Постанова від 29.04.2025 по справі 947/8197/23

Номер провадження: 22-ц/813/1071/25

Справа № 947/8197/23

Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи:позивач ОСОБА_1 , відповідачі Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Національної поліції України, Державного Підприємства МВС України «Інформ-Ресурси», Міністерства Внутрішніх Справ України, Одеської обласної прокуратури, третя особа: ФОП ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Максима Раковича та Головного управління Національної поліції в Одеській області в особі свого представника Сокуренка Іллі Анатолійовича

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року, ухваленеКиївським районним судом м. Одеси у складі: судді Луняченка В.О. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Національної поліції України, Державного Підприємства МВС України «Інформ-Ресурси», Міністерства Внутрішніх Справ України, Одеської обласної прокуратури, за участі третьої особи ФОП ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, які нанесені незаконними діями посадових осіб державних органів,

в с т а н о в и в:

13 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника Судакова Валерія Валерійовича звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 15 грудня 2016 року слідчим суддею було задоволено клопотання слідчого СВ по ДТП ГУ НП в Одеській області Омельченко З.В. про накладення арешту на автомобіль «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 , який належить позивачу, та вказаний автомобіль, який був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 12016160000000888 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до відомостей в ухвалі, вищезазначений автомобіль був переданий слідчим на зберігання на спецмайданчик тимчасового затримання транспортних засобів №1 МФП ДП «Інформ-ресурси» МВС України, та в ухвалі зазначено про те, що після проведення необхідних експертних досліджень з зазначеним автомобілем, він має бути повернутий його власникові.

27 листопада 2018 року старший слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Одеській області майор поліції Омельченко З.П. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 12016160000000888 від 11 грудня 2016 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КПК України.

До позивача як власника автомобіля не було доведено вказану постанову.

10 жовтня 2022 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ухвалив скасувати арешт на автомобіль «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 .

18 жовтня 2022 року представник позивача по прибуттю на місце зберігання автомобіля за адресою, вказаною в ухвалі слідчого судді про арешт автомобіля від 15 грудня 2016 року, з`ясував відсутність спец майданчика і, відповідно, арештованого автомобіля, що робить неможливим повернення цього автомобіля власнику.

03 листопада 2022 року керівник органу досудового розслідування начальник відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Одеській області надав відповідь на письмове клопотання позивача про вжиття заходів щодо розшуку та повернення позивачу автомобілю «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 , без оплати за зберігання, відповідно до якої запропонував звернутися до Державного підприємства МВС України «Інформ-Ресурси», оскільки до травня 2019 року вилучені транспортні засобі слідчими направлялись та розміщувались на штраф майданчиках Одеської філії вказаного ДП, засновником якого є Міністерство Внутрішніх Справ України.

Подальше спілкування позивача із ліквідаційною комісією вказаного підприємства, Департаментом менеджменту власності, економіки безпеки і оборони, виявилося взаємовиключність та суперечливість щодо місцезнаходження належного позивачу автомобілю, а також його передачі та зберігання та відсутності відомостей про існування такого спец майданчику.

МВС України, яке є засновником ДП «Інформ-ресурси» МВС України прийняло рішення ліквідувати це підприємство.

Посилаючись як на правову підставу своїх вимог на «Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересилання, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, Закон України «Про національну поліцію», Положення Про Національну поліцію, ст. 23, 1174, 1167 ЦК України, і на те, що з вини посадових осіб слідчим, керівником органу досудового розслідування не забезпечено збереження речового доказу та його повернення, що позивачу власнику автомобіля нанесено матеріальну шкоду у розмірі 525200 грн, яка полягає у втраті посадовими особами транспортного засобу, та завдано моральну шкоду у розмірі 50000 грн, яка полягає у стражданнях позивача, пов`язаних із втратою права володіння та користування власністю, необхідністю змінювати звичайний спосіб життя, коли він користувався автомобілем, на такий, при якому має терпіти незручності за відсутністю автомобілю, додавати додаткових зусиль, пов`язаних із захистом порушених майнових прав, які позивач просив стягнути с Держави України.

У зв`язку із проведенням, на замовлення позивача, експертного дослідження для визначення ринкової вартості автомобіля, 09 листопада 2023 року представником позивача була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої, позивач просив суд стягнути із Держави Україна матеріальну шкоду у розмірі 118311,46 грн та 50000 гривень моральної шкоди, а також судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги.

Ухвалою суду від 17 квітня 2023 до участі у справі в якості представника відповідача Держави Україна залучено Одеську обласну прокуратуру.

Ухвалою суду від 31 травня 2023 року витребувано для огляду у судовому засіданні кримінальне провадження № 12016160000000888, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 грудня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та яке постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Одеській області Омельченко З.В. від 27 листопада 2018 року на підставі ст. 284 ч. 1 КПК України, закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2023року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача фізичну особу підприємця ОСОБА_2 .

14 квітня 2023 року на адресу суду надійшов відзив Національної поліції України на позовну заяву ОСОБА_1 , відзив Міністерства Внутрішніх справ України на позовну заяву ОСОБА_1 , 17 квітня 2023 року надійшов відзив ГУНП в Одеській області на позовну заяву ОСОБА_1 , 08 травня 2023 року надійшов відзив ДП Міністерства внутрішніх справ України « Інформ-Ресурси» на позовну заяву ОСОБА_1 , 01 червня 2023 року надійшов відзив Одеської обласної прокуратури від 29 травня 2023 року та від 01 червня 2023 року на позовну заяву ОСОБА_1 .

За змістом вказаних відзивів представниками всіх відповідних органів та установ визначена незгода із заявленими позовними вимогами із твердженням про відсутність незаконності дій будь-яких державних органів, що суперечить можливості стягнення коштів з Держави Україна, а завдані позивачу збитки слід стягувати безпосередньо з особи, яка незаконно здійснила спочатку заволодіння, а потім - знищення майна позивача з ФОП ОСОБА_2 , який прийняв вказаний автомобіль на відповідальне зберігання та не виконав своїх обов`язків.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Національної поліції України, Державного Підприємства МВС України «Інформ-Ресурси», Міністерства Внутрішніх Справ України, Одеської обласної прокуратури, за участі третьої особи ФОП ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, які нанесені незаконними діями посадових осіб державних органів, задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету шляхом списання коштів з рахунку Головного Управління Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 118311, 46 грн.

Стягнуто з державного бюджету шляхом списання коштів з рахунку Головного Управління Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 10000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності належними доказами протягом розгляду справи щодо відшкодування майнової шкоди, а також часткового обґрунтування розміру завданої моральної шкоди.

Не погодившись з вказаним рішенням суду заступник керівника Одеської обласної прокуратури Максим Ракович звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року скасувати, позовну заяву, подану адвокатом Судаковим В.В. в інтересах ОСОБА_1 , залишити без розгляду, посилаючись на неповне встановлення обставин у справі, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводами апеляційної скарги є те, щосуд першої інстанції, задовольняючи у повному обсязі вимоги позивача в частині стягнення матеріальної шкоди, без урахування усіх обставин цієї справи, зроблено висновок про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету матеріальної шкоди за втрату майна, яке було знищено ФОП ОСОБА_2 , за фактичної бездіяльності та нехтування своїми правами протягом тривалого часу з боку позивача ОСОБА_3 .

Зазначає, що позивач, після винесення 27 листопада 2018 року постанови про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, мав можливість зняти арешт та своєчасно звернутись з вимогою про повернення вилученого у нього рухомого майна.

Разом тим, це було зроблено лише у жовтні 2022 року, що вбачається з ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2022 року про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження.

Тож позивач майже шість років з дати вилучення в нього транспортного засобу та три роки з дати закриття кримінального провадження не цікавився, а ні результатом його справи, а ні долею транспортного засобу та не вживав для його повернення.

Щодо стягнення моральної шкоди скаржник зазначає, що стягнута сума моральної шкоди у розмірі 10000 грн позбавлена засад розумності, виваженості та справедливості, оскільки є завищеною по відношенню до вищенаведених обставин фактичної відсутності зацікавленості позивача у своєчасному поверненні свого транспортного засобу на протязі тривалого часу та невиконання вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України; жодних протиправних дій або бездіяльності з боку ГУНП в Одеській області судом не зазначено та в рішенні не наведено.

В порушення норм процесуального права судом першої інстанції не було розглянуто клопотання Обласної прокуратури про витребування доказів на підтвердження повноважень на представництва інтересів позивача з метою перевірки дієздатності представника позивача.

Вказує, що з дати укладення договору про надання правової допомоги, який став підставою для видання ордеру від 13 березня 2023 року № ВН 1007773, минуло більш ніж сім років та за відсутності договору у справі та нез`явлення безпосередньо самого позивача до суду неможливо встановити обставини чинності договору, оскільки не відомо, чи не сплив строк, на який його було укладено, та чи передбачав він представництво інтересів у цивільному процесі.

Крім того, зі змісту договору б/н від 12 грудня 2016 року слідує, що ОСОБА_1 уповноважив свого представника на «надання адвокатської допомоги у кримінальному провадженні, у якому Флодстром О.Я. є свідком, підозрюваним, обвинуваченим».

Тому, у представника позивача адвоката Судакова В.В. не було відповідних повноважень на подання в інтересах ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Одеси вищевказаного позову, оскільки такі повноваження не передбачено договором про надання правової допомоги б/н від 12 грудня 2016 року.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Одеській області в особі свого представника Сокуренка І.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

Доводами апеляційної скарги є те, щодо теперішнього часу не з`ясоване питання наявності повноважень у представника позивача адвоката Судакова В.В. на представництво інтересів ОСОБА_1 у цивільному провадженні, оскільки представником позивача надавався лише договір від 12 грудня 2016 року, стосовно надання повноважень на представництво інтересів в рамках кримінального провадження; невідомо, чи перебував на території України Флодстром О.А. з 12 грудня 2016 року та чи дійсно подання позову по справі № 947/8197/23 було волевиявленням даної особи, не було допитано самого позивача - суб`єкта, якому начебто була завдана моральна шкода.

Таким чином, оцінка обставин наявності або відсутності у позивача моральної шкоди здійснювалась судом із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, позивач не надав доказів напідтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ГУНП в Одеськійобласті та шкодою, на яку посилається позивач.

Тобто станом на 23 вересня 2019 року (дата ухвалення рішення по справі № 509/4978/19, яким визнано транспортні засоби безхазяйним та визнано право на утилізацію) автомобіль позивача вже був знищений ФОП ОСОБА_2 , через що на момент настання об`єктивної можливості повернути майно на адресу позивача (після скасування арешту у спосіб, встановлений КПК України), повернути його було неможливо як працівниками Головного Управління, так і іншими відповідачами по справі.

Вважає, що Головне управління жодним чином не заподіювало ту матеріальну та моральну шкоду, яку позивач намагається ставити йому у провину.

Відзив на апеляційні скарги не надходив.

В судовому засіданні представник відповідачів Головного управління Національної поліції в Одеській області та Національної поліції України Ращенко Є.М. апеляційну скаргу підтримує, просить її задовольнити, а також підтримує апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури. Представник відповідача Одеської обласної прокуратури - Клюкін К.І. апеляційну підтримує, а також підтримує апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Судаков В.В. апеляційні скарги не визнав.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, зокрема Міністерство Внутрішніх Справ України, третя особа: ФОП ОСОБА_2 повістку отримали 20.03.2025 0:30:08 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідками (а.с. 109, 110, 111, т. 3). ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. 5ст. 130 ЦПК України, в установленому законом порядку, оскільки його представник повістку отримав 25.04.2025 1:24:34 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 112, т. 3 ).

Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10 грудня 2016 року, приблизно о 17:45, водій ОСОБА_1 , керуючи належним йому автомобілем «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 здійснюючи рух на 319 км автодороги М-05 «Київ - Одеса» з боку м. Києва в напрямку м. Одеси в Любашівському районі Одеської області, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.

В ході проведення огляду місця дорожньо-транспортної пригоди слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного Управління Національної поліції в Одеській області Омельченком З.В. автомобіль «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 вилучено направлено до спецмайданчику № 1 тимчасового тримання транспортних засобів № 1 МПФ ДП «Інформ-Ресурси» МВС України, розташованого за адресою: Одеса, вул. Ак. Вільямса, 89 «а».

11 грудня 2016 року відомості про вказану подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного Управління Національної поліції в Одеській області майором поліції Омельченком З.В. розпочато кримінальне провадження № 12016160000000888 за ч. 2 ст. 286 КК України.

11 грудня 2016 року слідчим Омельченко З.В. винесено постанову про залучення до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу автомобіль «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 .

