Постанова

від 02.05.2025 по справі 160/9882/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2025 року

м. Київ

справа № 160/9882/24

касаційне провадження № К/990/46578/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року (головуючий суддя - Златін С.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чередниченко В.Є.; судді: Шальєва В.А., Іванов С.М.)

у справі № 160/9882/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суднобудівна компанія «Колібрі»

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Суднобудівна компанія «Колібрі» (далі - ТОВ «СК «Колібрі», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 грудня 2023 року № 0391350706, № 0391880706, № 0391660706, № 0391910706.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, платник зазначив, що висновки акта перевірки, на підставі якого були прийняті оскаржувані акти індивідуальної дії, є безпідставними та необґрунтованими.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 19 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, позов задовольнив.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач наполягає на правомірності висновків акта перевірки.

Ухвалою від 12 лютого 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

04 квітні 2025 року від ТОВ «СК «Колібрі» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СК «Колібрі» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 2 779 074,00 грн, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету в сумі 350 000,00 грн, за результатами якої склав акт від 30 листопада 2023 року № 3885/04-36-07-06/45007577.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого: завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, (показник рядка 21 Декларації) на 2 429 074,00 грн; завищено суму бюджетного відшкодування (показник рядка 20.2.1 Декларації) на 350 000,00 грн; занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на 1 523 337,00 грн;

пункту 201.1 статті 201 ПК України внаслідок нереєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку на додану вартість 4 225 239,00 грн.

Обґрунтовуючи такі висновки, контролюючий орган зазначив про віднесення позивачем двічі до складу податкового кредиту вересня 2023 року суми податку на додану вартість 77 172,31 грн та використання не у господарській діяльності товариства придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей у період квітень - вересень 2023 року.

На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2023 року:

№ 0391910706, яким застосував до платника штрафні санкції у розмірі 3 400,00 грн;

№ 0391880706, яким збільшив позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1 904 171,25 грн, з яких за податковим зобов`язанням 1 523 337,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 380 834,25 грн;

№ 0391350706, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платнику у банку, на 350 000,00 грн та нарахував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 87 500,00 грн;

№ 0391660706, яким зменшив суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2023 року, на 2 429 074,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Разом з тим, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання відповідного активу.

Суди попередніх інстанцій з`ясували, що відповідач в охоплений перевіркою період не досліджував обставини здійснення позивачем господарської діяльності з його контрагентами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті у зв`язку з висновками податкового органу про використанням позивачем не у господарській діяльності підприємства придбаних ним у постачальників товарно-матеріальних цінностей у період квітень - вересень 2023 року на суму податку на додану вартість 4 225 239,00 грн.

Разом з тим, суди з`ясували, що копії первинних документів, на підставі яких формувався податковий кредит та податкові зобов`язання, наявні у матеріалах справи та надавалися до перевірки (видаткові накладні; податкові накладні; митні декларації на експорт товару із штампами митного органу тощо); відповідач жодних зауважень стосовно форми та порядку оформлення документів у акті перевірки та під час розгляду справи не наводив.

Суди попередніх інстанцій встановили, що основним видом діяльності позивача є будування прогулянкових і спортивних човнів, роздрібна торгівля та прокат товарів для спорту та відпочинку.

В акті перевірки відповідач вказує на наявність на складі товариства залишків товарно-матеріальних цінностей (аксесуарів до човнів гребних в асортименті, човнів гребних надувних в асортименті), які, на думку податкового органу, не використовуються в господарській діяльності платника.

Спростовуючи такі доводи, судові інстанції встановили, що вказані матеріальні цінності є складовими готової продукції позивача або безпосередньо готовою продукцією, яку виробляє платник та використовуються саме у межах господарською діяльності, що відповідачем не спростовано.

Невідповідність певної частини залишків зазначених матеріальних цінностей на час проведення перевірки, інвентаризаційному опису, складеному раніше, пов`язана зі здійсненням господарської діяльності та зміною обсягу матеріальних цінності, що перебували на підприємстві з часом.

При цьому, суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на ненедання позивачем до перевірки наказу про облікову політику підприємства, ліцензій, дозволів, сертифікатів та калькуляцій собівартості товару, а також технологічного процесу виготовлення човнів надувних та комплектуючих до них, оскільки такі не є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

До того ж, суди з`ясували, що відповідач під час формування запитів про надання названих документів не дотримався положень пункту 85.4 статті 85 ПК України в частині встановлення строку (5 робочих днів) для платника податків щодо подання документів.

Окрім цього, суди з`ясували, що позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вересень 2023 року, яким здійснив внесення змін до податкової звітності та самостійно виправив помилку у вигляді подвійного віднесення до складу податкового кредиту липня 2023 року та вересня 2023 року суми податку на додану вартість у розмірі 77 172,31 грн, оскільки у додатку № 1 до податкового декларації в розділі ІІ «Податковий кредит» було зменшено податковий кредит з постачальником за індивідуальним податковим номером 337697304678 на суму податку на додану вартість 77 172,31 грн.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість за вересень 2023 року та фактично виправив виявлене порушення, виявлене відповідачем під час перевірки.

Верховний Суд вважає, що судові інстанції дійшли цілком об`єктивного висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань контролюючого органу.

В свою чергу, відповідачем жодним чином не обґрунтовано, чому витрати на професійну правничу допомогу є недоведеними та не визначено власний розрахунок суми витрат на правничу допомогу, яка є співмірною, на його думку.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова