Постанова від 16.04.2025 по справі 910/6072/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2025 р. Справа№ 910/6072/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Скрипки І.М.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024

у справі № 910/6072/24 (суддя Є.В. Павленко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер»

до Державної казначейської служби України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Аграрного підприємства «Колос-2» (третя особа - 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Волев-Інвест» (третя особа - 2)

Приватного підприємства «Енерго Ліс» (третя особа - 3)

Державної податкової служби України (третя особа - 4)

про стягнення 5 364 250,00 грн,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі також - ДКСУ) про стягнення безпідставно отриманих державою у вигляді податків і зборів коштів у розмірі 5 364 250,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/6072/24 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності Товариством жодними належними та допустимими доказами факту перерахування до Державного бюджету України усієї спірної суми коштів, обставин набуття державою такого майна без достатньої правової підстави, а також того, що відповідна правова підстава на час розгляду даного спору судом відпала.

Оскільки підставою для повернення спірних коштів Товариство визначило виключно встановлені в межах кримінального провадження № 443/1683/23 (обвинувальний акт №62023000000000201 від 06.03.2023) факти та обставини щодо перерахування спірних коштів на рахунок ДКСУ від імені третіх осіб з неналежних їм рахунків, то відсутність у матеріалах справи письмового дозволу слідчого або прокурора на розкриття відомостей досудового розслідування або ж доказів винесення вироку по зазначеній кримінальній справі, унеможливлює врахування матеріалів досудового розслідування під час розгляду спору, а також встановлення обставин перерахування грошових коштів належних Товариству на рахунки ДКСУ.

Відмовляючи у позові, суд також наголосив на тому, що дослідження питання дотримання порядку справляння обов`язкових платежів, податків та зборів третіми особами в даній справі належить до виключної компетенції податкових органів, а відтак дослідження правомірності дій таких органів також виходить за межі предмету господарського спору в даній справі і підлягає розгляду виключно в порядку адміністративного судочинства.

Посилаючись на норми ст.ст. 5, 64 БК України, а також Положення про рух коштів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.02.2016 №54, суд зауважив, що грошові кошти ЄСВ у загальному розмірі 2 849 000,00 грн та ПДФО в розмірі 1 392 600,00 грн були зараховані не до Державного бюджету України, з якого позивач просить повернути спірні кошти, а до відповідних позабюджетних фондів та місцевих бюджетів.

Крім цього, суд вказав на встановлений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі також - Порядок), нормами якого, за висновком суду і врегульовано спірні правовідносини сторін.

Посилаючись на ст. 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» суд зауважив, що незвернення третіх осіб у справі до уповноваженого органу з вимогою про повернення коштів, ставить під сумнів доводи позивача про неправомірність утримання його коштів саме відповідачем, а не вказаними третіми особами.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство вказує на недотримання судом норм статей 73-79, 86, 236, 237 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, трактуючи положення закону з надмірним формалізмом, не застосувавши норми матеріального права (ст. 1212 ЦК України), застосував положення ст. 221-222 КПК України, які не підлягають застосуванню до спірних відносин, не врахував численних висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, в тому числі висновків, викладених у постанові від 11.05.2023 у справі №910/17361/21.

Судом не надано належної оцінки доказам, поданим Товариством на підтвердження наведених у позові обставин щодо набуття (та утримування дотепер) бюджетом (державою) коштів, належних Позивачу (потерпілій особі) (наслідком чого є власне збільшення такого майна у бюджеті (держави) із наведених вище рахунків, відкритих від імені суб`єктів господарювання. Цю обставину визнають інші сторони спору. Судом також не враховано, що з доданих до матеріалів справи банківських виписок по рахунках третіх осіб, які хоча і додані до матеріалів кримінального провадження, однак за своєю правовою природою є банківською випискою, а не виключно долученим до матеріалів кримінального провадження доказом, вбачається, що кошти у загальній сумі 16 340 008,17 грн, які вибули із власності Позивача внаслідок обману, були зараховані на підконтрольний учасникам злочинної організації підставний банківський рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Банк інвестицій і заощаджень», відкритий ними від імені ТОВ АП «Колос-2», без відома та волевиявлення останнього були частково, у сумі 9 950 000,00 грн, перераховані на підставні рахунки інших суб`єктів господарювання: ТОВ «Волев-Інвест» (р/р № НОМЕР_2 в АТ «Піреус Банк МКБ») та ПП «Енерго Ліс» (р/р № НОМЕР_3 в АТ «Таскомбанк») за відсутності господарських відносин між ними, волевиявлення вказаних суб`єктів господарювання на вчинення ними жодних дій на відкриття вказаних рахунків та операцій по ним, з яких (рахунків третіх осіб) на підставі підроблених документів (чеків, заявок на отримання готівки) задля отримання готівки під виглядом заробітної плати працівників зазначених суб`єктів господарювання, яка в дійсності не нараховувалася та не виплачувалася їх реальним працівникам, були сплачені обвинуваченими особами на рахунки Казначейства у вигляді податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску кошти у загальній сумі 5 364 250,00 грн (за відсутності нарахування та включення зазначених коштів до фонду оплати праці працівників третіх осіб та виплати заробітної плати їх працівникам за рахунок цих коштів), внаслідок чого такі кошти набуто (отримано) бюджетом (державою).

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Скаржником в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням копії оскаржуваного рішення лише 16.10.2024. Також, скаржником в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6072/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/6072/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

18.11.2024 матеріали справи №910/6072/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/6072/24 та призначено розгляд скарги на 15.01.2025. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 16.12.2024.

15.01.2025 розгляд справи № 910/6072/24 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці.

16.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ТОВ "АП "КОЛОС-2", у якому Товариство просить оскаржуване рішення скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити у повному обсязі. Підтримує доводи апеляційної скарги про поверхневий розгляд судом позовних вимог та залишення поза увагою поданих позивачем доказів.

19.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення відповідача, у яких останній наполягає на правомірності висновків суду першої інстанції, зауважуючи, що спірні грошові кошти мають бути відшкодовані позивачу за рахунок ТОВ Аграрного підприємства «Колос-2», ТОВ «Волев-Інвест», ПП «Енерго Ліс», а не Державного бюджету України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/6072/24 призначено на 05.02.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/6072/24 відкладено на 12.03.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у розгляді справи № 910/6072/24 оголошено перерву до 26.03.2025, а ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 - до 16.04.2025.

В судове засідання 16.04.2025 відповідач, третя особа-2, третя особа-3 своїх уповноважених представників не направили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про поважність причин неявки у судове засідання суд не сповіщали.

Вислухавши думку учасників справи щодо можливості розгляду справи за відсутності вищевказаних учасників справи, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги без участі останніх.

Так, відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас, пунктом 2 частини 3 статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

В судовому засіданні 16.04.2025 представники позивача підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити, судове рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи-1 при вирішенні вимог апеляційної скарги поклався на розсуд суду, втім просив змінити мотивувальну частину судового рішення, оскільки в заявах по суті справи третя особа-1 стверджувала, що немає жодного стосунку до перерахування коштів, що є предметом позову у справі, і не заявляє претензій на вказані кошти, однак суд першої інстанції своїм суперечливим висновком поставив під сумнів добросовісну заяву ТОВ АП «Колос-2», не навівши підстави її неврахування.

Представник третьої особи-4 вимоги апеляційної скарги не визнав, заперечив проти її доводів, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення як необґрунтовану та безпідставну, а судове рішення - залишити без змін.

16.04.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази, наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/6072/24 підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення грошових коштів, перерахованих на рахунок ДКСУ в якості сплати податків, загальнообов`язкових платежів та зборів, з яких: 2 321 000,00 грн - ПДФО, 2 849 000,00 грн - ЄСВ, 194 250,00 грн - військовий збір. Зазначені кошти позивач просить повернути з Державного бюджету України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство посилається на норми ст. 1212 ЦК України, а також обставини набуття Державою спірних грошових коштів поза правовою підставою. Зокрема, Товариством наголошувалось, що внаслідок сумнівних фінансових операцій, грошові кошти у загальній сумі 5 364 250,00 грн у вигляді податків, зборів та інших обов`язкових платежів були перераховані від імені третіх осіб за рахунок коштів позивача.

На підтвердження цих обставин Товариством було надано копії матеріалів кримінального провадження №443/1683/23 (у тому числі копію обвинувального акту № 62023000000000201 від 06.03.2023).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо винесення вироку у зазначеній кримінальній справі, у зв`язку із чим відсутні правові підстави стверджувати, що на рахунки ДКСУ спірні грошові кошти були перераховані безпідставно та за рахунок позивача. Також, у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, з яких можна встановити обставини безпідставного перерахування від імені третіх осіб коштів позивача в рахунок Державного бюджету України.

Посилаючись на ст. 77 ГПК України, ст.ст. 221, 221 КПК України, а також правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 06.07.2022 у cправі №914/1979/18, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі № 910/10222/19, від 30.09.2021 у справі № 927/741/19, суд першої інстанції дійшов висновків, що в судовому засіданні представник позивача не зміг підтвердити наявність відповідного письмового дозволу і такий дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №62023000000000201 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені, в матеріалах даної справи відсутні, а тому надані позивачем копії документів, які містяться в матеріалах такого кримінального провадження, не є допустимими доказами в даній справі в розумінні приписів ГПК України, а відтак не можуть враховуватись судом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та зазначає наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звернення до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного прав і охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак і наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

У справі, що розглядається Товариство в якості підстави заявлених вимог посилається на обставини перерахування за рахунок належних йому коштів спірної суми податків та інших обов`язкових платежів в розмірі 5 364 250,00 грн, які за його твердженням отримані державою безпідставно.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19)).

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов`язаннями з безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (див. mutatis mutandis рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).

Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див. mutatis mutandis ЄСПЛ у справі "Озтюрк проти Туреччини" (Ozturk v. Turkey)).

Здійснюючи тлумачення закону під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, засади визначені пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України такі як справедливість, добросовісність та розумність.

Аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство охоплює безпідставно набуте майно як особливий об`єкт, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law, (далі - DCFR) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У статті VII.-2:101 Книги VII DCFR вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: 1) особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або 2) потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Поняття безпідставного збагачення, яке закріплене у статті 1212 ЦК України в цілому відповідає концепції, закріпленій у DCFR.

Таким збагаченням у розумінні статті 1212 ЦК України є збереження без достатніх правових підстав у себе виплати, яку згідно закону необхідно повернути особі з огляду на безпідставну (без наявних на те правових підстав) сплату за рахунок її коштів передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її інтерпретації свідчить, що наведеною нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження без достатніх правових підстав податків та інших обов`язкових платежів, сплачених третіми особами за рахунок коштів потерпілої особи, що були перераховані поза її волею на рахунки третіх осіб (за відсутності господарських відносин між ними, волевиявлення третіх осіб та вчинення ними жодних дій на відкриття рахунків), з яких невідомими особами на підставі підроблених документів задля отримання готівки як заробітної плати працівників третіх осіб, яка не нараховувалася та не виплачувалася працівникам цих осіб, були сплачені зазначені суми податків, обов`язкових платежів.

Близький за змістом висновок щодо віднесення юрисдикції спору господарським судам та повернення на підставі статті 1212 ЦК України помилково сплачених до бюджету податків, зборів, обов`язкових платежів, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/15295/18.

Матеріалами справи підтверджується, а учасниками справи не заперечується, що обставини, покладені Товариством в основу позовної заяви уже були предметом судового розгляду.

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2022 у справі № 921/607/21 за позовом Товариства до ТОВ АП "Колос-2" про стягнення 16 340 008,17 грн безпідставно набутих коштів, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та набрало законної сили, встановлено, що між позивачем та ТОВ АП "Колос-2" велися переговори щодо укладення договору поставки сільськогосподарської продукції від 07.09.2021 № ОБП/07092021-01, за умовами якого останнє мало поставити в строк до 10.09.2021 пшеницю 2-го класу врожаю 2021 року в кількості 2500,00 тонн, вартістю 22 000 000,00 грн, яку позивач мав оплатити: у розмірі 86% від вказаної вартості - шляхом передплати протягом 3-х банківських днів з дати надання копій документів: видаткової накладної, складської квитанції та рахунку-фактури; у розмірі 14% від вказаної вартості - після реєстрації ТОВ АП "Колос-2" відповідної/відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН); а також укладення договору складського зберігання зерна від 07.09.2021 №3, відповідно до якого поклажодавець мав передати зернові, зернобобові та олійні культури за заліковою вагою згідно складських квитанцій на зерновий склад, який, у свою чергу, мав прийняти таке зерно на зберігання та видати складські документи не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання.

Під час судового розгляду вказаної справи Господарським судом Тернопільської області було встановлено, що ТОВ АП "Колос-2" зареєструвало у Реєстрі складських документів складську квитанцію на зерно від 07.09.2021 №26 (бланк серії ББ № 628002), відповідно до якої зерновий склад прийняв на зберігання від Товариства на підставі договору складського зберігання зерна від 07.09.2021 №3 зерно пшениці м`якої (2-го класу), рік збирання урожаю 2021 року, фізичною вагою 2 500 000 кг.

Товариство перерахувало 16 340 008,17 грн з власного рахунку № НОМЕР_4 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у місті Києві, на банківський рахунок ТОВ АП "Колос-2" № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "Банк інвестицій та заощаджень", за платіжними дорученнями: від 08.09.2021 № 0002343286 на суму 8 000 000,00 грн, від 09.09.2021 № 0002343886 на суму 8 340 000,17 грн, з призначенням платежу: "згідно Договору №ОБП-07092021-01 від 07.09.2021р.".

