Ухвала

від 01.05.2025 по справі 1-349/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №: 1-349/11 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №: 11/818/3/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: виправдувальний вирок за ч.2 ст.296 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові дану справу за апеляційними скаргами прокурора та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.02.2025 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не одруженого, який не має на утриманні осіб, працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі та звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК України.

У пред`явленому ОСОБА_7 обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано, у зв`язку з недоведеністю, що злочин вчинено підсудним.

Відповідно до ст.165 КПК України (1960 року) запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди залишено без задоволення.

Речові докази мобільний телефон NOKIA та документи до нього - залишено законному володільцю.

Речові докази сім картку та роздруківки телефонних дзвінків операторів мобільного зв`язку вирішено зберігати в матеріалах кримінальної справи.

Згідно вказаного вироку, 30 жовтня 2009 року, приблизно о 00 год. 30 хвилин. ОСОБА_7 , знаходячись біля Харківської загальноосвітньої школи №146 по пр. Л. Свободи буд. 37-Б у м. Харкові, спільно з невстановленою в ході слідства та судового розгляду особою, побачивши раніше не знайомого їм ОСОБА_9 , вступили у злочинну змову, спрямовану на відкрите заволодіння майном, належного ОСОБА_9 . Реалізуючи спільний злочинний намір групи та діючи з корисних мотивів, ОСОБА_7 та невстановлена особа підійшли до ОСОБА_9 ззаду та, скориставшись численною та фізичною перевагою, застосували до ОСОБА_9 фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я, а саме: штовхнули руками ОСОБА_9 в спину, від чого останній впав на землю обличчям вниз, а потім стали утримувати ОСОБА_9 , сівши йому зверху на спину, чим спричинили потерпілому фізичний біль. Пригнічуючи таким чином волю і бажання ОСОБА_11 до опору, один із нападників сів зверху на спину потерпілому, обмеживши його в русі, застосовуючи тим самим фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров`я. Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , разом з невстановленою особою, відкрито викрали мобільний телефон «NOKIA 6300», вартістю 1060 гривень, що належить потерпілому ОСОБА_11 , в якому перебувала SIM карта оператора мобільного зв`язку «Київстар», вартістю 25 гривень, на рахунку якої знаходилось 5 гривень. Обернувши викрадене на свою користь, нападники з місця скоєння злочину зникли, завдавши своїми діями потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоди на загальну суму 1090 гривень.

Судом вказані дії обвинуваченого кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, органом досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, а саме у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжувалось особливою зухвалістю, що виразилась у тривалих хуліганських діях та заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень, вчинених групою осіб.

Згідно з обвинувальним висновком, складеним старшим слідчим СВ Дзержинського РВ ГУМВС України Харківської області, відповідно до діючого на той час КПК України (в редакції 1960 року), вказані дії ОСОБА_7 були вчинені за наступних обставин.

Так, 12 травня 2003 року приблизно о 02 годині 00 хвилин ОСОБА_7 в групі з ОСОБА_12 та невстановленими в ході слідства особами, будучи в стані алкогольного сп`яніння, з метою порушення громадського порядку, знаходячись біля кафе «Родео», що розташоване за адресою вул. Цілиноградська 46 у м. Харкові, діючи умисно з хуліганських намірів, демонструючи свою п`яну удаль, грубо порушуючи суспільний порядок та виражаючи явно неповагу до загальноприйнятих правил та норм поведінки, почали безпідставно чіплятись до раніше незнайомого їм ОСОБА_10 , висловлюючись на його адресу нецензурною лайкою, а потім, діючи узгоджено з особливою зухвалістю стали наносити йому удари кулаками та ногами по обличчю, голові та іншим частинам тіла. На вимоги ОСОБА_10 припинити протиправні дії ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та невстановлені слідством особи не реагували та продовжували завдавати йому удари. Хуліганські дії ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та невстановлених слідством осіб продовжувались тривалий час, приблизно годину, та були припинені лише після того, як потерпілий ОСОБА_10 зупинив вчиняти будь-які самостійні дії. В результаті хуліганських дій ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та невстановлених слідством осіб, потерпілому ОСОБА_10 були спричинені: синці та садна на обличчі, голові, кінцівках, шиї, тулубу, що згідно висновку судово-медичної експертизи №1092 від 11.02.2004 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.

У пред`явленому органом досудового слідства ОСОБА_7 обвинуваченні, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, ОСОБА_7 визнано судом невинуватим та виправдано, у зв`язку з недоведеністю, що злочин вчинено підсудним.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, прокурор у справі ОСОБА_13 та захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 , подали апеляційні скарги.

Прокурор в своїй апеляційній скарзі, не погоджуючись з оскаржуваним вироком в частині виправдання ОСОБА_7 у звинуваченні за ч.2 ст.296 КК України, просить скасувати вирок, дослідити відповідно до ч.3 ст.358 КПК України (в редакції 1960 року) всі наявні в матеріалах кримінальної справи докази за епізодом злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, та постановити новий, яким визнати винним ОСОБА_7 за ч.2 ст.296 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України, за сукупністю скоєних злочинів, визначити остаточно, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за 2 ст.186 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. Звільнити ОСОБА_7 від покарання, у зв`язку з закінченням строків давності, на підставі п.2 ч.1 ст.49 ч.5 ст.74 КК України.

Обґрунтовує прокурор свої вимоги тим, що висновки місцевого суду про невинуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині, за ч.2 ст.296 КК України, не знайшли свого підтвердження в ході судового слідства.

Як вказує прокурор, з досліджених судом доказів, зокрема, з оголошених судом показань свідків, у зв`язку з їх неможливістю явки у судове засідання, було з`ясовано, як зазначено у вироку, що під час слідчої дії, а саме пред`явлення для впізнання особи від 22.05.2003, ОСОБА_10 в присутності понятих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , впізнав ОСОБА_7 , як одну з тих осіб, які били його біля кафе «Родео» 12.05.2003. Впізнав його за формою обличчя, східному типу обличчя, волоссю, статурою та по іншим ознакам, які описував при наданні показань. Також впізнав іншу особу, який в подальшому представився як ОСОБА_16 , але не був впевнений. (а.с. 71, 72 т.1). Слідча ОСОБА_17 , допитана в якості свідка під час досудового слідства, також зазначала, що 22.05.2003 під час проведення впізнання, потерпілий ОСОБА_10 впізнав та вказав на ОСОБА_7 як на одного з тих осіб, які приймали участь у його побитті. Крім того, ОСОБА_10 вказав на підставну особу ОСОБА_16 , повідомивши, що він схожий на одного з тих осіб, які приймали участь у його побитті. Проте, ОСОБА_18 заявив, що йому знайоме його обличчя, однак чітко на ОСОБА_16 як на особу, яка вчинила відносно нього злочин, він не вказав та пізніше згадав, що міг бачити ОСОБА_16 на тренуванні у спортивному залі, куди вони разом ходили.

Прокурор не погоджується з висновками суду, що слідчий є зацікавленою у вирішенні даної справи особою, оскільки, відповідно ст. 60 КПК України (1960 року), слідчий підлягає відводу при наявності обставин, які викликають сумнів у їх об`єктивності, а у дійсній кримінальній справі відвід слідчому ОСОБА_17 ніким не заявлявся, неупередженість під сумнів не ставилась, а тому, прокурору не зрозуміло, чому саме суд вважає її зацікавленою особою та в чому така зацікавленість полягає, не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновки суду.

На переконання прокурора, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими судовому засіданні та суперечать як показанням потерпілого, який показав, що у травні 2003 року біля 2 год. ночі він перебував у кафе «Родео», де у нього виник конфлікт з раніше незнайомими молодими чоловіками, серед яких був ОСОБА_7 , так і протоколам впізнання за його участі, а також даним протоколу відтворення обстановки та обставин події від 20.04.2010, в ході якого потерпілий ОСОБА_10 показав як 11.05.2003 йому завдали ушкодження невідомі чоловіки, серед яких був ОСОБА_7 (а.с. 283-285 т.1)

Як зазначає прокурор, потерпілий впізнав ОСОБА_7 в судовому засіданні та пояснив, що ОСОБА_7 з групою чоловіків почав наносити потерпілому удари ногами та руками по різним частинам тіла. Він впізнав ОСОБА_19 як особу, яка вчинила вказаний злочин, наполягав на раніше наданих на досудовому слідстві показах, вказав що ОСОБА_20 одразу включився до бійки, а він намагався закрити тіло від ударів, перевертався, лежачи на спині, в судовому засіданні чітко впізнав ОСОБА_21 , як особу, яка скоїла щодо нього злочин та зазначав, що раніше з ОСОБА_22 не був знайомим, у зв`язку з чим, оговорювати його підстав не має.

Вважає, що судом необґрунтовано визнано показання потерпілого як недостовірні через те, що вони є нібито непослідовними, у зв`язку з тим, що у бійці брало участь кілька осіб, у нічний час доби, з поганим освітленням, що на думку прокурора, є припущенням, а висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими судовому засіданні, та суперечать як показанням потерпілого, так і протоколам впізнання за його участі, а також даним протоколу відтворення обстановки та обставин події від 20.04.2010, в ході якого потерпілий ОСОБА_10 показав як 11.05.2003 йому завдали ушкодження невідомі чоловіки, серед яких був ОСОБА_7 (а.с. 283-285 т.1)

Також прокурор вважає, що судом недостатньо взято до уваги оголошені в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_23 , який повідомив, що бачив в середині травня 2003 року ОСОБА_7 , який йому повідомив, що останнім часом не відвідує кафе «Родео», бо він з друзями побив там раніше незнайомого йому хлопця. (а.с. 282 т.1), а також аналогічні покази від 18.05.2003 свідка ОСОБА_24 , який зазначав, що зі слів ОСОБА_25 знає, що ОСОБА_26 не з`являється у кафе «Родео», так як він зі своїми друзями побив там раніше незнайомого хлопця (а.с. 42-44; 270 т. 1)

Крім того, на переконання прокурора, судом недостатньо взято до уваги оголошені в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_27 , який повідомив, що 12.05.2003 в нічний час у кафе «Родео» бачив, як у ОСОБА_28 та групи чоловіків, серед яких був ОСОБА_20 , виник конфлікт. Бачив, як група чоловіків, серед яких був ОСОБА_26 , пішли за ОСОБА_10 , а через 10 хвилин дізнався, що між ними відбулася бійка, бачив садна на обличчі потерпілого. Як зазначає прокурор, під час очних ставок між свідком ОСОБА_29 та ОСОБА_7 , свідок повідомляв, що 12.05.2003 в нічний час доби він перебував у кафе «Родео», куди прийшов ОСОБА_7 разом з компанією хлопців, у кількості приблизно 7 чоловік. Через деякий час ОСОБА_10 , який перебував там біля години, після чого він вийшов на вулицю разом ОСОБА_22 та іншими особами. Через 10 хвилин він вийшов на ганок кафе та побачив що ОСОБА_30 руці тримав цеглину, якою замахувався на ОСОБА_21 та інших хлопців з його компанії. Потім хтось із хлопців забрав у ОСОБА_10 цеглину, після чого зазначена компанія, серед якої знаходився ОСОБА_7 , почали бити ОСОБА_10 , поваливши на землю.

Прокурор вважає незрозумілим те, що суд відкинув показання свідка ОСОБА_27 , так як у суду виникли сумніви про можливість свідка пам`ятати за спливом 6 років обставини події, а саме, викладені в протоколі додатковому допиті від 23.05.2010 та очних ставок з потерпілим 29.05.2010 та ОСОБА_22 23.05.2010. В той же час, суд взяв до уваги показання допитаної в судовому засіданні 24.03.2023 свідка ОСОБА_31 , надані нею через 20 років після події злочину, яка повідомила, що у травні 2003 року була очевидцем бійки біля кафе «Родео», обставин якої не пам`ятає та наполягала, що ОСОБА_7 участі в ній не брав.

А тому, прокурор вважає незрозумілим, чому, при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд надав перевагу показанням свідка ОСОБА_31 над показаннями свідка ОСОБА_27 .

Крім того, на думку прокурора, суд трактував на користь підсудного показання свідка ОСОБА_32 , надані нею 06.07.2023 в судовому засіданні, яка зазначала, що у травні 2003 року була очевидцем бійки біля кафе «Родео», хто брав участь в ній, не бачила, що робив ОСОБА_7 не пам`ятає. Пізніше вказала, що бачила, як він стояв поряд з ОСОБА_33 .

Як вказує прокурор, ОСОБА_7 судовому засіданні вину не визнав, що, на думку прокурора, може свідчити про бажання ОСОБА_7 уникнути кримінальної відповідальності, у зв`язку з тим, що останній неодноразово змінював свої свідчення, в залежності від обставин справи, його покази мають непослідовний та уривчастий характер та не узгоджуються з іншими доказами у справі, у їх сукупності.

Тому, прокурор вважає, що в діях ОСОБА_21 наявні всі необхідні ознаки складу злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, а судом однобічно, на користь обвинуваченого та не повністю досліджені докази, які б могли істотно вплинути на наявні у матеріалах кримінальної справи, його висновки, за умови належного дослідження та оцінки, а також покладення в основу вироку доказів, які є суперечливими та не застосовано закон, який підлягає застосуванню, в частині призначення покарання за ч.2 ст.296 КК України, у зв`язку з чим, вважає за необхідне повторно дослідити усі наявні докази в матеріалах кримінальної справи та надати їм належну оцінку.

Враховуючи вищевикладене, прокурор просить задовольнити його вимоги та скасувати вирок, постановивши новий, яким визнати винним ОСОБА_7 за ч.2 ст.296 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі, та на підставі ст.70 КК України, за сукупністю скоєних злочинів, визначити остаточно, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за 2 ст.186 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. Звільнити ОСОБА_7 від покарання, у зв`язку з закінченням строків давності, на підставі п.2 ч.1 ст.49 ч.5 ст.74 КК України.

В своїй апеляційній скарзі захисник підсудного ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 , просить скасувати вирок, а кримінальне провадження (справа №1-349/11, Провадження №1/638/8/25) закрити, з урахуванням пояснень Верховного Суду України, щодо особливості застосування положення про звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності, з посиланням на ч.1 п.2 ст. 284 КПК України.

Захисник вважає, що надто тривалий термін розгляду даної справи, а саме 22 роки, при відсутності доказів правомірності притягнення його підзахисного до кримінальної відповідальності, свідчить про порушення ст.6 Конвенції з прав людини та невиконання рішення європейського суду з прав людини щодо дотримання розумних строків розгляду кримінальних справ.

Позиції учасників апеляційного провадження.

Прокурор підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі. Проти апеляційної скарги захисника підсудного прокурор заперечував та спершу заявив клопотання про повернення справи до суду першої інстанції з тих підстав, що захисником пропущено строк на оскарження вказаного судового рішення, а апеляційна скарга містить посилання на чинне КПК, а не КПК в редакції 1960 року, що унеможливлює розгляд даної справи в апеляційній інстанції.

Захисник підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Зазначив, що пропустив строк на оскарження, оскільки не отримував вироку, а оскарженню підлягає з моменту отримання.

Підсудний підтримав думку свого захисника.

Потерпілі не з`явились, повідомлялись належним чином, будь яких заяв що унеможливлюють розгляд справи за їх відсутністю від них не надходило.

Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання прокурора та вважає апеляційну скаргу захисника такою, яка подана у відповідності до КПК, тому що норми діючого чинного законодавства ставлять в більш вигідне становище учасників справи, ніж норми КПК 1960 року.

Крім того справа надто тривалий час знаходиться на розгляді у суді і її чергове повернення до суду першої інстанції свідчитиме про порушення розумних строків розгляду даної справи.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та підсудного на підтримання своїх апеляційних скарг, перевіривши представлені матеріали кримінальної справи, колегія суддів дійшла про необхідність залишення в основному без змін вироку суду, при умові часткового його зміни, з наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 КПК 1960 року розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред`явленого їм обвинувачення.

Відповідно доч.5ст.362КПК 1960року судовеслідство вапеляційному судіпроводиться заправилами глави26цього Кодексулише щодотієї частинивироку,законність іобґрунтованість якоїоспорюється вапеляції.

Згідно з ст.365КПК 1960року,вирок суду першої інстанції перевіряєтьсяапеляційним судомв межах апеляції.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги прокурора щодо наявності всіхнеобхідних ознакскладу злочину,передбаченого ч.2ст.296КК України,в діях ОСОБА_7 ,та неповногодослідження судомпершої інстанціївсіх доказів, наявниху матеріалахкримінальної справи,які б могли істотно вплинути на висновки суду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції провів судовий розгляд згідно з положеннями ч.1 ст.275 КПК України 1960 року, тобто, в межах висунутого обвинувачення, дотримуючись принципів диспозитивності, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ст.ст.16-1, 261 КПК України 1960 року, згідно якого сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно та безпосередньо, відповідно до вимог ст.ст.22, 257 КПК 1960 року перевірив всі без виключення представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні ОСОБА_7 вину у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.296 КК України, не визнавав та наполягав на тому, що участі у бійці не приймав.

Слід врахувати, що під час допиту в якості підозрюваного та обвинуваченого, ОСОБА_7 від дачі показів відмовився, з посиланням на ст.63 Конституції України, посилаючись на те, що ніякого злочину не вчиняв та ОСОБА_10 його обмовляє. В подальшому, під час допиту в якості обвинуваченого зазначав, що 12.05.2003 року участі у бійці не приймав, перебував біля кафе «Родео», хто приймав участь у бійці, він не бачив.

Так, спростовуючи пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що більша частина доказів, які збирались органами слідства, на яку посилається сторона обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вказаному вище кримінальному правопорушенні, не підтверджує, що вказані у обвинувальному висновку дії, були вчинені саме підсудним ОСОБА_7 , а обвинувачення базується фактично на показах потерпілого, які протягом тривалого досудового слідства були непослідовними та мали протиріччя, з огляду на що, не можуть бути визнані судом як достовірні.

При цьому, судом покладено в обґрунтування своїх висновків щодо невинуватості ОСОБА_7 покази свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_34 , які протягом всього часу слідства та під час судового розгляду були незмінні.

Під час судового розгляду свідок ОСОБА_35 , повідомила суду що нічого не пам`ятає про обставини події, однак підтвердила свої покази, надані нею під час допиту на досудовому слідстві.

Згідно показів свідка ОСОБА_32 , наданими 01.06.2003 року під час досудового слідства в присутності законного представника та представника закладу освіти, які були проголошені під час судового розгляду, 11.05.2003, року вона прийшла до кафе «Родео» зі своїм знайомим ОСОБА_36 приблизно о 22 годині. Коли прийшли з ним до кафе, там побачили ОСОБА_37 . Чи був він сам, чи ні не знає, оскільки зустріла його біля бару, по його мові зрозуміла, що останній був в стані алкогольного сп`яніння. Вона з ОСОБА_36 сиділи за столиком, поруч з ними ніхто за їхнім столиком не сидів. Перебували у кафе близько 2 годин, випила приблизно 3 пляшки пива, за весь час конфліктів не було. Потім вийшла з приміщення на вулицю, а ОСОБА_38 знаходився у кафе в цей час. На вулиці перебували знайомі їй хлопці, які в переважній більшості проживали разом із нею в одному дворі, серед яких: ОСОБА_39 , 20 років, невеликого зросту, худої статури, дуже коротка зачіска, у що був одягнений не пам`ятає; ОСОБА_40 , приблизно той же вік, середнього зросту, середньої статури, коротка зачіска, у що був одягнений не пам`ятає; хлопець на прізвисько « ОСОБА_41 », приблизно 24 років, невеликого зросту, плотної статури, зачіска дуже коротка, майже лисий, обличчя округле, губи здається тонкі. Інших хлопців не знає. Всього їх було приблизно 9 чоловік. Вона з ними привіталась, підійшла до них, з кафе вийшов ОСОБА_38 , який підійшов до неї та запропонував провести додому. Натомість «Товстий» одразу вдарив його в обличчя, чи знайомі вони були чи ні, невідомо. ОСОБА_38 втримався на ногах, крові не бачила та він одразу втік. З кафе вийшов ОСОБА_42 , зійшов зі сходів, підійшов до ОСОБА_43 та почав погрожувати йому фізичною розправою, показуючи якесь посвідчення. ОСОБА_40 у підвищеному тоні почав говорити ОСОБА_10 «Що ти мене лягаєш?». Чому ОСОБА_10 почав так себе поводити, не знає, підозрює, що він бачив інцидент з ОСОБА_36 та почав заступатися за нього. При цьому ОСОБА_44 та ОСОБА_40 висловлювались нецензурною лайкою. Першим удар наніс ОСОБА_45 , вдарив він рукою, куди саме не пам`ятає. Чи наносив у відповідь удари ОСОБА_44 , не пам`ятає. ОСОБА_40 наніс приблизно 1-2 удари ОСОБА_46 , після чого втрутився ОСОБА_39 , «Товстий» та інші хлопці з їх компанії. Раніше їх не бачила, не знає хто вони. Били вони його руками. Після того, як на нього всі напали, ОСОБА_44 впав на землю, однак його не припиняли бити. Після падіння на землю, хлопці точно били його руками, щодо ударів ногами не пам`ятає. Били його на протязі 10 хвилин, не більше. Бійка припинилась, оскільки приїхали співробітники міліції, після чого компанія розбіглась. Щодо ОСОБА_7 зазначила, що він в бійці участь не приймав, стояв поруч з малознайомою дівчиною на ім`я ОСОБА_47 .

Згідно показів свідка ОСОБА_48 , наданими нею під час додаткового допиту 17.04.2010 року під час досудового слідства та проголошеними в судовому засіданні, остання додатково до раніше наданих показів повідомила, що 12.05.2003 року небагато випила та перебувала у нормальному стані, все добре пам`ятає чітко. Територія біля кафе освітлювалася однією лампочкою над входом у кафе. Бачила як ОСОБА_49 наніс декілька ударів ОСОБА_50 рукою, куди саме не пам`ятає. Після чого хлопці, серед яких був ОСОБА_39 та хлопець на прізвище « ОСОБА_41 » почали бити ОСОБА_37 , наносячи йому ударів руками по різним частинам тіла, в результаті чого ОСОБА_42 впав на землю, а вказані особи продовжили його бити, лежачого на землі на протязі не більш ніж 10 хвилин. Після чого приїхали співробітники міліції та вказані хлопці, які били ОСОБА_37 пішли. Вона пішла разом з хлопцями, оскільки їй було по дорозі з ними. Також зазначила, що побиття ОСОБА_10 було на відстані одного метру від кафе, місце освітлювалось лампочкою, яка знаходилась над входом у кафе. Бійку спостерігала, знаходячись біля входу у кафе «Родео».

Під час очної ставки, проведеної під час досудового слідства між ОСОБА_7 та ОСОБА_51 , свідок підтвердила раніше надані покази, які були проголошені в судовому засіданні. ОСОБА_7 наполягав, що не наносив ударів ОСОБА_10 ..

Під час очної ставки, проведеної між потерпілим ОСОБА_10 та свідком ОСОБА_51 , кожен з них наполягали на раніше наданих ними показах.

Допитана в якості свідка ОСОБА_31 , повідомила суду, що у травні 2003 року біля кафе «Родео» була очевидцем бійки, в той час вони разом з ОСОБА_7 стояли на вулиці курили, потім зав`язалась бійка, вони з ним постояли покурили хвилин 5-10 та зайшли назад до кафе, сиділи там, відпочивали разом з ОСОБА_52 , він нікуди не виходив, в бійці участі не приймав. Інформації щодо бійки не пам`ятає.

При цьому слід врахувати, що свідок ОСОБА_53 була безпосереднім свідком події 12.05.2003 року, яка відбувалася біля входу у кафе «Родео» та спостерігала особисто саму бійку та особисто бачила хто саме завдавав ударів ОСОБА_10 і бачила особисто, що під час бійки ОСОБА_7 перебував в біля кафе з дівчиною, участі у бійці не приймав. Свої покази вона протягом всього часу не змінювала, вони були послідовні та логічні.

ОСОБА_34 також вказувала на ту обставину, що під час бійки перебувала біля кафе разом з ОСОБА_7 , який участі у бійці не приймав.

Також судом були оголошені дані на досудовому слідстві покази свідка ОСОБА_12 , який був обвинуваченим у даній кримінальній справі, провадження відносно якого було закрито на підставі ст.49 КК України під час досудового слідства, оскільки під час судового розгляду даний свідок не пригадав всі події. Згідно наданих ОСОБА_12 показів на досудовому слідстві, він не бачив, чи приймав участь у цій бійці ОСОБА_7 та не знає, чи наносив він ОСОБА_10 удари.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив показання свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_23 , на покази яких посилається прокурор, в обґрунтування своєї позиції щодо доведеності складу злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, в діях ОСОБА_7 показами цих свідків.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції, що вказані свідки не підтверджують факту вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину за ч.2 ст.296 КК України, оскільки вони не були безпосередніми очевидцями самої бійки. До того ж, свідок ОСОБА_23 в своїх показах вказував на побиття ОСОБА_54 . ОСОБА_10 зі слів ОСОБА_7 , який йому повідомив, що не відвідує кафе «Родео» з тих причин, що раніше побив там незнайомого йому хлопця. Висновки щодо того, що це саме ОСОБА_10 , свідок ОСОБА_23 зробив сам, і ці його висновки іншими доказами не підтверджені.

Так само, і свідок ОСОБА_55 зазначив цю ж інформацію, яка йому відома зі слів свідка ОСОБА_23 , який висловив свої догадки щодо побиття ОСОБА_7 саме ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_56 , згідно наданих на досудовому слідстві під час додаткового допиту 09.04.2010 року, та оголошеними в судовому засіданні показів, теж не підтвердив, що ОСОБА_7 приймав участь у побитті ОСОБА_10 та не пам`ятає, щоб в цю ніч він бачив біля кафе ОСОБА_7 .

Показання свідка ОСОБА_27 тежне можнабрати доуваги,оскільки йогопокази булинепослідовними тавін непідтвердив,щоОСОБА_7 наносив удари ОСОБА_10 , оскільки не бачив цього.

Згідно показів ОСОБА_29 , допитаного 16.01.2004 року під час досудового слідства в якості свідка, які були проголошені під час судового розгляду, він працював у кафе «Родео» на посаді директора з 01.06.2001 року. 12 травня 2003 року приблизно о 22 годині він знаходився в кафе «Родео», на робочому місці, де знаходився постійний клієнт ОСОБА_18 , який сидів у кафе та пив пиво. В кафе також знаходився ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , хто ще був не пам`ятає. Бачив як ОСОБА_44 присів за столик до двох дівчат. Конфлікту не було. Бачив, що ОСОБА_44 розмовляє з хлопцями, через деякий час ОСОБА_44 підійшов та повідомив, що вийде з хлопцями на вулицю. Він вийшов з ОСОБА_59 та ОСОБА_58 та іншими хлопцями на вулицю. Він також вийшов на ганок. Бачив, як всі стояли розмовляли, стали відходити від кафе, вважав, що всі розійшлись. Натомість хтось з хлопців підійшов та повідомив про драку за поворотом. Після чого він викликав міліцію, яка приїхала до кафе. Через деякий час співробітники міліції привели ОСОБА_10 , у якого на обличчі були сліди побоїв. Потім ОСОБА_44 поїхав разом із співробітниками міліції. Хто саме бив ОСОБА_10 не бачив, вважав, що це був ОСОБА_58 .

Під час додаткового допиту 28.05.2010 року в якості свідка ОСОБА_29 , покази якого було проголошено в судовому засіданні, додатково повідомив, що намагався завадити бійці, почав затримувати ОСОБА_60 , ОСОБА_61 та хлопця на ім`я ОСОБА_39 , які також перебували біля входу у кафе, та у яких виник конфлікт з ОСОБА_62 та іншим хлопцем. Після того, як ОСОБА_42 та інший хлопець пішли з кафе, то ОСОБА_63 , ОСОБА_49 та хлопець на ім`я ОСОБА_39 та ще якісь хлопці пішли за ними. Він залишився біля входу у кафе, самої бійки він не бачив. Через деякий час приблизно через хвилин 10 прийшов один з відвідувачів кафе та повідомив, що на углу, біля гуртожитку відбулася бійка, хто кого бив, не сказав, бійки не бачив, ніхто в кафе в цю ніч не повернувся із вказаних осіб.

Під час очних ставок між свідком ОСОБА_29 та ОСОБА_7 свідок додатково повідомив, що 12.05.2003 року в нічний час доби він перебував у кафе «Родео» , куди прийшов ОСОБА_7 разом з компанією хлопців у кількості приблизно 7 чоловік. Через деякий час в кафе зайшов ОСОБА_10 , який перебував там біля години, після чого він вийшов на вулицю разом з ОСОБА_52 та іншими особами. Через 10 хвилин він вийшов на ганок кафе, де побачив, що ОСОБА_18 в руці тримав кирпича, яким він замахувався на ОСОБА_60 та інших хлопців з його компанії. Потім хтось із хлопців забрав у ОСОБА_10 цеглу, після чого зазначена компанія, серед якої знаходився ОСОБА_63 , почали бити ОСОБА_10 , поваливши на землю. Чи наносив удари ОСОБА_64 ОСОБА_65 не бачив. Потім приїхала міліція, в ту ніч нікого з вказаних осіб не бачив.

В подальшому під час проведення очної ставки з потерпілим ОСОБА_10 свідок ОСОБА_29 також повідомив, що 12.05.2003 року в нічний час він перебував у кафе «Родео», де також знаходився ОСОБА_10 .. Всередині кафе ОСОБА_10 підійшов до ОСОБА_66 , після чого він побачив, що компанія хлопців, де також були ОСОБА_49 та ОСОБА_63 , інших хлопців імен не пам`ятає, почали між собою щось обговорювати, дивлячись при цьому на ОСОБА_37 . Після цього він вийшов на ганок кафе, куди до нього підійшов ОСОБА_18 , з яким він хвилин 5 поговорив та ОСОБА_44 повідомив, що хоче піти з кафе, на що свідок порадив йому не виходити щоб уникнути бійки. При цьому попередив ОСОБА_61 та ОСОБА_60 та інших хлопців, щоб не чіпали ОСОБА_10 , потім зайшов до кафе, а ОСОБА_18 залишився на ганку. Хвилин через 10 до нього підійшов один з відвідувачів кафе та повідомив про бійку на углу біля гуртожитку, хто кого бив не повідомив. Особисто бійки не бачив. Вказані особи в кафе тієї ночі не повернулись. Після чого в кафе через деякий час приїхала міліція. Вийшов на вулицю з кафе та побачив ОСОБА_37 , який кричав, що в нього зірвали ланцюжок. Від працівників міліції він дізнався, що біля кафе ОСОБА_37 побили якісь хлопці, хто саме його побив свідок не бачив, оскільки не був свідком самої бійки. Підозрює, що його побила компанія, в якій був ОСОБА_49 та ОСОБА_63 , оскільки, перебуваючи ще в приміщені кафе вони дивились в бік ОСОБА_37 та про щось перешіптувались, але у кафе до ОСОБА_37 вони не підходили.

При цьому свідок також спростував свої покази в частині того, що ОСОБА_10 замахувався цеглою, оскільки переплутав дати події.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що показання потерпілого, на які спирається орган обвинувачення, не можна вважати послідовними і не можна приймати їх до уваги, враховуючи, що під час його первісних показів він називав загальні ознаки осіб, які, з його слів брали участь у бійці, зокрема, вказував вік хлопців 14-20 років, а також описував їх одяг, зокрема, футболки та різноманітні спортивні штани, кросівки. На той час він запам`ятав добре одного з них, якому на вигляд 14-21 рік, худорлявої статури, зріст 165-170 см., волосся темне, коротке та який був одягнений у білу футболку без рукавів та темні штани. В подальшому, 21.05.2003 року, потерпілий змінив свої покази та вказав, що серед осіб, що його били, може описати двох осіб, які першими почали його бити, а також впізнати ще трьох-чотирьох осіб. Навів наступні прикмети: на вигляд 20-22 років, зріст приблизно 170-175 см., середньої статури, жилястий, волосся темне, пряме, зачіска коротка, обличчя овальної форми, очі середні, колір не роздивився, ніс маленький, губи трішки пухкі. Був одягнений у світлу футболку, без рукавів та темні брюки, можливо спортивні. Інший на вигляд приблизно 19-22 років, зріст приблизно 175-180 см., середньої статури, волосся дуже темне, пряме, зачіска коротка, обличчя продовгувате, очі трішки більші середнього розміру, губи пухкі, ніс невеликий. Був одягнутий у спортивні брюки темного кольору, здається у сіточку. Один з хлопців був зі світлим волоссям, невисокого зросту, міцної статури. Ще один хлопець невисокого зросту, міцної статури, обличчя округле, волосся дуже коротке, темне, зачіска під машинку. Інших хлопців він описати не зміг, але зазначив, що може впізнати. В подальшому, потерпілий знов змінює покази та вказує вже на особу зі східним типом обличчя.

Вказане свідчить про те, що у вказаній обстановці, яка виникла 12.05.2003 року, у нічний час, біля кафе «Родео», за вказаних умов та при вказаних обставинах, потерпілий дійсно не міг з впевненістю вказати на чіткі ознаки осіб, які вчинили бійку та зазначити більш конкретні ознаки, за якими б можна було з впевненістю визначити, що це був саме ОСОБА_7 , враховуючи, що під час впізнання, потерплий впізнав підставну особу, що може додатково вказувати на те, що чітких ознак осіб, які вчинили відносно нього бійку, потерпілий не може, як і с впевненістю стверджувати, що це був саме ОСОБА_7 , участь якого у бійці, спростована свідками ОСОБА_51 , яка була безпосереднім очевидцем вказаної події та ОСОБА_31 , яка перебувала поряд з ОСОБА_7 і з впевненістю може стверджувати, що він участі в побитті ОСОБА_10 не приймав.

Підстави сумніватися у показах вказаних свідків, у колегії суддів відсутні, оскільки вони є послідовними та узгоджуються між собою та з усіма іншими доказами, які є в матеріалах справи.

Слід зазначити, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Вказане також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 6 грудня 1998 року. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Статтею 22 КПК 1960 року передбачено, що прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов`язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов`язок доказування на обвинуваченого.

Відповідно до вимог ст.67 КПК 1960 року, суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.

Згідно з вимогами ст. 64 КПК 1960 року, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, на потерпілого.

Виходячи з об`єктивних даних, які були досліджені судом першої інстанції, вбачається, що суд першої інстанції, виконуючи завдання кримінального провадження, суд з`ясував передбачені ст. 64 КПК 1960 року обставини й ретельно перевірив всі наявні у провадження докази, зіставивши й проаналізувавши їх в ході розгляду даної справи та умотивовано вирішив, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку, у зв`язку з недоведеністю вчинення підсудним вказаного кримінального правопорушення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження не допущено таких порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Щодо апеляційних вимог захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , в яких він просить закрити кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності через невинуватість підзахисного, то колегія суддів виходить з наступного.

На думку колегії суддів суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо винуватості ОСОБА_7 за ч.2 ст.186 КК України.

Його винуватість за цим епізодом обвинувачення підтверджується наступними доказами, а саме:

- показами потерпілого ОСОБА_9 , проголошеними у судовому засіданні, про те, що 30 жовтня 2009 року близько першої години ночі, він йшов із клубу до свого будинку №60 по пр.Перемоги у м.Харкові. Рухався шляхом через студмістечко в бік магазину «Сервіс +», біля школи №146 по пр.л.Своболи 37-Б м.Харкова, його хтось штовхнув у спину, в результаті чого він упав обличчям униз та побачив біля себе двох незнайомих хлопців, прикмет яких не запам`ятав. Хтось із зазначених хлопців сів зверху йому на спину і почав обшукувати його кишені. З лівої передньої кишені його джинсів цей хлопець дістав його мобільний телефон NOKIA 6300, корпус металевого кольору, в нижня верхня кришка білого кольору, ІМЕІ НОМЕР_1 , в якому знаходилась сім-картка мобільного оператора Київстар НОМЕР_2 . Після чого зазначені двоє хлопців втекли в бік дитячого садка, а він пішов додому. Тілесних ушкоджень у результаті нападу вказаних осіб йому спричинено не було, тому не звертався до медичного закладу;

- показами свідка ОСОБА_67 , проголошеними в судовому засіданні, про те, що 11 листопада 2009 року приблизно о 8 годині, він перебував у себе у квартирі АДРЕСА_2 , куди приїхали працівники поліції. У відділку вони розпитували його про мобільний телефон NOKIA 6300, який був викрадений у чоловіка приблизно о 1 годині ночі 30.10.2009 року. Він ніякого мобільного телефону не викрадав, у ніч з 29 на 30 жовтня 2009 року спав, та приблизно біля 4 години його розбудив знайомий ОСОБА_68 . Зі слів працівників міліції ОСОБА_63 повідомив їм, що ніби то він продав йому мобільний телефон NOKIA 6300. Через деякий час працівники міліції привезли до райвідділу ОСОБА_7 , який на його питання в присутності працівників міліції: «Коли я тобі продавав телефон» відповів, що цього не було та він його оговорив, оскільки пригадав перше відоме прізвище та повідомив її працівникам міліції, щоб від нього відчепились. Сказав, що знає, чому обмовив його. Після чого в присутності ОСОБА_69 зізнався працівникам міліції, що це він викрав мобільний телефон NOKIA 6300, а у кого саме та де, при ОСОБА_70 . ОСОБА_7 не говорив. Після чого у його присутності та в присутності іншого понятого у ОСОБА_7 працівниками міліції було вилучено мобільний телефон NOKIA 6300 та сім-картка мобільного оператора МТС № НОМЕР_3 , про що був складений протокол. ОСОБА_7 ніяких скарг на дії працівників міліції не висловлював. Спілкувався з працівниками міліції добровільно. Заходи фізичного та психологічного впливу до нього не застосовувались;

- показами свідка ОСОБА_71 , проголошеними в судовому засіданні, згідно з якими він працює охоронцем в кафе «Ілюзія» з 03.01.2009 року, бачив ОСОБА_7 у зазначеному кафе 3-4 рази, останній раз восени 2009 року, особисто з ним незнайомий. ОСОБА_72 свідок знає приблизно 3 роки, він заходить до кафе приблизно раз на місяць, останній раз бачив його там приблизно 10 квітня 2020 року. ОСОБА_73 за час роботи свідка у кафе «Ілюзія» ніколи у нього не запитував та не просив пригадати йому дату коли він останній раз був у кафе, а також підтвердити факт перебування його у кафе «Ілюзія», у тому числі і 29.10.2009 року. ОСОБА_73 ніколи у кафе «Ілюзія» не залишався до закриття кафе, зазвичай він перебував у кафе приблизно до двох годин ночі;

- показами свідка ОСОБА_74 , проголошеними в судовому засіданні, яка повідомила, що працює барменом у кафе «Ілюзія». ОСОБА_7 , ОСОБА_75 вона не знає. Ніхто з відвідувачів ніколи за період її роботи з 17.04.2009 року до неї не підходив та не просив нагадати дату, коли останній раз був у кафе;

- даними протоколу пред`явлення предметів для впізнання від 27.02.2010 року, згідно з яким ОСОБА_76 впізнала серед наданих на впізнання телефонів мобільний телефон NOKIA 6300 з корпусом білого кольору, як той, що вона бачила 30.10.2009 року у ОСОБА_7 ;

- даними протоколу пред`явлення предметів для впізнання від 27.02.2010 року, згідно з яким ОСОБА_77 впізнав серед наданих телефонів мобільний телефон NOKIA 6300 в металевому корпусі, білого кольору, в лівій частині дисплею тріщина, б/у, як такий, що бачив 30.10.2009 року у ОСОБА_7 ;

- даними протоколу очної ставки від 15.12.2009 року, проведеною між потерпілим ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_7 , згідно з яким вони один одного не знають, причин обмовляти один одного не мають. ОСОБА_9 стверджує, що 30.10.2009 року біля години ночі він йшов із клубу до свого будинку, біля школи №146 його хтось штовхнув у спину, він впав обличчям вниз, після чого побачив біля себе двох незнайомих хлопців, прикмети яких не запам`ятав. Чи був серед цих хлопців ОСОБА_7 потерпілий не знає. Хтось із зазначених хлопців сів зверху ОСОБА_9 на спину та почав обшукувати його кармани та з лівого карману його джинсів зазначений хлопець дістав його мобільний телефон NOKIA 6300, корпус металевого кольору, а нижня верхня кришка білого. Потім зазначені хлопці побігли, а він пішов додому. Тілесних ушкоджень в результаті нападу зазначених осіб йому спричинено не було. ОСОБА_7 пояснив, що ніякого злочину відносно нього не вчиняв, мобільний телефон не забирав. Зазначений телефон NOKIA 6300 він придбав 1 чи 2 листопада 2009 року приблизно об 11 годині 00 хвилин в районі ст.метро 23 Серпня у незнайомого хлопця на вид приблизно біля 22 років, невисокого зросту, в спортивному костюмі, з рук за 400 гривень;

- даними протоколу очної ставки від 25.01.2010 року, проведеної між ОСОБА_78 та обвинуваченим ОСОБА_7 , згідно якого вони один одного не знають, причин обмовляти один одного не мають. ОСОБА_79 повідомив, що бачив ОСОБА_7 приблизно у листопаді 2009 року у кабінеті Дзержинського РВ, де приймав у обвинуваченого покази, який підозрювався у крадіжці мобільного телефону. Покази надавав добровільно, заходи фізичного та психологічного впливу до нього не застосовувались, ніяких скарг від нього не надходило. ОСОБА_7 заявив, що в нічний час в районі кафе «Геліос» він у п`яного чоловіка витягнув з кармана мобільний телефон NOKIA 6300 корпус білого кольору, який був вилучений у ОСОБА_7 , в ньому знаходилась сім-картка, яка належить ОСОБА_7 .. ОСОБА_7 покази ОСОБА_80 підтвердив частково, пояснивши, що 11.11.2009 року біля 11 години 00 хвилин до нього у квартиру АДРЕСА_3 ввірвались троє незнайомих йому чоловіків, які представились працівниками міліції, перешкодивши телефонному дзвінку захиснику. Оперативний співробітник ОСОБА_81 в усній формі запитував про місцезнаходження телефону NOKIA 6300, корпус білого кольору, на що обвинувачений відповів, що телефону у нього немає, оскільки він за нього заплатив кошти та знав, що у випадку вилучення телефону, кошти йому ніхто не поверне. Після 5 годин перебування в кабінеті оперативників, він зізнався, що мобільний телефон NOKIA 6300, корпус білого кольору, знаходиться у нього вдома, він купив його у незнайомого хлопця. Після чого обвинувачений поїхав додому та привіз у Дзержинський РВ зазначений мобільний телефон та віддав його працівникам поліції. Після чого під диктовку ОСОБА_80 він написав, що нібито він витягнув мобільний телефон з карману у п`яного чоловіка. Заходи фізичного впливу не застосовувались. ОСОБА_81 попередив, що у випадку зміни своїх показів у слідчого, з ним будуть розмовляти по іншому. Обвинувачений вимагав захисника, але йому відмовили, повідомивши, що без захисника буде крадіжка, а із захисником розбій. Тому він у слідчого спочатку без захисника, а потім в присутності свого захисника - адвоката ОСОБА_82 надав свідчення, що ніби то він викрав зазначений телефон. Перед допитом в якості підозрюваного та при допиті в якості обвинуваченого йому були роз`яснені його права, в тому числі право на захисника. Він заявив, що не потребує послуг захисника. В подальшому він надав слідчому свого захисника ОСОБА_83 .. В ході проведення слідчих дій ніяких скарг на дії працівників міліції він не заявляв. Однак після зміни 24.11.2009 року своїх показів, він заявив, що пояснення написані під диктовку працівників міліції;

- даними протоколу очної ставки від 25.01.2010 року, проведеної між ОСОБА_84 та ОСОБА_7 , згідно якого вони один одного не знають, причин обмовляти один одного не мають. ОСОБА_85 пояснив, що в кінці жовтня 2009 року у нього на виконанні знаходились матеріали по заяві ОСОБА_86 про викрадення належного йому мобільного телефону. В ході проведення оперативно-розшукових заходів були встановлені номери сім-карток, які вставлялись до викраденого мобільного телефону, зазначені номери мобільних телефонів належали ОСОБА_87 , який був доставлений до Дзержинського РВ. ОСОБА_7 спочатку заявив, що вказаний мобільний телефон йому приніс ОСОБА_88 , який здійснює такі злочини. В ході спілкування з ОСОБА_89 останній заявив, що не причасний до вчинення вказаного злочину. Після чого ОСОБА_7 дав добровільно покази, заходи фізичного та психічного впливу до нього не застосовувались. Ніяких скарг ОСОБА_7 не висловлював. Він заявив в своїх показах, що в нічний час в районі він у п`яного чоловіка витягнув з карману мобільний телефон NOKIA 6300, корпус білого кольору. Цей телефон ОСОБА_7 добровільно приніс до Дзержинського РВ, де він був вилучений у нього. ОСОБА_7 покази ОСОБА_90 підтвердив частково. Зазначив, що 10.11.2009 року вранці зателефонував працівник міліції, представився ОСОБА_84 та запропонував пройти до Дзержинського райвідділку, щоб поспілкуватись з приводу пограбування ювелірного магазину. Ввечері він прийшов до Дзержинського РВ до Хижняка у кабінет. На питання про місцезнаходження мобільного телефону NOKIA 6300, корпус білого кольору, відповів, що телефону у нього немає, оскільки за телефон він заплатив гроші та знав, що у випадку вилучення телефону, гроші йому ніхто не поверне. Сказав про ім`я ОСОБА_91 , на що почув від працівників міліції ім`я ОСОБА_92 , він кивнув в знак згоди, що це саме ОСОБА_92 викрав мобільний телефон. Після чого пішов додому. 11.11.2009 біля 11 годин 00 хвилин до нього в квартиру АДРЕСА_3 увірвались троє незнайомих чоловіків, які представились працівниками міліції. Обвинуваченого доставили у відділ міліції, перешкодивши телефонному дзвінку захиснику. Оперативний співробітник ОСОБА_81 в усній формі запитував про місцезнаходження телефону NOKIA 6300, корпус білого кольору, на що обвинувачений відповів, що телефону у нього немає, оскільки він за нього заплатив кошти та знав, що у випадку вилучення телефону, кошти йому ніхто не поверне. Після 5 годин перебування в кабінеті оперативників, він зізнався, що мобільний телефон NOKIA 6300, корпус білого кольору, знаходиться у нього вдома, він купив його у незнайомого хлопця і якщо потрібно він його принесе. Після чого обвинувачений поїхав додому та привіз у Дзержинський РВ зазначений мобільний телефон та віддав його працівникам поліції. Після чого під диктовку ОСОБА_80 він написав, що нібито він витягнув мобільний телефон з карману у п`яного чоловіка. Заходи фізичного впливу не застосовувались. ОСОБА_81 попередив, що у випадку зміни своїх показів у слідчого, з ним будуть розмовляти по іншому. Обвинувачений вимагав захисника, але йому відмовили, повідомивши, що без захисника буду крадіжка, а із захисником розбій. Тому він у слідчого спочатку без захисника, а потім в присутності свого захисника - адвоката ОСОБА_82 надав свідчення, що ніби то він викрав зазначений телефон. Перед допитом в якості підозрюваного та при допиті в якості обвинуваченого йому були роз`яснені його права, в тому числі право на захисника. Він заявив, що не потребує послуг захисника. В подальшому він надав слідчому свого захисника ОСОБА_83 .. В ході проведення слідчих дій ніяких скарг на дії працівників міліції він не заявляв. Однак після зміни 24.11.2009 року своїх показів, він заявив, що пояснення написані під диктовку працівників міліції;

