповідно до вимог п. 1.13 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації.

З урахуванням наведених пояснень наданих експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДФСЕ) та за результатами аналізу матеріалів справи та положень чинного процесуального законодавства, якими визначено можливість призначення повторної судової експертизи, судом не було встановлено наявності правових підстав для призначення у наведеній справі № 911/4706/15 повторної експертизи (ухвала господарського суду Київської області від 08.02.2023 р.).

Вищенаведеним спростовуються заперечення відповідачів щодо результатів проведення наведеної почеркознавчої експертизи.

Окрім наведених обставин, встановлених рішенням господарського суду Київської області від 29.03.2023 р. № 911/4706/15, судом також враховано висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 29.03.2023 р. у справі № 185/8356/17 (провадження № 61-11632св22), відповідно до яких, "права судового експерта визначені також статтею 13 Закону України "Про судову експертизу" та пунктом 2.1 розділу ІІ Інструкції. Згідно з пунктом 1.13. Рекомендацій достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації. Критерієм достатності обсягу порівняльного матеріалу вважається надання такої його кількості, за якою можливо виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак в досліджуваному об`єкті і зразках почерку (підпису) певного виконавця. Отже, під час проведення судових експертиз експерт має цілий обсяг прав, якщо під час проведення експертного дослідження виникне необхідність у отриманні додаткових документів чи вирішенні певних обставин та питань, разом з цим має право викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання. Враховуючи викладене, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що експертизу проведено за відсутності достатньої кількості вільних та умовно вільних зразків підпису та почерку, необхідних для надання висновку, а також, що експерт з власної ініціативи розширив межі та об`єкт дослідження, окрім поставленого судом питання, зробив висновок про те, ким виконаний рукописний запис «ОСОБА_1» в журналі реєстрації нотаріальних дій Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за 2015-2016 роки, чим грубо порушив вимоги ухвали суду про призначення експертизи, є неспроможним.".

Таким чином, як встановлено вище, позивач в обґрунтування позову про визнання правочину недійсним, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним посилається на те, що ним або його представником не було підписано договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за № 351, а відтак, вказаний договір є недійсним і не породжує наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, отже майно за таким договором вибуло із володіння позивача та в подальшому було передано в іпотеку банку незаконно.

Судом враховано висновок експертної установи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) від 11.05.2022 р. № 28144/28145/21-32 (копію якого також додучено до матеріалів цієї справи), відповідно до якого за результатами проведення, на виконання ухвали суду, судової почеркознавчої експертизи встановлено, що: підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Продавець" у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., укладеному, як в ньому зазначено, між ОСОБА_1 , в особі представника (продавець) та ТОВ "Атрекс", в особі представника (покупець), посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованому в реєстрі за № 351, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Продавець" у заяві від 22.07.2011 р., посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованій в реєстрі за № 2304, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких вступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка його вчинила.

Спосіб, у який здійснюється (оформлюється) волевиявлення учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Так, частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229 - 233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Такі висновки щодо визнання або невизнання правочину укладеним, узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 р. у справі № 227/3760/19-ц.

Системний аналіз статей 203 та 215 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсним можна визнати правочин, який вчинено, тобто той, що був укладений з досягненням згоди щодо всіх його істотних умов. Встановлення фактичних обставин недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину виключає можливість визнання його недійсним. Отже, не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено.

Поряд із наведеним,визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як вже було встановлено, за результатами проведеної на виконання ухвали суду у справі № 911/4706/15 почеркознавчої експертизи, експертною установою Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) надано висновок від 11.05.2022 р. № 28144/28145/21-32, відповідно до якого:

"Підпис від імені ОСОБА_2 в графі "Продавець" у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., укладеному, як в ньому зазначено, між ОСОБА_1 , в особі представника (продавець) та ТОВ "Атрекс", в особі представника (покупець), посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованому в реєстрі за № 351, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Продавець" у заяві від 22.07.2011 р., посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованій в реєстрі за № 2304, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.".

Вищенаведене свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого у реєстрі за № 351, так як такий договір було підписано не уповноваженою ним на те особою (невідомою особою), при цьому такий договір порушує права позивача, як власника земельної ділянки, що була предметом продажу, а відтак, у силу приписів частини першої статті 215 ЦК України, у зв`язку з порушенням вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину, підлягає визнанню у судовому порядку недійсним.

Одночасно, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".… Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вбачається з відзивів на позов, відповідачі посилаються на те, що відсутність у позивача оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку зумовлена тим, що він, на виконання умов договору, передав такий акт новому власнику ТОВ "Атрекс", як покупцю за договором купівлі-продажу. Крім того, відповідач-1 наполягає, що на оригіналі зазначеного акту, у зв`язку з укладенням оспорюваного договору, нотаріусом було вчинено напис про відчуження майна.

Водночас, посилаючись на наведені обставини, незважаючи на те, що відповідно до таких тверджень оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку має перебувати у відповідача-1, що є покупцем за оспорюваним договором, відповідачами не надано доказів на підтвердження наведених заперечень, передання позивачем оригіналу відповідного Державного акту відповідачу-1, вчинення на такому акті відповідного напису нотаріусом жодними доказами не підтверджено, зокрема оригінал такого акту не надано суду для огляду.

Відносно тверджень відповідачів про ненадання доказів використання земельної ділянки, зокрема здійснення оплати земельного податку, суд не приймає їх до уваги, оскільки такі аргументи не спростовують наявності у власності позивача майна та подальшого його незаконного вибуття не з волі власника, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, підписаного зі сторони позивача невідомою особою, що підтверджено висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) від 11.05.2022 р. № 28144/28145/21-32, який, з урахуванням встановленого вище, а саме: пояснень експерта, обставин встановлених рішенням суду у справі № 911/4706/15, обсягу прав експерта, визначених статтею 13 Закону України "Про судову експертизу", пунктом 2.1 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та пунктом 1.13 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, є належним доказом у справі, який не спростовано відповідачами більш вірогідними доказами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р., укладеного, як в ньому зазначено, між ОСОБА_1 , в особі представника (продавець) та ТОВ "Атрекс", в особі представника (покупець), посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого у реєстрі за № 351, є обґрунтованою та документально підтвердженою.

Що стосується позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно земельну ділянку загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, суд зазначає таке:

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Як вбачається з матеріалів справи і не оспорюється сторонами на підставі рішення Літківської сільської ради 36 сесії V скликання № 1701 від 17.06.2010 р. ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2478 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 300753 від 09.12.2010 р. (копію якого додано до матеріалів позову).

За таких обставин, враховуючи те, що оригінал вказаного Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 300753 від 09.12.2010 р., яким підтверджено право власності позивача на спірну земельну ділянку було втрачено останнім, також врахувавши те, що судом за результатами розгляду позовної вимоги про визнання недійсними договору, на підставі якого із володіння позивача вибуло відповідне майно встановлено її обґрунтованість та документальну підтвердженість, суд вважає обґрунтованим позов і в цій частині.

Разом з тим, що стосується позовної вимоги про витребування наведеної земельної ділянки від відповідача-1 на користь позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке:

Як вбачається з позовної заяви, звертаючись з позовом в наведені частині позивач посилається на положення статей 387, 388 ЦК України.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Способами захисту порушених прав є зокрема віндикація або реституція.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Виходячи зі змісту положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) та від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

При цьому, реституція застосовується саме у спорах про визнання правочинів недійсними або нікчемними і полягає у поновленні порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою порушене право особи, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.

Так, у статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Аналогічні положення містяться у статті 208 ГК України, якою передбачено наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним. Зокрема, згідно з частиною другою вказаної норми, у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Таким чином, реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Висновку щодо застосування в подібних спірних правовідносинах саме реституції (ст. 216 ЦК України) дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2024 р. № 21/5005/2686/2012 (12-11гс24). Так, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду в зазначеній постанові вказує на те, що якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК України, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України.

Разом з тим, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц).

Господарський суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 р. у справі № 916/556/19, від 22.10.2020 р. у справі № 910/18279/19).

Тому в разі посилання заявника в заяві щодо застосування наслідків недійсності правочину на норми, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судам необхідно враховувати, що це не може бути підставою для відмови у задоволенні такої заяви, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) заявлених вимог (позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 23.09.2021 р. № 904/1907/15).

Так, частинами першою, другою статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 396/29/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2020 р. у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 р. у справі № 910/6360/20).

Ураховуючи наведене, для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Так, судом встановлено, що на виконання оспорюваного договору відповідачем-1 було зареєстровано за собою право власності на спірне майно земельну ділянку з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, загальною площею 0,2478 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Водночас, відповідачі стверджують, що на виконання оспорюваного договору відповідачем-1 було здійснено сплату ціни продажу земельної ділянки в сумі 413 400,00 грн. на користь позивача, що підтверджується підписаною ОСОБА_1 заявою від 22.07.2011 р., посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованою в реєстрі за № 2304. Однак, згідно висновку експертної установи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) від 11.05.2022 р. № 28144/28145/21-32 (копію якого долучено до матеріалів цієї справи), за результатами проведення, на виконання ухвали суду у справі №911/4706/15, судової почеркознавчої експертизи встановлено, зокрема що: "підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Продавець" у заяві від 22.07.2011 р., посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованій в реєстрі за № 2304, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.".

З урахуванням наведеного висновку, що, як встановлено вище, є належним доказом, що більш вірогідними доказами не спростований, заява про отримання на виконання договору коштів від продажу землі підписана не позивачем, а невідомою особою, а відтак, зазначений недійсний правочин було виконано лише на користь відповідача шляхом реєстрації за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, загальною площею 0,2478 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, що могло б передбачати застосування положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Таким чином, за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, судом встановлено, що позивачем невірно визначено спосіб захисту застосування віндикації (ст. 388 ЦК України).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі №569/17272/15-ц.

Одночасно, судом встановлено, що відповідно до положень частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.11.2023 р. у справі N 916/1174/22; (N 12-39гс23) судове рішення про визнання права власності є підставою для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за позивачем з огляду на положення пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості) (п. 134 постанови).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання права власності, що, як встановлено вище, є обґрунтовано заявленою, з огляду на втрату позивачем оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку, позивач скористався саме ефективним способом захисту в даному випадку своїх прав та інтересів, а відтак, з урахуванням того, що судове рішення про визнання права власності на майно є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно земельну ділянку, зареєстровану у цьому реєстрі за відповідачем, додаткова вимога позивача про витребування майна є неефективною, отже, необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №385 в частині предмета іпотеки: земельної ділянки площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, суд зазначає таке:

Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2011 р. між ПАТ АБ "Укргазбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Атрекс" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №385, відповідно до якого, іпотекодавцем, крім іншого, передано в іпотеку іпотекодержателя земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, як таку, право власності на яку іпотекодавець має набути у майбутньому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 11.02.2011 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., за реєстровим № 351.

Згідно ст. 316, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом ( ст. 1 Закону України "Про іпотеку").

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов, зокрема: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Отже, лише власник може передати належне йому майно в іпотеку.

Однак, з урахуванням того, що відповідно до положень статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, ТОВ "Атрекс" (відповідач-1) не набуло права власності на земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, а відтак, не мало належних прав на розпорядження таким майном, однак у порушення наведених норм чинного законодавства передало його в іпотеку відповідача-2.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Справедливість, добросовісність та розумність є серед загальних засад цивільного законодавства (п. 6 частини першої ст. 3 ЦК України).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (частини друга та шоста статті 13 ЦК України).

Відповідно до вимог частини першої ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з вимогами частин першої та третьої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Незважаючи на те, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, останній в частині передання в іпотеку земельної ділянки площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, порушує його права як власника переданого в іпотеку майна, а відтак, позивачем обґрунтовано заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору іпотеки, в частині передання в іпотеку зазначеного майна, так як вказаний договір в зазначеній частині суперечить частині першій ст. 203, ст. 5 Закону України "Про іпотеку", що не спростовано відповідачами, а відтак, в силу ст. 215 ЦК України підлягає визнанню в цій частині недійсним.

При застосуванні наведених норм права у спірних правовідносинах, судом враховано правову позицію викладену, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.11.2023 р. № 914/948/21 (914/3388/21), відповідно до якої, підлягає визнанню недійсним договір іпотеки про передачу майна в іпотеку особою, якій воно не належить.

Окрім наведеного, відносно скасування проведеної на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №385, державної реєстрації права іпотеки ПАТ АБ "Укргазбанк" (код ЄДРПОУ 23697280) на земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, суд зазначає таке:

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 р. у справі № 488/2807/17.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права іпотеки на земельну ділянку за товариством - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 р. у справі № 711/4556/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 частини першої статті 27 наведеного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2024 р. № 496/1059/18 (№ 14-209цс21), відповідно до якої для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

За таких обставин, з огляду на те, що, якщо право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за відповідачем, з яким він не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права іпотеки, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права іпотеки відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним права розпоряджатись своїм нерухомим майном, суд, врахувавши встановлені вище обставини наявності підстав для визнання недійним договору іпотеки порушення норм законодавства шляхом передання в іпотеку майна особою, якій воно не належало та не належить, дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про скасування відповідної державної реєстрації.

Поряд із зазначеним, відповідачами, як вже зазначалось, було заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог.

У позовній заяві позивач наголошує, що 20.11.2020 р. ним було отримано від ТОВ "Аларіт" лист та копії документів. У листі ТОВ "Аларіт" повідомило позивача про наявність укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.02.2011 р., посвідченого ПН КМНО Кударенко В.М. за реєстровим № 351, відповідно до якого новим власником, належної позивачеві, земельної ділянки, став ТОВ "Атрекс" та про укладення між відповідачами договору іпотеки, предметом якого серед іншого була земельна ділянка позивача. Таким чином, як вказує позивач, він дізнався про порушення його прав відносно вибуття з його власності земельної ділянки без його відома. Також позивач наголошує, що незаконне заволодіння земельною ділянкою зі сторони відповідача-1 відбулось за обставин приховування даного факту від позивача, що в свою чергу унеможливлює обізнаність позивача про порушення його права власності на майно раніше, у зв`язку з чим, позивач просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач-1 у відзиві зазначає, що твердження позивача про те, що він дізнався про порушення його прав лише 20.11.2020 р. спростовуються нотаріально посвідченими заявою ОСОБА_1 , в якій він зазнав, що отримав грошові кошти у розмірі 413 400,00 грн. від ТОВ "Атрекс" (код ЄДРПОУ 30310626) за продаж ним земельної ділянки з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, загальною площею 0,2478 га, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 р. Також відповідач наголошує, що твердження позивача про те, що він дізнався про порушення його прав лише 20.11.2020 р. спростовуються довіреністю, посвідченою Перепелицею Н.Д., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, якою позивач уповноважив ОСОБА_2 на укладення договору на відчуження земельної ділянки.

Відповідач-2 у відзиві на позов в обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності посилається на те, що позивачем всупереч вимог ст. 73-79 ГПК України, не надано на підтвердження вказаних тверджень жодних пояснень та доказів за яких обставин позивач дізнався про наявність судового спору у справі №911/4706/15 за позовом ТОВ "Аларіт" до ТОВ "Атрекс", третя особа: АБ "УКРГАЗБАНК" про розірвання договору купівлі-продажу, не надано копію листа-звернення на адресу ТОВ "Аларіт", у відповідь на який було отримано лист-відповідь 20.11.2020 р., позивачем жодним чином не обґрунтовуються обставини, за яких він не знав та не міг знати про оспорювані правочини, які нібито порушують його права. Також відповідач наголошує, що твердження відповідача спростовуються укладеним ним договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові ВП ВС від 20.11.2018 р. у справі N 907/50/16).

За змістом норм статті 267 ЦК України, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно із частиною п`ятою статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, викладена у постанові від 11.02.2020 р. у справі N 10/5026/995/2012 з посиланням на позицію ВП ВС у постановах від 30.01.2019 р. у справі N 706/1272/14-ц (провадження N 14-456цс18) та від 21.08.2019 р. у справі N 911/3681/17 (провадження N 12-97гс19)).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема прокурора, який не є стороною у справі (аналогічна правова позиція міститься у пунктах 23.6 - 23.8 постанови ВП ВС від 30.01.2019 у справі N 706/1272/14-ц (провадження N 14-456цс18)).

Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням наведеного, суд встановив, що в даному випадку початок перебігу строків позовної давності відліковується з моменту, коли позивач міг дізнатись про вибуття з його власності земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №351. Так, з урахуванням того, що, як було встановлено вище, ні позивач ні його представник не підписували договір, на підставі якого вибуло з власності позивача майно, такий договір було підписано невідомою особою, суд дійшов висновку, що відлік строку в даному випадку має відліковуватись з 04.02.2016 р. (дата реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем-1, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, долученої до матеріалів справи).

Поряд з наведеним, судом встановлено та враховано, що, так як позивач не підписував договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №351 та будь-які інші документи, які стосуються вибуття з його власності спірного майна (жодних доказів, які б спростовували дані обставини відповідачами не подано) у нього не могло б виникнути будь-якої підозри та, відповідно, необхідності здійснення перевірки наявності/ відсутності обставин вибуття з його власності спірного майна та/ або актуальних власників земельної ділянки з кадастровим номером 3221284801:01:055:0016, загальною площею 0,2478 га, що була предметом продажу за недійсним правочином.

Водночас, як вже зазначалось, у позовній заяві позивач наголошує, що саме 20.11.2020 р. ним було отримано від ТОВ "Аларіт" лист та копії документів. В листі ТОВ "Аларіт" повідомило позивача про наявність укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.02.2011 р., посвідченого ПН КМНО Кударенко В.М. за реєстровим № 351, відповідно до якого новим власником, належної позивачеві, земельної ділянки, став ТОВ "Атрекс" та про укладення між відповідачами договору іпотеки, предметом якого серед іншого була земельна ділянка позивача. Таким чином, як вказує позивач, він дізнався про порушення його прав відносно вибуття з його власності земельної ділянки без його відома.

