Рішення

від 05.05.2025 по справі 320/17339/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2025 року справа №320/17339/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсейлз" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Праймсейлз" (далі також - ТОВ «Праймсейлз», позивач) із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 січня 2023 року № 00068350702 та № 00068360702.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані індивідуальні акти, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам податкового законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2024 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року скасовано, а справу № 320/17339/23 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи попередні рішення Верховний Суд вказав, що не вважає достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення покладення в основу мотивів судів викладеної у акті перевірки відповіді контрагента позивача за спірними операціями ТОВ "С.К.С." без з`ясування та перевірки дійсного змісту та обставин постачання сільгосппродукції, поряд з наданням оцінки аргументам та поясненням з приводу фактичних обставин від позивача. Роблячи висновки у цій справі на основі співставлення даних згідно з відповіддю ТОВ "С.К.С." та доданими товарно-транспортними накладними суди невмотивовано відхилили такі пояснення позивача, обмежившись цитуванням змісту акта перевірки в частині отриманої податковим органом відповіді від ТОВ "С.К.С." від 27 липня 2020 року за № 27/20. А тому слушними є доводи скаржника про відсутність в матеріалах справи даних зустрічної звірки ТОВ "С.К.С.", як і даних, які б свідчили на користь непідтвердження переробки насіння соняшника в олію між виробниками (зазначеними у довідках виробника (посвідченнях якості)) та ТОВ "С.К.С." або ж придбання ТОВ "С.К.С." сировини (насіння соняшника) для виробництва олії з початку 2020 року, про що йдеться у акті перевірки від 17 січня 2023 року № 2790/26-15-07-02-01-03/41202432 та у судових рішеннях.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року адміністративна справа №320/17339/23 прийнята до провадження суддею Балаклицьким А.І. Справу визначено розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатом повторного автоматизованого розподілу, справу № 320/17339/23 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.

Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 справу прийнято до провадження судді Панченко Н.Д., визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою від 03.02.2025 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 01.04.2025 також позивач у підготовчому судовому засіданні повідомив суд про зміну назви позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Праймсейлз".

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував повністю.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 після заслуховування пояснень представників сторін оголошено перерву у судовому засіданні до 22.04.2025.

У судовому засіданні 22.04.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача заперечував проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні, дослідивши наявні матеріали справи, суд постановив протокольну ухвалу про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Праймсейлз" з питань що стали предметом оскарження, а саме: з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за травень 2020 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 18 червня 2020 року № 9139454361, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередньому звітному періоді за квітень 2020 року.

За результатом перевірки встановлено:

- завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 4871036,00 грн;

- заниження ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 12233826, 00 грн, у тому числі: за квітень 2020 року на суму 6072920,00 грн, за травень 2020 року на суму 6160906,00 грн;

- не зареєстровано зведені податкові накладні в ЄРПН на суму 42462,00 грн, у тому числі: за квітень 2020 року на суму 26792,00 грн; за травень 2020 року на суму 15670,00 грн.

17 січня 2023 року за результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки № 2790/26-15-07-02-01-03/41202432.

Під час проведення перевірки позивачу направлялись такі запити:

- запит від 28 грудня 2022 року № 1/26-15-07-02-01 стосовно надання пояснень та їх документального підтвердження щодо складу порушень діючого законодавства, викладених в акті перевірки від 10 серпня 2020 року № 271/26-15-07-02-01/41202432 (документальне підтвердження щодо залучення додаткових документів (наведених у запереченнях), що не були надані під час перевірки, їх вплив на зміну суми донарахувань податкових зобов`язань по сплаті податків, визначених в акті перевірки). Також, стосовно надання інформації щодо відсутності (втрати, зіпсування, викрадення, знищення тощо), вилучення первинних (бухгалтерських) та інших документів; пошкодження даних бухгалтерського обліку, зокрема, при здійсненні вірусної атаки, за період, що перевіряється.

ТОВ "Праймсейлз" надало відповідь від 30 грудня 2022 року № 336, згідно з якою надано копії документів, а саме: договір поставки, прибуткові накладні, декларації виробника, сертифікати якості-декларація виробника, акти прийому-передачі, договір комісії з додатками та специфікацією, звіти комісіонера, МД, контракти, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), договір доручення.

- запит від 10 січня 2023 року № 2/26-15-07-02-01 щодо питань, що виникли в ході проведення перевірки, а саме: фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "С.К.С." по операціях щодо придбання товарів (олія соняшникова сира нерафінована, шрот соняшниковий гранульований насипом), їх походження, зберігання, транспортування, залучення супутніх послуг інших осіб та порядок формування податкового кредиту з ПДВ у відповідності з вимогами Кодексу, зокрема, документальне оформлення оприбуткування товарів (робіт, послуг) у бухгалтерському та складському обліку, посвідчення якості на відповідну кількість придбаних товарів, умови їх поставки, транспортування, навантаження/розвантаження, звіти (копії) про переробку олійного насіння (ф.23), банківські виписки щодо оплати за ТМЦ (роботи, послуги), наявність заборгованості на кінець перевіряємого періоду), підтвердження реалізації (експорту), умови поставки, відвантаження (переміщення) ТМЦ до олійних терміналів та/або місць експортування товарів, зокрема, довіреності на отримання товарів, наявність розрахунків (коригувань) за наведеними операціями (заліку, інше), наявність умисних діянь тощо.

На вказаний запит ТОВ "Праймсейлз" відповіді не надало.