- даними протоколу очної ставки від 30.01.2010 року, проведеної між ОСОБА_69 та ОСОБА_7 , згідно з яким вони один одного знають, ні в яких відносинах один з одним не перебувають, причин обмовляти один одного не мають. ОСОБА_69 пояснив, що 11.11.2009 року біля 08 години 00 хвилин він знаходився у себе у квартирі по АДРЕСА_4 , куди приїхали працівники міліції та запропонували проїхати з ними до Дзержинського РВ. Вони почали розпитувати його про мобільний телефон NOKIA 6300, який був викрадений у якогось чоловіка біля години ночі 30.10.2009 року. Він повідомив, що до цього відношення немає, оскільки в ніч з 29 по 30 жовтня 2009 року спав та біля 4 години 00 хвилин його розбудив стуком у вікно знайомий ОСОБА_68 . Працівники міліції сказали, що ОСОБА_63 повідомив їм, що нібито ОСОБА_69 продав йому мобільний телефон NOKIA 6300, на що він заявив, що в ніч з 29 на 30 жовтня 2009 року він перебував вдома. Через деякий час працівники міліції привезли до райвідділ ОСОБА_7 , який на його запитання в присутності працівників міліції «Коли я продав телефон?» відповів, що цього не було, а його він обмовив, оскільки згадав перше відоме прізвище та назвав його працівникам міліції, щоб ті від нього відстали. Сказав, що не знає навіщо його обмовив. Після чого в присутності ОСОБА_93 зізнався працівникам міліції, що це він викрав мобільний телефон NOKIA 6300, а у кого саме та де при ОСОБА_69 ОСОБА_7 , не говорив. Після чого в його присутності та в присутності другого понятого у ОСОБА_7 працівниками міліції був вилучений мобільний телефон NOKIA 6300, ІМЕІ НОМЕР_4 и сім-карткою мобільного оператору МТС НОМЕР_3 , про що був складений протокол. ОСОБА_7 ніяких скарг на дії працівників міліції не висловлював. Спілкувався з працівниками міліції добровільно. Заходи фізичного та психологічного впливу до нього не застосовувались. ОСОБА_7 покази ОСОБА_94 підтвердив частково. Зазначив, що коли працівники міліції доставили його у райвідділ, він назвав ім`я чоловіка, у якого купив мобільний телефон NOKIA 6300 ІМЕІ НОМЕР_4 ОСОБА_91 . Працівники міліції запитали: « ОСОБА_95 », на що він відповів, що ні. Це питання задавали більше 10 разів. Працівники міліції сказали, що ОСОБА_92 нічого не буде, що він краде телефони та продає, вони запитали, чи згоден він, на що обвинувачений мовчки кивнув. Працівники міліції запитали у нього, показуючи на ОСОБА_69 «це він». На що обвинувачений відповів, що ні;

- даними протоколу вилучення від 11.11.2009 року, згідно з яким у ОСОБА_7 був вилучений мобільний телефон NOKIA 6300, ІМЕІ НОМЕР_1 , білого кольору та сім-карточки НОМЕР_3 ;

- даними протоколу вилучення від 16.11.2009 року у ОСОБА_9 гарантійного талону на мобільний телефон NOKIA 6300 ІМЕІ НОМЕР_1 , коробки з-під зазначеного мобільного телефону;

- даними протоколу пред`явлення предметів для впізнання від 16.11.2009 року, згідно з яким ОСОБА_9 впізнав серед наданих телефонів мобільний телефон NOKIA 6300 ІМЕІ НОМЕР_1 , корпус з металу білого кольору, який був у нього викрадений 30.10.2009 року;

- даними протоколу огляду предметів від 16.11.2009 року, а саме: гарантійного талону на мобільний телефон NOKIA 6300 ІМЕІ НОМЕР_1 ; картонної коробки з-під мобільного телефону NOKIA 6300 ІМЕІ НОМЕР_1 , мобільного телефону NOKIA 6300 ІМЕІ НОМЕР_1 , корпус металевого кольору, нижня кришка якого у верхній частині білого кольору, з лівої верхньої сторони корпусу телефону мається тріщина довжиною біля 4 сантиметрів; сім-картки червоного кольору мобільного оператору МТС НОМЕР_3 ;

- даними висновку товарознавчої експертизи №217, відповідно до якого вартість викраденого майна, а саме мобільного телефону «Нокіа 6300», б/у, стартового пакета «Київстар» на момент здійснення злочину з урахуванням зносу складає 1085 гривень;

- оглядом сім-картки червоного кольору мобільного оператору МТС;

- даними протоколу огляду роздруківки ЗАТ «МТС Україна» вхідних та вихідних телефонних дзвінків абонента НОМЕР_3 , належного ОСОБА_7 та абонента НОМЕР_5 , належного ОСОБА_96 на 11-ти аркушах та роздруківки ЗАТ «Київстар» вхідних та вихідних телефонних дзвінків абонента НОМЕР_2 , належного ОСОБА_9 на 4-х аркушах;

- даними роздруківки ЗАТ «МТС Україна» вхідних та вихідних телефонних дзвінків абонента НОМЕР_3 , належного ОСОБА_7 та абонента НОМЕР_5 , належного ОСОБА_96 на 11-ти аркушах, зокрема, відповідно до змісту яких місцезнаходження мобільного терміналу абонента НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_7 , в період з 20 години 03 хвилини 29.10.2009 року по 00 годині 37 хвилин 30.10.2009 року зафіксований в радіусі дії базової станції з азімутом 0 градусів, яка розташована за адресою м. Харків, вул. Цілиноградська буд.52; факт перебування ОСОБА_7 30.10.2009 року в період з 11 години 27 хвилин до 17 години 56 хвилини в районі Олексіївського житломасиву та смт Мала Данилівка Дергачівського району в Харківській області, а не за адресою свого проживання по АДРЕСА_5 . Також з даної роздруківки вбачається, що перший телефонний дзвінок з мобільного телефону, належного ОСОБА_9 надійшов 30.10.2009 року о 20 годині 17 хвилин з карточкою мобільного оператора МТС НОМЕР_3 , належної ОСОБА_7 ;

- даними роздруківки ЗАТ «Київстар» вхідних та вихідних телефонних дзвінків абонента НОМЕР_2 , належного ОСОБА_9 на 4-х аркушах, згідно якого останній дзвінок з вказаного номеру було здійснено 29.10.2009 року о 23 годині 57 хвилин (вихідний) на номер «111» - перевірка рахунку;

- схемою напрямку азимутів антени базових станцій ПрАТ «МТС Україна» по вул. Цілиноградській 42-А та 52, вул. Клочківська 333, пр. Перемоги 55-Г, вул. Переможній 21, вул. 23 Серпня 12, пр. Леніна 43, пр. Леніна 60 у м. Харкові;

