Постанова від 30.04.2025 по справі 757/19148/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7424/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2025року місто Київ

справа №757/19148/20-ц

Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л., повний текст рішення складено 23 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання пунктів договору частково недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

визнати недійснимипункти договору, а саме: п.1.3., п.1.6, п.1.7, п.3.4, п.3.6.2, п.4.4., п.4.5. укладеного між неюта ТОВ «Авентус Україна» від 29 червня 2019року №1024434.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що 29 червня 2019 року між нею та ТОВ «Авентус Україна» був укладений договір №1024434 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого товариство зобов`язалосянадати позичальникугрошові кошти в загальній сумі 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 30 днів, зі сплатою відсотків, а остання зобов`язалася повернути кошти кредиту та сплатити проценти за користування ними.

Вказувала, що про існування зазначеного договору вонадізналася після отримання повідомлення про візит від ТОВ «Авентус Україна» (з проставленою відміткою на конверті від ТОВ «Кредит Плюс»), відповідно до якогоїї повідомлено, що сума боргу станом на 29 жовтня 2019 року становить 9970,00 грн.

Вважає, що положення вказаного договору містять несправедливі умови, які суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, встановлений обов`язок позичальника сплачувати проценти та пеню, що в цілому перевищує 50% вартості наданих кредитних послуг.

Зазначала, що факт проставлення «галочки» про ознайомлення її з умовами договору та здійснення періодичних платежів для погашення заборгованості не є свідченням того, що вона повно розуміла зміст договору, укладеного з відповідачем.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивач ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції були проігноровані твердження представника позивача про те, що представником ТОВ «Авентус Україна», адвокатом Бабенковою Н.А. подано ордер, що не відповідає формі, затвердженій рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41, оскільки з ордеру про надання правничої допомоги серії АІ №1195848 від 12 січня 2022 року, вбачається, що правова допомога надається «у будь-який судах України», тобто не зазначено назву органу, в якому відповідачу надається професійна правнича допомога, а також не зазначено ким видано посвідчення адвоката України.

Вважає, що представником відповідача неналежним чином підтверджено її повноваження на представництво інтересів відповідача, а тому подані останньою відзив та заяви по справі мали б не братися до уваги судом першої інстанції при вирішенні справи по суті.

Вказував, що судом першої інстанції були враховані як належні та допустимі докази, подані адвокатом Бабенковою Н.А. роздруківки та скріншоти з веб-сайту відповідача, що нібито підтверджують умови кредитування, з якими була ознайомлена ОСОБА_1 .Однак позивач та її представник неодноразово зазначали на тому, що такі роздруківки та скріншоти з веб-сайту не можуть вважатися електронними доказами, а є тільки їх паперовими копіями.

Зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що факти проставлення «галочки» про ознайомлення з умовами договору та здійснення періодичних платежів позивачем для погашення заборгованості не є свідченням того, що вона у повному обсязі розуміла зміст договору, укладеного з відповідачем, а факт належного виконання минулих кредитних договорів ОСОБА_1 не свідчить про повне її ознайомлення з усіма умовами договорів, так як позичальник не має належного рівня юридичних знань для повного розуміння змісту положень кредитних договорів.

Посилався на те, що матеріали справи не містять доказів належного ознайомлення ОСОБА_1 з умовами кредитування, зокрема, з розмірами штрафних санкцій, що можуть бути застосовані до позичальника у разі невиконання чи неналежного виконання умов договору.

Вказував, що судом першої інстанції не було враховувано той факт, що окремі положення оспорюваного договору порушують ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ч.2 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

03 березня 2025 року від третьої особи ТОВ «Вердикт Капітал»надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки вимоги позивача є необгрунтованими.

04 березня 2025 року від відповідача ТОВ «Авентус Україна» на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.

12 березня 2025 року представник позивача подав додаткові письмові пояснення, які просив врахувати при розгляді справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу у його відсутність та відсутність позивача, вимоги скарги просив задовольнити.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справуу відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 червня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 укладено договір №1024434 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» зобов'язалося надати позичальнику грошові кошти в загальній сумі 4000 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 30 днів, а остання зобов'язалася повернути кошти кредиту та сплатити проценти за користування ними.

Відповідно до п.1.3 вказаного договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування позикою:

знижена процентна ставка становить 1,71% від суми позики за кожен день користування позикою (624,15 % річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту №1024434;

стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми позики за кожний день користування позикою (657 % річних). Стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.7., 3.4., 3.6.2. цього договору.

Згідно з 1.4. договору загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 151,30 % від суми позики (у процентному виразі) або суми позики (у процентному виразі) або 2052,00 грн. (у грошовому виразі).

Положеннями п.1.6 договору визначено, що у випадку неможливості виконання зобов'язань за договором у повному обсязі та у встановлений строк, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів та у разі наявності - неустойки (штрафів та пені). Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, штрафів та пені, заява клієнта про продовження строку користування позикою вважається поданою.

Відповідно до п.1.7 договору, після вчинення клієнтом дій згідно з п.1.6. цього договору, та у разі якщо залишок суми позики складає не менше ніж 400 (чотириста) гривень, товариство має право, але не обов'язок, продовжити строк користування позикою. Новий строк користування позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно з п.1.6. цього договору та дорівнює 30 днів. Нова дата повернення позики відображається у особистому кабінеті клієнта. Протягом нового строку користування позикою проценти (відсотки) нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Згідно з п.3.4 договору у разі недотримання умов застосування зниженої процентної ставки, нарахування процентів здійснюється на умовах пункту 3.2., але за стандартною процентною ставкою.

У п.3.6.2 сторони погодили, що з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється не більше ніж до 90 (дев'яностого) дня прострочення.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що у випадку прострочення суми позики, клієнт зобов'язаний сплатити товариству неустойку.

Згідно з п.4.5. штрафи та пеня за договором нараховуються за порушення клієнтом зобов'язань за умовами договору не може перевищувати 50% суми, одержаної клієнтом за цим договором і становить: 2000 грн.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11вищезазначеногоЗакону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що договір укладенийміж ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» від 29 червня 2019року №1024434підписано ОСОБА_1 електронним підписом.

Таким чином, підписавши вказаний договір, ОСОБА_1 добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що пункти договору: п.1.3., п.1.6, п.1.7, п.3.4, п.3.6.2, п.4.4., п.4.5. є несправедливими, суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вказаними пунктами встановлений обов`язок позичальника сплачувати проценти та пеню, що в цілому перевищує 50% вартості наданих кредитних послуг.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування».

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» станом на дату укладення кредитного договору містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегульовано в ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення кредитного договору позивач не зверталась до відповідача із заявами про надання роз'яснень незрозумілих їй умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору, в тому числі зі спірними пунктами договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що термін «компенсація» відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» має значення захисного механізму у разі невиконання особою зобов'язань за договором. Дане поняття можна співвіднести з поняттям «штрафні санкції».

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що позивачу в 2019 році було нараховано не більше ніж 50% неустойки від суми кредиту (4000 грн.), зокрема було нараховано 600 грн. штрафу та 1400 грн. пені, що підтверджується карткою обліку по договору.

Оскільки кредитор у пункті 4.4 договору установив розмір пені за несвоєчасне виконання зобов`язання на рівні 3% від суми заборгованості, а позичальник з такою умовою погодилась і будь-яке подальше зростання суми пені залежить насамперед від поведінки позичальника та тривалості невиконання нею кредитного зобов`язання, то колегія суддів вважає, що пункти 4.4, 4.5 кредитного договору не суперечить пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не є несправедливим у розумінні вимог закону.

Посилання сторони позивача на те, що сума відсотків становить понад п`ятдесят відсотків від суми кредиту, що в розумінні п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, колегія суддів відхиляє, оскільки умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, так як розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.

Позивач погодила такий розмір процентів, підписуючи кредитний договір на визначених у ньому умовах.

Окрім цього, аналіз пунктів 1.3, 1.6, 1.7, 3.4 дозволяє зробити висновок, що сторони погодили процентні ставки за правомірне користування кредитними коштами, а не відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, що настає у разі невиконання зобов`язань за договором.

А відтак, твердження сторони позивача про те, що процентна ставка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим внаслідок неправильного тлумачення цієї правової норми, оскільки проценти за правомірне користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України, вони у цьому випадку не виконують компенсаційну функцію за невиконання зобов`язань, такий розмір процентів є узгодженим сторонами договору.

Суд апеляційної інстанції при аналізі оскаржуваних умов кредитного договору також не встановив порушень вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому доводи апеляційної скарги про протилежне є безпідставними та недоведеними.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції були проігноровані твердження представника позивача про те, що представником відповідача неналежним чином підтверджено її повноваження на представництво інтересів ТОВ «Авентус Україна», колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження повноважень на представництво інтересів від імені відповідача ТОВ «Авентус Україна» адвокатом Бабенковою Н.А. було надано: ордерна надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1195848 від 12 січня 2022 року із зазначенням у графі назва органу, у якому надається правова допомог - «у будь-яких судах України» а та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Згідно з п.4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41, ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Відповідно до п.9 Положення ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).

Змістом пункту 11 Положення встановлено, що ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Пунктом 12 Положення передбачено перелік реквізитів, які має містити ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Згідно з підпунктом 12.4 пункту 12 Положення ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням за необхідності виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону №5076-VI.

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

А відтак, зазначення в ордері наданому адвокатом Бабенковою Н.А. у графі назва органу, у якому надається правнича допомога - «у будь-яких судах України» є достатнім підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення конкретної назви суду.

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №361/4347/17, від 03 серпня 2020 року у справі №428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі №754/3233/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідають вимогам закону, тому підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий:

Судді: