Постанова

від 02.05.2025 по справі 922/4342/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4342/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Попков Д.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, місто Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 07.02.2025 у справі №922/4342/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, місто Київ

до відповідача Комунального некомерційного підприємства Липецької сільської ради Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району, село Липці

про стягнення основаного боргу, штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов`язання

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (далі- Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Липецької сільської ради Центр первинної медичної допомоги № 5 Харківського району (далі- Відповідач) основного боргу у розмірі 34 608, 28 грн, 3% річних у розмірі 2 518, 48 грн, пені у розмірі 6 851, 80 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9 684, 73 грн .

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.02.2025 у справі №922/4342/24позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість у розмірі 34 608, 28 грн, відшкодовано 1 562,24 грн судових витрат, в задоволенні решти позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з означеним судовим рішенням в частині відмови у стягненні пені в розмірі 6 851, 80 грн., 3% річних в розмірі 2 518, 48 грн., та інфляційних втрат в розмірі 9 684, 73 грн, звернувся з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду, за змістом якої просив суд в зазначеній частині скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення суду заявник не оскаржував.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач зазначав наступне:

- суд першої інстанції не врахував інтереси обох сторін у даній справі, оскільки несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу;

- суд першої інстанції не мав права зменшувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки зазначене суперечить вимогам законодавства та практиці Верховного Суду;

- суд першої інстанції повністю звільнив боржника від відповідальності за порушення зобов`язання;

- порушення судом норм матеріального права - ст. 233 ГК України ст. 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/4342/24 від 04.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 14.03.2025р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у її задоволенні та зазначав, що суд першої інстанції дослідив усі обставини справи та обґрунтовано зменшив пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Також зазначив про сплив строку довіреності на представника Позивача Семенко О.В.

Проте, останнє зауваження Відповідача судова колегія вважає помилковим, оскільки Позивачем долучено до матеріалів апеляційної скарги довіреність на представника зі строком дії до 31.12.2025року.

Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте мотивувальна частина рішення господарського суду підлягає зміні, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення 02.12.2021 між сторонами Договору про постачання природного газу № 19-1238/21- БО-Т (далі Договір), згідно умов п.1.1 якого Позивач зобов`язується поставити Відповідачу природний газ, а Відповідач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору;

- поставки Позивачем Відповідачу протягом грудня 2021 року - квітня 2022 року природного газу загальним обсягом 3 590,63 м3, що визначено за даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, в тому числі по місяцях:- грудень 2021 1 189,51 м3; січень 2022 1 459,90 м3; лютий 2022 940,99 м3; березень 2022 0,12 м3; квітень 2022 0,11 м3.

- часткової оплати Відповідачем поставленого природного газу у загальному розмірі 24 830,99 грн., що підтверджується виписками АТ «Державний ощадний банк України».

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Вважаючи, що Відповідачем порушено зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати природного газу, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь основного боргу в розмірі 34 608,28 грн, пені у розмірі 6 851,80 грн, 3% річних у розмірі 2 518,48 грн та інфляційних втрат у сумі 9 684,73 грн.

Відповідач в суді першої інстанції надав додаткові пояснення (вх. № 2896 від 03 лютого 2025 року) по суті спору, в яких погодився з обсягом та вартістю спожитого в спірний період природного газу, проте заперечив щодо нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних, посилаючись на відсутність актів прийому передачі, неможливість виконання умов договору щодо надання копії акту надання послуг з розподілу/транспортування газу на підставі даних комерційного вузла обліку через повномасштабне військове вторгнення російської федерації, перебування на лінії активних бойових дій, евакуації населення, велике навантаження на лікувальну установу Відповідача; просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на скрутне фінансове становище.

Зазначені пояснення є по суті відзивом на позовну заяву та долучені судом першої інстанції до матеріалів справи.

Позивач заперечив щодо зменшення відповідних сум за мотивами необґрунтованості та безпідставності.

Задовольняючи позов частково, господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 34 608,28 грн., а також дійшов висновку про наявність підстав до зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат до нуля через складні обставини, які склались у Відповідача внаслідок повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, що призвело до введення військового стану та спричинило значні перешкоди у роботі підприємств та організацій на всій території нашої країни, зокрема, медичних закладів, що перебувають на території Харківської області та на той час перебували на лінії бойового зіткнення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного перегляду у цій справі є незгода Позивача з ухваленим судовим рішенням в частині відмови у стягненні пені у розмірі 6 851,80 грн, 3% річних у сумі 2 518,48 грн та інфляційних втрат у сумі 9 684,73 грн.

Відтак, враховуючи, що рішення щодо стягнення та підстав нарахування заборгованості у розмірі 34 608,28 грн учасниками справи не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Вимогами ст. 549 ЦК України передбачений обов`язок боржника сплатити неустойку кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормою ст. 230 ГК України встановлено визначення штрафних санкцій у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Також вимогами ч.2 ст.625 ЦК України передбачений обов`язок боржника , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора ( висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19).

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником; після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності; неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

За висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:

-характером неустойки (договірний або встановлений законом);

- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);

-складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;

-умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

Верховний Суд виснував, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що констатуючи невиконання Відповідачем свого обов`язку по перерахуванню загальної вартості за поставлений природний газ у встановлений договором строк (прострочення виконання грошового зобов`язання), суд першої інстанції не встановив фактичні обставини такого прострочення, зокрема, щодо конкретного моменту порушення права Позивача, з яким пов`язуються настання обов`язку Відповідача щодо сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченого зобов`язання, а також інші обставини для її застосування.

Крім того, дійшовши висновку про невідповідність поведінки Відповідача добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, суд не зазначив, в чому така поведінка полягає, одночасно звільнивши Відповідача від сплати пені.

В частині вимог про стягнення 3 % річних у сумі 2 518,48 грн та інфляційних втрат у сумі 9 684,73 грн, суд зазначив про арифметичну вірність розрахованих Позивачем сум та задовольнив позовні вимоги в цій частині, одночасно дійшовши висновку про відмову в їх стягненні, провівши аналогію зменьшення наведених складових відповідальності зі штрафними санкціями.

Судова колегія вважає, що зазначені висновки суду першої інстанції щодо можливості зменшення суми інфляційних втрат та 3% річних є такими, що порушують вимоги ст.625 ЦК України та не відповідають висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, за змістом якого інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскільки судом першої інстанції не було надано оцінки наведеним вище аргументам сторін, що мало своїм наслідком не з`ясування обставин, які є визначальними, вагомими і ключовими для вирішення цього господарського спору в оскаржуваній частині, судова колегія досліджує відповідні обставини справи в порядку ст.269 ГПК України.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості (висновок ОП КГС у складі ВС від 19 .01.2024 у справі № 911/2269/22) .

Позивач вимагає стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних через наявність обов`язку Відповідача зі сплати спожитого судового газу на підставі Договору, який за змістом ст.ст.11, 509 ЦК України є належної підставою для виникнення і існування відповідних зобов`язань його сторін.

За змістом п.7.2 Договору, у разі прострочення споживачем остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення .

Презумпція правомірності такого договору встановлена ст.204 ЦК України за наявними матеріалами справи у розумінні ст.215 цього Кодексу не спростована.

Відповідно до пункту 3.5. Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п.п. 3.5.1., п.п. 3.5 Договору)

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірника акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (п.п. 3.5.2., п.п. 3.5 Договору)

Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.п. 3.5.3., п. 3.5Договору).

У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (п.п. 3.5.4., 3.5Договору.).

Окрім того, пунктом 5.1. Договору погоджено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання- передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання- передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Водночас, виникнення право вимоги оплати спожитого газу за змістом п.5.1 цього Договору узалежнено від підписання споживачем акту приймання- передачі газу, який опосередковує перехід права власності на товар згідно п.3.1 цього Договору та є первинним документом у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , що покладає на постачальника як кредитора у розглядуваному спірному грошовому зобов`язанні вчинити дії з надання для підписання споживачу такого акту (п.п.3.1., 3.5.1., 3.5.2. Договору).

Як убачається з матеріалів справи, доказів виконання Позивачем умов Договору щодо направлення (надання) Відповідачу підписаних зі свого боку примірників актів приймання-передачі газу за спірний період, всупереч ст.ст. 13, 74 ГПК, ним надано не було, така обставин взагалі не відображена в позовній заяві та в подальших поясненнях, проте наявність такого акту заперечена Відповідачем у заяві по суті спору, що обґрунтовується ним наявністю активних бойових дій.

Крім того, навіть зі змісту самої позовної заяви вбачається, що відповідні відомості щодо обсягу спожитого Відповідачем природного газу в спірний період (грудень 2021, січень-квітень 2022 року) отримані Позивачем внаслідок його звернення до оператора газо-транспортної системи в вересні 2024 року (безпосередньо перед зверненням до суду) щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника з ЕІС-кодом 56XT0001208P700N.

З доданої до позовної заяви зазначеної довідки вбачається, що обсяг природного газу, використаний Відповідачем ( споживач з EIC-кодом 56XT0001208P700N ) в період з 02.12.2021 по 30.04.2022 та внесений в алокацію Позивача становить:

з 02.12.2021 по 31.12.2021 1 189,51 м3 ;

з 01.01.2022 по 31.01.2022 1 459,90 м3 ;

з 01.02.2022 по 28.02.2022 940,99 м3 ;

з 01.03.2022 по 31.03.2022 0,12 м3 ;

з 01.04.2022 по 30.04.2022 0,11 м3 .

Аналізуючи зазначений доказ Позивача в сукупності з іншими наданими ним доказами (довідкою банківської установи, розрахунками позовних вимог), судова колегія приходить до висновку, що спірними розрахунковими періодами в межах даної справи є січень (частково) та лютий 2022 року, оскільки за грудень 2021 Відповідачем сплачено в повному обсязі 24.12.2021 року в сумі 24830,99 на підставі рахунку Позивача №№19- 1238/21-БО-Т/12/21 вiд 20.12.21 р (решта оплати віднесена за зобов`язаннями січня 2022 року), а в зазначені періоди березня -квітня 2022 року газ фактично не споживався.

Отже розрахунковий період грудня 2021 року не є спірним в межах даної справи, а вищенаведена оплата в грудні 2021 року фактично є авансом та частково передоплатою.

З урахуванням вимог Договору щодо строку виконання зобов`язання за відповідні періоди Відповідач, за умови отримання ним від Позивача підписаного ним примірника акту-приймання природного газу, мав сплатити:

-за спожитий в період січня 2022 року (спожито на 24167,18 грн , несплачено 19027, 34 грн) - 70% до 28.02, решта- до 15.03.2022;

-за спожитий в період лютого 2022 року (спожито 15577,15 грн) -70% до 31.03.2022 року, решта -до 15.04.2022 року.

Саме дати 15.03.2022 року та 15.04.2022 року Позивач зазначає у якості моменту порушеного права та моментом нарахування сум пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Разом з тим, судова колегія вважає загально відомою обставиною перебування під російською окупацією з початку російського вторгнення в Україну з 24 лютого 2022 року села Липці Харківської області (де знаходився Відповідач та де відбувалося споживання ним спірного природного газу) та звільнення цієї території 11.09.2022 Збройними силами України під час контрнаступу.

Отже формальний момент виконання спірного грошового зобов`язання Відповідачем за Договором, а також інших зобов`язань сторін приходився саме на визначений період окупації місцезнаходження медустанови Відповідача.

Посилаючись на неможливість складання та обмін сторонами будь - якими актами на виконання Договору у зазначений період, а також виконання грошового зобов`язання, Відповідач, не заперечуючи проти самого факту, обсягу та вартості спожитого ним природного газу, просив не покладати на нього тягар наслідків у вигляді оплати нарахованої Позивачем відповідальності, оскільки його медична установа знаходилася на лінії бойового зіткнення, а також зараз має спрямовувати кошти на продовження виконання своєї ключової функції надання медичної допомоги населенню в умовах постійних обстрілів.