27 листопада 2018 року за результатами проведених слідчих (розшукових) дій та зібраних доказів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, старшим слідчим СУ ГУ НП в Одеській області Омельченком З.В. винесено постанову про закриття вказаного кримінального провадження (а.с. 15, т. 1).

На підставі клопотання представника позивача ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2022 року по справі № 947/22550/22 було скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного міста Одеси від 15 грудня 2016 року з автомобілю марки VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 (а.с. 18- 19, т. 1).

Вже після скасування арешту майна ухвалою суду від 10 жовтня 2022 року повернення майна позивачу було неможливим з огляду на наступне.

23 лютого 2015 року між Одеською філією Державного підприємства МВС України «Інформ-Ресурси» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців ААБ № 702956 було укладено договір № 1 про надання послуг, якими передбачено надання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 платних послуг з транспортування і зберігання затриманих транспортних засобів.

Згідно пунктів 1.1. та 2.1. Договору № 1 про надання послуг, укладеного Одеською філією Державного підприємства МВС України "ІНФОРМ-РЕСУРСИ» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , метою укладання сторонами даного Договору є створення належних умов для відповідального зберігання транспортних засобів у передбачених законодавством випадках відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2008 року № 1102 Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, предметом Договору є надання послуг із забезпечення та організації відповідального зберігання транспортних засобів на спеціальному майданчику, розташованому на земельній ділянці за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Червоний Хутор, на розі вул. Академіка Вільямса та АДРЕСА_1 .

Саме на цей спецмайданчик № 1 тимчасового тримання транспортних засобів № 1 МПФ ДП «Інформ-Ресурси» МВС України, розташований за адресою: АДРЕСА_1 11.12.2016 року був поміщений транспортний засіб позивача, згідно акту приймання-передачі, підписаного охоронцем.

В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області знаходилась цивільна справа № 509/4978/19 за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , заінтересована особа Головне управління Національної поліції в Одеській області, про встановлення юридичного факту визнання транспортних засобів безхазяйним та визнанні права на їх утилізацію за ФОП ОСОБА_2 .

У своїй заяві ОСОБА_2 просив суд встановити юридичний факт та визнати право на утилізацію транспортних засобів: (зокрема ) VОLVО - ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 (д/н НОМЕР_3 ); що були затримані та направлені на зберігання за рахунок власника на спеціальний майданчик тимчасово затриманих транспортних засобів, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 вересня 2019 року в цивільній справі № 509/4978/19 заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту та визнанні права на утилізацію задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року по справі № 509/4978/19 було задоволено апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 вересня 2019 року скасовано, а в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту безхазяйності рухомого майна, визнання права на його утилізацію відмовлено.

Після того, як Головному управлінню стало відомо про існування рішення по справі № 509/4978/19, було ініційоване питання відкриття кримінального провадження за частиною 3 статті 191 КК України, яке 14 грудня 2020 року було відкрите за № 120201600000013 72.

В рамках кримінального провадження № 12020160000001372 від 14 грудня 2020 року було допитано ОСОБА_2 , відповідно до показань якого, дійсно майданчик за адресою: АДРЕСА_1 функціонував з 2014 року, під час зазначеного часу на територію майданчику ставились та видавались транспортні засоби. Так між ОСОБА_2 та ПП «Блаз» було укладено договір оренди території майданчику, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , також між ФОП ОСОБА_2 та підприємством МВС України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ» укладено договір про надання послуг із забезпечення та організації відповідального зберігання т/з на спеціальному майданчику. В 2018 році підприємство МВС України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ» оголосило про ліквідацію та з ГУНП в Одеський області новий договір не укладався, тому з 2019 транспортні засоби фактично зберігались на майданчику безкоштовно. Крім того ФОП ОСОБА_2 заборгував перед ПП «БЛАЗ» велику суму, через що останні подали позов до суду про стягнення із ФОП ОСОБА_2 зазначені кошти.