На підтвердження наведених обставин позивачем додано до позову копію відповідного листа ТОВ "Аларіт".

Водночас, заперечуючи відносно тверджень позивача щодо дати, коли йому стало відомо про порушення його прав відповідачами наведено аргументи, зокрема про підписання заяви позивачем про отримання коштів за продаж земельної ділянки, підписання довіреності, суд проаналізувавши такі твердження встановив, що в частині підписання позивачем документів, які стосуються продажу спірного майно аргументи відповідачів спростовуються матеріалами справи, а в іншій частині жодними доказами не підтверджені.

Судом враховано, що на підтвердження викладених у відзивах аргументів, зокрема відносно пропущення позивачем строку позовної давності відповідачами, у порушення положень ст. 74 ГПК України жодних доказів не надано.

Окрім наведеного, судом враховано, що 13.04.2021 р. до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Атрекс та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк, в якій позивач просить суд:

1) витребувати земельну ділянку загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського, від ТОВ Атрекс (код ЄДРПОУ 30310626) на користь власника ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

2) визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського;

3) визнати недійсним договір іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 385 в частині предмета іпотеки: земельної ділянки загальною площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського.

Тобто, позивачем після отримання від ТОВ "Аларіт" листа з інформацією про вибуття спірної земельної ділянки з власності позивача почав вживати заходи з метою вирішення спору у судовому порядку.

Також суд врахував, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020 р.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ) викладені у постановах від 06.05.2021 р. у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 р. у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 р. у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 р. у справі № 926/1812/21, від 07.11.2023 р. № 910/5188/22.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 р. установлено на всій території України карантин.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Крім того, судом враховано, що указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, що триває і наразі.

При вирішенні питання про захист порушеного права у разі пропуску позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує зазначене питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 11.08.2020 р. в справі № 910/13193/19, від 17.06.2021 р. у справі № 17-14-01/1494 (925/460/20)).

Суд звертає увагу, що до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 р. у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").

Водночас, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Гнучкість механізму застосування позовної давності означає можливість для суду врахувати різноманітні особливості конкретної справи при визначенні початку, перебігу та закінчення позовної давності (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 р. у справі № 916/4644/15).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропущення позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідачів протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 р. у справі № 10/5026/995/2012).

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.01.2021 р. у справі №758/10761/13-ц, застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії, включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин.

Таким чином, з врахуванням встановлених судом обставин справи, заявлення відповідачем-1, який незаконно придбав спірне майно на підставі недійсного правочину, який не було підписано зі сторони позивача уповноваженою на те особою, про сплив позовної давності у цій справі, не узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Подібного правового висновку дотримується Верховний Суд в постанові від 14.05.2024 р. № 910/2128/20 (910/16719/21).

Суд також звертається до правових висновків Верховного Суду, викладених у пункті 94.6 постанови від 11.11.2021 р. у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) з подібних правовідносин: "У розглядуваному аспекті зазначене, зокрема, істотно послаблює позиції відповідачів, які є причетними до фраудаторного правочину і захищаються від позову про визнання такого правочину недійсним та похідних позовів посиланням на пропуск позовної давності позивачем, адже за змістом частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України у разі встановлення зловживання правом суд може відмовити особі у захисті. Положення стосується не тільки позивача, який просить про застосування певних способів захисту, а й відповідача, який захищається від позову шляхом висування тих чи інших заперечень (у тому числі заявляючи про пропуск позивачем позовної давності)".

З огляду на встановлені у цій справі обставини, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачами, у зв`язку з наявністю поважних причин її пропуску.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов висновку, що наведений позов підлягає задоволенню частково.

Крім того, відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №351.

3.Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

4.Визнати недійсним договір іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №385, в частині предмета іпотеки: земельної ділянки площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул Чоповського.

5.Скасувати проведену на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 11.02.2011 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №385, державну реєстрацію права іпотеки ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК" (код ЄДРПОУ 23697280) на земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер 3221284801:01:055:0016, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Літки, вул. Чоповського.

6.Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1; код ЄДРПОУ 23697280) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору.

7.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Атрекс (07411, Київська область, Броварський район, с. Літки, вул. Чоповського, 28; код ЄДРПОУ 30310626) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 11 685 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят п`ять) гривень 14 копійок судового збору.

8.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

9.Видати накази.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 29.04.2025 р.

Суддя А.В. Лопатін