ТОВ АП "Колос-2" листом від 13.09.2021 № 156 повідомило позивача про те, що підприємство мало намір укласти договір поставки на продаж пшениці 2-го класу, однак, оскільки Товариство не надало оригіналів необхідних документів, відповідна господарська операція є такою, що не відбулася; згідно інформації з Реєстру складських документів складська квитанція від 07.09.2021 № 26 (бланк серії ББ номер 628002) погашена ТОВ АП "Колос-2" 13.09.2021, причина погашення: "у зв`язку з виявленням помилок або псування при друці"; позивач 15.09.2021 надіслав на адресу ТОВ АП "Колос-2" вимогу від 14.09.2021 вих. №14/09/2021-1 про повернення безпідставно набутих коштів в сумі 16 340 008,17 грн, яка залишена ТОВ АП "Колос-2" без відповіді та задоволення.

Господарським судом Тернопільської області у справі № 921/607/21 також встановлено, що за висновком експерта від 18.10.2021 № СЕ-19/120-21/10425-ДД судової технічної експертизи та висновком експерта від 18.10.2021 № СЕ-19/120-21/10427-ДД судової почеркознавчої експертизи, проведених у межах кримінального провадження, на документах, поданих для відкриття рахунку № № НОМЕР_1 у Криворізькому відділенні АТ "Банк інвестицій та заощаджень", відтиски печаток нанесені не печаткою ТОВ АП "Колос-2", а підписи виконані сторонньою особою. Відтак, суд у вказаній справі дійшов висновку про те, що ТОВ АП "Колос-2" вказаний рахунок у Криворізькому відділенні АТ "Банк інвестицій та заощаджень" не відкривало, а здійснення по ньому операцій, у тому числі щодо подальшого зняття готівки та перерахування коштів з даного рахунку на рахунки інших осіб, не контролювало.

Крім цього, під час розгляду справи №921/607/21 судом встановлено, що грошові кошти належні ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» у загальній сумі 16 340 008,17 грн після надходження на банківський рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Банк інвестицій та заощаджень» були перераховані:

- 09.09.2021 о 09 годині 38 хвилин в сумі 3 950 000,00 грн на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Піреус Банк МКБ», належний ТОВ «Волев-Інвест», в якості оплати за запчастини до обладнання елеватора згідно із рахунком № 1487 від 08.09.2021;

- 09.09.2021 об 11 годині 31 хвилині в сумі 4 000 000,00 грн на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в АТ «Таскомбанк», належний ПП «Енерго Ліс», в якості оплати за деревину згідно із рахунком № 000578 від 08.09.2021;

- 10.09.2021 о 09 годині 21 хвилині в сумі 24 750,00 грн на рахунок Банку Казначейство України в якості сплати військового збору із заробітної плати за першу половину вересня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 25 хвилин в сумі 51 000,00 грн на рахунок Банку Казначейство України в якості сплати військового збору із заробітної плати за другу половину серпня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 25 хвилин в сумі 287 000,00 грн на рахунок Банку Казначейство України в якості сплати податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за першу половину вересня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 25 хвилин в сумі 363 000,00 грн на рахунок Банку Казначейство України в якості сплати єдиного соціального внеску із заробітної плати за першу половину вересня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 25 хвилин в сумі 612 000,00 грн на рахунок Банку Казначейство України в якості сплати податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за другу половину серпня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 25 хвилин в сумі 748 000,00 грн на рахунок Банку Казначейство України в якості сплати єдиного соціального внеску із заробітної плати за другу половину серпня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 36 хвилин в сумі 2 000 000,00 грн на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в АТ «Таскомбанк», належний ПП «Енерго Ліс», в якості оплати за конвеєри ВАТСО для транспортування зерна згідно із рахунком № 000581 від 08.09.2021;

- 10.09.2021 о 12 годині 12 хвилин зняття готівки в сумі 4 176 000,00 грн згідно чеку серії МА № 6347851 у касі Криворізького відділення, нібито як видача зарплати за другу половину серпня 2021 року та за першу половину вересня 2021 року.

Зазначене також підтверджується банківською випискою по рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ТОВ АП «Колос-2», наданою АТ «Банк інвестицій і заощаджень» на підставі ухвали Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21.09.2021 у кримінальному провадженні № 12021211080000175 від 17.09.2021 у справі № 606/2033/21 (провадження № 1-кс/606/511/21) (новий номер КП №62023000000000201 від 06.03.2023 (виділеного з КП №12019240110000101 від 29.03.2019).

Таким чином, господарським судом у справі №921/607/21 (в т.ч. на підставі банківської виписки наданої в ході досудового розслідування), органом досудового розслідування у КП №62023000000000201 від 06.03.2023 встановлено перерахування до бюджету коштів, належних ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» у загальній сумі 2 085 750,00 грн від імені ТОВ АП «Колос-2» в якості податку на доходи фізичних осіб у сумі 899 000,00 грн, військового збору у сумі 75 750,00 грн та єдиного внеску у сумі 1 111 000,00 грн.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 в АТ «Піреус Банк МКБ», відкритому на ім`я ТОВ «Волев-Інвест» було здійснено наступні банківські операції:

- 10.09.2021 о 09 годині 56 хвилин переказ грошових коштів в сумі 46 500,00 грн на рахунок Банку Казначейство України нібито в якості сплати військового збору із заробітної плати за другу половину серпня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 56 хвилин переказ грошових коштів в сумі 558 000,00 грн на рахунок Банку Казначейство України нібито в якості сплати податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за другу половину серпня 2021 року;

- 10.09.2021 о 09 годині 56 хвилин переказ грошових коштів в сумі 682 000,00 грн на рахунок Банку Казначейство України нібито в якості сплати єдиного соціального внеску із заробітної плати за другу половину серпня 2021 року.

Отже, як вбачається з банківської виписки, 10.09.2021 здійснено перерахування на рахунки Банку Казначейство України від імені ТОВ «Волев-Інвест» коштів у загальній сумі 1 286 500,00 грн за рахунок коштів, належних Позивачу в якості податку на доходи фізичних осіб у сумі 558 000,00 грн, військового збору у сумі 46 500,00 грн та єдиного внеску у сумі 682 000,00 грн.

Матеріалами КП №62023000000000201 від 06.03.2023 (виділеного з КП №12019240110000101 від 29.03.2019) також підтверджується, що 13.10.2021 директор ТОВ «Волев-Інвест» ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського районного управління поліції Головного управління НП у Дніпропетровській області із заявою за фактом вчинення невідомими особами дій щодо проведення протягом 2021 року операцій з легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, з поточного р/р № НОМЕР_2 в АТ «Піреус Банк МКБ» в якій, зокрема повідомив: «ТОВ «Волев-Інвест» міста Нікополя Дніпропетровської області протягом 2021 року не вчинялися дії щодо відкриття в АТ «Піреус Банк МКБ» поточного розрахункового рахунку, а також взагалі не здійснювались будь-які фінансові операції з перерахування грошових коштів як на адресу працівників Товариства, так і іншим суб`єктам господарювання.

Згідно наданих пояснень, під час допиту свідка - ОСОБА_1 директора ТОВ «Волев-Інвест» вбачається, що вказане Товариство не мало взаємовідносин з АТ «Піреус Банк МКБ», директором (підприємства) не вчинялись дії щодо відкриття в АТ «Піреус Банк МКБ» р/р № НОМЕР_2 на ім`я його Товариства та не здійснювались будь-які фінансові операції з перерахування грошових коштів по цьому рахунку. Також, ТОВ «Волев-Інвест» надано органу досудового розслідування пояснення, згідно з якими підприємство з моменту державної реєстрації як суб`єкт господарювання не проводило жодних господарських операцій з ТОВ АП «Колос-2», відтак, не виплачувало та не могло виплачувати за рахунок належних Позивачу коштів заробітну плату, з якої безпідставно обвинуваченими особами перераховувалися кошти до бюджету в якості сплати податків та обов`язкових платежів.

Всього на рахунки Банку Казначейства України від імені ТОВ «Волев-Інвест» у якості сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на заробітну плату у загальній сумі 1 286 500,00 грн.

Як вбачається з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_3 , відкритому на ім`я ПП «Енерго Ліс» в АТ «Таскомбанк», було здійснено наступні банківські операції:

- 09.09.2021 переказ грошових коштів в сумі 48 000,00 грн на рахунок Банку Казначейства України нібито в якості сплати військового збору із заробітної плати за другу половину серпня та першу половину вересня 2021 року;

- 09.09.2021 переказ грошових коштів в сумі 576 000,00 грн на рахунок Банку Казначейства України нібито в якості сплати податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за другу половину серпня та першу половину вересня 2021 року;

- 09.09.2021 переказ грошових коштів в сумі 704 000,00 грн на рахунок Банку Казначейства України нібито в якості сплати єдиного соціального внеску із заробітної плати за другу половину серпня та першу половину вересня 2021 року;

- 10.09.2021 переказ грошових коштів в сумі 24 000,00 грн на рахунок Банку Казначейства України нібито в якості сплати військового збору із заробітної плати за другу половину вересня 2021 року;

- 10.09.2021 переказ грошових коштів в сумі 288 000,00 грн на рахунок Банку Казначейства України нібито в якості сплати податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за другу половину вересня 2021 року;

- 10.09.2021 переказ грошових коштів в сумі 352 000,00 грн на рахунок Банку Казначейства України нібито в якості сплати єдиного соціального внеску із заробітної плати за другу половину вересня 2021 року.

Таким чином, з банківського рахунку № НОМЕР_3 було сплачено від імені ПП «Енерго Ліс» на рахунки Банку Казначейства України кошти у загальній сумі 1 992 000,00 грн, за рахунок коштів належних ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер», а саме: в якості податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 864 000,00 грн, військового збору у сумі 72 000,00 грн та єдиного внеску у сумі 1 056 000,00 грн.

Разом з цим, ПП «Енерго Ліс» надано органу досудового розслідування пояснення, згідно з якими підприємством не відкривався і не використовувався р/р № НОМЕР_3 та не здійснювалась господарська діяльність із ТОВ АП «Колос-2». Отже, ПП «Енерго Ліс» не використовувало для фінансування фонду оплати праці працівників грошові кошти Товариства.

Колегія суддів зауважує, що ТОВ АП «Колос-2» та ПП «Енерго Ліс» надавали пояснення, у яких додатково підтвердили обставини, встановлені під час кримінального провадження КП №62023000000000201 щодо відсутності господарських правовідносин як один з одним, так і з Товариством (позивачем), відсутність доступу до рахунків, відкритих іншими особами на ТОВ АП «Колос-2» та ПП «Енерго Ліс», непов`язаність із грошовими коштами, належними Позивачу, а також нарахування та сплату обов`язкових платежів та зборів, необхідних для виплати заробітної плати виключно в межах визначеного фонду оплати праці.

Колегія суддів також враховує, що за інформацією, наданою ДПС, за ТОВ АП «Колос-2», ТОВ «Волев-Інвест», ПП «Енерго Ліс» обліковується переплата за платежами, внесеними у вересні 2021 року.

Отже, матеріалами справи, поясненнями позивача, третіх осіб підтверджується, що вони не нараховували та не виплачували своїм працівникам заробітну плату за рахунок та у розмірі коштів, отриманих від позивача на відкриті їм рахунки у банківських установах, а зазначені грошові кошти не включені до фонду оплати праці їх підприємств та не стали частиною доходу їх працівників.

Відповідно, у ТОВ Аграрне підприємство «Колос-2», ТОВ «Волев-Інвест», ПП «Енерго Ліс» як податкових агентів у силу положень Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не виникли зобов`язання зі сплати з цих коштів сум податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а відкриття на їх ім`я рахунків у банківських установах та зняття готівкових коштів з попередньою сплатою сум податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, вчинено задля незаконного (за відсутності правової підстави) заволодіння грошовим коштами позивача.

Отже, за встановлених обставин справи спірні суми податків та інші обов`язкові платежі були безпідставно сплачені за рахунок коштів позивача.

Відповідно, з огляду на вимоги ст. 1212 ЦК України, такі грошові кошти мають бути повернені їх законному власнику - ТОВ «Окко-Бізнес Партнер».

Колегія суддів також враховує, що відповідач не спростував відсутність достатньої правової підстави для утримання спірних грошових коштів. Фактично, усі доводи останнього були спрямовані на недотримання Товариством Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 липня 2021 року № 417. Однак, спірні грошові кошти було сплачено не в результаті помилки, а за відсутності достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене вище та встановлені під час апеляційного перегляду спору обставини, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Оскільки під час апеляційного перегляду спору не встановлено правових підстав для отримання Державою грошових коштів у розмірі 5 364 250,00 грн, сплачених у вигляді податків і зборів, колегія суддів приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, задовольняючи позовні вимоги, враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.05.2023 у справі №910/17361/21 та вважає обґрунтованим стягнення спірної суми коштів з Державного бюджету України.

Так, у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі з урахуванням чого боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною четвертою статті 56 ГПК України визначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Тобто відповідачем у наведених справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна.

Тому резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, з огляду на положення частин п`ятої, шостої статті 236 ГПК України, яка не встановлює необхідності зазначення в резолютивній частині рішення суду таких відомостей як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21).

Отже, задовольняючи позов, колегія суддів приходить до висновку про необхідність врахування вищевикладеного та стягнення спірної грошової суми саме з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Як уже було зауважено, переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів констатувала ухилення суду першої інстанції від розгляду спору по суті.

Зокрема, неаргументованим є посилання суду першої інстанції на те, що позивач не надав доказів наявності винесеного судом вироку у кримінальній справі за фактом вчинення відносно нього шахрайських дій, що позбавляє можливості стверджувати про отримання державою безпідставно за рахунок позивача спірної суми коштів, оскільки під час розгляду справи суд в силу наявних в нього процесуальних повноважень не обмежений правом та можливістю надати оцінку правомірності перерахування до бюджету за рахунок коштів позивача спірної суми коштів та наявності правових підстав для їх не повернення позивачу.

До того ж, вирок суду у справі, порушеній за кримінальним провадженням № 443/1683/23 (обвинувальний акт №62023000000000201 від 06.03.2023) не впливає на можливість повернення грошових коштів у розмірі 5 364 250,00 грн, отриманих державою у вигляді податків і зборів.

Суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (див. mutatis mutandis близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Натомість, суд не надав оцінки як матеріалам справи так і доводам позивача та інших учасників спору.

Крім цього, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції з посиланням на статтю 221 КПК України (якою визначено порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення) дійшов висновків, що приписи статті 222 КПК встановлюють недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання відповідного письмового дозволу. Відтак, як зазначив суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, відсутність такого дозволу зумовлює невідповідність такого доказу приписам статті 77 ГПК України і до уваги судом при вирішенні спору братися не може.

Разом з цим, як слушно зауважено заявником апеляційної скарги, відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Тобто, для визнання доказу недопустимим, суд повинен встановити порушення порядку його одержання. Натомість матеріали справи не містять доказів та судом не встановлено факту отримання позивачем матеріалів кримінального провадження з порушенням закону.

При цьому, в позовній заяві ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» повідомило та надало суду копію повідомлення Державного бюро розслідувань про завершення досудового розслідування від 07 березня 2023 року зареєстровано за №99 від 13.03.2023 (№ 10-2- 02-01-6048 від 13.03.2023) (додаток №40) та зазначено, що документи, які долучались до позовної заяви одержані потерпілим (ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер») у КП№62023000000000201 від 06.03.2023 в порядку статті 290 КПК України, якою врегульовано особливий порядок (процедуру) відкриття матеріалів кримінального провадження (після закінчення досудового розслідування) учасникам, яка передбачає можливість ознайомитися із відповідними матеріалами, зробити їх копії або відображення, а не в порядку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК України). В позовній заяві ТОВ «Окко-Бізнес Партнер» також зазначило, що оригінали доказів, які є матеріалами кримінального провадження знаходяться в матеріалах кримінальної справи № 443/1683/23 провадження №1-кп/761/3168/2024, що перебуває в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва.

Водночас положення статей 221-222 КПК України розміщені в розділі ІІІ Досудове розслідування КПК України.

Одержання матеріалів кримінального провадження та подання позову до суду першої інстанції у справі №910/6072/24 здійснювалось на етапі, коли досудове розслідування у КП №62023000000000201 від 06.03.2023 було завершеним.

Справа №443/1683/23 перебуває на розгляді у суді першої інстанції, про що було повідомлено суд у позовній заяві. Розгляд справи №443/1683/23 не відбувається у закритому судовому засіданні.

При цьому, положення статей, розміщених у розділі ІV Судове провадження у суді першої інстанції КПК України, не вимагають отримання дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді на розголошення відомостей досудового розслідування, оскільки таке є завершеним.

Отже, за викладеного, колегія суддів вважає, що матеріали кримінального провадження, які відкриті ТОВ «Окко-Бізнес Партнер» як потерпілому у кримінальному провадженні в порядку ст. 290 КПК України, є доказами, що отриманні Позивачем з дотриманням порядку, визначеного законом, а тому є допустимими у розумінні частини другої статті 77 ГПК України, відповідно не можуть вважатися такими, що одержані з порушенням закону.

При цьому, ч. 2 ст. 77 ГПК Україні не містить жодних інших вимог щодо допустимості доказів у господарському судочинстві, крім вимоги щодо одержання таких доказів відповідно до закону. Крім того, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Колегія суддів вважає за необхідне також зауважити, що сторони у справі не порушували питання про допустимість поданих Товариством доказів. На стадії апеляційного провадження Товариством подано письмовий дозвіл Старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, яким фактично підтверджено наявність у ТОВ «Окко-Бізнес Партнер» права на використання та поширення копій матеріалів кримінальних проваджень №12019240110000101 від 29.03.2019 та №62023000000000201 від 06.03.2023 під час захисту інтересів ТОВ «Окко-Бізнес Партнер» в судових та правоохоронних органах.

Судом першої інстанції під час розгляду спору встановлено, що ДПС України листом від 08.03.2024 № 6569/6/99-00-24-01-01-06 повідомила Товариство про те, що умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначені статтею 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а повернення коштів ЄСВ здійснюється у відповідності до Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 № 417 (далі - Порядок № 417) та зауважено, що із заявою про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових коштів може звернутися той платник, який здійснив таке перерахування. В інших випадках повернення коштів здійснюється на підставі рішення суду.