08 грудня 2021 року протоколом допиту свідка повторно допитано ОСОБА_2 , відповідно показань якого задля погашення заборгованості перед ПП «БЛАЗ» він, за допомогою адвоката, знайшов приватну експертну установу та призначив оцінку зазначених автомобілів, після чого, зібравши усі необхідні документи, звернувся із позовами до Овідіопольського районного суду Одеської області щодо визнання таких транспортних засобі безхазяйними та визнати право утилізації на такі транспортні засоби. Рішеннями Овідіопольського районного суду Одеської області його позов було задоволено, після чого ОСОБА_2 запросив на території майданчику, що розташований адресою: АДРЕСА_1 , двох невстановлених осіб, яким надав доступ до транспортних засобів, електроенергію та інструмент «болгарка», за допомогою яких було розрізано 37 автомобілів, розсортував на кольоровий та чорний метал, інші запчастини ОСОБА_2 викинув на смітник, в подальшому ОСОБА_2 було метал здано в різні пункти прийому металу по території міста Одеси, за що останній отримав грошові кошти та заплатив заборгованість перед ТОВ «БЛАЗ».

Тобто станом на 23 вересня 2019 року (дата ухвалення рішення по справі № 509/4978/19) автомобіль позивача вже був знищений ФОП ОСОБА_2 , через що на момент настання об`єктивної можливості повернути майно на адресу позивача (після скасування арешту у спосіб встановлений КПК України) повернути його було неможливо як працівниками Головного Управління, так і іншими відповідачами по справі.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу відшкодування позивачу шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу досудового розслідування внаслідок порушення визначеного законом порядку зберігання речових доказів, якими по справі є належний позивачу транспортний засіб «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 , що призвело до втрати такого автомобілю, та похідною від цього вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу як власнику втраченого автомобілю.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В силу приписів статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування майнової шкоди.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

За таких обставин питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкодуперебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд загальної юрисдикції за правилами позовного провадження самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17).

Крім того статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до Закону України «Про національну поліцію» національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Приписами статті 7 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією України і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Статтею 8 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не може бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 3 КПК України - слідчий - службова особі органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Засади кримінального провадження, передбачені главою 2 КПК України, встановлюють, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, недоторканість права власності. За змістом статті 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України (у редакції, чинній станом на час кримінального провадження) речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Відповідно до частиничетвертоїстатті168 КПК Українипісля тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі Порядок № 1104, тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

У пункті 20 Порядку № 1104 передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Статтею321 ЦК Українивизначено, що право власності є непорушним.

За змістом статті1192 ЦК Українирозмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року, направляючи розглядувану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зокрема вказував, що

- належний позивачу автомобіль зберігався на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність у Тячівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області обов`язку за схоронність та повернення автомобіля у стані та комплектації, в якій він вилучався після затримання на стоянку територіального органу Національної поліції;

- наявність між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин позивача та держави. Разом із тим, відсутність обвинувального вироку чи будь-яких інших рішень про визнання незаконними дій чи бездіяльності посадових осіб Тячівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області не може ставиться у пряму залежність з наявністю підстав для відшкодування шкоди у цивільних правовідносинах, оскільки суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, оцінює надані сторонами докази, крім того, з огляду на статтю1174 ЦК Українидля застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади встановлення наявності їх вини не є обов`язковою.

У рішенні від 30 травня № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив таке: "Конституція Українизакріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності … держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків".

Кримінальне провадження № 12016160000000888 від 11 грудня 2016 року, за яким слідчим Омельченко З.В. було вилучено та визначено речовим доказом транспортний засіб Флодстрома О.А., здійснювалось СУ ГУ НП в Одеській області, тому саме Головне Управління несе відповідальність за збереження вказаного автомобілю, про що цілком вірно виснував суд першої інстанції.

Доказів повернення позивачу вилученого транспортного засобу «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 та відновлення його порушеного права, завданого неправомірними діями та бездіяльністю органів досудового розслідування, матеріали справи не містять.

За змістом частин другої, третьої статті 102ЦПК Українипредметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ст. 106 ЦПК України).

Згідно висновку експерта №009-СЕ/23 транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля «VOLVO XS70» р/н НОМЕР_4 , 2007 року виготовлення, номер кузова НОМЕР_5 , складеного 07 листопада 2023 року експертом Кеосак А.П., який має право на здійснення такої експертизи, на підставі заяви ОСОБА_5 (діючого в інтересах ОСОБА_1 ) про призначення транспортно-товарознавчої експертизи КТЗ «VOLVO S +XS70», 2007 року випуску, д/н НОМЕР_6 (реєстрація Швеція), номер кузову НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , без огляду ТЗ, оскільки місце знаходження його невідоме, середньо ринкова вартість вказаного автомобілю, з урахуванням наявних пошкоджень, станом на дату оцінки може складати 118 311,46 грн (т. 2 а.с. 130).

Даний висновок експертизи № 009-СЕ/23 проведений на підставі ст. 106 ЦПК України, підготовлено та складено для подання до суду по цивільній справі № 947/8197/23, а експерт попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі такого.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь яких доказів на спростування вказаного висновку або заперечень щодо його обґрунтованості або суперечливості наявним матеріалам справи відповідачами до суду не надавалось, тому вказаний висновок прийнятий судом як належний та допустимий доказ, яким встановлюється розмір матеріальних збитків, заподіяних позивачу.

Отже, внаслідок неправомірних дій посадових осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області, що виразилися у незбереженні у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна, позивачу завдано майнову шкоду, розмір якої становить 118311,46 грн.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не відступила від висновку Верховного Суду України, який викладено у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКС України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів, ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Установивши, що належний позивачу транспортний засіб «VOLVО ХS70», р/н НОМЕР_1 , який було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, був втрачений внаслідок недотримання посадовими особами ГУ НП в Одеській області Порядку № 1104, внаслідок чого необґрунтовано не був повернутий позивачу на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2022 року про скасування накладеного арешту та повернення за належністю ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме держава має обов`язок відшкодувати позивачу завдану йому майнову шкоду.

За таких обставин, наявність правових підстав для відшкодування останньому майнової шкоди у розмірі 118311,46 грн підтверджено матеріалами справи, тому колегія суддів погоджує такий висновок суду.

Доводи апеляційних скарг відповідачів заступника керівника Одеської обласної прокуратури Максима Раковича та Головного управління Національної поліції в Одеській області про помилковість висновків суду щодо належної особи, яка має відповідати за пред`явленим позовом, яким відповідача вважають саме ФОП ОСОБА_2 , яким безпідставно було знищено належний позивачу автомобіль, який було передано останньому на відповідальне зберігання, є неспроможними. Як неґрунтовними є і посилання скаржників на фактичну бездіяльність та нехтування своїми правами протягом тривалого часу з боку позивача ОСОБА_3 , що потягло за собою знищення автомобіля.

Представник позивача ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції пояснив, що тривалий час не міг дізнатися про хід кримінального провадження № 12016160000000888 від 11 грудня 2016 року, і як тільки було виявлено про закриття такого, відразу у 2022 році він звернувся до суду із клопотанням про скасування арешту на автомобіль. Жодних зволікань з боку ОСОБА_1 не було, і про закриття кримінального провадження у 2018 році його клієнта ніхто не повідомляв.

Представник відповідача ГУ НП в Одеській області в суді апеляційної інстанції пояснив, що доказів надсилання органами досудового розслідування у 2018 році ОСОБА_1 або його представнику постанови від 27.11.2018 про закриття кримінального провадження та належного отримання такими особами копії вказаної постанови немає.

За таких обставин посилання скаржників, що позивач майже шість років з дати вилучення в нього транспортного засобу та три роки з дати закриття кримінального провадження не цікавився ані результатом його справи, ані долею транспортного засобу та не вживав заходів для його повернення, не заслуговує на увагу. Є неспроможними посилання скаржників на якісь зволікання з боку ОСОБА_1 у вирішенні питання про зняття арешту та отримання належного йому автомобілю та саме через такі дії втрату можливості повернення автомобіля через його фізичне знищення.

Адже не може бути перекладено на пересічну особу, яка вступає у відносини із органом державної влади і добросовісно покладається на суворе дотримання таким закону, невиконаного останнім обов`язку зі збереження та своєчасного повернення стороні кримінального провадження вилученого майна.

Щодо знищення автомобілю з вини ФОП ОСОБА_2 , якому такий було передано на відповідальне зберігання, та думки відповідачів про те, що саме вказана особа є належним відповідачем за висунутими ОСОБА_1 вимогами про відшкодування шкоди, то таке не ґрунтується на вимогах закону, що регулює виниклі спірні правовідносини, адже по справі відсутні безпосередні відносини між позивачем та особою, якій органом досудового розслідування було передано на зберігання арештований автомобіль. Таке підтвердив представник відповідача ГУ НП в Одеській області в суді апеляційної інстанції.

Саме вказане виключає обов`язок вказаної особи відповідати за завдану позивачу шкоду, а відносини щодо можливої відповідальності ФОП ОСОБА_2 перед державою в порядку регресу не є предметом розглядуваної справи.

У справі № 665/1740/17 від 09 червня 2021 року Верховним Судом виснувано, що установивши, що внаслідок неправомірних дій слідчого СВ Чаплинського відділення поліції Генічеського відділу поліції ГУНП в Херсонській області Жарова К. В., які виразилися у переданні належного позивачу транспортного засобу особі, яка не є його власником на підставі рішення суду, яке не набрало законної сили, зазначене майно вибуло із власності ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме держава має обов`язок відшкодувати позивачу завдану шкоду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з того, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 50000 грн, а тому відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 грн.

Колегія суддів з урахуванням доводів апеляційних скарг, тривалого порушення прав позивача, виходячи з принципів розумності та справедливості, загальнолюдських принципів та суспільної моралі, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 10000 грн. Така сума відповідає тривалості порушеного права позивача з огляду на вимоги Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та особи через неможливість користуватися протягом на день ухвалення рішення більш ніж 7 років вартісним майном, а також з огляду на особу, з вини якої завдана шкода, держави.

Посилання скаржників в апеляційних скаргах, на те, що у представника позивача адвоката Судакова В.В. не було відповідних повноважень на подання в інтересах ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Одеси вищевказаного позову, оскільки такі повноваження не передбачено договором про надання правової допомоги б/н від 12.12.2016 є безпідставними, оскільки до позовної заяви долучено ордер ВН № 1007773 від 13 березня 2023 року, виданий адвокатом Судаковим В.В. на підставі договору б/н про надання правничої (правової допомоги) від 12 грудня 2016 року.

Ордер є самостійним документом, який підтверджує повноваження адвоката, проте за змістомстатті 26Закону України"Проадвокатуру та адвокатську діяльність"ордер може бути оформлений на підставі вже укладеного договору (зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/7398/18, від 05.12.2018 у справі № 9901/736/18, від 01.07.2020 у справі №320/5420/18, від 20.05.2020 у справі №9901/44/19).

Колегія суддів зауважує, що підставою для виникнення правовідносин між адвокатом та клієнтом, є договір, а ордер є письмовим документом, що у випадках, встановленихЗаконом України"Проадвокатуру та адвокатську діяльність"та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, які вже виникли на підставі відповідного договору. Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 922/743/19, від 13 квітня 2021 року у справі № 903/54/20.

Договір є первинним документом та правочином, щодо якого діє презумпція правомірності в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України.

При цьому саме адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Отже, висновки суду першої інстанції у наведених частинах відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права а оскаржуване рішення, в цілому, відповідає вимогам ст. 375 ЦПК України.

Натомість, колегія суддів, діючи в межах вимог ч. 4 ст. 367 ЦПК України, зазначає, що відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 зауважив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

Відповідний правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22).

У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

У справі, що переглядається, суд, ухваливши правильне по суті судове рішення, на вказане уваги не звернув та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про компенсацію шкоди позивачу за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з рахунку Головного Управління державної казначейської служби України.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні бо зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Наведене неправильне застосування норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, порушення норм процесуального права, свідчать про те, що оскаржуване судове рішення підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого та третього у відповідній редакції.

Тому резолютивну частину рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 118311,46 грн та моральної шкоди в розмірі 10000 грн належить змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини у відповідній редакції про стягнення шкоди з Державного бюджету України як завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади.

Оскільки по суті рішення суду залишається незмінним, то перерозподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Максима Раковича та Головного управління Національної поліції в Одеській області в особі свого представника Сокуренка Іллі Анатолійовича задовольнити частково.

Резолютивну частину рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) завдану незаконними діями посадових осіб органу державної влади матеріальну шкоду в розмірі 118311,46 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) завдану незаконними діями посадових осіб органу державної влади моральну шкоду в розмірі 10000 грн».

В іншій частині рішенняКиївського районного суду м. Одесивід 01 лютого 2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 02 травня 2025 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

О.Ю. Карташов