- показами свідка ОСОБА_97 , наданими під час досудового слідства з урахуванням інформації від ПрАТ «МТС Україна» та проголошеними в судовому засіданні, згідно яких останній пояснив, що з 2005 року працює інженером групи якості ПрАТ «МТС Україна». Також пояснив, що базові станції оператора МТС існують 2-х стандартів: GSM 900, DCS 1800, кожен з яких передбачає розміщення в середньому 3 соти на одній базовій станції з різними азимутами та кутами нахилу антен. При моніторингу базових станцій спеціальним устаткуванням визначається азимут дії соти базової станції, яка забезпечує покриття певної ділянки місцевості. Вірогідність того, що 30.10.2009 року у 00 годині 30 хвилин мобільний термінал абонента 095-835-55-30, знаходячись за адресою пр. Л. Свободи буд.37Б у м. Харкові встановив з`єднання через соту базової станції з азимутом 0 градусів по вул. Цілиноградській 52 у м. Харкові дуже висока, оскільки азимут 0 градусів передбачає напрямок на північ, а будинок 37-Б по пр. Л.Свободи розташований саме у північній стороні від зазначеної базової станції. Вірогідність того, що 30.10.2009 року о 00 годині 30 хвилин мобільний термінал, знаходячись по вул. Цілиноградська 32 у м. Харкові, встановив з`єднання через соту базової станції з азімутом 0 градусів, дуже мала, оскільки азимут 0 градусів передбачає напрям на північ, а будинок 32 по вул. Цілиноградській розташований на південному заході від зазначеної базової станції. Вірогідність того, що 30.10.2009 року в період часу з 14 години 00 хвилин по 18 годин 00 хвилин мобільний термінал, знаходячись за адресою пр. Перемоги 55-Г в м. Харкові, встановив з`єднання через соту базової станції с азимутом 320 градусів по Бульвару Фронтовиків, 3/30, у м. Харкові, дуже низька, оскільки азимут 320 градусів передбачає північно-західний напрямок, а будинок 3/30 по вул. Бульвар Фронтовиків, розташований півдні від зазначеної базової станції. Вірогідність того, що 30.10.2009 року в період часу з 09 години 00 хвилин по 17 годину 00 хвилин, мобільний термінал, знаходячись в районі ст. метро 23 Серпня в м. Харкові, встановив з`єднання через соту базової станції с азимутом 320 градусів по пр. Перемоги 55-Г в м. Харкові, дуже низька, оскільки азимут 320 градусів передбачає північно-західний напрямок, а станція метро 23 Серпня в м. Харкові (район пам`ятнику Солдату), розташований на півдні від зазначеної станції. 30.10.2009 року о 20 годині 17 хвилин сектор с азимутом 190 градусів базової станції по вул. Цілиноградській 42-а в м. Харкові міг покривати будинок по Бульвару Фронтовиків 3/30 в м. Харкові з високою долею вірогідності. 30.10.2009 року в період з 16 години 31 хвилину по 20 годину 48 хвилину сектор 0 градусів базової станції по вул. Клочківська 333 в м. Харкові міг покривати територію, розташовану біля будинку 3/30 по Бульвару Фронтовиків в м. Харкові з високою долею вірогідності.

Визнаючи винним ОСОБА_7 у вчиненнізлочину,передбаченого ч.2ст.186КК України,та призначаючийому покаранняза йоговчинення, відповіднодо вимогст.ст.50,65КК України,суд першоїінстанції врахувавфактичні обставиникримінальної справи,ступінь тяжкостіта суспільнунебезпеку вчиненогозлочину,суб`єктивне ставленняостаннього доскоєного тайого поведінкупісля вчиненнязлочину,а такожвідомості щодоособи підсудного,відсутність обставин,що пом`якшуютьта обтяжуютьпокарання,дійшовши висновкупро призначення ОСОБА_7 покарання у межах санкції інкримінованої статті, у виді позбавлення волі.

Разом з тим, за змістом п.п.1, 2 ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання не тільки межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 цього Кодексу.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років у разі вчинення тяжкого злочину.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від призначеного судом покарання у зв`язку із закінченням строків давності, судом першої інстанції враховано, що з моменту вчинення підсудним інкримінованого злочину за ч.2 ст.186 КК України, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності станом на дату постановлення даного вироку суду сплинув, у зв`язку з чим ОСОБА_7 підлягає звільненню від призначеного судом покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п.4 ч.1 ст.49 КК України.

Інформації про оголошення підсудного у державний розшук та заведення відносно нього розшукової справи, матеріали кримінально справи не містять.

Відповідно до ст.282 КПК 1960 року, якщо під час судового розгляду справи будуть установлені підставі для закриття справи, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 статті 6 і статтями 7, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя - постановою, закриває справу.

Відповідно до ч.6 ст.7 КПК 1960 року, особа може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України.

Статтею 7-1 КПК 1960року,передбачені підставизакриття кримінальноїсправи,відповідно доп.5ч.1якої,провадження в кримінальній справіможе бутизакрито судому зв`язкуіз закінченнямстроків давності,а статтею11-1 КПК 1960 року передбачений порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, відповідно до ч.2 якої, суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв`язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Звільнення від кримінальної відповідальності це відмова держави в особі відповідного суду від офіційного осуду, призначення покарання та визнання судимою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у випадках, передбачених КК та у порядку, встановленому КПК.

Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила внаслідок спливу певного проміжку часу.

Строк давності це передбачений ст. 49 КК певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.

Чинна ч.1 ст.49 КК передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

На підставах, передбачених ст. 49 КК, особа також може бути звільнена судом від покарання (ч. 5 ст. 74 КК), зокрема у випадку, коли особа заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК та закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Згідно висновку Об`єднаної палати касаційного кримінального суду ВСУ, викладеному в постанові від 06.12.2021 року (справа №521/8873/18), щодо належного застосування положень ст.49, ч.5 ст.74 КК об`єднана палата звертає увагу на обов`язок судів першої та апеляційної інстанцій, роз`яснити особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, що у разі, якщо на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчилися строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності, то це є правовою підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення має наслідком закриття кримінального провадження. Крім того, цій особі має бути роз`яснено право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цих мотивів та наслідки такого заперечення.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності можливо тільки за її згодою та на підставі відповідного клопотання.

Згоди на закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав обвинувачений ОСОБА_7 не надав та під час апеляційного розгляду не визнавав себе винним.

За відсутності відповідного клопотання, а також згоди обвинуваченого на застосування щодо нього положень ст.49 КК України, суд вправі звільнити особу лише від покарання на підставі ч.5 ст.74 КК України.

Встановивши вищезазначені обставини, суд першої інстанції, за відсутності згоди підсудного на закриття справи з нереабілітуючих підстав, дійшов обґрунтованого висновку про звільнення ОСОБА_7 на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України від відбування покарання, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного вироку, суд першої інстанції послався на вимоги ч.5 ст.74 КК України у мотивувальній частині вироку, на підставі яких дійшов висновку про звільнення ОСОБА_7 за вироком суду від покарання на підставах передбачених ст. 49 цього кодексу, однак, в резолютивній частині оскаржуваного вироку, вказані посилання суду на ч.5 ст. 74 КК України відсутні.

За таких обставин, колегія суддів, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.373 КПК 1960 року, вважає за необхідне змінити вирок суду першої інстанції, зокрема, уточнивши його резолютивну частину, зазначивши про звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч.2 ст. 186 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України на підставі ч.5 ст.74 КК України.

З огляду на наведене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, за відсутністю належного обґрунтування в ній апеляційних вимог та враховуючи, що під час апеляційного розгляду захисником не було належним чином обґрунтовано свої вимоги та підстави, з яких він просить закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , за умови відсутності згоди підсудного ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду, на закриття кримінального провадження щодо нього з нереабілітуючих підстав.

Керуючись ч.2 ст.379, ч.2 ст.3, ст. 347,348,362,365,366,377, 379,381, 383-387 КПК України ( в редакції 1960 року), колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.02.2025 року по справі щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.2 ст.186 та виправданого судом в частині звинувачення за ч.2 ст.296 КК України на підставі ст.327 КПК України (в редакції 1960 року), у зв`язку з недоведеністю, вчинення кримінального правопорушення підсудним, - змінити.

Вважати ОСОБА_7 звільненим від призначеного покарання за ч.2 ст. 186 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України на підставі ч.5 ст.74 КК України.

Апеляційну скаргу прокурора, - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.

В іншій частині вирок суду першої інстанції , - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.387 КПК України ( в редакції 1960 року), може бути подана до суду касаційної інстанції, через апеляційний суд, протягом одного місяця з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4