Постанова від 23.04.2025 по справі 904/8377/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/8377/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Нікопольської міської ради Дніпропетровської області - В`юнченка О.А.,

Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району

Дніпропетровської області - Шашликової Т.Ф.,

Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2025 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Дармін М.О., Іванов О.Г.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі № 904/8377/21

за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

до Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Нікопольська міська рада Дніпропетровської області (далі - Нікопольська міська рада) звернулася до суду з позовом до Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області (далі - Червоногригорівська селищна рада), у якому просила витребувати на свою користь з незаконного володіння відповідача земельну ділянку, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач в силу п.п. а) пункту 3 Розділу ІІ Закону України від 06.09.2021 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» є власником спірної земельної ділянки.

Оскільки зазначена земельна ділянка безпідставно була зареєстрована на праві комунальної власності за Червоногригорівською селищною радою, Нікопольська міська просила витребувати спірне майно з незаконного володіння відповідача на свою користь.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2025 року Нікопольська міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 904/8377/21 за касаційною скаргою Нікопольської міської ради з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.04.2025.

Червоногригорівська селищна рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв третьої особи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком такого учасника, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що Придніпровською сільською радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області від 30.09.1993 прийнято рішення № 74-ХХІ «Про подання виконкому Нікопольської міської ради народних депутатів», відповідно до якого вирішено: надати Нікопольському міськвиконкому 187 га землі за рахунок земель запасу сільради під садові та городні ділянки; при умові надання сільвиконкому фінансової допомоги в сумі 160 млн. крб. для вирішення питань соціального розвитку села передати цю ділянку в адміністративну межу м. Нікополя; відведення землі провести згідно чинного законодавства.

У подальшому Виконавчий комітет Нікопольської міської ради прийняв рішення від 08.10.1993 № 493, за яким, зокрема, виділено за відведення землі Придніпровській сільській раді 160 млн. крб. для розвитку села за відвід місту 187 га землі.

Відповідно до платіжного доручення № 361 від 19.10.1993 Нікопольський міськфінвідділ перерахував Придніпровській сільській раді 160 000 000,00 крб.

27.10.1993 Нікопольською райдержадміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області видано державний акт на право постійного володіння землею, в якому вказано, що землеволодільцю надається у постійне володіння 181,22 га землі в межах згідно з планом землекористування; 3,70 га - сторонні землекористувачі; всього в плані 184,92 га; землю видано у постійне володіння для розміщення садових та городніх ділянок із включенням в межі міста Нікополь відповідно до рішення Придніпровської сільської ради народних депутатів від 30.09.1993 № 74. Цей державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землеволодільцю, другий зберігається у Нікопольській районній державній адміністрації. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215.

Також судами установлено, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 № 4-851/15-20-СГ передано Червоногригорівській селищній об`єднаній територіальній громаді (Червоногригорівській селищній раді) Нікопольського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1 499,7624 га на території Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту згідно з додатком до акта приймання-передачі.

На використання земельних ділянок встановлено обмеження та право власності обтяжено правами інших осіб згідно з додатком до акта приймання-передачі. Право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до акта приймання-передачі, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

17.01.2020 за актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до наказу від 17.01.2020 № 4-851/15-20-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передало із державної власності, а Червоногригорівська селищна об`єднана територіальна громада (Червоногригорівська селищна рада) Нікопольського району Дніпропетровської області прийняла у комунальну власність Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки загальною площею 1 499,7624 га згідно з додатком. Цей акт разом із вищевказаним наказом є підставою для державної реєстрації права на зазначені у додатку земельні ділянки комунальної власності Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області.

У додатку до акта від 17.01.2020 під № 128 значиться земельна ділянка з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016 (спірна земельна ділянка), місце розташування земельної ділянки: Червоногригорівська селищна рада, площа 176,4506 га, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: Виконком Нікопольської міськради, державний акт на право постійного володіння землею серія Б/Н від 27.10.1993, відомості про обтяження у використанні земельної ділянки відсутні.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 195505703) від 02.01.2020 проведена державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 площею 176, 4506 га, номер запису 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019; підстава виникнення іншого речового права: державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, виданий 27.10.1993, видавник Нікопольська районна державна адміністрація; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020; вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою; відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради; власник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 197752646) від 27.01.2020 проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 площею 176, 4506 га, номер запису 35198418; дата, час державної реєстрації 23.01.2020; підстава виникнення права власності: наказ, серія та номер: 4-851/15-20-СГ, виданий 17.01.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; рішення, серія та номер: 1161-25/VII, виданий 20.12.2019, видавник: Червоногригорівська селищна рада Нікопольського району Дніпропетровської області; акт приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія на номер: б/н, виданий 17.01.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Червоногригорівська селищна об`єднана територіальна громада; форма власності: комунальна; розмір часток: 1/1; власник: Територіальна громада с. Придніпровське в особі Червоногригорівської селищної ради.

Рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 22.09.2021 № 859 визначено Комунальне підприємство «Міське паркове господарство» балансоутримувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га.

12.11.2021 представниками Червоногригорівської селищної ради проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га та складено акт обстеження земельної ділянки комунальної власності Червоногригорівської селищної ради, у якому встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га, розташована в південній частині адміністративних меж Червоногригорівської об`єднаної територіальної громади, вільна від забудови, знаходиться в занедбаному стані (засіяна карантинними рослинами) та має ознаки тривалого невикористання за призначенням; на момент обстеження на земельній ділянці не виявлено садових або городніх ділянок.

15.11.2021 Червоногригорівською селищної радою прийнято розпорядження № 187 «Про затвердження акту обстеження земельної ділянки комунальної власності Червоногригорівської селищної ради площею 176,4506 га».

13.05.2022 Виконавчий комітет Нікопольської міської ради прийняв рішення № 312 про укладення договору оренди землі, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га з ТОВ «Лукіївка-Агро», на підставі якого 23.05.2022 Виконавчий комітет Нікопольської міської ради уклав з ТОВ «Лукіївка-Агро» договір оренди землі щодо земельної ділянки кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 строком на 12 місяців.

Такі обставини встановлені судовим рішенням у справі № 904/9070/21 за позовом Червоногригорівської селищної ради до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Нікопольська міська рада, Нікопольська районна державна адміністрація про визнання недійсним державного акта та скасування запису про інше речове право і відповідно до частини 4 статті 75 ГПК не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі № 904/9070/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023, позов Червоногригорівської селищної ради задоволено. Визнано відсутнім у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради права постійного користування на земельну ділянку площею 176,4506 га, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016. Визнано недійсним державний акт на право постійного володіння землею площею 181,22 га, виданий Нікопольською районною державною адміністрацією, без номеру від 27.10.1993, який згідно даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215. Скасовано запис про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради.

Постановою Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 скасовано в частині визнання недійсним державного акта на право постійного володіння землею площею 181,22 га, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією, без номеру від 27.10.1993, який згідно даних, зазначених в акті, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215, та в частині скасування запису про інше речове право та відмовлено у задоволенні позову у цій частині. У решті судові рішення залишено без змін.

Крім того, постановою Верховний Суд від 08.09.2021 залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2021 у справі № 904/1015/20, якою рішення суду першої інстанції від 23.06.2020 змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови.

Цим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у справі № 904/1015/20 за позовом Нікопольської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Червоногригорівської селищної ради, було відмовлено у задоволені позовних вимог про скасування наказу та акта приймання-передачі від 17.01.2020 у частині передачі земельної ділянки з державної власності в комунальну власність територіальної громади в особі Червоногригорівської селищної ради.

За встановленими судами обставинами у справі № 904/1015/20 спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення перебувала за межами населеного пункту. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р Держгеокадастр здійснив у 2019 році державну реєстрацію права державної власності на земельну ділянку та за спірним наказом передав її у власність третьої особи (Червоногригорівської селищної ради) як таку, що згідно з затвердженим Кабінетом Міністрів України перспективним планом формування територій громад увійшла до адміністративно-територіальних меж новоствореної ОТГ. У подальшому проведено державну реєстрацію права комунальної власності ОТГ на земельну ділянку. Отже, на момент розгляду даного спору власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Червоногригорівської селищної ради.

У справі, що розглядається, Нікопольська міська рада звернулася з позовом до Червоногригорівської селищної ради, у якому просила витребувати на свою користь з незаконного володіння відповідача земельну ділянку, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га, обґрунтовуючи вимоги тим, що в силу п.п. а) пункту 3 Розділу ІІ Закону України від 06.09.2021 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» є власником спірної земельної ділянки, яка, на думку позивача, безпідставно була зареєстрована на праві комунальної власності за Червоногригорівською селищною радою.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив і мотивував таке рішення обставинами відсутності у позивача титулу щодо спірної земельної ділянки, що надає йому право для витребування майна.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду, та зазначив, що за встановлених обставин справи, з урахуванням об`єктивного існування у відповідача права на майно, з урахуванням принципів належного урядування, легітимного очікування, а також відсутності встановлених судом умов для законного втручання у право мирного володіння земельною ділянкою відповідно до гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, наявності легітимної мети такого втручання та його пропорційності, у задоволенні позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки, кадастровий № 1222986000:01:027:0016 необхідно відмовити.

У поданій касаційній скарзі Нікопольська міська рада в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення послалася на порушення судами норм матеріального права - Закону України від 06.09.2012 № 5245/VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК), порушення судами норм процесуального права, а саме статей 86, 236 ГПК (не вмотивовано відхилення доводів щодо «предмета та підстави» позову); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - підпункту а) пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 06.09.2012 № 5245/VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» - «земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, визнаються землями комунальної власності відповідних територіальних громад»; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах статті 92 ЗК - «право постійного користування земельною ділянкою означає право володіння та користування земельною ділянкою без обмеження строку».

Нікопольська міська рада зазначила, що є власником земельної ділянки на підставі закону. З 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 06.09.2012 № 5245/VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Відповідно до підпункту а) пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: з моменту набрання ним чинності земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, визнаються землями комунальної власності відповідних територіальних громад. Згідно з підпунктом г) пункту 4 Розділу II зазначеного Закону: земельні ділянки, визначені підпунктом а) пункту 3 цього Розділу, не можуть перебувати у державній власності. Таким чином, починаючи з 01.01.2013, земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, що є органом місцевого самоврядування, відповідно до норм зазначеного Закону є власністю Нікопольської міської ради, тобто належить відповідній територіальній громаді.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, та доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позову у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

У справі, що розглядається, Нікопольська міська рада обрала такий спосіб захисту порушено права, зокрема, як витребування з чужого незаконного володіння Червоногригорівської селищної ради на свою користь земельної ділянки, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га, обґрунтований обставинами того, що позивач в силу п.п. а) пункту 3 Розділу ІІ Закону України від 06.09.2021 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» є власником спірної земельної ділянки, яка безпідставно була зареєстрована на праві комунальної власності за Червоногригорівською селищною радою.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 статті 92 Конституції України).

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1 статті 11 ЦК). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних дій.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК). Цей спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (подібні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

У справі, що розглядається, суди встановили, що Червоногригорівську селищну раду утворено як об`єднану територіальну громаду згідно з затвердженим Кабінетом Міністрів України перспективним планом формування територій громад та рішеннями сільських та селищної рад.

24.12.2019 проведено державну реєстрацію права державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016 площею 176,4506 га.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 № 4-851/15-20-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Червоногригорівській селищній об`єднаній територіальній громаді (Червоногригорівській селищній раді) у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1 499,7624 га на території Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади за межами населеного пункту згідно з додатком до акта приймання-передачі.

У додатку до акта від 17.01.2020 під № 128 значиться земельна ділянка з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016 (спірна земельна ділянка), місце розташування земельної ділянки: Червоногригорівська селищна рада, площа 176,4506 га.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 197752646) від 27.01.2020 за відповідачем проведена державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 площею 176, 4506 га, підстава виникнення права власності: наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 № 4-851/15-20-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Обставини правомірності набуття Червоногригорівською селищною радою права комунальної власності на зазначену земельну ділянку встановлено судовими рішеннями у справах № 904/1015/20 та № 904/9070/21, що в силу статті 75 ГПК було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що розглядається.

Так, у справі № 904/1015/20 постановою Верховний Суд від 08.09.2021 залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2021 у справі № 904/1015/20, якою рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови. Цим рішенням відмовлено в задоволенні позову Нікопольської міської ради про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 № 4-851/15-20-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акта приймання-передачі від 17.01.2020 у частині передачі земельної ділянки з державної власності в комунальну власність територіальної громади в особі Червоногригорівської селищної ради.

У справі № 904/9070/21 Верховний Суд постановою від 17.01.2024 залишив без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022, яким визнано відсутнім у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради права постійного користування на земельну ділянку площею 176,4506 га, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016.

Нікопольська міська рада в обґрунтування як вимог позову, так і доводів касаційної скарги посилається на набуття права власності на спірну земельну ділянку в силу п.п. а) пункту 3 Розділу ІІ Закону України від 06.09.2021 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Відповідно до підпункту а) пункту 3 Розділу ІІ Закону України від 06.09.2021 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено будь-яких обставин, які відповідно до вимог зазначеного Закону давали б підстави для висновку про набуття Нікопольською міською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

За змістом касаційної скарги Нікопольської міської ради, підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень підпункту а) пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 06.09.2012 № 5245/VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та статті 92 ЗК.

На думку скаржника, за результатами розгляду цієї касаційної скарги має бути сформований висновок Верховного Суду стосовно того, що «земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, визнаються землями комунальної власності відповідних територіальних громад»; «право постійного користування земельною ділянкою означає право володіння та користування земельною ділянкою без обмеження строку».

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК з огляду на таке.

Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У частині 1 статті 13 ЦК передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 наведено правовий висновок, за яким застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Як зазначено вище, підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не було встановлено обставин наявності у позивача порушеного права щодо спірної земельної ділянки та необхідності його захисту в обраний ним спосіб.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з наведених цим судом мотивів.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно позивачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для відмови в задоволенні позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Нікопольської міської ради Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 904/8377/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко