Рішення

від 01.05.2025 по справі 567/111/25

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №567/111/25

Провадження №2/567/173/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2025 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Гічиновська Я.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лазарчук Р.М.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Мельник І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області, третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору Управління освіти,молоді таспорту виконавчогокомітету Острозькоїміської радиРівненської області, про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що він з 01.09.2001 працював вчителем англійської мови Острозької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1, а 17.05.2020 уклав строковий трудовий договір терміном на один рік з Острозьким ліцеєм №1 Острозької міської ради Рівненської області та працював вчителем зазначеного навчального закладу по 07.10.2021 (з урахуванням періоду непрацездатності) і був звільнений у зв`язку з закінченням строку дії договору.

Зазначає, що 15.12.2021 звернувся до Служби освітнього омбудсмена зі скаргою щодо його переведення із безстрокового трудового договору на строковий і 08.02.2022 отримав від нього відповідь, яка містила копію відповіді директора Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області на запит Служби освітнього омбудсмена з інформацією про те, що підставою його звільнення було закінчення строкового трудового договору і про те, що строковий трудовий договір з ним не було продовжено у зв`язку з тим, що він не міг на достатньому рівні організувати освітній процес та роботу з інформаційно-комунікаційними технологіями.

Вважає зазначену інформацію такою, що не відповідає дійсності та просить її визнати такою з зобов`язанням директора Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області спростувати її шляхом направлення відповідного листа до Служби освітнього омбудсмена, а також стягнути з відповідача на свою користь 312000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

При цьому, посилається на те, що в період дистанційного навчання для контролю знань учнів він використовував різні мультимедійні засоби зв`язку і зокрема, за допомогою учнівської платформи Google Classroom мав можливість перевірити наявність виконаних робіт та відповідним чином міг оцінити їх виконання, проводив заняття в режимі онлайн, використовуючи програму відеоконференцзв`язку Google Meet, в режимі онлайн закінчив курс "Онлайн - сервіси для вчителів" на освітній платформі "Дія" та брав участь у вебінарі "TEACHING SPEAKING in an Online Classroom Environment" від Dinternal Education, пройшов курс підвищення кваліфікації при РОІППО, успішно пройшов атестацію, а в характеристиці, яка була складена та підписана директором Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області Лазарчук Р.М. 26.02.2021, зазначено про те, що він досконало володіє ефективними формами і методами організації навчально - виховного процесу з англійської мови, інноваційними освітніми методиками і технологіями, активно їх використовує та поширює у професійному середовищі, широким спектром технологій навчання, вміє продукувати інноваційні ідеї, застосовує нестандартні форми проведення уроку, а проблемною темою є «Формування лексичної компетенції учнів та створення сприятливого освітнього середовища шляхом використання інноваційних технологій на уроках англійської мови».

Ухвалою суду від 28.01.2025 відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву заперечив проти позову та просить суд у його задоволенні відмовити, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість.

Не заперечуючи перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем та звільнення з роботи за закінченням строкового трудового договору, а також звернення позивача після звільнення з роботи до Освітнього омбусмена з приводу звільнення з роботи, яке позивачем в судовому порядку не оспорювалось, не заперечує факт подання ним листом №01-28/15 від 20.01.2022 відповіді начальнику юридичного відділу Служби освітнього омбудсмена Ірині Войцеховській на запит №22/0085-01 від 11.01.2022, відповідно до якого остання просила повідомити підстави звільнення ОСОБА_1 та підстави відмови у продовженні трудових контрактів з педагогічними працівниками, які отримують пенсію за віком, в якому було зазначено, що ОСОБА_1 було звільнено 07.10.2021 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору і наміру продовжувати договір з ОСОБА_1 не було, оскільки вчитель не міг на достатньому рівні організувати освітній процес, роботу з ІКТ.

При цьому зазначає, що відповідно до п.4 ч.3 ст.38 Закону України «Про повну загальну середню освіту», право призначати на посаду, переводити на іншу посаду та звільняти з посади працівників закладу освіти, визначати їхні посадові обов`язки, заохочувати та притягати до дисциплінарної відповідальності, а також вирішувати інші питання, пов`язані з трудовими відносинами, відповідно до вимог законодавства належить до власних дискреційних повноважень керівника закладу загальної середньої освіти та вважає, що висловлювання про те, що «наміру продовжувати договір з ОСОБА_1 не було, вчитель не міг на достатньому рівні організувати освітній процес, роботу з ІКТ», як підстави відмови у продовженні трудового контракту з педагогічним працівником є висловлюванням оціночних суджень, коли в умовах запроваджених обмежень на час карантину, необхідності здійснення навчання у дистанційній формі, всі вчителі були змушені терміново опановувати різні мультимедійні засоби зв`язку, різні учнівські платформи, технології і безпосередньо оцінка такої діяльності покладається на керівника закладу загальної середньої освіти.

Вважає, що зазначення підстави відмови у продовженні трудових контрактів з педагогічними працівниками - є оціночним судженням, думкою, яка є відображенням розумової діяльності, поглядом особи на ті чи інші речі, а тому не може входити до предмету судового доказування.

Ухвалою суду від 31.03.2025 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області.

У поданому поясненні зазначене управління заперечує проти позову.

Пояснило, що позивач з приводу розірвання з ним строкового трудового договору звертався до Управління Держпраці у Рівненській області, Освітнього омбудсмена, Профспілки працівників освіти і науки України, Представника Уповноваженого Верховної ради України з прав людини у Рівненській області і в ході проведення перевірок порушень норм чинного законодавства при звільненні позивача в діях відповідача виявлено не було.

Вважає, що у листі відповідача №01-28/15 від 20.01.2022 начальнику юридичного відділу Служби освітнього омбудсмена Ірині Войцеховській, в якому було зазначено, що ОСОБА_1 було звільнено 07.10.2021 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору і наміру продовжувати договір з ОСОБА_1 не було, оскільки вчитель не міг на достатньому рівні організувати освітній процес, роботу з ІКТ міститься оціночне судження щодо позивача, а тому підстав для задоволення позову немає.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача і третьої особи, які в судовому засіданні підтримали свої вимоги та заперечення, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 з 01.09.2001 на підставі наказу №92-к від 31.08.2001 було прийнято на посаду вчителя англійської мови Острозької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1.

27.04.2020 на виконання пп.2 п.3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» для позивача було запропоновано надати згоду на укладення строкового трудового договору строком на один рік і 12.05.2020 ним таку заяву було подано. За цією заявою позивач просив припинити дію безстрокового трудового договору, уклавши з ним трудовий договір строком на один рік з 01.07.2020 по 30.06.2021 у відповідності до Закону України «Про повну загальну середню освіту».

На підставі наказу №51-к від 27.05.2020 «Про укладення строкового трудового договору» з ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір з 01.07.2020 по 30.06.2021 строком на один рік.

Наказом №83-к від 16.08.2021 «З особового складу» ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку із закінченням строкового трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України і оскільки ним в подальшому було надано листи непрацездатності і заяву про перенесення невикористаної відпустки, то наказом №106-к від 29.09.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » було відмінено дію п.1 наказу від 16.08.2021 №83-к «З особового складу» та звільнено ОСОБА_1 07.10.2021 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України.

В судовому засіданні встановлено, що зазначений наказ ОСОБА_1 не оскаржувався.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 в подальшому звертався до відповідача, Управління Держпраці у Рівненській області, Освітнього омбудсмена, Профспілки працівників освіти і науки України, Представника Уповноваженого Верховної ради України з прав людини у Рівненській області з приводу звільнення з роботи.

В листі Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області №01-28/15 від 20.01.2022, наданому як відповідь начальнику юридичного відділу Служби освітнього омбудсмена Ірині Войцеховській на запит №22/0085-01 від 11.01.2022, відповідно до якого остання просила повідомити підстави звільнення ОСОБА_1 та підстави відмови у продовженні трудових контрактів з педагогічними працівниками, які отримують пенсію за віком, було зазначено: «Звільнено ОСОБА_1 07.10.2021 року у зв`язку із закінченням строкового трудового договору. Наміру продовжувати договір з ОСОБА_1 не було, вчитель не міг на достатньому рівні організувати освітній процес, роботу з ІКТ».

Відповідно до ст.13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.12ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно ст.10Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) та ч.2, 3 ст.34 Конституції України, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Статтею 201ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У відповідності до глави 22ЦК України, до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканними (частина друга статті 297 та частина перша статті 299 ЦК України).

Згідно ст.297, 299ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до ч.1 ст.275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.297 ЦК України фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ч.2 ст.299 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.277ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частиною 4 ст.32Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки, вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За змістом ст.277 ЦК України, ч.4 ст.32 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно ч.3 ст.277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Водночас роз`яснено, що відповідно до ст.277ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч.1 ст.277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст.37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.07.1986 у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950 року.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Згідно ст.277 ЦК України, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте, позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Оцінка факту відрізняється від самого факту тим, що оціночне судження є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної логічної обробки і узагальнення конкретною людиною фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкових зв`язків між зазначеними джерелами інформації, і тому будь-яким чином не можливо оцінити правдивість чи правильність цього висновку. Проте, автор робить ці висновки з певних фактів, доводити які цілком можливо.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що висловлювання відповідача «вчитель не міг на достатньому рівні організувати освітній процес, роботу з ІКТ» щодо нього містять у собі фактичні твердження.

Питання про те, яка інформація відноситься до фактів, а яка є оціночним судженням, є правовим питанням, яке віднесено до виключної компетенції суду. Саме суд повинен встановити чи є мінімальна фактична основа для спірного висловлювання, зокрема, оцінивши надані відповідачем докази та наведені останнім міркування.

Позивач ОСОБА_1 був вчителем Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області.

Відповідно до ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, - закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

При вирішенні справи суд виходить з того, що у листі Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області №01-28/15 від 20.01.2022, в якому було зазначено «Звільнено ОСОБА_1 07.10.2021 року у зв`язку із закінченням строкового трудового договору» містилось повідомлення про підстави припинення трудового договору, а стосовно підстав відмови у продовженні трудового контракту з педагогічним працівником ОСОБА_1 у цьому листі було зазначено, що «Наміру продовжувати договір з ОСОБА_1 не було, вчитель не міг на достатньому рівні організувати освітній процес, роботу з ІКТ».

При цьому, суд виходить з того, що відповідно до пп.4 ч.3 ст.38 Закону України «Про повну загальну середню освіту», право призначати на посаду, переводити на іншу посаду та звільняти з посади працівників закладу освіти, визначати їхні посадові обов`язки, заохочувати та притягати до дисциплінарної відповідальності, а також вирішувати інші питання, пов`язані з трудовими відносинами, відповідно до вимог законодавства належить до власних дискреційних повноважень керівника закладу загальної середньої освіти.

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про те, що висловлювання відповідача, стосовно якого подано позов позивачем, є висловлюванням оціночних суджень.

При цьому, суд бере до уваги і те, що в характеристиці, яка була складена Острозьким ліцеєм №1 Острозької міської ради Рівненської області стосовно позивача 26.02.2021, зазначено про те, що він досконало володіє ефективними формами і методами організації навчально - виховного процесу з англійської мови, інноваційними освітніми методиками і технологіями, активно їх використовує та поширює у професійному середовищі, широким спектром технологій навчання, вміє продукувати інноваційні ідеї, застосовує нестандартні форми проведення уроку, однак проблемною темою є «Формування лексичної компетенції учнів та створення сприятливого освітнього середовища шляхом використання інноваційних технологій на уроках англійської мови», що не заперечувалось позивачем.

Надаючи оцінку змісту оспорюваної позивачем інформації, суд вважає, що висловлювання відповідача мають характер оціночних суджень, в яких відображена позиція керівника закладу освіти стосовно працівника, а не містить висловлювання з ознаками недостовірної інформації.

Таким чином, відповідно до статті 277ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка порушує право особи на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд розцінює висловлювання відповідача як оціночне судження щодо працівника.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право ОСОБА_1 , принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити, відмовивши з цих підстав і в позові в частині зобов`язання спростувати інформацію шляхом направлення листа щодо спростування недостовірної інформації до Служби освітнього омбудсмена.

При вирішенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.

Згідно п.27 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Просудову практикуу справахпро захистгідності тачесті фізичноїособи,а такожділової репутаціїфізичної таюридичної особи»№1від 27.02.2009, способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» №4 від 31.03.1995, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Водночас, вирішуючи позов в цій частині, суд приходить до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги, оскільки вона є похідною від інших вимог, в задоволенні яких відмовлено.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 142, 211, 258, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

в позові ОСОБА_1 до Острозького ліцею №1 Острозької міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

відповідач Острозький ліцей №1 Острозької міської ради Рівненської області (місцезнаходження: м.Острог, площа Освіти, 6 а Рівненської області, код ЄДРПОУ 22584792),

третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору Управління освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області (місцезнаходження: м.Острог, пр-кт Незалежності, 34 а Рівненської області, РНОКПП 44218340).

Повне рішення складено 02.05.2025.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.