Рішення

від 05.05.2025 по справі 749/245/25

АЛУШТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 749/245/25

Номер провадження 2/749/151/25

Р ІШ ЕН НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2025 р. м.Сновськ

Сновський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.

з участю секретаря Михалевич М.В.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні суду у місті Сновськ в порядку загального позовного провадження цивільну справу №749/245/25 за позовом керівникаКорюківської окружної прокуратури Розинки Сергія Олександровича в інтересах держави в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області до ОСОБА_1 та приватного сільськогосподарського підприємства «Прогрес» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

КерівникКорюківської окружної прокуратури Розинка С. О. в інтересах держави в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ПСП «Прогрес», у якому просить витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , приватного сільськогосподарського підприємства «ПРОГРЕС» на користь Сновської міської територіальної громади в особі Сновської міської ради земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7425888800:06:000:2574), розташовану в межах населеного пункту с. Тур`я, Корюківського району, Чернігівської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Корюківською окружною прокуратурою здійснювалося процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42024272150000060 від 03.12.2024, розпочатому за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України.

У ході проведення досудового розслідування, встановлено, що наказом №21017-сг Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.12.2020 затверджено проєкт землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 6321281000:04:000:0670 для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населеного пункту на території Благодатненської сільської ради, Васильківського району, Харківської області.

На підставі наказу №21017-сг Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.12.2020 державним реєстратором Валківської міської ради, Харківської області, ОСОБА_2 22.12.2020 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, номер запису 39949793.

Водночас, рішенням тринадцятої сесії восьмого скликання Сновської міської ради №33-13/VIII від 23.12.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 7425888800:06:000:2574 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах населеного пункту с. Тур`я, Корюківського району, Чернігівської області.

На підставі рішення Сновської міської ради №33-13/VIII від 23.12.2021 державним реєстратором Сновської міської ради Корюківського (раніше Сновського) району, Чернігівської області Горбатович Кристиною Едуардівною 28.12.2021 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, номер запису 46122470.

В подальшому, на підставі договору оренди від 12.01.2022 ОСОБА_1 передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 7425888800:06:000:2574 для ведення особистого селянського господарства приватному сільськогосподарському підприємству «ПРОГРЕС» (далі - ПСП «ПРОГРЕС»). Право оренди земельної ділянки зареєстровано за вказаним підприємством 30.01.2022 (номер запису про інше речове право 46514378).

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки (рішення №33-13/VIII Сновської міської ради від 23.12.2021) використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ №21017-сг Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.12.2020), що є порушенням вимог статей 116, 118, 121, 125 Земельного Кодексу України.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 7425888800:06:000:2574 незаконно вибула з комунальної власності, оскільки ОСОБА_1 набула право власності на землю без відповідної правової підстави.

За доводами позовної заяви, визнання недійсним рішення Сновської міської ради №33-13/VIII від 23.12.2021 не є ефективним способом захисту у цій справі, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння земельною ділянкою. Водночас, посилання в позові на незаконність такого рішення, є необхідним для надання судом правової оцінки такому наказу.

Рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст. 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

При встановленні підстав для витребування земельної ділянки у власника ОСОБА_1 , наявні також підстави для її витребування від особи, якій спірна земельна ділянка передана в оренду ПСП «ПРОГРЕС», яке є незаконним володільцем.

Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Витребування спірної земельної ділянки лише у співвідповідача ОСОБА_1 не призведе до припинення незаконного володіння цією ділянкою з боку ПСП «ПРОГРЕС» та її повернення у фактичне володіння Сновської міської ради, оскільки це не буде ефективним та достатнім способом захисту.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 19.03.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 07.04.2025 р.

07.04.2025 р. від Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника, у якому також зазначено, що Сновська міська рада Корюківського району Чернігівської області підтримує позов.

07.04.2025 р. від прокурора Дмитренко В. В. надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника Корюківської окружної прокуратури.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 07.04.2025 р. відкладено підготовче засідання на 05 травня 2025 року.

21.04.2025р. від Тебенко А. В. надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, в якій відповідач зазначає, що визнає позовні вимоги у повному обсязі.

Наказом голови Щорського районного суду Чернігівської області від 30 квітня 2025 року № 14 «Про здійснення організаційних заходів у зв`язку зі зміною найменування суду» встановлено вважати офіційним найменуванням суду - Сновський районний суд Чернігівської області, з дня державної реєстрації відповідних змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Внести зміни до відомостей про суд (в частині найменування юридичної особи), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у порядку, визначеному законодавством.

05.05.2025 р. від ПСП «Прогрес» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, в якій відповідач зазначає, що визнає позовні вимоги у повному обсязі.

Учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно доч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 3ст. 200 ЦПК Українипередбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Як вбачається з позицій Верховного Суду, викладених в Постанові Пленуму Суду № 2 від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження обставин справи.

При обставинах, коли у позивача відсутні інші способи захисту цивільних прав та інтересів, чим може бути визнання права відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб тому є всі законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в наслідок чого визнання відповідачем позову слід прийняти і задовольнити позов.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї письмові докази, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачами, оскільки таке визнання не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Суд, враховуючи вищенаведене, вважає за можливе обмежитися у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження обставин справи.

Згідно з ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

У відповідності до ч. 1-3 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується Конституцією України. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Положеннями статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Водночас, законодавством встановлені певні обмеження у правах набуття права власності на земельні ділянки, а саме згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Передбачена ст. 116, 121 ЗК України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2 гектарів.

Визначений ст. 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст. 116, 121 ЗК України.

З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду, громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 706/1685/16-ц та від 27.10.2020 у справі № 381/375/19.

Частиною 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, ОСОБА_1 , набуваючи вдруге на безоплатній основі земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 7425888800:06:000:2574, діяла всупереч вимогам ст .ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України.

Рішення Сновської міської ради №33-13/VIII від 23.12.2021, на підставі якого ОСОБА_1 повторно безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства понад норму, встановлену Земельним кодексом України, не може оцінюватися як воля власника спірного нерухомого майна народу України, територіальної громади на вибуття майна із володіння.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У пункті 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення».

Також, у пункті 150 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено: «Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)».

Таким чином, вимога про визнання недійсним рішення не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку територіальної громади та для її витребування з чужого володіння.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 Цивільного кодексу України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно з положень ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 зазначено, що застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України). На підставі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зроблено висновок, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст. 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі П/811/1640/17 звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц вказала, що набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 та інших.

У пункті 147 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84-87) звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Окрім цього, відповідно до п. 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553 з наступними змінами), для державної реєстрації права власності у разі витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подається відповідне рішення суду.

З огляду на вказане в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Правовою підставою для витребування у орендаря є ч. 1 ст. 388 ЦК України, яка визначає що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Закон, за наявності визначених ст. 387, 388 ЦК України умов, не обмежує абсолютне право власника на витребування належного йому майна із незаконного володіння, зокрема чинністю/нечинністю договорів чи інших правочинів, стороною яких не є власник.

Витребування спірної земельної ділянки лише у співвідповідача ОСОБА_1 не призведе до припинення незаконного володіння цією ділянкою з боку ПСП «ПРОГРЕС» та її повернення у фактичне володіння Сновської міської ради, оскільки це не буде ефективним та достатнім способом захисту.

Аналогічна правова позиція зі схожими правовідносинами викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 672/386/20.

Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду, державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги вищенаведене, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження на підставі поданих письмових доказів.

Частиною 1 статті 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов у повному обсязі, тому 50% судового збору слід повернути позивачу з державного бюджету.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст. 16, 317, 319, 387 ЦК України, ст.ст. 1, 78, 81, 93, 116, 118,, 121, 123, 134, 155 ЗК України, ст.ст. 12, 13, 81, 200, 206, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги керівникаКорюківської окружноїпрокуратури РозинкиСергія Олександровичав інтересахдержави вособі Сновськоїміської радиКорюківського районуЧернігівської областідо ОСОБА_1 та приватногосільськогосподарського підприємства«Прогрес» провитребування земельноїділянки ізчужого незаконноговолодіння задовольнити повністю.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), та приватного сільськогосподарського підприємства «ПРОГРЕС» (ЄДРПОУ 00132144, вул. Шевченка, буд. 42, с. Хотуничі, Корюківського району, Чернігівської області, 15220) на користь Сновської міської територіальної громади в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 04061932, місцезнаходження: вул. Незалежності, 19, м. Сновськ, Корюківський район Чернігівська область, 15200) земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 7425888800:06:000:2574, розташовану в межах населеного пункту с. Тур`я, Корюківського району Чернігівської області.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 757 (сімсот п`ятдесят сім гривень) 00 копійок.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «ПРОГРЕС» (ЄДРПОУ 00132144, вул. Шевченка, буд. 42, с. Хотуничі, Корюківського району, Чернігівської області, 15220) на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 757 (сімсот п`ятдесят сім гривень) 00 копійок.

Повернути Чернігівській обласнійпрокуратурі з державного бюджету України 50% сплаченого при подачі позовної заяви судового збору у розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Суддя М.С. Чигвінцев