Постанова

від 05.05.2025 по справі 280/822/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/822/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/822/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, (треті особи: Державна судова адміністрація України, Апеляційний суд Запорізької області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 23.01.2025 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, (треті особи: Державна судова адміністрація України, Апеляційний суд Запорізької області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮ України при примусовому виконанні виконавчого листа у справі №280/729/19, виданого 14.12.2020 року Запорізьким окружним адміністративним судом, у виконавчому проваджені № 6221148;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮ України від 22.01.2025 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №280/729/19, виданого 14.12.2020 року Запорізьким окружним адміністративним судом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 22.01.2025 року винесена без повного виконання постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року та постановлена з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та внаслідок бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду. При цьому, зміст оскаржуваної постанови не дозволяє встановити причину невиконання боржником рішення суду; з повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення вбачається те, що боржник посилається на недостатність бюджетного фінансування. Проте, посилання боржника на відсутність бюджетних асигнувань для виплати нарахованої конкретним судовим рішенням суми, як на обставину, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення, є неприйнятними, так як такі посилання непідтверджені жодним належним доказом, яким можливо встановити обсяги відповідного фінансування, плани їх надходження та графік погашення вказаних виплат.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої Альони Ігорівни від 22.01.2025 року про закінчення виконавчого провадження №65221148 з примусового виконання виконавчого листа №280/729/19, виданого 14.12.2020 року Запорізьким окружним адміністративним судом.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що з аналізу правових норм Закону України «Про виконавче провадження», які належить застосувати до спірних правовідносин, та яким державний виконавець керується при примусовому виконанні судових рішень, можна виснувати, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умовами виконання послідовності виконавчих дій. Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Вважає, що 22.01.2025 року державним виконавцем цілком правомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Посилається на дискреційність повноважень.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні скарги.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.20219 року у справі №280/729/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України задоволено частково.

Постановою Верховного Суду від 29.10.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Запорізькій області та Апеляційному суду Запорізької області з єдиного рахунку Державного бюджету України виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам витати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за періоди з 01.08.2003 року по 31.12.2005 року, з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.01.2012 року. В цій частині прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Запорізькій області та Апеляційному суду Запорізької області з єдиного рахунку Державного бюджету України виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам витати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за періоди з 01.08.2003 року по 31.12.2005 року, з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.01.2012 року. В решті рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2019 року залишено без змін.

14.12.2020 року на виконання постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі № 280/729/19 видано виконавчий лист.

23.12.2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду від головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби О.С. Кузьменко надійшла заява в якій державний виконавець просив суд першої інстанції змінити (встановити) спосіб і порядок виконання рішення від 20.05.2019 року у справі №280/729/19, на підставі якої видано виконавчий лист Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року № 280/729/19.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 29.12.2020 року у задоволенні заяви головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України О.С. Кузьменко про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №280/729/19 від 20.05.2019 року відмовлено.

22.04.2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинським Тарасом Євгенійовичем відкрито виконавче провадження №65221148 з примусового виконання виконавчого листа №280/729/19, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 14.12.2020 року.

22.01.2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Лазаревою Альоною Ігорівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №65221148 на підставі п.11 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові зазначено, що державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.04.2021 року. Пунктом 2 постанови зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів у відповідності до частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження». Копію постанови направлено боржнику до виконання, стягувачу до відома. У зв`язку з невиконанням рішення суду без поважних причин, 10.06.2024 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. та повторно зобов`язано боржника виконати рішення суду на підставі виконавчого документа протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. Проте, незважаючи на накладений штраф боржником рішення суду не виконано, відомостей про виконання державному виконавцю не надано, а також не повідомлено щодо поважних причин його невиконання.

У зв`язку із повторним невиконанням рішення суду без поважних причин, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу від 15.10.2024 року на суму 10200,00 грн (штраф у подвійному розмірі).

02.12.2024 року державним виконавцем надіслано до ГУ Національної поліції у м.Києві повідомлення щодо вчинення посадовими особами Державної судової адміністрації України кримінального правопорушення. У зв`язку із чим в силу статті 63 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню

Відтак, 22.01.2025 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем вжито усіх заходів, передбачених законом, а рішення не може бути виконано без участі боржника.

Не погодившись із вказаною постановою та вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність при примусовому виконанні рішення суду, позивач оскаржив дії та рішення державного виконавця до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої, пункту першого частини другої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону №1404).

За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частинами першою, другою, третьою статті 63 Закону №1404 встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За приписами частини першої статті 41 Закону №1404 у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Статтею 17 Закону №1404 та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Разом з тим, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

Як вже зазначалося вище, підставою прийняття оскаржуваної постанови слугував пункт 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, у постанові державний виконавець зазначив, що ним вжито усіх заходів, передбачених законом, а рішення не може бути виконано без участі боржника.

Частиною третьою статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем всіх вказаних приписів чинного законодавства.

Так, обставини, викладені 23.12.2020 року у заяві головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС О.С.Кузьменко про зміну способу і порядку виконання судового рішення суду першої інстанції у справі №280/729/19, не обґрунтовували доцільність і необхідність встановлення чи зміни способу та порядку виконання рішення суду.

Також слід звернути увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.11.2023 року у справі № 580/4398/22. У даній постанові Верховний Суд наголосив, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом №1404 на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом №1404 заходи в межах встановлених повноважень.

Як встановлено судом першої інстанції, посилання відповідача у спірній постанові на надіслання 02.12.2024 року до Головного управління Національної поліції у м.Києві повідомлення щодо вчинення посадовими особами Державної судової адміністрації України кримінального правопорушення, не підтверджено суду належним чином. Так, копія повідомлення дійсно міститься у матеріалах справи, однак докази його направлення ГУ НП у м.Києві відсутні. Так, у Автоматизованій системі виконавчого провадження (за кодом повного доступу) відсутні як саме повідомлення, так і докази його надіслання адресату.

Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним в повному обсязі, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження №6221148 на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідачем документально не доведено вжиття усіх заходів, передбачених Законом, для його виконання за наявності боржника.

Відтак, постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої Альони Ігорівни від 22.01.2025 року про закінчення виконавчого провадження № 65221148 підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/822/25 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/822/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак

суддяС.В. Чабаненко