Проаналізувавши наведені сторонами обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, судова колегія звертається до висновку Великої Палати ВС від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 щодо застосування принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Виходячи з наведеного принципу та встановлених фактичних обставин справи, зокрема, відсутності заявлення та доведення Позивачем виконання свого обов`язку надання Відповідачу оригіналів підписаних зі свого боку актів приймання-передачі природного газу з метою оформлення господарської операції з передачі газу як товару, що має бути сплачений після оформлення його передачі згідно умов Договору, судова колегія констатує факт прострочення кредитора з боку Позивача у розумінні ч.1 ст.613 ЦК України :

- за змістом ч.4 ст.612 ЦК України прострочення кредитору усуває прострочку боржника (Відповідача);

- відсутність порушення (прострочення) грошового зобов`язання згідно ст.ст. 611 , 625 ЦК України унеможливлює і задоволення заявлених позовним вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Виключно за умов надсилання постачальником у встановленому договором порядку на розгляд і підписання споживачеві оригіналів актів приймання- передачі природного газу за спірний період та необґрунтовану відмову споживача від їх підписання чи не підписання упродовж визначеного Договором строку постачальник буде управнений ініціювати питання щодо примушення до виконання відповідного грошового зобов`язання.

Викладена в позовній заяві позиція про можливість застосування у такому випадку положень п.3.5.4 Договору є наслідком помилкового тлумачення його умов всупереч приписів ст.213 ЦК України, адже визначення обсягу спожитого газу за допомогою відомостей Інформаційної платформи Оператора ГТС передбачена виключно у випадку попереднього виконання постачальником обов`язку з надсилання споживачеві на розгляд підписаного зі свого боку акту приймання-передачі та неповернення такого акту споживачем протягом визначеного строку (до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим).

Інше тлумачення фактично звільняє постачальника від виконання обов`язку з оформлення акту зі свого боку та змінює визначені Договором умови щодо моменту оплати, що несумісно із принципами розумності та добросовісності (п.6 ст.3 ЦК України ), а також з урахуванням статусу Відповідача, як бюджетної установи (також зазначено в преамбулі Договору), спонукання останнього до здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов`язань за відсутності підтверджуючих документів - створює підставу для порушення бюджетного законодавства в силу п.23 ст.116 Бюджетного кодексу України .

Імовірна неможливість для Позивача надати (направити )Відповідачу примірники актів прийму-передачі природного газу через тимчасову окупацію території місцезнаходження останнього у передбачені Договором строки не обмежувала такої відправки у подальшому та не звільняла Позивача, як постачальника, від належного вчинення дій, від яких узалежнено дотримання Відповідачем передбаченого Договором строку та й сама можливість такої оплати, що відповідає приписам ст.629 ЦК України.

Отже, оскільки судом апеляційної інстанції внаслідок дослідження обставин справи та перевірки їх доказами не встановлено моменту порушення Відповідачем договірного грошового зобов`язання, висновок суду першої інстанції щодо покладення на Відповідача о обов`язку сплати на користь Позивача суми пені в 6 851, 80 грн., 3% річних в 2 518, 48 грн. та інфляційних втрат в 9 684, 73 грн за період з 01.04.2022 по 31.08.2024 не відповідає вимогам ст.ст.549, 611, 613, 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, що зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Оскільки Відповідач у суді першої інстанції не оспорював вартість спожитого ним газу на суму 34 608,28 грн та обов`язок з його оплати, вимогами апеляційної скарги висновок суду в цій частині не охоплюється, відтак судова колегія, враховуючи межі апеляційного оскарження у відповідності до ст. 269 ГПК, принцип «заборони повороту до гіршого», не переглядає висновки суду першої інстанції в цій частині.

З урахуванням наведеного, з метою дотримання принципів та завдань господарського судочинства, судова колегія вважає за необхідне в оскаржуваній частині (щодо пені, інфляційних втрат та відсотків річних) вийти за межі доводів апеляційної скарги в порядку ч.4 ст.269 ГПК України (через встановлення порушення норм матеріального права) та змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її за наведеними в даній постанові мотивами, а резолютивну частину судового рішення -залишити без змін.

На підставі вищевикладеного, мотивувальна частина рішення Господарського суду Харківської області від 07.02.2025 у справі №922/4342/24 підлягає зміні на підставі п.п.1,4 ст.277 ГПК України шляхом викладення її в редакції даної постанови, а резулятивна частина рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277 , 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, місто Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 07.02.2025 у справі №922/4342/24 залишити без задоволення.

Мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 07.02.2025 у справі №922/4342/24 в частині відмови у стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних змінити, виклавши її в редакції даної постанови, резулятивну частину рішення залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя Д.О. Попков