Ухвала

від 01.05.2025 по справі 924/676/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/676/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Південно-західні тепломережі"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В. (головуючий), Петухов М.Г., Василишин А.Р.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.11.2024 (суддя Заверуха С.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Комунального підприємства "Південно-західні тепломережі"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз"

про стягнення 529 227,34 грн компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу з урахуванням відсотків річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

09.04.2025 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Комунального підприємства "Південно-західні тепломережі" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 (повний текст складено 21.03.2025) та рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.11.2024 у справі № 924/676/24.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2025 для розгляду справи № 924/676/24 визначено колегію суддів у складі: Случ О.В. - головуючий, Волковицька Н.О., Могил С.К.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/571 від 18.04.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 924/676/24 у зв`язку з ухвалою про самовідвід судді Случа О.В.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2025 для розгляду справи № 924/676/24 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлюється у розмірі 3 028,00 грн.

Предметом позову у справі № 924/676/24 є стягнення заборгованості у розмірі 529 227,34 грн, який є менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн станом на 01.01.2024), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є справою незначної складності та не підлягає касаційному оскарженню.

В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування частини другої статті 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", для суб`єктів господарювання, в тому числі для Акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Крім того, скаржник зауважує, що вказана справа також має виняткове значення для нього, враховуючи сплату сум судового збору для захисту своїх законних прав та інтересів та тих обставин, що він є роботодавцем значної кількості найманих працівників, які потребують своєчасної виплати заробітної плати.

Також Відповідач посилається на те, що у разі стягнення за рішенням суду з нього за період з 01.10.2021 по 01.07.2024 спірної суми, останнє матиме преюдиційний характер, внаслідок чого зазначене в подальшому дасть можливість незаконно стягнути вартість відібраних без номінації обсягів газу до 30.09.2027, які вже були сплачені комунальним підприємством на підставі іншого судового рішення.

Тобто, за доводами заявника, у випадку настання такого подвійного стягнення, як Оператору ГРС, так і Оператору ГТС, він не матиме можливості у подальшому компенсувати такі витрати. Також зазначає, що суб`єкти ринку природного газу перебувають в однаково рівних умовах, з огляду на запровадження в державі воєнного стану та перебування контрагента у скрутному фінансовому становищі, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін справи.

Крім цього, за твердженнями Комунального підприємства "Південно-західні тепломережі", останнє припинило свою діяльність з надання послуг теплопостачання на території м. Хмельницького з 01.06.2022. Відповідно до фінансової звітності на кінець 2024 року, підприємство є збитковим; обсяг заборгованості в зв`язку з різницею в тарифі за теплову енергію, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії , що вироблялись населенню станом на 01.07.2022 склали 61 634 191,62 грн; також має заборгованість перед Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у розмірі 59 805 421,79 грн.

Отже, на переконання заявника, незаконне повторне стягнення та застосування до нього відповідальності за відібраний природний газ у березні 2017 року призведе до повного зупинення та блокування діяльності останнього, в тому числі, вплине на неможливість виплати заробітної плати працівникам.

Так, Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: ?винятковість значення справи для скаржника?, ?суспільний інтерес?, тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Щодо ?виняткового значення? справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої ?винятковості? може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; а також, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. В той же час, посилання заявника на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду та на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.

Частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

У такий спосіб суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Південно-західні тепломережі" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.11.2024 у справі № 924/676/24, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини п`ятої статті 12 та пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

З огляду на викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Південно-західні тепломережі" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.11.2024 у справі № 924/676/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко