Постанова

від 29.04.2025 по справі 161/8927/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/8927/23 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/457/25 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Русинчук М. М.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 адвоката Чабана Руслана Леонідовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

31.05.2023 року ОСОБА_2 , через свого представника, звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, на обґрунтування якої зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 0,0890 га із кадастровим номером: 0710100000:34:035:0016 (далі земельна ділянка-1), яка була успадкована ним 20.06.2020 року після смерті його батька. Користувачем суміжної земельної ділянки площею 0,0387 га із кадастровим номером: 0710100000:34:035:0033 (далі земельна ділянка-2) є відповідач ОСОБА_3 . У 2021 році остання на належній йому земельній ділянці-2 встановила паркан, частково зайнявши належну йому земельну ділянку-1. При цьому, правовстановлюючі документи на земельну ділянку-2 не відповідають вимогам нормативно правових актів в галузі землеустрою. Враховуючи наведене, просить суд: скасувати державний акт серії ВЛ № 37-Г, виданий 03.02.1999 року; усунути йому перешкоди в користуванні належним йому майном, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 знести паркан, який встановлений у АДРЕСА_1 , між земельними ділянками-1 та -2; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки-2, шляхом закриття поземельної книги зі скасуванням присвоєного їй кадастрового номера; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку-2.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Луцької міської ради, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_2 адвокат Чабан Р. Л. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом не взято до уваги всі факти, на які посилається позивач та які мають значення у цій справі, рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав.

Від представника відповідача Кобилинського А. О. та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності, третя особа врегулювання спору покладає на розсуд суду, представник відповідача просить рішення залишити без змін.

Апеляційної суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та пояснень представника позивача, дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу збоку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснювати, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №916/2040/20).

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0890 га із кадастровим номером: 0710100000:34:035:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ., яка була успадкована ним після смерті батька.

Як убачається із відомостей Державного реєстру речових прав, відповідачці ОСОБА_3 передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0387 га із кадастровим номером: 0710100000:34:035:0033, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та перебуває у комунальній власності територіальної громади Луцької міської ради.

Питання надання земельних ділянок комунальної власності у постійне користування регулюється ЗК України, ЗУ «Про Державний земельний кадастр», ЗУ «Про землеустрій» та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. Передача земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності у постійне користування дозволяється лише для будівництва та обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівлі, споруди), а також у випадках передачі у постійне користування державному, комунальному підприємству, установі, організації земельної ділянки, вилученої із постійного користування іншого державного, комунального підприємства, установи, організації.

Вищезазначеною нормою ЗУ України, який набув чинності 01.01.2002 року, фактично унормовано, що фізичні особи не можуть отримати земельні ділянки комунальної власності на праві постійного користування.

Разом з тим, не вирішеним залишалось питання щодо продовження дії державних актів на право постійного користування землею, які були видані до набрання законної сили чинним ЗК України.

Зазначену колізію вирішив Конституційний суд України у рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005), яким визнано неконституційним положення п. 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Обґрунтовуючи вищевказаний висновок, Конституційний суд у п. 5.5. рішення зазначив, що закони, інші нормативно-правові акти, які визначають порядок реалізації встановлених Конституцією України та міжнародними договорами прав і свобод людини і громадянина, в тому числі порядок набуття права власності, не повинні звужувати, заперечувати чи в будь-який інший спосіб обмежувати ці права і свободи. Порядок безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності не повинен встановлювати обмеження щодо виникнення цього права у громадян.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Щодо підстав припинення права користування земельною ділянкою комунальної власності, то такі підстави визначені у ст. 141 ЗК України, зокрема:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних комунальних підприємств, установ та організацій; чи

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

3) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

Жодної з вищезазначених підстав для припинення за ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою кадастровим номером 0710100000:34:035:0033 стороною позивача не наведено та відповідних доказів на підтвердження їх існування не надано.

Судом встановлено та підтверджується відповідними доказами, що відповідачка ОСОБА_3 правомірно користується земельною ділянкою кадастровим номером 0710100000:34:035:0033, згідно акту на право постійного користування, серія ВЛ № 37-Г, виданого 03.02.1999 року.

При цьому, стороною позивача не наведено жодних аргументів щодо того, що існування акту на право постійного користування, серія ВЛ № 37-Г, виданого 03.02.1999 року порушує права, свободи чи законні інтереси ОСОБА_2 .. Його покликання на ту обставину, що спірною земельною ділянкою користувався його батько, не підтверджується будь якими доказами, окрім того, слід звернути увагу, що відповідно до законодавства успадковується лише право власності, а не право користування.

Сама по собі не відповідність вимогам нормативно правових актів в галузі землеустрою Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства (вид використання для ведення підсобного господарства) громадянці ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ) не може бути підставою для скасування права відповідачки на користування відповідною земельною ділянкою за позовними вимогами ОСОБА_2 за умови, якщо останнім не доведено, що існування акту на право постійного користування, серія ВЛ № 37-Г, виданого 03.02.1999 року порушує права, свободи чи законні інтереси ОСОБА_2 , зокрема, що існування перетину земельних ділянок, їх накладень, або ж самоправства.

Разом з тим, ані позивач, ані його представник в ході розгляду справи не надали жодних доказів того, що паркан, який облаштований відповідачкою на належній їй земельній ділянці, встановлений із частковим зайняттям земельної ділянки площею 0,0890 га із кадастровим номером: 0710100000:34:035:0016, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_4 ..

Згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином позивачем ОСОБА_2 не доведено, що відповідач ОСОБА_3 не правомірно користується земельною ділянкою кадастровим номером 0710100000:34:035:0033, згідно акту на право постійного користування, серія ВЛ № 37-Г, виданого 03.02.1999 року на цю ділянку, а також, що її право користування цією ділянкою порушує його права.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що жодних порушень прав чи інтересів позивача встановленими фактами невідповідності документації земельної ділянки ОСОБА_3 не встановлено, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги висновок експерта Волинського відділення Львівського НДІСЕ за результатами проведення експертизи з питань землеустрою № 3865 від 17.09.2024 року, а тому відхиляє доводи апеляційної скарги з цього приводу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування державного акту, скасування державної реєстрації земельної ділянки, шляхом закриття поземельної книги зі скасуванням присвоєного їй кадастрового номера та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Луцької міської ради, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора слід відмовити у зв`язку з недоведеністю будь яких порушень законних інтересів та прав позивача ОСОБА_2 ..

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Вимогами ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Апеляційний суд також звертає увагу, що скасування рішень та державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, за змістом наведених вище та інших положень законодавства така може бути скасована державним кадастровим реєстратором із конкретно визначених підстав, яких у справі немає, а в разі спору способом захисту на підставі рішення суду. Вимога про скасування рішень та державної реєстрації земельної ділянки є похідними від конкретного рішення та належать до компетенції уповноважених державних органів і посадових осіб, відмова у вчиненні яких може бути оскаржена.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування постановленого судом першої інстанції рішення за наведених в апеляційній скарзі підстав.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає,

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 адвоката Чабана Руслана Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2025 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 травня 2025 року.

Головуючий

Судді :