Ухвала

від 05.05.2025 по справі 360/887/25

ЛУТУГИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

05 травня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/887/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали позовної заяви Комунального некомерційного підприємства «Старобільська багатопрофільна лікарня» Старобільської міської ради до Луганської обласної державної адміністрації, Управління внутрішнього аудита Луганської обласної держаної адміністрації про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправним та скасування звіту,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 29 квітня 2025 року надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Старобільська багатопрофільна лікарня» Старобільської міської ради (далі - позивач) до Луганської обласної державної адміністрації (далі - перший відповідач, ЛОДА), Управління внутрішнього аудита Луганської обласної держаної адміністрації (далі - другий відповідач, Управління ЛОДА) з такими позовними вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації Лисогора А.В. від 14.01.2025 № 17 «Про проведення аудиту»;

2) визнати протиправними дії першого відповідача щодо призначення планового аудиту щодо оцінки ефективності здійснення публічних закупівель у позивача за період 2023-2024 роки;

3) визнати протиправними дії другого відповідача щодо проведення планового аудиту оцінки ефективності здійснення публічних закупівель у позивача за період 2023-2024 роки;

4) визнати протиправним та скасувати звіт другого відповідача від 10.03.2025 № 04-03/2 «Про результати планового аудиту щодо оцінки ефективності здійснення публічних закупівель у Комунальному некомерційному підприємстві «Старобільська багатопрофільна лікарня» Старобільської міської ради Луганської області за період 2023-2024 роки».

За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши позовну заяву, суддя дійшов висновку, що її подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв`язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.

Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно із пунктами 4 та 5 частини п`ятою статті 160 КАС України в позовній заяви зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно із частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов`язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

За наслідками перевірки адміністративного позову та доданих до нього документів суд роз`яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Тобто, обов`язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 808/1422/17 об`єднана палата виснувала, що право на звернення до суду за наслідками проведеної аудиторської перевірки суб`єктом аудиту може бути реалізоване, якщо права, свободи чи законні інтереси цього суб`єкта є порушеними. Таке право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом (право на звернення за судовим захистом) як суб`єктивне процесуальне право наявне тільки у конкретних осіб у конкретних справах за наявності відповідних передумов та умов, виходячи з того, що обов`язковою ознакою рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути оскаржене до суду, є те, що воно безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єкта відповідних правовідносин і має обов`язковий характер.

З метою правильного вирішення спорів цієї категорії об`єднана палата орієнтувала суди на те, що у таких випадках необхідно виходити не лише з положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 № 1001 «Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», яка визначає основні засади проведення внутрішнього аудиту, але й оцінювати реальні наслідки для підконтрольних установ, ураховуючи особливості нормативного регулювання в конкретній сфері державного управління.

Позивач в позовній заяві оскаржує призначений та проведений відповідачами аудит щодо оцінки ефективності здійснення публічних закупівель у позивача за період 2023-2024 роки. При цьому у позовній заяві не зазначено, у чому саме полягає порушене право позивача та які негативні наслідки для позивача спричинило проведення цього аудиту.

Таким чином позивачу для усунення зазначених недоліків слід надати уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, із зазначенням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначенням доказів, що підтверджують спричинення для позивача порушення його прав внаслідок проведеного внутрішнього аудиту та настання правових наслідків його проведення.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Старобільська багатопрофільна лікарня» Старобільської міської ради до Луганської обласної державної адміністрації, Управління внутрішнього аудита Луганської обласної держаної адміністрації про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправним та скасування звіту, залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом десяти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):

- уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України.

Роз`яснити, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

СуддяК.О. Пляшкова