Станом на 10 січня 2023 року контролюючим органом складено акт № 87/Ж6/26-15-07-02-01 про ненадання первинних (бухгалтерських) документів ТОВ "Праймсейлз" до перевірки, а саме, документального підтвердження щодо зберігання, переміщення, транспортування продукції (олії соняшникової сирої нерафінованої та шроту соняшникового гранульованого).

На підставі акта перевірки від 17 січня 2023 року № 2790/26-15-07-02-01-03/41202432 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 січня 2023 року: № 00068350702, згідно з яким донараховано ПДВ на суму 12233826, 00 грн та застосовано штраф у розмірі 6116913, 00 грн, а також № 00068360702, згідно з яким зменшено від`ємне значення суми ПДВ у розмірі 4871036,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи позивач вказує, що ненадання до перевірки документального підтвердження транспортування, переміщення, зберігання, звітів комісіонера, даних складського обліку зумовлено тим, що згідно з укладеними між Позивачем та постачальником ТОВ "С.К.С." договором та у його межах відповідних специфікацій щодо постачання олії соняшникової сирої нерафінованої та шроту соняшникового гранульованого насипом визначено поставку товару на умовах EXW (склад постачальника), не передбачено обов`язку продавця (постачальника) укласти договір перевезення товару, чим пояснюється й відсутність відповідних товарно-транспортних накладних, оскільки за базисом постачання EXW та згідно із специфікаціями постачання здійснювалось на склад постачальника: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, буд. № 8а та/або Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Байкальска, 9 та/або м. Запоріжжя, вул. Харчова, 3 (в частині поставки олії соняшникової сирої нерафінованої); та Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, буд. № 8а (в частині поставки шроту соняшникового гранульованого насипом).

Наведеним, як зазначає позивач, також спростовуються й доводи податкового органу в частині відсутності виробничих потужностей контрагента.

В частині відсутності документів щодо зберігання товару позивач вказує, що до моменту складення актів прийому-передачі товару відповідальним за зберігання товару було ТОВ "С.К.С", який у подальшому, за актами прийому-передачі було передано на комісію комісіонеру ТОВ "ВІНАГРОГРУП" згідно з договором комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції.

Відтак, позивач стверджує, що у межах спірних операцій не виступав учасником договору щодо зберігання товару, а тому у нього й відсутні відповідні документи.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано даних тверджень.

Щодо відсутності звітів комісіонера позивач зауважує, що у відповідь на запит контролюючого органу від 28 грудня 2022 року за № 1/26-15-07-02-01 було надано, у тому числі, й звіти комісіонера, які не були враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваних рішень.

Відповідач не заперечував факт надання звітів комісіонера.

Стосовно невідповідності даним зустрічної звірки, в частині місця передачі товарів позивач вказав, що місце передачі товару узгоджене з ТОВ "С.К.С" у специфікаціях, а згідно з актами прийому-передачі товару, укладених між позивачем та ТОВ "С.К.С", - місце передачі кожної номенклатури товару тотожне місцю передачі, вказаному у відповідній специфікації. При цьому кожен акт прийому-передачі містить печатку та підпис посадової особи ТОВ "С.К.С", яке, у свою чергу, підтвердило факт реалізації товару на користь позивача за адресами, вказаними в актах прийому-передачі, що слідує з листа-відповіді ТОВ "С.К.С" на запит ГУ ДПС у м. Києві. Окрім цього, адреси передання продукції на комісію й у актах прийому-передачі товару на комісію ТОВ "ВІНАГРОГРУП" відповідають даним актів прийому-передачі, складених між позивачем та ТОВ "С.К.С".

В частині невідповідності придбаних та реалізованих товарів контрагентом по ланцюгу їх постачання позивачем зазначено, що податковим органом не надано жодної оцінки тому, що спірні господарські операції зумовили зміни майнового стану сторін, а товар реалізовано на експорт.

Окрім викладеного позивач просить суд врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2022 року у справі № 600/2482/21-а, який зроблено за подібних, на думку позивача обставин щодо постачання олії соняшникової, а також наполягає й на урахуванні висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2022 року у справі № 160/3364/19.

Водночас відповідач зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента, а перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника. При співвідношенні статусів юридичної особи та платника податку статус юридичної особи, яка бере участь у податкових правовідносинах, має такі складові (критерії): статус організації; необхідність створення і реєстрації з дотриманням законодавчих процедур; наявність цивільної правоздатності і дієздатності; створення, одержання, передавання об`єктів оподаткування або провадження діяльності з такими об`єктами оподаткування; наявність обов`язку зі сплати податків і зборів. Саме під час проведення перевірки податковим органом аналізується наявність усіх цих критеріїв платника податку та їх обов`язкове одночасне існування саме під час господарських операцій, які зазначені в первинних документах. Обов`язковим є також існування цих критеріїв не лише в суб`єкта господарювання, який безпосередньо перевіряється, а й у всіх тих контрагентів, з якими проводяться господарські операції, оскільки за відсутності підтвердження господарських операцій з конкретно визначеним платником податків суб`єкт господарювання втрачає право на включення таких операцій до податкового кредиту та до складу витрат як операцій, що здійснені з контрагентом, який не бере участі в податкових правовідносинах, тобто з невстановленим платником податків.

Також відповідач просив врахувати висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі № 805/5190/15-а, від 10 лютого 2022 року у справі № 420/6441/19-а та від 29 квітня 2021 року у справі № 810/3713/16 відповідно до яких саме товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Судом у межах даного провадження встановлено, що предметом позову є податкові повідомлення-рішення від 24 січня 2023 року № 00068350702 та № 00068360702, в основу яких покладено висновки податкового органу про заниження податкових зобов`язань з ПДВ за квітень-травень 2020 року на суму 42462,00 грн внаслідок реалізації відходів малоцінних (х/б вироби) для ФОП ОСОБА_1 , вартість придбання яких перевищує вартість їх реалізації та висновки контролюючого органу щодо нереальності операцій постачання контрагентом ТОВ "С.К.С".

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2024, суд зазначає таке.

Статтею 44 Податкового кодексу України (тут і надалі ПК у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено вимоги підтвердження даних, визначених у податковій звітності, згідно з пунктом 44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

У пункті 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи численну і сталу практику Верховного Суду, суд вважає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції Верховний Суд вказав, що «…Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996, так само характеризує і податковий облік.

Проте якщо ж господарська операція фактично не відбулась, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності зі встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку…».

Як вбачається із матеріалів справи, 1 листопада 2018 року ТОВ "Торговий дім "КИЇВХЛІБ" (Покупець) уклав з ТОВ "С.К.С." (Постачальник) договір поставки № 01/11/2018-ТДКХ, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця товар (сільськогосподарську продукцію), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору. Згідно з цим договором товаром є сільськогосподарська продукція, яка визначається у Специфікаціях та передається на підставі акта приймання-передачі партії товару.

Всього за актами приймання-передачі позивачем отримано олії соняшникової сирої нерафінової 4150,0 т на суму 72708000,50 грн та шроту соняшникового гранульованого насипом 2300,0 т на суму 12604033 грн.

Суми ПДВ у складі ціни сільгосппродукції були включені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за охоплені перевіркою періоди.

Як вбачається із змісту Акта перевірки, роблячи висновки щодо нереальності спірних операцій позивача з контрагентом ТОВ "С.К.С." податковий орган виходив з того, що під час перевірки не отримано підтвердження транспортування товару, оскільки у поданій фінансовій звітності ТОВ "С.К.С." за І квартал 2020 рік не задекларовано виробничих потужностей та транспортних засобів; не підтверджено походження сільгосппродукції по ланцюгу постачання, оскільки ТОВ "С.К.С." не задекларовано придбання олії соняшникової сирої нерафінованої у кількості 4150 тонн у квітні 2020 року; а також констатовано невідповідність фактичного місця постачання, вказаного у специфікаціях та актах приймання-передачі і товарно-транспортних накладних, висновки про що зроблено за результатом зустрічної звірки з даними постачальника ТОВ "С.К.С.".

Тобто, відповідно до висновків податкового органу, позивачем не надано підтвердження щодо транспортування, переміщення, зберігання товару, зокрема, відповідних звітів комісіонера, даних складського обліку тощо.

Згідно з доводами позивача, що викладені письмово та приєднані до матеріалів справи, а також поясненнями наданими під час розгляду справи позивач зазначає, що олія соняшникова та шрот поставлялись контрагентом ТОВ "С.К.С." на умовах EXW, тобто на "склад постачальника", що не передбачає обов`язку продавця (постачальника) укласти договір перевезення товару. Позивач стверджує, що згідно з актами прийому-передачі товару за погодженими сторонами специфікаціями товар передано ТОВ "С.К.С" та прийнято позивачем за вказаними у специфікаціях адресами, а саме: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, буд. № 8а та/або Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Байкальська, 9 та/або м. Запоріжжя, вул. Харчова, 3 (в частині поставки олії соняшникової сирої нерафінованої); Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, буд. № 8а (в частині поставки шроту соняшникового гранульованого насипом).

Наведені твердження позивача підтверджуються матеріалами справи, зокрема, договором поставки №01/11/2018-ТДКХ від 01.11.2018. Відповідно до умов Договору якість товару має відповідати вимогам діючого ДСТУ та підтверджуватись відповідними посвідченнями (сертифікатами) якості товару. При здійсненні поставки партії товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінали наступних документів: видаткову накладну, податкову накладну в електронному вигляді, копію посвідчення (сертифіката) якості на товар, акт приймання-передачі партії товару (у випадку передачі товару в дату оформлення видаткової накладної). Згідно специфікації № 13 від 14.04.2020 до Договору постачальник зобов`язується поставити товар, а покупець прийняти й оплатити товар в строки і на умовах, передбачених в основному Договорі. Товар передається постачальником покупцю в пункті поставки на умовах: EXW Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, 8-а, відповідно до умов основного договору.

Всього за актами приймання-передачі отримано шрот соняшниковий гранульований насипом 2 300, 0 т на суму 12 604 033 грн, крім того ПДВ 2 520 806, 57 грн.

Як вже було зазначено судом, пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце, позивачем приєднано до матеріалів справи договори та додатки до них, видаткові та податкові накладні, специфікації, актів прийому-передачі, сертифікати якості, які досліджені судом і проаналізовані у своїй сукупності.

Так, під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що згідно даних ІС «Податковий блок», в поданій фінансовій звітності за І квартал 2020 року не задекларовано наявність виробничих потужностей у ТОВ «С.К.С.» у складі основних засобів та транспортних засобів, у зв`язку з чим, ТОВ «С.К.С.» не мало можливості перевозити товари на адресу позивача власними силами.

В результаті дослідження діяльності ТОВ «С.К.С.» не задекларовано придбання олії соняшникової сирої нерафінованої у кількості 4 150 тон у квітні 2020 року. За цей період ТОВ «С.К.С.» задекларовано придбання 3 380, 83 тон олії соняшникової сирої нерафінованої від пов`язаної особи (засновника) по ціні 186, 50 грн за 1 тонну, яку реалізовано в адресу ТОВ «ВІАЛОН КОМПАНІ» у кількості 3 380, 83 т по ціні 16 645, 00 грн за 1 тону. При подальшому дослідженні було проаналізовано ланцюг постачання товарів (робіт, послуг) відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних, за яким підприємство у квітні 2020 декларує придбання сухого корму для собак (Monge dog), рекламні послуги, дезодорранти, гелі, аерозолі, тушки курчат, хліб житній, кукурудза, бензин А-92, 95 та ін., реалізує олію соняшникову, напій кавовий розчинний «MacCoffee 3 in 1», шрот соняшниковий гранульований насипом, лак для волосся, соус Бальзаміко салатний, шоколад молочний та інше.

Однак під час проведення перевірки податковий орган до ТОВ «С.К.С.» надіслав запит № 100237/10/26-15-05- 02-01 від 10.07.2020 з метою проведення зустрічної звірки даних, що підтверджують господарські відносини з позивачем.

Від ТОВ «С.К.С.» контролюючим органом отримано відповідь №27/20 від 27.07.2020, за якою : «...у наведені періоди Товариство мало господарські взаємовідносини із ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КИЇВХЛІБ» (код 41202432). Вони базувалися на підставі договору поставки № 01/11/2018-ТДКХвід 01.11.2018. Невід`ємною частиною даного договору були Додатки, які визначали асортимент, кількість товару та умови його постачання. В адресу ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КИЇВХЛІБ» реалізовувалася олія соняшникова нерафінована, шрот соняшниковий гранульований на умовах EXW згідно ІНКОТЕРМС 2010 року Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, буд. № 8а, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Байкальська, 9, м. Запоріжжя, вул. Харчова З; транспортування продукції здійснювалося за рахунок Комісіонерів (ТОВ «ВІНАГРО- ФУД» та ТОВ «ВІНАГРОГРУП») автомобільним транспортом. Оплата реалізованої продукції здійснювалася виключно у безготівковій формі. Сировина (насіння) для олії купується на митній території України у різних продавців. При цьому, оскільки ТОВ «С.К.С.» не має власного транспорту, то перевага віддається або продавцю з вигідною ціною, або продавцю з вигідним для Товариства місцем зберігання. З придбаної сировини і виробляється готова продукція. Не завжди вистачає виробленої готової продукції (олії соняшникової, шроту гранульованого) для виконання замовлення наступними покупцями такого товару. В таких випадках докуповується продукція на митній території України у підприємств-резидентів. Так було і при взаємовідносинах з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КИЇВХЛІБ». У червні 2019 року шрот соняшниковий гранульований насипом купувався у ТОВ «СОУЛТРЕЙД» (код 41716706) відповідно до договору № 15/01-19 від 15.01.2019 та у жовтні 2019 року олія соняшникова сира нерафінована купувалася у ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» (код 41737583) відповідно до договору №020418-1 від 02.04.2018. Постачання продукції (настання права власності у ТОВ «С.К.С») здійснювалося на умовах EXW...».

Як вже було зазначено судом, відповідно до умов ІНКОТЕРМС (в редакції 2010р) базис поставки EXW не передбачає обов`язку продавця (постачальника) укласти договір перевезення товару. Відповідно до актів прийому - передачі товару за вищевказаними специфікаціями товар передано ТОВ «С.К.С» та прийнято Товариством за адресами, узгодженими Сторонами в таких специфікаціях. Оскільки, виходячи з умов вищевказаних специфікацій №№12,13, у ТОВ «С.К.С» не існувало обов`язку перевезти чи забезпечити перевезення товару, а передача товару відбувалась на умовах EXW, підстав для складання та наявності у ТОВ «Торговий дім «КИЇВХЛІБ» товарно-транспортних накладних не існувало.

Окрім цього, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем транспортних витрат на перевезення товару в рамках його придбання за договором поставки №01/11/2018- ТДКХ від 01.11.2018.

Водночас, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товару і набуття права власності на нього, оскільки не показує відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а лише містить інформацію про господарську операцію перевезення.

Крім цього, відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Стосовно тверджень податкового органу про те, що ТОВ «С.К.С.» не задекларовано виробничих потужностей, то як вбачається із змісту відповіді ТОВ «С.К.С.» в останнього наявні декілька складів по усій території України та він не був особисто перевізником придбаного товару.

Щодо відсутності у ТОВ «Торговий дім «КИЇВХЛІБ» первинних документів зберігання товару.

Відповідно до п. 3.5. договору поставки №01/11/2018-ТДКХ від 01.11.2018 «Постачальник відповідно до ст. 667 Цивільного кодексу України може зберігати Товар Покупця до моменту його вивозу на власних або орендованих складах на протязі 90 днів. Вартість зберігання врахована у вартість Товару».

Таким чином, до моменту складення актів прийому-передачі товару відповідальним за зберігання товару є ТОВ «С.К.С». В момент підписання вказаних актів прийому- передачі Товариство передало товар за актами прийому-передачі на комісію комісіонеру - ТОВ «ВІНАГРОГРУП» (39652387) - в рамках укладеного між Товариством та ТОВ «ВІНАГРОГРУП» договору комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції №2012-ТДКХ від 20.12.2019 р.

Відповідно до п. 4.2. договору комісії «Ризик випадкової втрати та відповідальність за збереження продукції переходить до Комісіонера з моменту підписання Сторонами акту прийому-передачі продукції».

Таким чином, оскільки ТОВ «Торговий дім «КИЇВХЛІБ» не є учасником відносин зберігання, необхідності та підстав в укладенні позивачем договорів зберігання, складання та наявності у ТОВ «Торговий дім «КИЇВХЛІБ» первинних документів, що відображають зберігання товару, немає.

Щодо відсутності у ТОВ «Торговий дім «КИЇВХЛІБ» звітів комісіонера, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 6.1 Договору комісії №2012-ТДКХ від 20.12.2019 «Протягом 15 календарних днів з дати реалізації на експорт продукції та надходження від Комісіонера на рахунок Комітента коштів за реалізовану на експорт продукцію Комісіонер складає, підписує та надсилає в двох примірниках Акт приймання- передачі наданих послуг. Одночасно з Актом приймання-передачі наданих послуг Комісіонер надає Комітенту два примірники підписаного Комісіонером звіту про надання послуг».

Відповідно до пояснень позивача, що не було спростовано відповідачем, оскільки ТОВ «ВІНАГРОГРУП» на момент здійснення первинної перевірки, яка була проведена в 2020 році, не виконало обов`язку оплати реалізованого на експорт Товару, підстав для складання звіту комісіонеру не було.

Водночас, під час проведення перевірки з 28.12.2022 по 10.01.2023 позивач отримав запит №1/26-15-07-02-01 від 28.12.2022 щодо надання документів.

У відповідь на наведений запит, позивач листом № 336 від 30.12.2022 надав у тому числі копії, Звітів комісіонера.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять та відповідач не заперечував факт надання звітів комісіонера.

Щодо відсутності підтвердження походження олії соняшникової сирої нерафінованої та шроту соняшникового гранульованого насипом.

Відповідно до договору поставки №01/11/2018-ТДКХ від 01.11.2018 ТОВ «С.К.С» надало Товариству копії документів про якість товару на увесь обсяг поставленого товару в рамках специфікацій №№ 12,13. Кожна копія документа про якість скріплена печаткою ТОВ «С.К.С».

З кожного з вказаних документів вбачається найменування та місцезнаходження виробника товару, придбаного Товариством у ТОВ «С.К.С» в рамках вищевказаних специфікацій. Факт пред`явлення позивачем копій документів про якість представникам контролюючого органу стверджується в самому Акті перевірки.

Таким чином, суд констатує, що контролюючому органу відома інформація щодо виробника олії, шроту.

Відтак, твердження контролюючого органу щодо відсутності підтвердження походження олії та шроту помилковими.

Щодо невідповідності даним зустрічної звірки місця передачі товарів.

Як вже було зазначено судом, місце передачі товару узгоджене в специфікаціях №12,13. Відповідно до актів прийому-передачі товару, складених між Товариством та ТОВ «С.К.С» місце передачі кожної номенклатури товару тотожне місцю передачі, вказаному у відповідній специфікації. Кожен акт прийому-передачі товару містить печатку та підпис посадової особи ТОВ «С.К.С», тобто є доказом підтвердження ТОВ «С.К.С» обставин, викладених в акті прийому-передачі.

Як вбачається з Акту перевірки, ТОВ «С.К.С» у листі, адресованому до ГУ ДПС у м. Києві, підтвердило факт реалізації товару на користь ТОВ «ТД «КИЇВХЛІБ» за адресами, вказаними в актах прийому-передачі.

Окрім цього, позивач надав контролюючому органу в рамках перевірки копії актів прийому-передачі товару на комісію, складених між позивачем та ТОВ «ВІНАГРОГРУП», відповідно до яких відповідна кількість кожної номенклатури товару передана Товариством ТОВ «ВІНАГРОГРУП» за адресами, тотожними адресам, які зазначені в актах прийому-передачі, складені між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КИЇВХЛІБ» та ТОВ «С.К.С».

Відтак, твердження контролюючого органу у цій частині також є помилковими.

Суд звертає увагу на те, що під безтоварністю господарських операцій розуміється відсутність факту передачі товарно-матеріальних цінностей, передбачених договорами, від продавця до покупця.

При цьому у судовому засіданні відповідач зазначав, що факт поставки товару мав місце, однак податковим органом не встановлено походження цього товару від контрагентів контрагента позивача.

Суд виходить з того, що змістом будь-якої господарської операції, яка спроможна спричинити зміни в податковому обліку платника податків, є зміни в стані активів та зобов`язань учасників такої господарської операції. Господарські операції, які були задекларовані позивачем та були предметом дослідження під час податкових перевірок відповідача, є операціями з постачання (купівлі-продажу). Операції купівлі-продажу супроводжуються змінами в активах та зобов`язаннях сторін: вибуття з власності продавця та перехід у власність покупця товару, передбаченого договором, а також вибуття з власності покупця та перехід у власність продавця грошових коштів, передбачених договором в якості оплати.

Як вбачається із матеріалів справи, відомості про оплати товару за спірними господарськими операціями містяться в актах перевірок та не оспорюються відповідачем.

Відтак, факт оплати товару, придбаного позивачем в результаті спірних господарських операцій, суд вважає встановленим та таким, що не підлягає доказуванню в межах даної справи.

Також матеріалами справи підтверджується факт передачі товару за спірними господарськими операціями від постачальників позивачу чи уповноваженій ним особі (зерновий склад, термінал, олійне підприємство).

Дана обставина не заперечувалась відповідачем під час розгляду справи та підтверджується наявними матеріалами справи, до яких долучено засвідчені належним чином копії первинних бухгалтерських документів.

Відповідачем не спростовано, що внаслідок здійснення господарських операцій із контрагентом, які були предметом перевірки, позивач не мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності; не підтверджено, що позивач прагнув отримати вигоду виключно переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту). Відповідачем не доведено неотримання позивачем товару, придбаного у контрагентів.

Водночас відповідачем поставлено під сумнів лише походження придбаного товару контрагентами позивача.

Так у відповідача наявні зауваження щодо відсутності основних фондів, необхідної кількості трудових ресурсів у контрагента позивача. Фактично, висновки ґрунтуються на припущеннях про неспроможність контрагента позивача здійснювати господарські операції. При цьому, відповідач не надав до суду доказів притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб контрагента щодо господарських операцій, які перевірялися відповідачем, та/або не надав доказів визнання судом недійсними правочинів, укладених позивачем з такими контрагентами.

Відтак, відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Суд наголошує на тому, що податковий орган помилково залишає поза увагою ту обставину, що документи, які не надав позивач, не відносяться до первинної бухгалтерської документації за операціями з придбання с/г продукції, не здатні підтвердити факт та зміст таких господарських операцій та не підлягають обов`язковому зберіганню платником податків.

Суд також вважає за доцільне зазначити, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагентів позивача матеріальних і трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання такими платниками господарських операцій і не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, позаяк залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умови укладання відповідних договорів.

Позивач не може нести відповідальність за можливе невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, що вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Щодо наявності кримінального провадження №32018000000000039 від 30.05.2018 р. відносно ТОВ «С.К.С», то суд зазначає таке.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень кримінальне провадження №32018000000000039 відкрито за фактом правопорушення, а не відносно протиправних дій посадових осіб ТОВ «С.К.С».

Суд зазначає, що сам факт порушення кримінального провадження без наявності обвинувального вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «С.К.С.» не є підставою для визнання операцій нереальними. Наявність кримінального провадження не є належним підтвердженням протиправності дій платників податків та/або доказом нереальності здійснення господарських операцій.

Більш того, кримінальне провадження відкрите 30.05.2018, водночас період перевірки є 2020 рік, тобто майже через два роки після відкриття кримінального провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 по справі № 160/3364/19 вказано, що «… з урахуванням підходів ЄСПЛ, викладених у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб (постанови від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19, від 10 липня 2020 року у справі № 120/4723/18-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 820/1379/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17, від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/15 тощо).

Отже, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та / або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Ця правова позиція відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», відповідно до якої у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Наведеному принципу не відповідає ситуація, коли у вироку в межах кримінального провадження щодо директора ймовірно фіктивного підприємства суд, практично не досліджуючи господарську діяльність цього підприємства (оскільки склад злочину закінчується в момент придбання / перереєстрації фіктивного підприємства), робить висновки про те, що підприємство було створено з метою прикриття незаконної діяльності, ніколи не здійснювало жодної господарської діяльності, усі його господарські операції з контрагентами є фіктивними тощо.

На практиці створювалися свого роду «преюдиції» невизнання податкових наслідків операцій з підприємствами з ознаками фіктивності, що створювало тиск на сумлінних платників податків. Нерідко податкові органи, окрім факту наявності кримінальної відповідальності, використовували вироки та матеріали досудового розслідування як докази при притягненні до відповідальності за порушення норм податкового законодавства, коли директор чи формальний власник залучалися до відповідальності з формально незначною сумою штрафу. Отже, факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, якщо іншими наданими доказами рух товару і зміни в активах / зобов`язаннях платника податків підтверджуються. Як наслідок, існує нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених у вироках, які набрали законної сили.

Норми матеріального права не можуть пов`язувати визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковою наявністю вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво. Матеріали кримінального провадження стосовно посадових осіб підприємств-контрагентів не є належними та допустимими доказами безтоварності операцій, якщо таким матеріалам не надана правова оцінка компетентним судом, що знаходить своє вираження, наприклад, у формі вироку у відповідному кримінальному провадженні……

….Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження відповідача, викладені в додаткових поясненнях до касаційної скарги, про те, що засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (переважно директора контрагента) свідчить про фактичну відсутність у такої юридичної особи цивільної дієздатності, тобто одного з обов`язкових критеріїв визнання юридичної особи учасником податкових правовідносин, з огляду на те, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку…..

….Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності….»

Тобто вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить посилання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов`язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.

З огляду на викладене суд вважає, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, оскільки підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Таким чином, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, висновок податкового органу щодо безтоварності операції ґрунтується виключно на податковій інформації стосовно контрагентів позивача.

У висновках Верховного Суду, зокрема, в постановах від 23.12.2020 у справі №815/6018/16, від 23.12.2020 у справі № 813/45/14, від 10.12.2020 у справі № 826/15975/14 зазначається про неможливість похідної відповідальності платника за наслідками порушення податкового законодавства його контрагентом на підставі службової інформації податкового органу, яка є недопустимим джерелом доказу.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що платник податку не має обов`язку щодо контролю податкової дисциплінованості свого контрагента і не може відповідати за порушення таким контрагентом податкового законодавства про що вказано у постановах від 21.01.2021 у справі № 806/417/15, від 21.01.2021 у справі № 820/11465/15, від 21.01.2021 у справі № 826/4938/17.

Водночас, відповідачем не надано до суду документального підтвердження обставин, що товариство та/або його контрагенти задіяні у проведенні ризикових операцій. Жодних доказів провадження позивачем господарської діяльності в умовах та обставинах, котрі характеризуються ознаками недодержання вимог чинного законодавства України, не подано.

Висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними,

Відповідно до сталої практики Верховного Суду відсутність/дефектність документального підтвердження поставки товару та/або підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право, у данному випадку, ТОВ «Торговий дім "Праймсейлз" як покупця на віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість при придбанні товару та визначення фінансового результату до оподаткування, оскільки податкове законодавство не ставить таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов`язань зі сплати ними сум податку.

Крім того, адміністрування податку на додану вартість здійснюється в електронній формі під контролем державного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Правовідносини з відображення, реєстрації, підтвердження, надання та отримання податкових накладних регулюються статтею 201 Податкового кодексу України. Із законодавчо установленої процедури податкова накладна складається, реєструється в ЄРПН. При цьому, завершений факт реєстрації податкової накладної в ЄРПН є єдиною та достатньою підставою для нарахування покупцем сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Зазначення опису (номенклатури) товарів/послуг та їх кількість, обсяг є обов`язковим реквізитом податкової накладної.

Відповідно до тверджень позивача, що не було спростовано відповідачем, усі податкові накладні, складені постачальником були належно прийняті та зареєстровані податковим органом, що і надавало позивачу законні підстави для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відтак, на переконання суду, кожен з постачальників, який раніше отримав підтвердження реєстрації податкових накладних, фактично пройшов перевірку законності формування ним податкового зобов`язання та законність формування податкового кредиту позивачем, який зазначений у зареєстрованій податковій накладній, а отже, неможливо припускати, що має місце незаконність дій у платника податків, якого контролюючий орган вже перевірив та підтвердив законність цієї дії. Зазначене узгоджується з позицією Верховною Суду яка викладена у постановах від 06.02.2018 року у справі №826/22154/15, від 26.06.2018 року у справі №826/13029/14.

Також суд приймає до уваги ту обставину, що позивач реалізував придбаний у постачальників товар на експорт. Матеріали перевірки містять пояснення та копії первинних документів по операціям позивача з третіми особами, відповідно до яких вбачаються операції з реалізації на експорт товару, придбаного позивачем у вищевказаних постачальників.

Факт експорту товару підтверджується митними деклараціями, що прийняті митними органами та мають відповідні відмітки про вивезення товару за межі митної території України.

Щодо твердження відповідача про відсутність товарно-транспортної документації та необхідності прослідковувати ланцюги придбання товарів, а також наявності матеріальних та трудових ресурсів, суд звертає увагу на те, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин. Крім того, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документ обумовлений вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Поряд з цим, відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Як встановлено судом, висновки відповідача ґрунтуються виключно на відпрацьованій податковій інформації по контрагентам та його постачальників у ланцюгу товарообігу, а не на аналізі суті та наслідків господарської операції з позивачем, які мали місце у періоді, в якому проводилася перевірка. Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції позивача з контрагентом є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Суд констатує, що позивачем були надані до перевірки належним чином складені первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з контрагентами, тобто фіксують дії, які викликають зміни у зобов`язаннях підприємства та структурі його активів та зобов`язань. Жодного доказу, який би спростовував достовірність складених у підтвердження операцій первинних документів, в Акті перевірки не наведено. Усі первинні документи заповнені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та мають обов`язкові реквізити. Відтак, всі документи надані до перевірки та інформація з наданих позивачу послуг/ поставки товару фактично підтверджує реальність господарських операцій та їх економічний зміст, та доводить досягнення мети.

Також в Акті перевірки відповідачем зазначено, що при перевірці повноти визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за перевіряємий період встановлено їх заниження всього у сумі 42 462,00 грн, в тому числі за квітень 2020 року у сумі 26 792,00 грн. та за травень 2020 року у сумі 15 670,00 грн.

На думку податкового органу порушення допущено в результаті недотримання позивачем п 188.1. ст. 188, п 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України по операціям з ФОП ОСОБА_1 щодо постачання відходів малоцінних (х/б виробів) за цінами, нижче за ціну придбання таких товарів.

Досліджуючи наявні матеріали судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та позивачем (Постачальник) був укладений Договір №19221 від 27.02.2020 року.

Згідно умов даного Договору Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити 78801 та 46088 кг. відходів малоцінних в асортименті. Малоцінні відходи в асортименті були продані у кількості 78801 та 46088 кг. за ціною 0,1 грн. за 1 кг. без ПДВ.

Відповідно до пояснень позивача, що не було спростовано відповідачем, при продажу наведеного товару були оформлені ТТН на реалізацію. Відповідно до п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України, в день продажу на весь обсяг малоцінних відходів позивачем була складена податкова накладна по ціні 0.1 грн. за 1 кг. без ПДВ. Також, за результатами місяця, в останній день на різницю між ціною придбання відходів малоцінних та їх продажу, були складені зведені податкові накладні. Обсяг постачання по різниці в цінах по продажу 78801 кг. склав 133 961,70 грн. без ПДВ, а по продажу 46 088 кг. малоцінних відходів склав 78 349,60 грн. без ПДВ. Дані продажі були включені до складу зведених податкових накладних №5292 від 30.04.2020 року на суму 2 702 589,96 грн. з ПДВ та №5290 від 31.05.2020 року на суму 1 694 445,72 грн. з ПДВ, які включали в себе усі операції з продажу товарів за цінами нижче придбання за відповідні періоди. Вищенаведені зведені податкові накладні зареєстровані в ЄРПН. В бухгалтерському обліку донарахування податкових зобов`язань на продаж товарів по ціні нижче придбання відображено наступним чином: Дт 949 Кт 6435.

Контролюючим органом встановлено, що вартість придбання відходів малоцінних (хлібобулочних виробів, далі - х/б виробів) (1,80 грн) перевищує вартість їх реалізації (0,10 грн).

При цьому, перевищення ціни придбання відходів малоцінних (х/б виробів) над базою оподаткування операцій з фактичного постачання таких товарів складає 212 311, 30 грн; заниження суми ПДВ у складі податкових зобов`язань складає 42 462, 00 грн.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України платники податку у разі здійснення постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до ст.ст. 188 і 189 цього Кодексу, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг, можуть скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо по кожній операції з постачання товарів/послуг.

Так, відповідно до п. 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267 (далі - Порядок № 1307), у разі постачання товарів/послуг, база оподаткування яких визначена, зокрема, відповідно до ст. 188 Кодексу, перевищує фактичну ціну, постачання таких товарів/послуг постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання над фактичною ціною, або може скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо за кожною операцією з постачання товарів/послуг.

У податковій накладній (в тому числі зведеній), яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до п. 8 Порядку № 1307 (15 - Складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до ст. 188 розділу V Кодексу, над фактичною ціною постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для зазначення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Тобто, при здійсненні позивачем придбання відходів малоцінних (х/б виробів), база оподаткування яких, визначена відповідно до ст. 188 Кодексу, перевищує ціну постачання таких товарів, необхідно скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо по кожній операції постачання товарів/послуг.

Водночас позивачем не надано суду належних та достатніх доказів про складення не пізніше останнього дня місяця, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо по кожній операції постачання товарів/послуг.

Відтак, суд вважає, що відповідачем обґрунтовано встановлено, що в порушення п. 188.1 ст. 188, п. 201.4 ст. 201 ПК України ТОВ «Торговий дім "Праймсейлз" занижено суму податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 42 462, 00 грн за операціями постачання відходів малоцінних (х/б виробів) за цінами, нижче за ціну придбання таких товарів.

Слід зазначити, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі (постанова Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі № 804/1750/14).

За змістом оскаржуваного у цій справі податкового повідомлення-рішення від 24 січня 2023 року № 00068350702 у описі обставин відображених у акті перевірки правопорушень вказано: "віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сформованого на підставі документів, отриманих від ТОВ "С.К.С." (код ЄДРПОУ 38591109) по операціях постачання товарів, які не підтверджені документально; заниження суми податкових зобов`язань з ПДВ за операціями постачання відходів малоцінних (х/б виробів) за цінами, нижче за ціну придбання таких товарів." (а.с.34 т.1). Аналогічно зазначено й у податковому повідомленні-рішенні від 24 січня 2023 № 00068360702 (а.с.36 т.1).

У доданому розрахунку податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій за результатами документальної позапланової виїзної перевірки до повідомлення-рішення від 24 січня 2023 року № 00068350702 вказано суму заниження ПДП та застосованих штрафних санкцій у розрізі періодів виявлених порушень та податкових декларацій - квітень 2020 року (декларація № 9111172157 від 20 травня 2020 року) та травень 2020 року (декларація № 9172007727 від 20 липня 2020 року) (а.с.35 т.1). У розрахунку розміру зменшення від`ємного значення суми ПДВ та штрафних (фінансових) санкцій за результатами документальної позапланової виїзної перевірки до повідомлення-рішення від 24 січня 2023 № 00068360702 вказано суму завищення від`ємного значення, звітний (податковий) період та реквізити податкової декларації (а.с.37 т.1).

Також, в матеріалах справи наявний розрахунок штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (а.с.38 т.1), згідно з яким за відсутність реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних відповідно до пункту 120-1.2 статті 120-1 з урахуванням пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України штрафну санкцію не визначено.

Оскільки у розрахунках до податкових повідомлень-рішень в матеріалах справи (а.с.35,37 т.1) не наведено розрахунку визначених в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях сум за конкретними епізодами податкових правопорушень, що вплинули на визначення показників у спірних індивідуальних актах, суд позбавлений можливості самостійно виокремити в оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях конкретні суми донарахованих сум грошових зобов`язань та застосованих штрафних санкцій у розрізі встановлених податкових правопорушень, і, відповідно, скасувати рішення у відповідній частині.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п.58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п.29).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Водночас в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що на виконання завдань адміністративного судочинства при перевірці правомірності рішення суб`єкта владних повноважень суд має враховувати лише ті обставини та документи, на підставі яких прийняті оскаржувані рішення.

Суд наголошує на тому, що під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження висновків, які зазначені в акті перевірки, у зв`язку з чим податкові повідомлення-рішення від 24 січня 2023 року № 00068350702 та № 00068360702, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відтак, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 53680,00 грн. відповідно до платіжної інструкції від 10.05.2023 № ДТ00509010. Відтак, суд присуджує на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у межах вказаної суми.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241,246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 24 січня 2023 року № 00068350702 та № 00068360702.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймсейлз» (адреса: 04080, м. Київ, адреса Україна, 04080, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 64, ЄДРПОУ 41202432) судовий збір у розмірі 53680,00 грн (п`ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул.Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.05.2025

Суддя Панченко Н.Д.