Також, 28.03.2024 Товариство звернулось до відповідача із заявою від цієї ж дати вих. № 59 про повернення грошових коштів в загальному розмірі 5 364 250,00 грн, як таких, що утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 05.04.2024 № 11-06-06/7325 повідомив позивача про те, що повноваження відносно здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до бюджету платежів (військовий збір, податок на доходи фізичних осіб, єдиного внеску), ведення їх обліку в розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково та/або надміру зарахованих до бюджетів, покладено на ДПС України, тому повернення коштів здійснюється органами ДКСУ за умови надходження від органів ДПС висновків/розрахункових документів на повернення таких коштів.

При цьому, судом першої інстанції зауважено, що Товариство не оскаржувало дії/бездіяльність органів ДПС, однак не вказано, як саме оскарження дій впливає на розгляд спору у справі, що переглядається, по суті.

Колегія суддів зауважує, що саме на особу, права якої порушено, чинне законодавство покладає вибір способу захисту порушеного права. Оскільки встановлюючи наведені обставини суд не вказав, яким чином, за його висновком, мають бути захищені права Товариства у ситуації, яка склалась, наведені висновки суду є недоречними, з огляду на предмет та підстави позовних вимог.

До того ж, Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів не може бути застосовано до спірних правовідносин сторін.

Так, відповідно до п.п. 1, 2 цей Порядок розроблено відповідно до статей 9, 11 розділу III Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та пункту 22 Порядку функціонування єдиного рахунка та виконання норм статті 35-1 Податкового кодексу України центральними органами виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 321.

Цей Порядок визначає процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (далі - Платник), надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску, в тому числі тих, які сплачені через єдиний рахунок.

Оскільки під час апеляційного перегляду спору встановлено, що ТОВ Аграрне підприємство «Колос-2», ТОВ «Волев-Інвест», ПП «Енерго Ліс» не нараховували та не виплачували своїм працівникам заробітну плату за рахунок та у розмірі коштів, отриманих від позивача на відкриті їм рахунки у банківських установах, і зазначені грошові кошти не включені до фонду оплати праці їх підприємств та не стали частиною доходу їх працівників, вищевказаний Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів не може бути застосовано до спірних правовідносин сторін, оскільки не врегульовує спірні правовідносини сторін.

Колегія суддів також зауважує, що чинним законодавством взагалі не врегульовано правовідносини, які виникають між Державою та особою, грошові кошти якої було внесено до державного бюджету у результаті незаконних дій осіб. Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на право Товариства звернутись із цивільним позовом у межах кримінального провадження до осіб, якими вчинено кримінальне правопорушення.

Так, відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Оскільки Держава не є учасником кримінального провадження та не підпадає під дію ч. 1 ст. 128 КПК України, Товариство позбавлене права звернутись в межах кримінального провадження з цивільним позовом до Держави, яка на своїх рахунках (цільових чи нецільових, бюджетних чи позабюджетних) на сьогодні утримує і фактично користується грошовими коштами у розмірі 5 364 250,00 грн сплачених у якості обов`язкових платежів, однак за відсутності доказів того, що грошові кошти, щодо яких було сплачено ці платежі були включені до фонду оплати праці відповідних підприємств та стали частиною доходу їх працівників.

Відповідно, як слушно зауважила ДПС України у листі від 08.03.2024 № 6569/6/99-00-24-01-01-06, - повернення таких грошових коштів можливо за рішенням суду.

Крім цього, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було дотримано вимоги ст. 2 ГПК України.

Так, частиною другою статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відмова у задоволенні вимог позову з наведених в оскаржуваному рішенні підстав у подальшому фактично унеможливлює (достатньо ускладнює) відновлення порушеного права позивача, тоді як завданням господарського судочинства за частиною першою статті 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог не підтвердились під час апеляційного перегляду спору. Суд першої інстанції фактично ухилився від розгляду спору по суті, не дотримався вимог статей 73-79, 86, 236, 237 ГПК України, не застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме, ст.ст. 15, 16, 1212 ЦК України.

У зв`язку з викладеним, а також оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/6072/24 підлягає скасуванню із прийняттям у справі нового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на Державний бюджет України.

Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/6072/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/6072/24 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

4. «Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджета України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Окко-Бізнес Партнер» (82660, Львівська область, Стрийський район, смт Славсько, вул. Івана Франка, 14А, код ЄДРПОУ 37693620) 5 364 250 (п`ять мільйонів триста шістдесят чотири тисячі двісті пятдесят) гривень 00 коп. безпідставно набутих коштів та судовий збір за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 64 371 (шістдесят чотири тисячі триста сімдесят одна) грн 00 коп. та 96 556 (дев`яносто шість тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн 50 коп., відповідно».

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/6072/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.05.2025.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді І.М. Скрипка

Т.П. Козир